Загальний порядок складання бюджетів підприємства та система контролю за їх формуванням і виконанням

Розроблення бюджету кожної структурної одиниці (підрозділу) підприємства передбачає поетапну підготовку операційного та финансового бюджетів. Загальним бюджетом структурної одиниці є бюджетний баланс доходів і витрат, в якому окремо визначаються операції з внутрішнього переміщення: обсяги продукції (робіт, послуг), трансфертні ціни передачі та витрати, які пов'язані зі створенням проміжного продукту, що складається при функціонуванні підприємства як цілісної економічної системи.

В загальному випадку процес складання бюджету передбачає декілька етапів:

1. Подготовку планово-економічної частили бюджету центрами фінансового обліку з використанням наступних документів: затвердженої виробничої програми та прийнятого плану організаційно-технічних заходів; плану соціально-економічного розвитку; плану залучення позикових коштів.

2. Передачу планів у фінансово-економічні служби структурних одиниць підприємства.

3. Формування бюджету кожної структурної одиниці.

4. Надання проекту бюджету до центрального апарату управління підприємством. На цьому етапі службами апарату фірми здійсшоється контроль виконання бюджетного регламенту, перевірка правильності заповнення бюджетних форм, погоджешія окремих бюджетів і аналітичних бюджетних показників. Служби апарату управління підприємства
мають право вимагати додатково аналітичні матеріали до складання бюджетів, розшифрування окремих сум, інші матеріали, що стосуються бюджетування.

5. Консолідацію бюджетів і аналіз бюджетної моделі. Процес копсолідації бюджету підприємства передбачає інтеграцію показників операційних та фінансових бюджетів у всіх структурних одиниць за таким алгоритмом. Спочатку визначаються операції з внутрішніх поставок і споживання продукції (робіт, послуг) між структурними одиницями підприємства. До операцій внутрішніх поставок операційної діяльності включають: передачу сировини для подальшої технологічної обробки; вартість робіт, послyг промислового та виробничого характеру, що не включаються до складу капітальних інвестіцій, матеріалів та іишнх матеріально-технічних ресурсів, постачання яких здійснюється централізовано.

Завершальною операцією даного етапу є зведення бюджетів структурних одиниць, в процесі яких інтегруються всі доходи та витрати в розрізі аналітичних статей, визначених бюджетними формами. За необхідності апарат управління та структурні одиниці можуть деталізувати окремі статті бюджетів у довідковій аналітичній документації.

6. Визначення пріоритетності інвестиційних проектів та можливих варіантів сценарного розвитку.

7. Затвердження бюджетів і встановлення лімітів витрат. Про­цедура затвердження бюджетів структурних одиниць підприємства складається з таких послідовних етапів:

- обговорення цілей (процєсів бюджетування) на початку
року;

- формування первинного варіанта бюджету структурни­ми одиницями і консолідованого бюджету підприємства в цілому;

- оптимізація та узгодження бюджетних показників і бюджетів підприємства;

- затвердження і доведения до виконання бюджетів структурних одиниць та консолідованого бюджету підприємства.

Затвердження бюджетів структурних одиниць та консолідованого бюджету підприємства проводиться за спеціальним календарним регламентом, який передбачає такі орієнтовні строки:

- до 1 червня, що передуе плановому, надання проекту річного бюджету структурної одиниці з поквартальною розбивкою до апарату управління підприємства;

- до 1 липня, що передуе плановому, розгляд проекту консолідованого бюджету бюджетним комітетом підприємства;

- до 1 листопада року, що передуе плановому, затверджений бюджет доводиться до структурних одиниць;

- до 20 числа місяця, що передуе плановому, уточнюютъся показники бюджету на наступний місяць без коригувань контрольних показників поточного кварталу.

Організація контролю системи бюджетування у структурних одиницях здійснюється за кожним центром відповідальності. При цьому контроль за формуванням та виконанням бюджету підприємства є складовим елементом єдиної системи контролінгу підприємства як си­стеми збирання та аналізу інформації для прийняття управлінських рішень.

