Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність

Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювала­ся англійцями за складних політичних і соціально-еконо­мічних умов, 10*

-147-

На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній та внутрішній чинники. Це, по-пер­ше, воснне протистояння Англії з Голландією, Францією та Іспанією; по-друге, ідейна боротьба між поселенцями — прибічниками англіканської церкви та протестанта ми-каль-віністами.

Ця боротьба перекинулася з метрополії та не обмежу­валася вимогами «очищення» церкви та з'ясування, яка ж конфесія більше відповідає християнським заповідя­ми. Головною метою ідейного протистояння частини про­тестантів було розширення ролі церкви в суспільстві, ви­борювання нею права політичного впливу в державі. Вони обстоювали практику вирішення релігійних проблем у їх взаємозв'язку з загальнодержавними, за допомогою пресві­терів, що обиралися з мирян.

Інша частина протестантів — пуритани — вважала офіцій­ну англіканську церкву такою, що відступила від христи­янських заповідей, а кальвіністські принципи розбудови церкви — пресвітерів, синодів — невідповідними Святому Письму. Згодом цей напрям радикального пуританізму отри­мав назву «сепаратистів», «індепендентів» (незалежних).

Помірковані пуритани (пресвітеріани) сприяли антифе­одальним устремлінням англійської буржуазії як у метро­полії, так і в колоніях, а радикальний пуританізм, основною ідеологією якого було відродження ранньохристиянських заповідей та рівності в релігійному і світському житті, був близьким до «плебейських» єресей Європи і заклав осно­ви революційне-демократичної політико-правової ідеології періоду боротьби колоністів за незалежність.

Радикальні пуритани (індепенденти, або сепаратисти) зазнавали жорстоких переслідувань з боку держави (ко­ролівської влади) та офіційної церкви, що підштовхувало їх до переселення до Голландії та колонії.

Під час одного з таких переселень майже ста осіб з Англії та Голландії з'явилося першоджерело американсь­кої Конституції — угода, що була укладена ними на кораблі «Мейфлауер», метою якої стадо створення фомадянського і політичного організму для підтримання порядку та безпе­ки¹. День висадки цих переселенців («батьків-пілігримів») 22 грудня і нині святкується в Америці.

Слезкин А. Ю. Легенда, утопия й бьмь в ранней американской исто-рии. - М., 1981. - С. 93.

-148-

В ідейній боротьбі означених напрямів пуританські мис­лителі сприяли розвиткові уявлень про народний суверені­тет і республіканський демократизм, що знайшли втілення в конституційних установах, серед яких «Основні положен­ня», проголошені в Коннектікуті 1639 р., та «Массачусетська хартія вольностей» 1641 і 1648 років.

Згодом торгове суперництво між колоніями й метро­полією, невдоволення деспотизмом короля і позицією пар­ламенту метрополії стимулювало визвольний рух у всіх 13 колоніях, що обернувся воєнними діями навесні 1775 р., які тривали впродовж наступних семи років.

Відтоді політико-правова думка у СІЛА швидко роз­вивалася за двома напрямами. Представники першого — Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон виборювали ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, само­стійності штатів і народного суверенітету. Другий напрям — нейтрал ісгів-федералісті в — представляли Дж. Адамс, А. Гамільтон і Дж. Медісон.

Представник американського Просвітництва Бенджамін Франклін (1706—1790) пропагував ідею про право кожного народу на самовизначення, на укладення суспільного дого­вору та його переукладення в разі, якщо він уже не відпові­датиме інтересам підданих. Англію та Північноамериканські штати він розглядав як дві рівні й суверенні частини імперії, кожна з яких ухвалює власне законодавство. Б. Франклін за-пропонував план конфедерації штатів під назвою «Сполучені колонії Північної Америки».

Ідеї республіканського самоуправління обстоював і учас­ник Великої французької революції англієць Томас Пейн (1737—1809), який потім переїхав до Північноамериканських колоній.

У праці «Здоровий глузд» (1776 р.) він проголошував, що проблема незалежності Америки є питанням лише доціль­ності та економічної вигоди. Якщо такий підхід буде пок­ладено в основу цієї проблеми, то, відповідаючи інтере­сам простих людей, вона вирішиться самостійно і швидко. І Після вирішення проблеми суверенітету мислитель пропо-нував установити в Північноамериканських колоніях респуб­ліканську форму правління.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Т. Пейн розріз­няв суспільство і державу з її владними інститутами. Він, (окрема, зазначав, що вони різняться не тільки соціальною

-149-

роллю, а й походженням. Суспільство створюється потре­бами людей, сприяє 'їх щастю, позитивно об'єднує їхні уст­ремління, а держава та її уряд є результатом вад людей, їхня мета — стримування негативних устремлінь, убезпечення життя та свободи громадян.

