Розрахунок вартості майбутніх поступлень

Як видно з таблиці 4.З., при нормі дисконту 5% місячних 10 тис. грн. сьогодні будуть еквівалентні 13,4 тис. грн. через півроку.

Перерахунки поточних і майбутніх поступлень у еквівалентні ве­личини шляхом дисконтування дозволяють спеціалістам з плануван­ня більш обґрунтовано і якісно розробляти плани, враховуючи май­бутні і поточні витрати та результати.

Трудові вимірники використовуються для визначення рівня про­дуктивності праці, встановлення чисельності основних і допо­міжних робітників, кількості технологічного обладнання, режи­му роботи підприємства, цеху, устаткування.

При цьому розрізняють:

технологічну трудомісткість Þ трудомісткість обслуговування та управління виробництвом, Þ повну трудомісткість.

Технологічна трудомісткість — це сумарні витрати праці робітни­ків, котрі виконують основні технологічні операції:

де tшт _і — норма часу на виконання облікової одиниці продукції, год.; ВПнат_і випуск даного виду продукції в натуральному виразі; п — кількість технологічних операцій.

Трудомісткість обслуговування та управління виробництвом роз­раховується шляхом множення чисельності відповідних категорій працівників на кількість відпрацьованих годин:

де Рсп_і — спискова чисельність працівників відповідної категорії, чол.;

Т_явк — явковий фонд часу одного працівника в рік, год.;

n — кількість категорій працюючих.

Повна трудомісткість включає сумарні витрати праці працівни­ків всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

ПЛАНУВАННЯ ПРОДАЖУ ПРОДУКЦІЇ

Вузьким місцем в діяльності багатьох підприємств є сфера продажу, тому в основу планування збуту кладеться ідея про розвиток ринку.

У рамках будь-якого плану формується загальна картина діяльнос­ті підприємства та можливостей, які дозволяють реагувати на зміну ринкової ситуації.

Першим кроком для складання плану продажу є збір вихідної ін­формації про становище на ринку.

Дані про ринок є надзвичайно необхідними, оскільки показники збутової діяльності підприємства в минулому не дозволяють оціни­ти збут у перспективі. Тільки аналіз співвідношення між обсягом обороту і дією ринкових факторів дає можливість отримати реальні оцінки розвитку продажу в майбутньому.

Вітчизняні підприємницькі структури мають недостатній досвід передбачення обсягів, структури, географії продажу, вивчення рин­ків збуту продукції.

На західних підприємствах для оцінки ринку аналізуються показники:

☻ динаміка чисельності населення з розбивкою по районах і вікових

групах. Така інформація важлива при організації продажу товарів

широкого вжитку;

☻ споживання товарів в розрахунку на душу населення, Аналіз таких даних дозволяє виявити зміни в поведінці споживачів;

☻ динаміка доходів населення (клієнтів). Ця інформація відображає переміщення витрат

з одного товару на інший;

☻ динаміка купівельної спроможності;

☻ динаміка загального попиту на всі співставимі товари на ринку;

☻ динаміка зміни виробничих потужностей конкурентів або чисельно­сті суб'єктів зайнятих в конкретній галузі,

В залежності від того, яка інформація отримана за пп. 1-3, під­приємства змінюють свої виробничі програми.

Аналіз даних за пп. 4-6 дає можливість виділити три групи товарів:

Ä товари із зростаючим попитом;

Ä нейтральні товари;

Ä товари з падаючим попитом.

Цілісний аналіз даних по ринку, їх співставлення з внутрішньо­виробничими даними відображає пропорції, які складаються між ди­намікою ринку і динамікою власного підприємства.

Окремо аналізуються та оцінюються внутрішньовиробничі дані, які характеризують обсяг продажу за минулі періоди, тенденції у збу­товій політиці підприємства. З цією метою аналізується:

Œ оборот продажу (кількість);

 вартість продажу (обороту);

Ž ціни продажу:

> власної продукції;

> конкурентної продукції;

 власні прогнози збуту, складені в минулому;

 відхилення між прогнозованими і фактичними показниками, які ма­ли місце в минулому.

Такий детальний аналіз показників по місяцях дозволяє передба­чити перспективи продажу. Статистика збуту розшифровується за такими позиціями:

☺ товари і групи товарів;

☺ торгові райони і райони представників (продавців);

☺ групи покупців;

☺ кількість і частота замовлень;

☺ шляхи продажу.

При плануванні продажу проводяться також спеціальні дослі­дження ринку. Спостереження за динамікою ринку та аналіз його кон'юнктури є важливим інструментом отримання необхідних даних про коливання збуту.

Спостереження за розвитком ринку — це по­стійний збір інформації підприємством і аналіз даних.

Важливе значення має пряме дослідження ринку (спеціальні до­слідження), яке дає моментальний «знімок» ринку,

3 допомогою кількісних досліджень проводиться аналіз потреб, попиту і сегментів ринку методом вибіркової перевірки. Це дає можливість встановити потенційних покупців даного товару і визначити фактори, які впли­вають на їх поведінку.

Якісні дослідження є частиною вивчення мотивів і думок покуп­ців. Такі дослідження доцільно проводити при освоєнні нових видів продукції та модернізації тих, що уже випускаються.

Збутова психологія свідчить про те, що в багатьох випадках това­ри купують не за конкретною необхідністю, а для задоволення неві­домих, чисто психологічних потреб. Досліджуючи ринок, важливо виділити свої постійні групи спо­живачів і регулярно робити опитування тієї ж самої групи.

Разом з планом продажу розробляються плани реклами, При цьо­му враховуються результати досліджень ринку і заходи, які прово­дяться конкурентами.

Основні складові плану рекламних заходів:

заходи проведення поточної реклами;

плани участі у виставках та експозиціях;

резервні рекламні заходи, зумовлені певними обставинами;

окремі плани проведення спеціальних рекламних компаній.

З метою збереження і підвищення досягнутого рівня продажу па­ралельно з рекламними заходами необхідно одночасно планувати прийняття заходів з підтримання та підвищення іміджу (престижу) підприємства. Вони пов'язані з представницькими витратами (за­прошення журналістів, прийоми, оголошення загального характеру).