Метою контролю є створення гарантій виконання планів та загальне підвщення ефективності процесу управління бюджетування. Основні завдання контролю полягають в інформаційному забезпеченні орієнтованих на результат процесів планування, регулювання та мониторингу на підприємстві, у виконанні функцій інтеграції, системної організації та координації.

Предметом контролю виступає процес бюджетування, та результати виконання бюджєтів. На кожному етапі бюджетування проводяться моніторинг та контроль базових показників, аналіз відхилень. Базу контролю складають контрольна звітність, показники виробничого (управлінськоґо) та финансового обліку за умови формування їх в банк техніко-економічних даних. Адміністративний контроль здійснюється керівниками структурних оди­ниць та органами підприємства. Він спрямований на відслідковування своєчасності та повноти виконання прийнятих рішень і включає вказівки з усунення виявлених порушень та контроль за їх виконанням та прийняття рішень про матеріальне заохочення або накладання санкцій. Фінансовий контроль здійснюється фінансовими і контрольними службами підприємства та включає:

- зіставлення планових і фактичних показників планів та бюджетів (план-факт;аналіз) з визначенням причин виявлених відхилень;

- відпрацювання рекомендаций щодо своєчасного усунення виявлених порушєнь;

- оформлення документів, що є підставою для вживання заходів матеріального заохочення або встановлення ступеня відповідальності.

Література:

1. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 24.12.2002.
2. . Брігхем Євхен. Основи фінансового менеджменту / Пер. з англ. – К.: Молодь, 1997. – 1000 с. – Ч. II “Основні концепції фінансового менеджменту”
3. . Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие – 6-е изд, перераб и доп. – Мн.: Новое знание, 2001. – 704с. – (Экономическое образование) – Ч. IIІ, гл. 25.4. Прогонозирование финансового состояния и платежеспособности субъекта хозяйствования
4. . Планування і контроль на підприємстві: Навч. посіб./ за ред.. М.О. Данилюка – Львів: „Магнолія” 2006”, 2009.-531с.

Тема 12. Планування і контроль оновлення продукції

План

1. Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання.

2. Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва.

3. Економічна ефективність освоєння нової продукції та вибір оптимального варіанту технологічного процесу.

Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання

Процес виробництва нових виробів є дуже тривалим і включає такі етапи: пошукові та науково-дослідні роботи, виробниче та експлуата­ційне освоєння. Перший етап починається з наукового пошуку, в ре­зультаті якого з'являється ідея про створення нового виробу, і закінчу­ється проведенням прикладних досліджень. Другий етап передбачає розробку технологічного завдання на проектування та серійний випуск виробу. Третій - триває від початку експлуатації виробу до освоєння його проектної потужності.

У ланцюзі, що з'єднує науку з виробництвом, найбільш складними є ланки, пов'язані з практичною реалізацією досягнень науки. Трива­лою та трудомісткою роботою у цьому циклі є підготовка виробництва, яка являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, що забезпечують створення нових та оновлення вже існуючих видів продукції, впрова­дження передової технології й ефективних методів організації виробництва. Цей процес включає конструкторську, технологічну та організаційно-економічну підготовку виробництва. Перші два етапи склада­ють технічну підготовку виробництва.

За допомогою підготовки виробництва забезпечується випуск но­вої високоефективної техніки та безперервний технічний прогрес, створюються умови для ефективної роботи підприємства.

Залежно від послідовності виконання робіт виділяють такі стадії підготовки виробництва складного принципово нового виробу:

- науково-дослідні роботи (НДР)по створенню нової продукції -комплекс досліджень, що проводяться з метою отримання обгрунто­ваних вихідних даних, принципів та шляхів створення нової продукції або модернізації вже існуючої;

- дослідно-конструкторські розробки (ДКР) - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготов­ленню і використанню дослідних зразків виробів, у процесі яких визначають об'єкт виробництва, тобто схему, вид, розміри, матеріали, які будуть використовуватись, способи з'єднання, загальні технічні вимо­ги тощо;