Т. Пейн уважав, що походження та існування влади грун­тується виключно на згоді підлеглих.

Наявні форми правління він поділяв на два види: прав­ління на основі виборів і представництва та правління на ос­нові спадку.

Держави, в основі правління яких закладено принцип ви­борності й представництва, е республіками, а там, де вла­да передасться у спадок, — монархіями та аристократіями. Основою першої влади є розум, другої — невігластво. Оскільки урядова діяльність вимагає знань і здібностей, а вони у спадок не передаються, то в менш освічених народів часто буває мо­нархічна або аристократична форми правління.

Т. Пейн був прибічником природного права, обстоював ідею свободи й рівності прав людини. Природними права­ми він називав свободу слова, друку, совісті тощо.

Позитивне право має відповідати вимогам природно­го права. Природними правами людей є також право на са­мовизначення і право управління державними справами. За вченням Т. Пейна, народ є єдиним джерелом влади, користую­чись яким він створює законодавчі й виконавчі органи. Закони в державі, на думку Т. Пейна, має ухвалювати однопалатний парламент, обраний на підставі Конституції зі щорічною рота­цією 1/3 його складу. До складу законодавчого органу, на його думку, належить обирати представників усіх верств населення. Як і інші представники утилітаризму, Т, Пейн був прибічни­ком приватної власності, що є основою процвітання держави. Радикальних демократичних поглядів дотримувався Томас Джефферсон (1743 — 1826). Основні державно-пра­вові концепції мислитель виклав у «Примітках про штат Віргінія» та «Декларації незалежності». Т. Джефферсон був палким прибічником природного права у широкому ро­зумінні. Він пропонував повернути народу права, передба­чені законами природи. Серед таких прав він називав право на життя, свободу, свободу совісті, власність, а також право на самовизначення північноамериканських колоній. З цього приводу він, зокрема, зазначав, що всі люди є рівними від природи; вони наділені Творцем певними і невід'ємними

-150-

правами, серед яких є право на життя, свободу і щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, доручаючи їм владу. Якщо якась форма правління порушує ці принци­пи, то народ може використати право змінити або скасува­ти її та встановити нову владу, яка в змозі забезпечити мир­не щасливе життя.

З огляду на це Т. Джефферсон уважав, що монархія та олігархія не здатні забезпечити природні права людини, їх реалізація, за його переконаннями, можлива тільки в рес­публіці. Республіканські принципи повинні бути присутні­ми не тільки у федеральній, а й у зовнішній політиці. Лише республіка може дати можливість кожному громадяншгу брати участь в управлінні народними справами. Навіть біль­ше, республіканські принципи, на думку Т. Джефферсона, повинні впроваджуватися не тільки на рівні федерації та штату, айв окрузі, районі, парафії, що буде гарантією прав людини і запобіганням несправедливості. Народ бере участь в управлінні державними справами через своїх представни­ків, які обираються на обмежений термін і знаходяться під постійним народним контролем.

У своїх державних роздумах Т. Джефферсон значну увагу приділяв проблемі приватної власності, заперечував злид­ні та безмежне багатство, основним соціальним прошарком суспільства вважав фермерів і «середніх» виробників.

Нейтралісти-федералісти поділяли погляди демократів про верховенство влади народу в державі, але висловлювали думку про необхідність обмеження державою лихих якос­тей і нахилів людей, оскільки без цього вони ніколи не під­корятимуться велінню розуму і справедливості.

Одним із федералістів, які виступали проти правління більшості, був Джон Адамс (1735 — 1826). Йому імпонува­ла думка Т. Джефферсона про законодавчу і політичну не­залежність північноамериканських колоній, на підтримку якої він навів низку історичних і юридичних аргументів.

Після завоювання незалежності Дж. Адамс у праці «На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки» виклав основні принципи державного устрою, серед яких і принцип поділу влади на законодавчу, виконав­чу і судову, або систему стримувань і противаг.

Він гадав, що ця система уможливлює існування монархії, де знать контролює короля, а міністри контролюють знать. Але його соціальним ідеалом була змішана форма правлін-

-151-

ня, законодавчим органом якої є двопалатний парламент (верхня палата аристократична, нижня — демократична) і підпорядкована їй виконавча влада. Існування законодав­чої влади у такому вигляді він обґрунтовував тим, що в сус­пільстві існують різні соціальні групи І класи. Аристократія, за вченням Дж. Адамса, є панівним елементом усякого сус­пільства ще з давніх-давен.