На основі аналізу, оцінки і прогнозу ринку споживачів розробля­ється кінцевий план продажу,

В його основу кладуться отримані дані про прогноз продажу на перспективу. Збут планується за місяцями і тижнями. Якщо не про­являються тенденції до перерозподілу, то можна скористатися дани­ми про продажі в минулому. При цьому річна кількість продажу приймається за 100 %, а місячні обороти розраховуються як части­ни річного обороту.

Цей річний план має вплив на план виробництва, оскільки вироб­ничий процес протікає паралельно з продажем.

Після розробки плану в кількісних показниках здійснюється роз­рахунок вартісних показників. При цьому враховуються середні ці­ни по кожному товару на різних ринках.

Далі розраховуються збутові витрати за окремими видами продук­ції і визначається плановий прибуток, а з врахуванням вартості ви­робництва — і мінімальна гранична ціна продажу. В цьому плані слід передбачити максимальні скидки, терміни і умови платежів.

ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

В ринковій економіці основним обмеженням планових обсягів виробництва і продажу товарів і послуг є декілька факторів, конкрет­ним виявом яких служить виробнича потужність підприємства.

Во­на характеризує максимально можливий річний обсяг випуску про­дукції (робіт, послуг) запланованої номенклатури та асортименту за умови повного використання всіх економічних ресурсів на основі засто­сування прогресивної технології, передових форм організації виробницт­ва і праці.

Виробнича потужність визначає також величину резервів росту випуску продукції. Верхня межа виробничої потужності зумовлена наявним технологічним устаткуванням, виробничими площами, тру­довими та матеріальними ресурсами, окремими параметрами про­дукції. Вона вимірюється в натуральних одиницях, гривнях та інших вимірниках, які враховують специфіку конкретного виробництва.

РозрізняютьÞтеоретичну, Þ проектну, Þ діючу (поточну) Þ резервну виробничі потужності.

* Теоретична виробнича потужність – це обсяг випуску продук­ції, якого можна досягнути за ідеальних умов роботи, тобто мак­симально можливий випуск продукції, який ще називають пас­портною виробничою потужністю,

* Проектна виробнича потужність — це величина можливого випуску продукції умовної номенклатури за одиницю часу, зада­на при проектуванні або реконструкції виробничого об'єкта.

Вона є фіксованою, бо розрахована на постійну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будів­ництва (1-3 роки) та освоєння потужності (1-2 роки) значно зміню­ються номенклатура продукції та ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність з часом перестає відобра­жати дійсні можливості підприємства.

* Діюча (поточна) виробнича потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату, машини)– відображає його потенційну можли­вість виробити протягом календарного періоду часу максималь­ну кількість продукції згідно з номенклатурним планом.

Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до органі­заційно-технічного розвитку виробництва. її характеризують показ­ники, які часто розглядаються як види діючої потужності:

Ä потужність на початок планового періоду (вхідна);

Ä потужність на кінець планового періоду (вихідна);

Ä середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховується мак­симально можливий обсяг виробництва продукції, розрахований на наявну технічну базу і плановий режим роботи та очікувані парамет­ри продукції (або фактичні за відповідний період звітного року), можливість збільшення планової змінності роботи устаткування, яка лімітує випуск продукції.

Вихідна потужність підприємства визначається з врахуванням вве­дення в дію нових потужностей, в тому числі за рахунок розширення,реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здій­снення заходів з підвищення ефективності виробництва та вибуття потужностей протягом планового періоду у зв'язку з фізичним ста­рінням, невикористанням, структурними зрушеннями продукції та іншими причинами.

Середньорічна потужність визначається з врахуванням фактора часу приросту та вибуття потужностей протягом року:

де t_вве— кількість повних місяців використання потужності до кін­ця року;

t_виб — кількість повних місяців до кінця року з моменту ви­буття потужностей.

Ò Середньорічна виробнича потужність — один із важливих показ­ників планування та оцінки роботи підприємства. Вона обґрунто­вує виробничу програму підприємства, визначає виробничі резерви та потребу їх розширення відповідно до попиту.

[ Виробнича потужність підприємства, як правило, розраховується за ведучим цехом (дільницею, устаткуванням). При цьому врахову­ється все наявне устаткування — діюче і недіюче внаслідок поломок, ремонту, відсутності завантаження тощо, крім устаткування, яке ви­користовується спеціальними підрозділами підприємства та для навчальних потреб. Виробнича потужність розраховується на основі прогресивних нормативів продуктивності устаткування, передової технології та організації праці.

[ Виробнича потужність цеху визначається на основі потужностей окремих одиниць та груп устаткування, дільниць. Річна виробнича потужність дільниці визначається за формулою:

Де К м— кількість однотипних машин; Т_0Сн — річний час основної роботи одиниці устаткування в годинах; Н_в — годинна норма виро­бітку в натуральних одиницях виміру продукції; К_вн — коефіцієнт виконання норм часу для даної групи устаткування.

[ Резервна виробнича потужність передбачається у виробницт­вах, які можуть мати додаткове завантаження, зумовлене об'єктивними обставинами. Для покриття додаткових заванта­жень у харчовій промисловості, водо-, газо-, енергопостачанні точно передбачаються резервні потужності.

З метою уникнення або зменшення впливу «вузьких» місць на ви­робництві розраховують коефіцієнт спряженості виробничих потуж­ностей суміжних цехів підприємства:

де П_і – виробнича потужність і того цеху підприємства в натураль­них одиницях; П_вед – виробнича потужність ведучого цеху в одини­цях суміжного (і- го) цеху.

На основі планових розрахунків коефіцієнтів спряженості вироб­ничих потужностей суміжних цехів виявляються так звані «вузькі» та «широкі» місця і розробляються заходи по вирівнюванню потужнос­ті, в тому числі за рахунок введення нового устаткування, виконан­ня робіт по кооперації або ліквідації невикористовуваного устатку­вання, виконання робіт на сторону тощо.

Ò В процесі планування виробничої потужності визначається пропускна здатність підприємства — максимально можливий обсяг випуску продукції заданих номенклатури та асортименту.

Пропускна здатність підприємства чисельно дорівнює мінімальній з виробничих потужностей основних підрозділів, за умови, що по­тужності суміжних цехів вимірюються в однакових одиницях виміру.

Процес планування виробничої потужності завершується визна­ченням рівня (коефіцієнта) її використання.

Ò Коефіцієнт використання виробничої потужності промисло­вого підприємства визначається окремо по номенклатурних гру­пах продукції, типах устаткування, в окремих випадках — по кожній одиниці устаткування:

де ВП_нат — річний обсяг випуску продукції відповідної номенкла­турної групи в натуральних одиницях виміру; П_ср — середньоріч­на виробнича потужність групи устаткування з випуску даної продукції в натуральних одиницях.

Різниця між виробничою потужністю і випуском продукції утворює резерв потужності. За умов ринкового господарювання для забезпечен­ня стабільного і стійкого економічного стану підприємства вважають оптимальним 70-80% рівень використання виробничих потужностей.

Розглянута вище методика визначення виробничої потужності об­межується в основному врахуванням можливостей технологічного устаткування. Однак обсяг випуску продукції залежить не лише від параметрів і режиму експлуатації устаткування (потокових ліній, аг­регатів), але й від ряду інших чинників: наявності та інтенсивності використання людських ресурсів, можливостей системи матеріаль­но-технічного забезпечення, пропускної здатності допоміжних цехів і дільниць (заготівельного, ремонтно-механічного, транспортного). Для розробки реальних планів необхідно враховувати всі ці чинни­ки. Тому паралельно з визначенням виробничої потужності оціню­ють виробничий потенціал.

Виробничий потенціал підприємства відповідає максимально можли­вому випуску продукції за лише сприятливих виробничих умов або за мі­німального впливу несприятливих обставин.

На основі статистичної інформації про випуск продукції впро­довж тривалого періоду часу можна визначити статистичні парамет­ри (математичне очікування обсягу випуску продукції ВП У стандарт­не відхилення d х \ т. д.). Використовуючи апарат теорії імовірності, можна оцінювати виробничий потенціал:

де Пвир — виробнича потужність; ВП – математичне очікування об­сягу випуску продукції; b – коефіцієнт розкиду з певною імовірніс­тю; dc — стандартне відхилення від математичного очікування.

Оцінка виробничого потенціалу поряд з розрахунком виробничої потужності сприяє формуванню більш об'єктивних нормативів для вирішення завдань планування.

& Запитання для роздумів, самоперевірки, повторенню

1. Необхідність і зміст плану виробництва і реалізації продукції.

2. Завдання плану виробництва і реалізації продукції,

3. Вихідні дані для складання плану виробництва і реалізації продукції.

4. Особливості планування виробництва продукції в ринкових умовах господарювання.

5. Фактори попиту на продукцію (роботи, послуги).

6. Фактори пропозиції продукції (робіт, послуг).

7. Характеристика сукупного попиту і сукупної пропозиції.

8. Характеристика агрегованих планів випуску продукції.

9. Характеристика моделей взаємодії попиту, випуску і виробничої потужності.

10.Класифікація продукції (робіт, послуг).

11.Характеристика рівневого прогнозування випуску продукції.

12.Суть критичного обсягу виробництва продукції.

15. Ситуаційне планування обсягів випуску продукції. 14, Планування платних послуг.

16. Номенклатура та асортимент продукції.

17. Особливості планування продажу товарів в умовах ринку.

18. Характеристика вартісних показників обсягів випуску продукції.

19. Суть і види виробничої потужності.

20. Фактори виробничої потужності.

21. 20.Методика розрахунку виробничої потужності.

> Виробнича потужність дільниці розраховується за формулою

> Розрахувати річну виробничу потужність виробничої дільниці, оснащеної 5 оди­ницями устаткування за умови, що режимний фонд часу в рік при двозмінній ро­боті складає 4004 годин, час зупинок устаткування ~~ 10% до режимного фонду, норма часу на виготовлення облікової одиниці продукції — 5 хв., середній рівень виконання норм часу — 105%,

>

Розв'язування

Валова продукція 728042 – 150 + 120=728012 тис. грн.

1. Час основної роботи одиниці устаткування в рік складе:

4004 - 0,1 х 4004 = 4004 - 400 - 3604 год. 3. Річна виробнича потужність становитиме:

[ Задачі для самостійного розв'язування

Задача І.

Розрахувати плановий обсяг товарної та реалізованої продукції підприємства та вказати класифікаційні групи продукції за умови:

> плановий обсяг продукції А, мли. обл. од. — 10,0

> плановий обсяг продукції В, млн. обл. од. —5,0

> плановий обсяг продукції В, млн. обл. од. — 0,2

> плановий обсяг продукції Г, тис. грн. – 200,0

> середня гуртова ціна облікової одиниці продукції, грн./тис. один.:

> А – 1000,0

> Б – 2000,0

> В – 300,0

> державне замовлення, тис. грн. – 50,0

> роботи на сторону, тис. грн. — 0,5

> виготовлення нестандартного обладнання та запасних частин, тис. грн. — 2,0

> різниця вартості готових виробів на початок та кінець року, тис. грн. — +8,0

Задана 2.

Визначити плановий обсяг валової, товарної та реалізованої продукції за умови:

> плановий обсяг готової продукції, тис. грн. — 3000,0

> незавершене виробництво, тис. грн.: на початок року — 400,0

на кінець року — 350,0

> плановий обсяг робіт на сторону, тис. грн. — 70,0

> плановий обсяг ремонтних робіт на сторону, тис. грн. — 100,0

> залишки нереалізованої продукції, тис. грн.: на початок року — 60,0

на кінець року — 40,0

> продукція, відвантажена та неоплачена на початок планового періоду, тис. грн. — 10,0

Задача З,

Скласти плановий баланс виробничої потужності підприємства за умови:

> виробнича потужність на початок планового року, млн. один. прод. •— 500,0;

> планується до впровадження з 1.03 планового року виробнича потужність об­сягом 34 млн. один, прод.;

> планується вилучити з виробництва з 1.05 планового року виробничу потуж­ність обсягом 50 млн. один, прод.;

> виробнича програма підприємства, млн. один. прод. — 300,0.

Задача 4.

Визначити виробничу потужність дільниці та обсяг випуску продукції за умови:

> кількість верстатів на дільниці — 12;

> норма часу на обробку виробу ~~ 0,5 год.;

> коефіцієнт виконання норм — ], I;

> режим роботи — 2 зміни;

> тривалість зміни ~ 8 год.;

> кількість робочих днів у році — 250;

> простої верстатів — 7% до режимного фонду часу;

> коефіцієнт використання виробничої потужності дільниці —• 0, 75.

Задача 5.

Визначити виробничу потужність складального цеху машинобудівного заводу та коефіцієнт її використання за умови:

> загальна площа цеху — 4500 м²;

> габарити виробу — 12 х 3,5 м;

> робоча зона для складання — 30% площі виробу;

> тривалість виробничого циклу — 20 робочих днів;

> кількість робочих днів у плановому періоді — 252;

> додаткова площа — 40% загальної площі цеху;

> протягом року складають 1150^виробів.

ТЕМА 5. ПЛАН ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО

РОЗВИТКУ

5. /. Планування організаційно-технічного розвитку підприємства.

5.2. Порядок формування програми освоєння нових видів продукції (робіт, послуг).

5.3. Планування підвищення ефективності виробництва.

5.4. Джерела фінансування заходів плану організаційно-технічного розвитку підприємства.

Основні поняття: комплексне планування технічного розвитку, створення та освоєння нових видів продукції, впровадження прогресивної технології, ме­ханізація та автоматизація виробництва, вдосконалення організації виробни­цтва та управління, наукова організація праці, модернізація основних фондів, оптимізація умов праці, стандартизація та уніфікація продукції, конкуренто­спроможність, технічний рівень, організаційний рівень, концепція життєвого циклу, етапи планування нової продукції, вдосконалення традиційної продукції, ефективність виробництва, бюджетні асигнування.

Основна мета вивчення теми полягає в оволодінні механізмом складання планів організаційно-технічного розвитку, зорієнтованих на підвищення ефек­тивності, зміцнення конкурентоспроможності підприємства.

Після вивчення теми студент повинен

þ принципи, планування організаційно-технічного розвитку;

þ зміст, показники, етапи складання плану;

þ методику розрахунку організаційно-технічного рівня виробництва;

þ методику визначення економічної ефективності заходів;

Ø виділяти фактори технічного, економічного та соціального розвитку;

Ø визначати організаційно-технічний та економічний рівень виробництва;

Ø проводити економічне обґрунтування доцільності впровадження науково-технічних розробок;

Ø виконувати техніко-економічні розрахунки з обґрунтування впровадження нової (оновленої) продукції;

Ø визначати обсяги і джерела необхідних фінансових ресурсів для забезпечення організаційно-технічного розвитку.

ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Стійкість і стабільність підприємницької структури забезпечуєть­ся конкурентноздатністю продукції та ефективністю господарюван­ня. Ефективність діяльності в значній мірі залежить від рівня ви­користовуваної техніки, технології, людського фактора, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду. Саме тому основним завданням плану організаційно-технічного розвитку підприємства є забезпечення оперативного впровадження та використання всіх вище перелічених елементів у виробничу діяльність у межах стратегічних планів і по­точних завдань.

Комплексне планування технічного розвитку і підвищення ефек­тивності діяльності знаходить своє відображення у Þ плані організа­ційно-технічного розвитку, Þ показниках ефективності виробництва, Þ планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій),

На вітчизняних підприємствах плани технічного розвитку та вдос­коналення організації виробництва передбачають висвітлення таких напрямів, які в сукупності складають структуру даного розділу плану:

☺ створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурен­тоспроможності продукції, яка випускається;

☺ впровадження прогресивної технології, механізації та автоматиза­ції виробництва;

☺ вдосконалення організації виробництва та управління підприємством;

☺ впровадження прогресивної наукової організації праці;

☺ модернізація основних фондів;

☺ зниження витрат виробничих ресурсів (праці, матеріалів, сировини,енергії);

☺ оптимізація умов праці;

☺ підвищення професіоналізму персоналу;

☺ соціальний розвиток підприємства;

☺ стандартизація та уніфікація продукції.

Всі перелічені напрямки включаються в стратегічний план підпри­ємства, в якому передбачається календарний період реалізації кож­ного заходу. В поточному плануванні враховуються заходи, що при­падають на даний період з урахуванням відповідних змін у внутріш­ньому і зовнішньому середовищі підприємства.

Виробничий процес на промисловому підприємстві відбувається постійно і охоплює всі його підрозділи. Технічні зміни відбуваються періодично, залежать від обсягів фінансових ресурсів і технічної по­літики. Однак у сукупності вони носять безперервний характер та характеризують організаційно-технічний розвиток підприємства. В його складі виділяють:

фактори технічного характеру — засоби праці, їх динаміка, стан, рівень використання;

фактори організаційного характеру — рівень підготовки виробництва, спеціалізацію, ритмічність, кооперацію, терміни виготовлення продукції;

фактори економічного характеру — ефективність використовуваних ре­сурсів, фінансування, ціноутворення, мотивація тощо;

фактори соціального характеру — професійна підготовка, підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, безпеки праці, екологізації виробництва тощо.

При формуванні планів організаційно-технічного розвитку необ­хідно дотримуватись принципів:

Œ єдності науково-технічних, економічних і соціальних завдань;

 наукової обґрунтованості та оптимальності рішень;

Ž домінування стратегічних аспектів;

 бюджетної збалансованості;

 гнучкості, еластичності;

‘ безперервності.

План створення та освоєння нових видів продукції, підвищення кон­курентоспроможності продукції, що випускається, передбачає систему заходів по закріпленню та зміцненню конкурентних позицій під­приємства на ринку. Це досягається з допомогою заходів, які, відпо­відно до стадій життєвого циклу товарів, передбачають:

Ä орієнтацію виробництва на випуск принципово нової продукції;

Ä орієнтацію виробництва на швидке технічне оновлення продукції, яка випускається;

Ä орієнтацію виробництва на ефективний випуск традиційної продук­ції, яка ще має попит на ринку;

Ä зняття з виробництва застарілої продукції, яка не має попиту і не є конкурентноспроможною;

Поліграфічні підприємства, наприклад, надають поліграфічні послуги і виконують роботи для видавничих організацій, промисло­вих підприємств, організацій та індивідуальних замовників. Власна

продукція в загальному обсязі випуску складає незначну частку, хоч в останні роки намітились тенденції її зростання.