- технічна підготовка виробництва (ТПВ) - сукупність робіт, що забезпечує конструкторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених стро­ках, обсягах випуску та витратах. Проектуючи технологічні процеси, визначають план та методи оброблення, складання, монтажу, регулювання випробувань і технічного контролю деталей, вузлів, виробів. До складу ТПВ входить також проектування і виготовлення технологічно­го оснащення;

- забезпечення виробництва нового виробу устаткуванням, вироб­ничими площами, матеріалами, необхідним персоналом, а також роз­робка кошторисів витрат на підготовку та освоєння виробництва нових виробів - організаційно-економічна підготовка виробництва (ОЕПВ);

- освоєння виробництва (ОВ) - складова частина постачання про­дукції на виробництво, що включає обробку і перевірку підготовлено­го технологічного процесу, оволодіння практичними прийомами виго­товлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

Сьогодні розроблена та поширюється на всі галузі промисловості типова система розробки і постачання продукціїна виробництво (СРПП), що являє собою сукупність зведених правил по проведенню робіт щодо створення та освоєння нових видів продукції і об'єднує в собі близько 20 державних стандартів.

СРПП тісно взаємопов'язана з:

- єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП);

- єдиною системою конструктивної документації (ЄСКД) і єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ);

- єдиною системою класифікації та кодування (ЄСКК), державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСЗЄВ), системою стан­ дартів безпеки праці (ССБП) тощо.

Всі зазначені системи ґрунтуються на державних стандартах, за­безпечуючи цим єдність технічної політики.

Планування підготовки виробництва нової продукції включає в се­бе: складання приватних планів виконання робіт по. кожній стадії; складання зведеного плану-графіку або координаційного плану підго­товки підприємства.

На промисловому підприємстві вся робота по плануванню підго­товки виробництва виконується відділом планування підготовки виро­бництва (ВППВ). Вихідними даними служать планові завдання по роз­робці та освоєнню виробництва нової продукції, планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт по кожному етапу технік-ної підготовки.

Планові нормативи ТПВ поділяються на об'ємні і трудові. За до­помогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт в натураль­ному виразі, за допомогою трудових - в нормо-год.

До об'ємних відносять; кількість оригінальних деталей, що припа­дають на виріб певної груші складності; кількість технологічних карт на деталь по виду обробки (для металорізальних станків - встановлено п'ять груп складності) та інші.

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається залежно від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і технологічних назв на одну деталь за видами обробки.

Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технологічної оснас­тки залежить від кількості оригінальних деталей та коефіцієнтів її ви­робництва. Коефіцієнт показує скільки одиниць спеціальної оснастки в середньому припадає на одну оригінальну деталь за окремими видами оснастки (застосування, інструмент тощо) і сумарний відповідно. При цьому, чим вище серійність виробництва, тим вище коефіцієнт техно­логічної оснастки.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість і тривалість етапу підготовки.

На промислових підприємствах застосовуються різні методи ви­значення трудомісткості проектних робіт. При визначенні трудоміст­кості конструкторської підготовки виробництва використовуються норми трудомісткості на деталь (умовну деталь), а при технологічній -додатково на операцію або групу операцій. Тривалість кожного з ета­пів підготовки виробництва розраховується за формулою:

ПВ= , (12.1)

де Т- трудомісткість робіт, год.;

Ч- кількість працівників, одночасно зайнятих на виконанні робіт;

t_с- тривалість робочого дня, год.;

К _вн — коефіцієнт виконання норм.

На основі тривалості кожного з етапів підготовки виробництва розробляється календарний план технічної підготовки виробництва. При цьому, важливим завданням є ув'язка у часі всього комплексу робіт по проектуванню нових виробів, розробці технологічних проце­сів, норм витрат живої та уречевленої праці, раціональних форм та методів організації виробництва. На промислових підприємствах за­стосовуються різні методи планування підготовки виробництва. Осно­вними документами, що визначають зміст робіт, строки їх виконання, є циклограми, лінійні плани-графіки підготовки виробництва, сітьові графіки.

