Основні передумови та значення розширення ЄС на Схід 6 page

Необхідність проведення інституційних реформ в ЄС обговорю-
валася ще на початку 90-х років, коли на порядок денний було ви-
несене питання нового розширення Співтовариств за рахунок
кра'їн ЦСЄ. На засіданні Європейської Ради в Копенгагені в червні
1993 р. однією з основних умов членства в ЄР проголошувалася
«здатність Європейського Союзу прийняти нових членів, не упо-
вільнюючи інтеграційний процес»². Список інституційних питань,
які слід вирішити, щоб гарантувати ефективність розширеного ЄС,
був сформульований на засіданнях ЄР у Брюсселі в грудні 1993 р. та
в Йоанніні у березні 1994 р. При цьому пропорційний розподіл го-
лосів в Раді міністрів, максимальна кількість членів Європейської
комісії, розширення сфери використання КБГ та ряд інших питань
повинні були бути вирішені до нового розширення ЄС.

З точки зору дисертанта, важливе значення у визначенні можли-
вих шляхів розвитку європейської інтеграції мала ідея так званих
«гнучких рішень», яка передбачала в межах існуючої єдиної

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід

інституційної мережі та acquis communautaire використання бага-
хошвидкісних підходів та принципу змінних геометрій. Такий
підхід давав би можливість врегулювати протиріччя між збільшен-
ням кількості членів ЄС та подальшим розвитком інтеграції, дозво-
ливши їм лише вибірково брати участь в комунітарних заходах'.

Одним із принципових питань інституційної реформи, вирішен-
ня якого впливало не лише на майбутнє розширення, а й на визна-
чення стратегії та основних напрямів розвитку Євросоюзу, була про-
блема розширення права використання механізму КБГ. Саме воно
розглядалося як важливий елемент підвищення ефективності діяль-
ності ЄС у складі 27 і більше членів та його поступового переходу до
наднаціональних форм співробітництва. Незважаючи на загальне
розуміння доцільності ширшого використання кваліфікованої біль-
шості при постійному збільшенні кількості держав-членів та їх
різнорідності, досягнення угоди з цього питання блокується пози-
цією національних урядів, які розглядають застосування КБГ як заг-
розу національному суверенітету. Найбільш відверто та систематич-
но проти широкого застосування механізму кваліфікованої більшос-
ті виступає уряд Великої Британії, який традиційно підтримує ідею
розвитку міжурядового європейського співробітництва. Враховуючи
принципову позицію Великої Британії, Німеччина та Франція вис-
тупили зі спільною ініціативою, яка, з їх точки зору, мала надати
більшої гнучкості комунітарному механізму прийняття рішень.
У жовтні 1996 р. уряди Німеччини та Франції запропонували для
«посилення співробітництва» більш гнучко підійти до вирішення
питань, де на сьогодні вимагається одностайне голосування. Згідно з
франко-німецькою пропозицією таке співробітництво, хоча й пов-
ністю враховувало acquis communautaire, мало розвиватися з певними
обмеженнями, які б не дозволяли жодній з країн використовувати
право вето для блокування дій інших країн — членів ЄС. У свою чер-
гу, будь-яка група країн ЄС могла б виступити з ініціативою і реалізу-
вати її навіть без участі країн, які утрималися, або виступали проти.

¹ Rapport Annuel Mondial sur Ie Systeme Economique et les Strategies (RAMSES).

Paris: IFRI, 1996. - P. 347.
- European Council in Copenhagen, 21-22 June 1993: Presidency Conclusions. In:

Thf РІ1ГЛІПОО»! Г^„«~:1„. f.--------- 1 — -'--------------------------------- *•-!- - T» •. ------------------------------ •

7Q8

¹ The Reflection Group's report. The Intergovernmental Conference: A Strategy for
Europe, Annex 15. In: The European Councils: Conclusions of the Presidency 1995.
Brussels: European Commission. Directorate — General for Information, 1995. —
P. 96-103.