Прибічником сильної централізованої федеральної вла­ди був Александер Гамільтон (1757—1804). Він засуджував самостійність місцевої влади штатів, не погоджувався з дум­кою про конфедерацію, вважав їх державок» в державі, пред­течею анархії, пропагував Ідею держави з сильною внутріш­ньою та зовнішньою політикою.

Обіймаючи посаду міністра фінансів за часів Вашингтона, А. Гамільтон втілював у життя свої ідеї. Він, зокрема, був за­сновником державного банку, сприяв уведенню митних та­рифів, безпосередньо здійснював кредитно-фінансові рефор­ми. Позицію цього політичного та державного діяча рішуче підтримували купці, підприємці, а також інтелігенція.

Погляди А. Гамільтона стосовно сутності й соціаль­ного призначення влади були близькими до поглядів Ш. Л. Монтеск'є та Дж. Адамса. Він, зокрема, погоджував­ся з тим/ що в державі можливе зловживання владою, і щоб йому запобігти, необхідно втілити в практичне політичне життя принцип сгримувань і противаг. Тільки поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову може забезпечити ста­більність держави та інтереси її громадян.

Законодавчий орган, на його думку, повинен бути двопа­латним, виконавча влада — сильною й централізованою, а судді — незалежними та довічно призначеними на свої по­сади. З цього приводу він зазначав, що виконавча влада во­лодіє мечем, конгрес (законодавча влада) — гаманцем, а суд­ді — тільки мудрістю.

Стосовно форми правління А. Гамільтон не мав чіткої позиції. Спочатку він був прибічником обмеженої монархії, а згодом більш вдалою вважав президентську республіку з широкими повноваженнями президента. Головна мета де­ржави, на його думку, — убезпечення приватної власності.

Ідеї сильної централізованої федеральної влади А. Гамільтона було реалізовано в Конституції США 1787р. За практичне втілення в життя республіканської форми правління, концепції рівноваги та розмежування гілок вла-

-152-

ди звання «батька конституції» отримав федераліст Джеймс Медісон (1751 — 1836). Він був прибічником теорії природно­го права; пропонував конституційне закріплення прав лю­дини і громадянина, підтримував прогресивну ідею свого часу про суспільний договір.

Дж. Медісон зробив спробу з'ясувати причини суспіль­них конфліктів і дійшов висновку, що ними є соціальна не­рівність та економічний інтерес фракцій.

Під категорією «фракція» він розумів сукупність грома­дян, які об'єднані та спонукаються до дій єдиним поривом пристрасті, інтересу або думки, що є ворожим щодо прав інших громадян, а також сукупних інтересів суспільства. Фракції можуть завдати шкоди суспільству; аби цього не сталося, необхідно усунути причини, що підштовхують 'їх до шкідливих для суспільства дій.

На думку Дж. Медісона, в невеликих державах фракційна різність зведена тільки до меншості та більшості, а у великих суспільство поділене на великий спектр фракцій. Причиною виникнення останніх є різність поглядів людей на релігію, систему влади, політику, а також нерівний розподіл влас­ності. З огляду на це Дж. Медісон уважав, що уряд повинен чинити перешкоди фракціям у реалізації їхніх вимог.

Погляди мислителя стосовно форми правління форму­валися впродовж довгого часу. Попервах у своєму політико-правовому вченні він намагався пристосувати аристократичне правління до нових умов, а згодом віддав перевагу республі­канській формі як такій, що може забезпечити внутрішню справедливість, порядок і збереження суверенітету. До то­го ж, республіка гарантує й забезпечує права людини, насам­перед право на власність, а також політичні права.

Свободу громадян гарантує й загальне виборче право, а також можливість участі громадян у законотворчому про­цесі, виборах чиновників.

Владу в республіці Дж. Медісон розглядав як взаємо­зв'язану систему («масу влади»), що складається з виокрем­лених законодавчої, виконавчої та судової гілок. Більшість державно-правових ідей, що виникли під час боротьби за незалежність США, знайшла своє втілення в Конституції цієї країни і значно вплинула на подальший розвиток світо-вої політико-правової думки.

-153-

РОЗДІЛ IX ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ

В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ

КІНЦЯ XVIII - СЕРЕДИНИ XIX

СТОЛІТЬ