Найбільш широке застосування при складанні плану підготовки виробництва отримали так звані лінійні графіки. При їх розробці передбачається паралельно-послідовний порядок виконання робіт по етапах, що дозволяє скоротити строки їх виконання.

Тим часом, лінійні графіки не забезпечують чітку координацію ро­біт всіх виконавців у часі та просторі. Останнє досягається за допомо­гою сітьових методів планування та управління, що уможливлює здій­снення ув'язки всього комплексу робіт для досягнення наміченої цілі до заданого строку.

Побудова вказаного графіка передбачає виконання таких етапів: визначення та опис всіх подій та робіт, побудова сіті, розрахунок часу виконання кожної роботи, визначення критичного шляху, аналіз та оптимізація графіка.

Планування процесів створення та освоєння нових виробів має за­безпечити максимальне суміщення здійснюваних робіт, поелементний розрахунок їх обсягу і тривалості. При плануванні враховуються: тип виробництва; програма і складність виробу, що створюється; забезпе­чення виробництва технологічними процесами, устаткуванням, осна­щенням, інструментом; рівень механізації та автоматизації інженерно-технічних та управлінських робіт.

Планування підготовки виробництва нової продукції здійснюється відповідно до перспективних та поточних планів технічного розвитку. Складання плану починається з уточнення видів продукції, що підля­гають проектуванню або оновленню у плановому періоді. Номенкла­тура продукції, що проектується, визначається на основі вивчення рин­ку та плану виробництва. До плану підготовки виробництва включа­ються також перехідні об'єкти з тривалим строком розробки, до яких відносять роботи, ке закінчені в попередньому періоді, які переходять у наступний рік (заділ), а також резерв об'єму робіт на проектування виробів, що ке передбачені планом виробництва.

Конкурентоспроможність визначається сукупністю споживчих властивостей товарів, які відрізняються від товарів-конкурентів за сту­пенем відповідності конкретним особистим запитам і суспільним по­требам з урахуванням витрат на їх задоволення та отриманих доходів. Важливими показниками конкурентоспроможності продукції є: технічний рівень та якість, ресурсомісткість та довговічність, економічність та естетичність продукції тощо.

Обов'язковими компонентами конкурентоспроможності служать економічні та нецінові характеристики. До економічних відносять такі вартісні показники, як витрати і ціна продукції, витрати на її експлуа­тацію та утилізацію тощо. До нецікавих характеристик товару можна віднести: умови розрахунку та сервісу, ділову репутацію (гудвіл), імідж фірми, рекламу та пропаганду товару тощо. Конкурентоспромо­жність продукції впливає на величину попиту, обсяг продаж і рівень доходів підприємства. Механізм товарної конкурентоспроможності підприємства тісно пов’язаний з розподілом обсягів виробництва і продажем продукції конкуруючих фірм на певному ринку.

У ході прогнозування нової продукції для оцінки її конкурентосп­роможності застосовується система таких показників:

- одиничні або часткові, що характеризують відсоткове співвідношен­ня величини будь-якого технічного або економічного параметру цього товару і відповідного параметру товару-конкурента;

- групові або зведені, що об’єднують одиничні показники за однако­вими групами параметрів, наприклад, технічними, економічними, но­рмативними;

- інтегральні, що представляють кількісну характеристику конкурен­тоспроможності товару у вигляді відношення суми групового показни­ка за окремими параметрами (технічними, неціновими) до групового показника за економічними параметрами.

Вибір конкурентоспроможної продукції проводиться, як правило, на підставі диференційованих (одиничних) або комплексних (групо­вих) показників і порівняння товарів, які плануються, з контролюючи­ми на ринку. Прогнозування виробництва нових товарів означає співставлення пропозицій підприємства з сьогоденним сприйняттям і май­бутніми побажаннями споживачів, рівнем конкуренції та якістю продукції інших виробників, можливими змінами у внутрішньому та зов­нішньому середовищі.

У процесі прогнозування виробництва нової конкурентоспромож­ної продукції концепція життєвого циклу може застосовуватися як у виборі виду товару (наприклад, станок), його типу (токарний), так і моделі або торгової марки (розточений станок фірми "Салітон"). У плануванні випуску нової продукції враховуються такі етапи життєво­го циклу: впровадження, зростання, зрілість, спад.

Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва

Важливим завданням планування ТПВ є планування витрат на під­готовку та освоєння виробництва і, зокрема, науково-дослідних і до­слідно-конструкторських робіт.

Загальну суму витрат на виконання конкретної теми або розробки називають кошторисною вартістю НДДКР, яка розраховується за та­кими калькуляційними статтями.

1. Матеріали, покупні вироби і напівфабрикати. Цю статтю скла­дають вартість усіх основних матеріалів, покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів (в тому числі на виготовлення макетів та дослідних зразків), включаючи витрати на їх придбання, транспорту­вання, доставку на склади організації.

Вартість допоміжних матеріалів відноситься до цієї статті тільки у тому випадку, якщо їх витрати пов'язані з виконанням даної теми. В усіх інших випадках - до статті "накладні витрати". Матеріали оціню­ються за діючими оптовими цінами з обов'язковим включенням усіх транспортно-заготівельних витрат, розмір яких в НДІ і КБ становить від 5 до 10 % вартості матеріалів та комплектуючих виробів'.

2. Спеціальне обладнання для наукових експериментальних робіт. Використання зазначеного обладнання дозволяється за рахунок цільо­вих асигнувань на НДДКР (за рахунок кошторисної вартості) у випад­ках розробки тільки однієї теми. При цьому, вартість обладнання з урахуванням витрат на транспортування і монтаж повністю включа­ється до кошторисної вартості.

Спеціальне обладнання для розробки декількох тем використовується тільки за рахунок капітальних вкладень з обов'язковим йо­го включенням до основних засобів підприємства.

3. Основна заробітна плата виконавців НДДКР, а саме: наукових та інженерно-технічних працівників; робітників і службовців, що зайняті розробкою теми; основних працівників дослідного виробництва, маке­тних цехів або майстерень; наукового керівника або головного конс­труктора; креслярів, копіювальників, лаборантів тощо;

4. Додаткова заробітна плата виконавців;

5. відрахування на соціальні заходи;

6. Наукові та виробничі відрядження.

7. Оплата робіт, виконаних сторонніми організаціями та підприєм­ствами, дослідними організаціями, які знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні, а також відокремленими конструкторськими та тех­нологічними організаціями (контрагентські витрати).

8. Непрямі (накладні) витрати. На цю статтю відносяться витрати,пов'язані з виробництвом, управлінням і господарським обслуговуванням, які однаково стосуються всіх розробок, що проводяться в організації (наприклад, витрати на енергію, паливо, амортизаційні відрахування, вартість допоміжних матеріалів, заробітна плата апарату
управління, канцелярські витрати тощо), величина яких коливається в межах 0,5 4- 1,0;

За джерелами фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт розрізняють витрати з фондів розвитку вироб­ництва, держбюджет/ні (фундаментальні НДР), за рахунок банківського кредиту, продажу акцій тощо.

Крім цього, розрізняють витрати по етапах НДР.

Специфіка планування витрат в напрямку НДР обумовлена їх осо­бливостями. За своєю економічною природою ці витрати, як одноразо­ві, так і поточні, є авансованими, тобто відриваються на тривалий пе­ріод від безпосереднього виробництва.

Економічна ефективність освоєння нової продукції та вибір технологічного процесу

Забезпечення високої ефективності нових видів продукції вимагає ретельного її економічного обгрунтування на всіх стадіях розроблення і впровадження. Найчастіше це здійснюють проводячи розрахунки на основі річного економічного ефекту шляхом порівняння приведених витрат (В), які визначаються в загальному вигляді за формулою:

В=С+Е_нК, (12.2)

де С - собівартість одиниці продукції;

Ен - прийнятий для інвестицій коефіцієнт ефективності капітало­вкладень, який приймають в межах 0,08 - 0,25;

К - питомі капітального вкладення.