До власної продукції поліграфічних підприємств відносяться книги, журнали, газети (за умови, що в статуті підприємства передбачена видавнича діяльність як окремий вид виконуваних робіт), товари культурно-побутового і господарського призначення, паперово-білові вироби тощо.

За таких умов підприємства повинні постійно оцінювати рівень конкурентоспроможності власної продукції та передбачати заходи з її оновлення, вдосконалення або зняття з виробництва відповідно до ситуації на ринку друкованої продукції та результатів аналізу.

Плани впровадження прогресивної технології) механізації та авто­матизації виробництва включають заходи з освоєння прогресивних технологічних процесів (агрегатів, ліній, матеріалів), механізації руч­ної праці, автоматизації виробництва, впровадження нових техніч­них пристосувань, оснастки, інструментів.

У 80-х роках XX ст. сформувалася в основному нова технологіч­на база виробництва на основі електронно-інформаційних систем і завершився перехід до інтенсивного ресурсоощадливого типу вироб­ництва.

Напрями розвитку нових технологій:

P механізація та автоматизація виробництва;

P перехід до високоефективних і малоопераційних технологій;

P ресурсозбереження — зниження енерго- та матеріаломісткос­ті продукції;

P використання системного устаткування в комплексі.

Механізація та автоматизація виробництва в сучасних умовах носить комплексний характер і передбачає автоматизацію робочих машин, технологічних ліній, широке впровадження верстатів з про­грамним управлінням, ЕОМ, промислових роботів, мікропроцесорів, гнучких автоматизованих систем.

Заходи цієї групи є визначальними в плані технічного розвитку, бо забезпечують швидку адаптацію виробництва до умов конкретних ринків, сприяють мінімізації витрат та підвищують конкурентоспро­можність продукції і підприємства в цілому.

План вдосконалення організації виробництва та управління підприєм­ством охоплює широке коло питань, пов'язаних із вдосконаленням організації основного і допоміжного виробництва, забезпеченням рівномірної роботи, усуненням диспропорцій у виробничому проце­сі, поліпшенням роботи складів, транспортних засобів.

У нових умовах господарювання плануються заходи з розробки стра­тегічних та вдосконалення поточних планів діяльності підприємства;

оптимізації організаційної структури, чіткого розподілу повно­важень і відповідальності, режиму роботи; поліпшення контролю діяльності підприємства (дотримання нормативних показників, ав­томатизації обліку і звітності на базі обчислювальної техніки і орг­техніки); вдосконалення мотивації як однієї з найважливіших функ­цій управління.

В сучасних умовах господарювання заходи цього напряму пов'яза­ні з реструктуризацією виробництва, впровадженням гнучких форм господарювання, впорядкуванням штату працівників, забезпеченням оптимального співвідношення між чисельністю працівників за кате­горіями, професіями, структурними підрозділами.

Впровадження у виробництво заходів цієї групи забезпечує ріст продуктивності праці, сприяє зменшенню витрат на виробництво продукції, зміцнює позиції підприємства на ринку товарів, послуг.

План впровадження прогресивної наукової організації праці спрямо­вується на досягнення оптимального поєднання живої праці із зна­ряддями і предметами праці; підвищення ефективності використання трудового потенціалу; впровадження бригадних форм організації пра­ці; прогресивних норм часу і виробітку на операціях технологічного процесу; організацію робочих місць згідно з типовими проектами, роз­ширення зон обслуговування, суміщення професій і спеціальностей.

Заходи цієї групи не пов'язані із значними капітальними вкладен­нями, однак забезпечують значний ріст продуктивності праці та еко­номічний ефект.

План модернізації основних фондів охоплює види і обсяги робіт, які по­винні виконуватись у плановому періоді на основі прийнятої періодич­ності ремонту за системою ІШР та відповідно до технічної доцільності, економічної ефективності з врахуванням поліпшення умов та підвищен­ня безпеки праці, якості і конкурентоспроможності продукції.

План модернізації застарілого устаткування, оснастки, інструмен­ту розробляється відповідними відділами і службами підприємства на основі детальної оцінки і аналізу можливостей та доцільності придбання нових основних фондів.

План цільових заходів з економії сировини, матеріалів і енергетич­них ресурсів включає, заходи по забезпеченню підприємства більш дешевими ресурсами, налагодженню прямих зв'язків з їх постачаль­никами, ефективному використанню наявних ресурсів на основі ре­сурсозберігаючих технологій, мало- та безвідходного виробництва; використання виробничих відходів сировини і матеріалів; викорис­тання у виробництві місцевої сировини і матеріалів; впровадження досконалих способів зберігання і транспортування ресурсів; утилі­зацію відходів виробництва.

План заходів з поліпшення умов праці працівників підприємства пе­редбачає створення найбільш сприятливих, безпечних санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці, дотримання оптимального ре­жиму праці і відпочинку, використання засобів безпеки праці тощо.

Заходи цієї групи знаходять відображення в колективному до­говорі, який щорічно укладається між працівниками і адміністра­цією підприємства, і їх виконання контролюється профспілковим комітетом.

План заходів з підвищення професійного рівня працівників охоплює за­ходи з підвищення кваліфікації робітників, спеціалістів, керівників; перекваліфікації кадрів відповідно до змін у структурі управління підприємством, функцій працівників, технічного рівня виробництва.

План заходів соціального розвитку підприємства охоплює заходи, які фінансуються з коштів фонду соціального розвитку колективу. Ці заходи спрямовані на поліпшення житлово-комунальних умов, культурно-освітнього рівня, на профілактику та охорону здоров'я працівників і членів їх родин.

В останні роки на багатьох підприємствах, які забезпечують висо­кий рівень оплати праці працівникам, заходи цієї групи обмежують­ся. Вирішення проблем соціального характеру поступово переклада­ється на працівника.

Важкий фінансовий стан більшості підприємств зумовив передачу об'єктів соціальної сфери органам місцевого самоуправління, част­кову передачу житлового фонду працівникам підприємства.

