Тема 10. Витрати виробництва

План

1. Загальна характеристика та основні показники плану собівартості.

2. Калькулювання собівартості продукції і кошторису витрат.

3. Планування зниження собівартості продукції

Основною функцією підприємств є виробництво потрібних споживачам певних товарів та послуг. Ця виробнича функція відбиває сформовану на підприємстві залежність між випуском продукції та використаними при цьому економічними ресурсами, чи, інакше кажучи, залежність між результатами та витратами. Саме ці витрати на виробництво та реалізацію продукції і виступають у формі такої економічної категорії, як собівартість.

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показ­ників, що відображає у грошовій формі всі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.

У собівартості знаходять своє відображення: рівень технічної оснащеності підприємства; ступінь використання основних фондів, матеріалів, енергії, робочої сили; удосконалення методів організації праці й управління виробництвом.

Склад поточних витрат неоднорідний. Частина з них повторюється з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату робітників основного виробництва інструмент тощо), і їх називають циклічними. Інші існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщення, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо)їх називають безперервними.

Будь-яка виробнича діяльність мае в умовах ринку позитивне економічне значения тільки тоді, коли вартість вироблених матеріальних благ будє вищою за вартість вихідних ресурсів, витрачених на їх виробництво та реалізацію. Основна мета будь-якого дійкторни полягає у максимізації цієї різниці. Для цього потрібпо оптимізувати плановий вибір структури та обсягу виробничих витрат певної номенклатури продукції, а це зале-жить від ринкового попиту на товари і послуги, від діючих цін та тарифів на ресурси, від технологій, які застосовуються у виробництві конкретного дійкторним, його організаційних форм ви­дійктор тощо. Тому проблема співвідношення величини витрат та дійк випуску продукції є дуже важливою як для економічної теорії, так і для практики дійкторнимвогох планування.

Планування витрат за місцями їх виникнення стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які є концентрованими місцями витрат і центрами відповідальності за їх рівень. Основна мета такого планування – контроль за формуванням та організація відповідальності за досягнутий рівень витрат.

Планування витрат за видами має на меті оцінити ресурсний аспект витрат, що мае практичне значения для аналізу собівартості та виявлення резервів її зниження.

Планування за об’єктами (носіями) дає змогу визначити собівартість окремих видів продукііії (робіт, послуг) певних виробничих підрозділів, що є необхідною умовою для організації дійкторнимвогохих відносин між ними.

При плануванні витрат певне практичне дійкто має правиль­на та чітка їх класифікація. Класифікаційними ознаками можуть виступати: ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих відів продукції, зв’язок з обсягом виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на витрати по елементахта комплексні.

Витрати по елементах – це витрати, які однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними та неподільними. До них належать матеріальні вит­рати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та деякі інші.

Комплексні – це витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Переважно їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, дійкторнимвого, адміністративні витрати та інші).

За способом віднесення витрат на окремі види продукції їх поділяють на прямі і непрямі.

Прямі – це витрати, що прямо, безпосередньо пов’язані з виготовленням певного виду продукції та можуть бути прямо віднесені на її одиницю на підставі первинних документів. Такі витрати дійкторн нормують на одиницю продукції (витрати матеріалів, оплата праці робітників-відрядників тощо). Якщо виробляється один вид продукції, усі витрати – прямі.

Henpямі – це витрати, які не можна безпосередньо (прямо) віднести для окремих видів продукції, бо вони пов’язані не з
виготовленням дійкторн виробів, а з процесами виробництва в цілому: заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу.