Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі

Упродовж довгого часу українському народу доводило­ся витримувати тяжкі випробування. Попервах предки ук­раїнців зазнали монголо-татарської навали, потім Україну захопила Литва, але найтяжчим виявився гніт Польщі, що супроводжувався релігійними утисками. Як відомо, тривала боротьба між римською та візантійською церквами за вер­ховенство у християнстві закінчилася 1054 р. розколом та ут­воренням римо-католицької та православної церков.

Державною релігією в багатьох країнах Європи, зокрема в Польщі, до складу якої входила Україна, був католицизм, який мав на меті побороти православну церкву в українських землях, накинути корінному населенню свою систему релігій­них поглядів, що викликало неприхований опір з його боку.

Національно-релігійне поневолення негативно впливало на розвиток політичне-правової думки в Україні, гальмува­ло його. Та все ж таки в українських землях зародилася на­ціональна політико-правова ідеологія. Цьому сприяло те, що в XV—XVI ст. в Україну через Польщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу й католицизму, який контролював майже всі сфери життя.

В українських землях поширення реформаційних ідей було пов'язане з антифеодальною національно-визвольною боротьбою народу проти польських магнатів, покатоличен-

-114-

ня й полонізації. Ці ідеї знаходили вияв у демократичній інтерпретації Біблії, у вимозі громадянської рівності, а зго­дом — у критиці верхівки православного духовенства, яка 1596 р. взяла участь в укладенні Брестської унії та утворенні уніатської церкви.

Реформаційні ідеї підривали основи церковної влади, сприяли утвердженню нової політико-правової ідеоло­гії. Носіями реформаційних і гуманістичних поглядів того часу були переважно світські феодали та нижчі прошар­ки духовенства. В Україні нове розуміння сутності суспіль­них і політичних процесів започаткувала творчість ранніх гуманістів — Юрія Дрогобича (Котермака), Павла Русина, Шимона Шимоновича.

Доктор філософії Болонського університету Юрій Дрогобич (Котермак) (1450 — 1494) став відомим широкому загалу завдяки своїй праці «Прогностична оцінка поточно­го 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філо­софії і медицини Болонського університету», в якій він вик­лав свої думки щодо влади імператора Римської імперії, становища італійських міст, а також європейських держав. Мислитель пропагував ідеї зміцнення влади короля, пріо­ритетності світської влади над церквою.

Видатним мислителем першої половини XVI ст., політи-ко-правові концепції якого вплинули на розвиток ідей пра­ва і держави в Україні, був Станіслав Оріховський-Роксолан (1515—1567). У його працях «Про турецьку загрозу», «Про природне право» (не збереглася), «Напучення польському ко­ролю...» тощо викладено погляди мислителя на походження І сугність держави, аналіз форм державного правління. Його ідеалом була освічена монархія, обмежена законом.

С. Оріховський-Роксолан виступав проти теологічної тео­рії про божесгвенну основу держави і влади, вважав непри­пустимою підлеглість світської влади духовній. Він зробив гпробу розділити їхні функції: єпископ під час богослужіння І Іе є підданим короля. Влада короля не поширюється на цер­кву, а сфера впливу єпископа обмежується стінами собору.

С. Оріховський-Роксолан уважав, що владу королю надає народ, і основним його обов'язком є захист підданих, піклу-нання про них. В основі підкорення королю повинні лежати не страх, а повага й любов, без яких, на думку мислителя, не може бути сильної влади. 8* -115-

Мету держави філософ визначав як гарантію кожного ін­дивіда, щодо якого держава має низку обов'язків. Разом із тим, він був упевнений, що й громадянинові слід спрямову­вати свою діяльність на забезпечення інтересів суспільства і держави.

С. Оріховський-Роксолан був прибічником теорії при­родного права. Людські закони мають відповідати природ­ним і змінюватися в разі їх невідповідності. Вся діяльність монарха повинна бути спрямована на створення умов жит­тя, які відповідали б природному праву.

-115-

У своїй державно-правовій концепції С. Оріховський-Роксолан значну увагу приділяв закону, його суспільному значенню. Він ставив закон на найвищий щабель суспільних відносин, намагався довести, що закон у державі — вищий за короля. Адже король обирається задля держави, а не де­ржава існує заради короля. З цього він робив висновок, що держава набагато шляхетніша і гідніша, ніж король; закон же, коли він є душею й розумом держави, набагато кращий, ніж непевна держава, та більший, ніж король.

Безперечно, ідея обмеження королівської влади законом була дуже великим досягненням в українському національ­ному політично-правовому вченні того часу.