Стандартизація та уніфікація продукції передбачає дотримання та розробку нових стандартів і технічних умов на окремі, найбільш ма­сові види продукції. Заходи зі стандартизації продукції забезпечують високу якість, надійність, довговічність, привабливість продукції, її відповідність екологічним нормам виробництва і споживання.

v Етапи планування організаційно-технічного розвитку підприємства

Ä на першому етапі визначаються головні завдання підприємства в сфері науково-технічної діяльності, проводиться комплексний аналіз тех­нічного, організаційного рівнів виробництва, економічних показників;

Ä другому етапі виявляються можливості та місця впровадження науково-технічних розробок, здійснюються набір альтернативних технічних рішень, їх оцінка та вибір оптимального;

Ä на третьому етапі формується проект плану організаційно-техніч­ного розвитку за підрозділами і загалом по підприємству з врахуван­ням можливостей фінансування;

Ä на заключному етапі плани коригуються, взаємоув'язуються, доку­ментально оформляються і доводяться до виконавців.

Наукова обґрунтованість планів організаційно-технічного розвит­ку в значній мірі залежить від реальної оцінки техніко-економічного рівня виробництва,

[ Техніко-економічний рівень виробництва —~ це комплексна ха­рактеристика міри розвитку виробничої системи, прогресивнос­ті всіх елементів виробничого процесу і здатність до виконання виробництвом певних народногосподарських завдань.

План організаційно-технічного розвитку розробляється на основі даних аналізу технічного та організаційного рівнів виробництва, йо­го порівняння з передовими підприємствами, можливостей техніч­ного переоснащення — технічних і фінансових

Таблиця 5.1.

Основні показники організаційно-технічного рівня виробництва

При плануванні цього розділу плану необхідно відповісти на деякі запитання, які із сукупності розкривають зміст планової роботи з під­вищення техніко-організаційного рівня виробництва:

☻ що необхідно зробити в плановому періоді? (перелік і коротка харак­теристика заходів);

☻ хто буде реалізовувати захід? (відповідальні за кожний захід особи);

☻ де впроваджувати захід? (цех, дільниця, відділ);

☻ коли це необхідно зробити? (термін початку і кінця впровадження заходу);

☻ скільки потрібно коштів для реалізації заходу? (гроші, персонал, ма­теріали, приміщення);

☻ що дасть впровадження заходу? (додатковий обсяг продукції, ріст продуктивності праці, зниження витрат, збільшення прибутку).

Перелічені запитання, відповіді на них та іншу додаткову інфор­мацію доцільно подавати у формі, яку розробляють працівники від­повідної служби підприємства.

Увага

Планування заходів організаційно-технічного характеру — важливий напрям управлінської діяльності керівників вищої ланки управління підприємством. Результати планування не підлягають оприлюдненню та обговоренню в трудовому колективі.

52. ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМИ ОСВОЄННЯ НОВИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

Концепція життєвого циклу товару свідчить про те, що ринок і споживач постійно очікують нової продукції. Підприємство зацікав­лене в постійному освоєнні продукції, оскільки це дозволяє:

Œрозширити сферу збуту;

збільшити прибуток;

Žзменшити залежність від реалізації традиційної продукції;

підвищити рівень використання виробничих ресурсів, зменшити від­ходи виробництва;

ефективно використовувати існуючі системи товаропросування.

Однак проведені дослідження показують, що рівень невдач при освоєнні нової продукції (послуг) складає 35%. Невдачі мають місце тоді, коли підприємство не компенсує свої витрати на виробництво і маркетинг нової продукції (послуг) і несе фінансові збитки. Невда­ча має місце і тоді, коли рівень прибутковості продукції (послуг) є меншим за заплановану величину.

Процес планування освоєння нової продукції (послуг) включає декілька взаємопов'язаних етапів:

1) генерація ідей;

2) добір (фільтрація) ідей;

3) розробка концепції;

4) перевірка концепції;

5) економічний аналіз;

6) розробка товару;

7) пробний маркетинг;

8) комерційна реалізація,

Œ Генерація ідей — це своєрідний пошук можливостей створення товару ринкової новизни. Ідея створення нових видів продукції вини­кає в конструкторських бюро, в результаті опитування і скарг спожи­вачів, спостереження за товарами на ярмарках та виставках, завдяки пропозиціям торговельних організацій, продукції конкурентів тощо. Серед методів генерації ідей найбільш поширеними є: метод «Дельфі» (мозкової атаки), аналіз і оцінка існуючої продукції, опитування.

 Добір (фільтрація) ідей — процес вибору і обґрунтування тих ідей з випуску нових видів продукції, які реально можна реалізува­ти з вигодою для товаровиробника. Новий товар повинен відповіда­ти наступним вимогам: забезпечувати потенційний прибуток, бути конкурентоспроможним, мати значний життєвий цикл, відповідати виробничим можливостям товаровиробника, бути простим у вироб­ництві, забезпеченим трудовими і матеріальними ресурсами, досту­пним споживачеві.

Ž Розробка концепції передбачає вихід нового товару на ринок. Прогнозуються величина виробництва і продажу товару, прибуток в розрахунку на декілька років, очікувана ціна, географія реалізації та витрати на виготовлення.

Перевірка концепції забезпечується прогнозуванням зміни пове­дінки покупця даного товару і можливого виділення переваг товару перед іншими.

Економічний аналіз прийнятих ідей базується на вивченні прог­нозів попиту, витрат, конкуренції, інвестицій, прибутку.

При цьому враховується, що для створення товару ринкової новизни необхідні такі передумови:

☺ інформація про ймовірність успіху ідей;

☺ обґрунтованість експериментальних витрат і необхідних капіталь­них вкладень в організацію нового виробництва;

☺ врахування можливих труднощів в освоєнні нового товару;

☺ прогноз ринку збуту та можливої конкуренції;

☺ передбачення ціни на товар і витрат на рекламу.

Економічний аналіз дозволяє своєчасно запобігти випуску мало­ефективної продукції (послуг), визначити оптимальний обсяг вироб­ництва і збуту.

© Процес розробки товару пов'язаний з прийняттям рішень про функції та конструкцію товару, упаковку, відповідність ціни і корис­ності тощо. В процесі розробки нових видів продукції можна вико­ристовувати елементи функціонально-вартісного аналізу. В процесі конструювання продукції визначають види та якість матеріалів, тип виробництва, рівень використання виробничих потужностей, час від розроблення до потенційного використання.