Структура конкретних розрахунків та вигляд формули залежать від певної техніко-економічної ситуації. При цьому, замість приведе­них витрат по базовому варіанту (В)доцільно використовувати діючу ціну підприємства, а по новому виробу (В_у) - прогнозовану ціну.

Економічна ефективність від впровадження нової або оновленої продукції на рівні підприємства визначається за такими узагальнюю­чими показниками; строк окупності капітальних витрат на нову або модернізовану продукцію, коефіцієнт витрат, тобто показник, зворот­ній строку окупності. При цьому, ефективними вважаються новинки, абсолютна ефективність яких (Еа)не нижче нормативної та базової:

Е_а= , (12.3)

де Дчп - приріст чистої продукції в результаті впровадження ново­введення;

Кв — витрати на нововведення.

Рентабельність витрат на впровадження нової або оновленої про­дукції, яку особливо важливо враховувати, являє собою відношення приросту прибутку до обумовлених її витрат. Строк окупності капіта­льних витрат на нововведення визначається за формулою:

ТО= , (12.4)

де П - прибуток, отриманий в t-ому році в результаті використання нововведень.

Приріст прибутку в результаті впровадження нової продук­ції (оновленої) розраховується за формулою:

П=(Ц₂-С₂)А₂-=(Ц₁-С₁)А₁, (12.5)

де Ц, Ц₂ - оптова ціна одиниці продукції до та після нововве­дення;

С, С₂ - собівартість одиниці продукції до та після нововведення;

А ₁, А₂ - виробництво продукції, шт.

При цьому, встановлюється вплив різних факторів на прибуток. Впровадження нововведень на підприємстві забезпечує приріст прибут­ку за рахунок двох факторів - зниження собівартості (зниження пито­мих витрат заробітної плати, матеріальних витрат, страхових платежів за одиницю продукції, зміна амортизаційних відрахувань, витрат на утримання та експлуатацію обладнання) та підвищення якості продук­ції (надбавок до оптової ціни та збільшення об'єму виробництва у зв'язку зі здешевленням та підвищенням якості продукції).

Приріст прибутку на гривню витрат від впровадження розрахову­ється співвідношенням суми приросту прибутку від впровадження но­вої або модернізованої продукції до суми витрат на це впровадження.

Розрахунки ефекту впровадження нововведення на етапі форму­вання планів НДДКР виконують розробники на основі техніко-економічних показників нововведення, узгоджених з основним спожи­вачем. На наступних етапах при формуванні плану економічного та соціального розвитку розрахунок здійснює розробник спільно з вироб­ником при узгодженні з основним споживачем (замовником).

Вирішення питань, пов'язаних з вибором оптимальних варіантів технологічного процесу також базується на визначенні річного еконо­мічного ефекту та порівнянні приведених витрат по базовому і запрое­ктованому варіантах. У спрощених варіантах ці розрахунки зводяться до визначення технологічної собівартості продукції та критичної про­грами.

Технологічна собівартість являє собою сукупність елементів витрат, що зазнають змін в процесі заміни базового варіанту технологічного процесу на запроектований.

Критична програма -це така програма випуску виробів, яка визна­чає доцільність переходу на новий варіант технологічного процесу. Для її визначення, технологічну собівартість розподіляють на умовно-постійні та змінні елементи витрат.

Література:

1. Бойчик І. М. та ін. Економіка підприємств. Навч. посібник. - Тема 12. - Львів: СПОЛОМ, 1999. - 209 с.

2. Ильин А. И. Планирование на предприятии. В 2-х частях. Часть 1. Стратегическое планирование. - Минск: ООО “Мисанта”, 1998. - 294 с.

3. Ильин А. И. Планирование на предприятии: Учеб. посоие. В 2 ч. – Мн.: ООО “Новое знание”, 2000. – 312 с. - Ч. I гл.2,3,5,7; Ч. II гл.1 – 8.

4. Планування і контроль на підприємстві: Навч. посіб./ за ред.. М.О. Данилюка – Львів: „Магнолія” 2006”, 2009.-531с.

5. Д.Хан планирование и контроль: концепция контролинга /Под ред. А.А. Турчака.- М.: «Финансы и статистика», 1997.