Ідеї С. Оріховського-Роксолана щодо визначення співвід­ношення світської й духовної влади на користь першої, а та­кож об'єднання католицької і православної церков, обсто­ював Петро Скарга, організатор єзуїтських колегій у Львові. Міркування з цього приводу він виклав у своїй роботі «Про єдність церкви Божої».

На його думку, східна церква, відділившись від західної, припустилася відступництва внаслідок гріховної гордості вищих чинів константинопольської єпархії, а Московська церква стала прислужницею царів. До того ж, східна церква порушує й інші християнські правила: дозволяє шлюби ду­ховенству та застосовує слов'янську мову, що виключає лю­дям можливість пізнати Божу істину.

Об'єднання церкви, на думку П. Скарги, можливе за умо­ви визнання православною церквою влади Папи, єдності віри та послуху перед Папою.

Виборювані П. Скаргою та його прибічниками ідеї були реалізовані в результаті Брестської унії, об'єднання право­славної церкви на території Речі Посполитої з католицькою церквою 1596 року. Православна церква України й Білорусі

-116-

визнада своїм главою Римського Папу, але виборола для себе право відправляти богослужіння слов'янською мовою та православну обрядність.

У розглядуваний період заслуговують на увагу погляди на державу і право Івана Вишенського (між 1545—1550 — після 1620). Він критикував Брестську унію, суспільний уст­рій та шляхту, яка боролася за владу над людьми.

І. Вишенський творив свій суспільний ідеал, основними аспектами якого були питання рівності, свободи людини й народу. На думку мислителя, реалізація ідеї рівності та сво­боди людини й народу можлива тільки з поверненням до демократичних основ раннього християнства.

Він прагну в у сунути превалювання світської влади, опер­ти її та все світське життя на засади християнської віри, очи­щеної від католицизму. Був переконаний, що християнська сіра у своїй духовній чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство деспотизм і тиранія є наслідками світського життя, багатства й розко­шів, бажання необмеженої влади.

Обстоювання свого суспільного ідеалу І. Вишенський по­чав із викриття узурпованого права абсолютної влади Папи Римського. Він дійшов висновку, що Папа ігнорує природні права, що знайшли своє втілення у Святому Письмі, захи­щав положення про природну рівність людей.

На думку І. Вишенського, успіх у визволенні від гніту й побудові держави залежить від вирішення трьох взаємопо­в'язаних проблем: очищення релігії від католицизму, повер­нення до ранньохристиянських демократичних істин право­славного християнства; відновлення освіти й науки, відмови від схоластичної католицької науки як духовного засобу зміцнення абсолютної влади Папи Римського; відродження української мови, відмови від накинутої католицькою церк-вою латини.

Питання співвідношення церкви й держави знайшли ві­дображення в політичних поглядах визначного діяча право­славної церкви Петра Могили (1596 або 1597—1647).

Державно-правові погляди П. Могили відображали його прагнення посилити позиції православних у їхній бороть-бі проти покатоличення. Враховуючи те, що в Україні не було своєї державності, а владу польського короля населен­ня вважало чужою (своєю була тільки віра), П. Могила про­пагував ідею верховенства в суспільстві духовної влади —

-117-

влади православної церкви. Ці погляди викладено у праці «Номоканон» та ін.

Стосовно перспектив розвитку Української держави, можливої її самостійності він виклав концепцію ідеального володаря. Бачив його сильним, рішучим, доброчесним і вір­ним православній вірі правителем.

Щодо походження влади П. Могила дійшов висновку, що вона дається від Бога, перед яким вона й підзвітна у своїх діях. Верховна державна влада, за П. Могилою, діє у трьох напрямах: політичному, мирському та духовному.

Політичні та мирські справи він вважав пріоритетними. До них він відносив управління, суд, законодавство. Вважав за необхідне разом із внутрішніми політичними проблема­ми вирішення питань зовнішньої політики, захисту суве­ренітету країни.

Водночас П. Могила виклав вимоги до монарха: ідеальний правитель повинен бути носієм політичних і морально-ду­ховних функцій, втілювати чесність, правду і справедливість, сприяти благополуччю підлеглих. Церкві мислитель відво­див роль радника, а не носія верховної влади в державі.

Закон у політико-правовому вченні П. Могили — дар Божий. Відомі людству закони він поділяв на три групи, при цьому віддавав пріоритет «закону натури», що його, мабуть, слід розуміти як природний закон. П. Могила вва­жав, що законам мусять коритися всі, в тому числі й цар, який їх створює.

Загалом у своєму вченні П. Могила виклав концепцію са­мостійної держави, яку очолює ідеальний правитель, при­бічник православної християнської віри.