© Пробний маркетинг проводиться з метою вивчення поведінки ринку до початку масового випуску і реалізації товару. Визначається час і місце апробування продукції в реальних умовах. При цьому ви­користовується метод спостереження за поведінкою споживачів, ре­акцією конкурентів та збутових організацій. В процесі проведення пробного маркетингу важливо визначитися з характеристикою ін­формації, отриманої в результаті спостереження: обсяги реалізації, типи споживачів, темпи покупок, частка на ринку, вплив нової про­дукції на традиційну продукцію підприємства, сильні і слабкі сторо­ни товару, доцільність внесення змін в товар тощо.

© Комерційна реалізація передбачає врахування таких факторів, як швидкість визнання товару споживачами, виробничі можливості, термін досягнення прибутковості. Цей етап відповідає стадії впрова­дження життєвого циклу продукції і включає реалізацію всього пла­ну маркетингу та серійного виробництва. Він вимагає значних вит­рат і швидкого прийняття управлінських рішень.

Отже, створення нової продукції — процес складний, який вимагає істотних витрат, але без нього неможливе успішне функціонування підприємства.

Задум і випуск нової продукції характеризуються певним ризи­ком, вимагають певного часу. В середньому лише одна з п'ятдесяти ідей забезпечує комерційний успіх.

Нова продукція може мати різні форми: [ нове застосування тра­диційних виробів, [ новий дизайн, [ технічне вдосконалення виробів, [ принципово нові товари. У всіх випадках вдосконалення, розробка і впровадження нової продукції пов'язані зі значними витратами під­приємства. Саме тому новаторська ідея попередньо докладно вивчає­ться, обґрунтовується, прогнозується майбутній продаж продукції.

Про випуск нової та вдосконалення традиційної продукції необ­хідно постійно думати з метою забезпечення стабільного розвитку підприємництва. Практика господарювання свідчить про те, що нову продукцію слід впроваджувати тоді, коли попередня перебуває в фа­зі зрілості. На думку спеціалістів з управління вдалим асортимент вважається, коли:

30-40 % продукції перебуває в стадії росту; 30-40 % — у стадії зрілості; 10-20 %- у стадії впровадження; решта може перебувати у стадії народження або спаду. Для підприємства важливо підтримувати обсяг продажу на певно­му, досить стабільному рівні. Для цього необхідно забезпечити впро­вадження модифікованих, нових товарів, розроблених до настання старіння попереднього товару (рис. 5.1).

Рис. 5. 1. Зв'язок життєвих циклів товарів на ринку

Перед прийняттям рішення щодо впровадження нового товару проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу з вико­ристанням даних про динаміку обсягів продажу, конкурентну по­зицію, привабливість ринку.

При плануванні оновлення продукції можна використовувати портфельну модель «Мак-Кінсі».

ПЛАНУВАННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Заходи плану організаційно-технічного розвитку виробництва для свого впровадження вимагають відповідного часу, ресурсів. Тому всі вони повинні бути належно оцінені за техніко-економічними крите­ріями, а їх ефективність відображена в плані діяльності підприємст­ва на відповідний період часу.

Підвищення ефективності виробництва зумовлює:

… темпи росту випуску продукції;

… темпи росту продуктивності праці або зниження трудомісткості;

… економію матеріально-енергетичних ресурсів;

… ріст прибутку, рентабельності;

… підвищення фондовіддачі, прискорення оборотності оборотних коштів;

… підвищення ефективності інвестицій.

Технічне переоснащення виробництва, модернізація діючого, замі­на застарілого і зношеного устаткування, підвищення рівня механіза­ції і автоматизації виробничих процесів, вдосконалення технології, поліпшення організації і структури виробництва приводять до збіль­шення виробничих потужностей, росту виробництва продукції, під­вищення її якості, забезпечення життєдіяльності, екологічної безпеки тощо. Всі ці показники відображаються в плані технічного розвитку виробництва і групуються з метою оцінки ефективності використан­ня певного виду економічних ресурсів підприємства (таблиця 5.2.). Виділяють узагальнюючі показники ефективності, показники вико­ристання праці, основних і оборотних коштів, матеріальних ресур­сів, інвестицій.

Капітальні вкладення (інвестиції) по окремих групах заходів пла­ну технічного розвитку можна розглядати як окремі інвестиційні проекти. Для визначення їх ефективності використовується методи­ка оцінки ефективності проектів.

Ефективність проекту характеризується системою показників, які відображають співвідношення витрат і результатів:

v показники комерційної ефективності, які враховують фінансові на­слідки реалізації заходу;

v показники бюджетної ефективності, які відображають наслідки реалізації заходу для державного або місцевого бюджетів;

v показники економічної ефективності.

Порівняння інвестиційних проектів та вибір оптимального здійс­нюються з допомогою наступних показників:

þ чистий дисконтований доход (ЧДД);

þ індекс доходності (ІД);

þ внутрішня норма доходності (ВИД);

þ термін окупності (ТО);

þ інші показники і критерії, які відображають інтереси учасників і особливості заходу.

Таблиця5.2
Система показників економічної ефективності
Групи показників	Показники	Методика визначення	Умовні позначення
	1) Економічний ефект. 2) Продуктивність праці. 3) Фондовіддача 4) Матеріало – місткість 5) Темп росту вироб­ництва продукції 6) Рентабельність виробництва 7) Рентабельність про­дукції. 8) Зниження операційних витрат на 1 грн. вироб­леної продукції		Pt— вартісна оцінка ре­зультатів по заходу за розр. період, тис.грн Зt — вартісна оцінка ви­трат на захід за розр. пе­ріод, тис.грн   Рсп — середньооблікова чи­сельність персоналу, осіб Фосн — середньорічна вар­тість основних фондів, тис.грн МВ — матеріальні витра­ти без амортизації, тис.грн   ТПпр,ТПбаз — обсяг про­дукції проектного і базово­го періодів, тис.грн Пвал- валовий прибуток, тис.грн Попер– операційний при­буток, тис.грн. Сп – операційні витра­ти, тис.грн

Чистий дисконтований доход(ЧДД) визначається сумою поточ­них результатів (ефектів) з врахуванням дисконтування за весь роз­рахунковий термін дії заходу або сумою перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами. Величина ЧДД для постій­ної норми дисконту (Е) розраховується за формулою:

де Т - період часу дії заходу (життєвий цикл заходу) в роках; Рt—Зt — поточний результат (ефект) конкретного періоду; Е — норма дис­конту, яка приймається відповідно до норми доходу на капітал і мо­же враховувати рівень інфляції.

Якщо ЧДД>0, то проектyе ефективним при заданій нормі дискон­ту, і може розглядатися питання про його прийняття (впроваджен­ня). Якщо ЧДД< 0, то інвестор ризикує отримати збитки.

Індекс доходності (ІД) — це відношення чистого дисконтного до­ходу до величини капітальних вкладень:

Оскільки загальна сума капіталовкладень освоюється протягом де­кількох років, то необхідно скоригувати їх величину на норму дисконту:

Індекс доходності з врахуванням дисконтування можна визначи­ти за формулою:

де Кt — капітальні вкладення певного періоду реалізації заходу, тис.грн.

Чим більше значення ІД, тим ефективніший проект.

Внутрішня норма доходності (ВНД) являє собою таку норму дис­конту (Е_вн), при якій величина приведених ефектів дорівнює приве­деним капіталовкладенням:

Величина ВНД порівнюється з нормою доходу, яку бажав би отримати інвестор на вкладений капітал. Якщо розрахована ВНД більша, ніж бажана інвестором, то інвестиції в даний проект оправ­дані і можуть реалізовуватися. В іншому випадку вони не оправдані.Якщо порівняння альтернативних варіантів за показниками ЧДД і ВИД приводить до протилежних результатів, то перевагу слід нада­ти ЧДД

Період окупності (ПО) — мінімальний період часу від початку вкладання інвестицій, за який дисконтовані витрати покриваються дисконтованим доходом.

При складанні даного розділу плану необхідно враховувати, що технічний та організаційний розвиток — напрямки єдиного проце­су, в якому технічний розвиток виступає визначальним чинником зростання ефективності виробництва. Він визначає динамічну осно­ву розвитку підприємства. Організаційний розвиток забезпечує реа­лізацію створених потенційних можливостей виробничо-трудових процесів і веде до зміни форми процесу розвитку. Впровадження нової техніки і технології призводить до зниження трудомісткості виготовлення одиниці продукції, а удосконалення організації вироб­ництва, праці, управління сприяє зменшенню втрат робочого часу, простоїв устаткування.

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПЛАНУ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

У відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні»

джерелами капітальних вкладів можуть бути:

» прибуток підприємства, отриманий від реалізації продукції (робіт, послуг), від інших видів господарської діяльності та реалізації не ви­користовуваних у виробництві товарно-матеріальних цінностей;

» амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів; бюджетні асигнування;

» доходи від фінансових операцій;

» кредити банків, інших кредитних установ і юридичних осіб;

» благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян;

» кошти іноземних партнерів, в тому числі гранти;

» доходи від приватизації державного майна;

» собівартість продукції (робіт, послуг);

» інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

В умовах перехідної економіки найбільша частка у складі дже­рел фінансування капітальних вкладень належить власним фінан­совим ресурсам підприємства — прибутку, амортизації, ін­шим коштам.

Залучені позичкові кошти виступають як важливе джерело капіталь­них вкладень, що використовуються, як правило, для реалізації техніч­них програм, інвестиційних проектів і розраховані на тривалий період.

До позичкових фінансових ресурсів підприємства відносяться

банківський кредит, кредиторська заборгованість усіх видів.

Наприклад, для багатьох поліграфічних підприємств отримання банківських кредитів є обмеженим з причин складності механізму та умов кредитування в Україні.

Підприємства в Україні мають право отримувати кредити в іно­земних банках (в іноземній валюті). Такий спосіб кредитування мож­ливий за умови отримання підприємством від Національного банку України спеціальних реєстраційних свідоцтв на право кредиту від іноземного банку.

Вибір джерела фінансування заходів технічного та організаційно­го розвитку підприємства залежить від характеру заходу, терміну йо­го впровадження, потреби у фінансових ресурсах.

Наприклад, фінансування великих інвестиційних проектів, техніч­них програм, які мають важливе народногосподарське, галузеве або територіальне значення, здійснюється за рахунок бюджетних асигну­вань, пільгового кредитування під гарантії органів державної влади.

Фінансування заходів внутрішньовиробничого значення (технічне переозброєння, ремонт основних фондів, модернізація, освоєння нових видів продукції і т. д.), впровадження яких пов'язане із знач­ними фінансовими ресурсами, відбувається за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань. При цьому можуть використовуватися кошти кредитних установ.

Заходи, на реалізацію яких необхідні порівняно невеликі кошти, фінансуються за рахунок собівартості продукції (виконання ремонт­но-профілактичних робіт, поліпшення умов праці, підвищення ква­ліфікації праці і т. д.).

Витрати на всі види ремонтів покриваються за рахунок кількох джерел: по-перше, віднесення цих витрат на собівартість продукції підприємства з включенням їх до складу валових витрат. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам всіх форм власності надано право протягом року відносити до вало­вих витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів (ремонт, реконструкція, модернізація), У сумі не більше.5 відсотків сукупної балансової вартості основних засобів на початок року. По-друге, за рахунок інших джерел із віднесенням вартості ре­монтів на збільшення балансової вартості основних засобів.

[ Запитання для роздумів, самоперевірки повторення

1. Сутність і значення організаційно-технічного розвитку.

2. Зміст плану організаційно-технічного розвитку підприємства,

3. Принципи організаційно-технічного планування.

4. Характеристика процесу складання плану організаційно-технічного розвитку.

5. Система показників організаційно-технічного рівня виробництва.

6. Концепція життєвого циклу товару.

7. Процес планування освоєння нової продукції,

8. Освоєння нових видів продукції на підприємстві: переваги і загрози.

9. Вплив заходів організаційно-технічного характеру на економічну ефективність підприємства.

10.Характеристика системи показників економічної ефективності.

11.Джерела коштів для фінансування заходів організаційно-технічного розвитку виробництва.

12.Охарактеризуйте взаємодію між «технічним розвитком» та «організаційним розвитком».

[ План семінарського заняття

1.

Date: 2015-09-27; view: 1387; Нарушение авторских прав