Основні передумови та значення розширення ЄС на Схід 5 page

¹ European Commission. Agenda 2000: For a Stronger and Wider Union. Bulletin of
the European Union. Supp. 5/97. — P. 73.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

прийом у 2002 р. п'яти нових країн ЦСЄ до ЄС разом з фінансовими
витратами протягом їх передвступного періоду не мали перебіль-
шувати 3,9 млрд евро на рік протягом перехідного періоду'.

Пропозиції викликали активну критику в ЄС. З одного боку,
фермери країн ЄС бачили в майбутніх реформах загрозу втрати час-
тини доходів (за деякими оцінками, не менше б млрд евро щорічно)
та впровадження нееквівалентної системи розподілу комунітарної
допомоги і субсидій². З різних мотивів пропозиції ЄК зазнали кри-
тики також і в деяких країнах — членах ЄС (Нідерланди, Австрія,
Бельгія). Ірландія була невдоволена планами збільшити молочні
квоти, — обмеженням фінансової підтримки в такому аграрному
секторі, як виробництво маслинової олії тощо. Французький уряд
наголошував, що не гарантує збереження прибутків фермерів ЄС.
Велика Британія, Данія та Швеція висловлювали зауваження, що
запропоновані заходи не є достатніми і наполягали на ще біль-
ших обмеженнях в політиці цінової підтримки та компенсацій-
них виплат³.

Результатом критики стало прийняття на саміті в Кардіфі рішен-
ня щодо відкладення детального обговорення аграрної реформи та
інших положень «Agenda 2000». Перенесенню обговорення реформи
ССП на невизначений період сприяло деяке зниження активності
аграрного ринку ЄС в кінці 90-х років, що робило проблематичною
повну компенсацію втрат, яких могли зазнати фермери. Опозиція
таких країн, як Франція, Іспанія та Ірландія, які є основними бе-
нефіціаріями ССП, не тільки відклала аграрну реформу, але й ще раз
продемонструвала її зв'язок з узгодженням політики Структурних
Фондів і бюджетної та фінансової системи ЄС в цілому.

Слід зазначити, що з середини 80-х років Структурні Фонди та
Фонди Солідарності за своїм значенням посідають друге місце

¹ European Commission. Agenda 2000: For a Stronger and Wider Union. Bulletin of
the European Union. Supp. 5/97. — P. 62—63.

² Michael Smith. The Great Survival, Financial Times, 3 November 1997. — P. 16.

³ Michael Smith, Maggie Urry. Fischler Prepares to Turn Farmers into Entrepreneurs,
Financial Times, 17 March 1998. — P. 2; Lionel Barber. EU Puts Itself to the Test with
Proposals to Overhaul CAP and Regional Spending, Financial Times, 19 March
1998.-P. 2.

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід

серед витрат в комунітарному бюджеті. Власне, Структурні Фонди
почали слугувати правовою основою реформування регіональної
політики ЄС і стали формою компенсування за реальні або перед-
бачувані втрати від інтеграції. Зростання важливості Структурних
фондів пов'язане з переходом ЄЕС до проекту Спільного Ринку та
прийняттям до Співтовариств таких країн Середземноморського
регіону, як Греція, Іспанія та Португалія з відносно низьким рівнем
розвитку економіки, що викликало потребу подвоєння витрат на
підтримку структурно відсталих регіонів. На думку автора, така си-
туація неминуче вела до зростання аграрного характеру економіки
Співтовариства і нових витрат фондів та внутрішньокомунітарних
податків'.

Структурна політика, особливо регіональна підтримка, стала од-
ним із найважливіших напрямів інтеграційної політики ЄС². Крім
Структурних Фондів та Фондів Солідарності, були сформовані та
досі діють: Європейський Фонд Регіонального Розвитку (ERDF);
Європейський Соціальний Фонд (ESF); Європейський аграрний
орієнтаційно-гарантійний Фонд (EAGGF); Фінансовий договір
щодо керівництва рибальством (FIFG). їх координація здійсню-
ється через окремі установчі статті, а використання бюджету фраг-
ментарно впроваджується через вісім основних цілей: розвиток
економічно відсталих регіонів, ВВП надушу населення яких не пе-
ревищує 75 % середнього по ЄС; реструктуризація регіонів, що пе-
реживають індустріальний занепад (з мінімумом у 20 % зайнятості
населення в депресивних галузях економіки); боротьба з довгост-
роковим безробіттям (мінімум 3,5 % та не менше ніж 20 % вище се-
реднього по країні) та безробіттям серед молоді; підвищення
кваліфікації робочої сили відповідно до нових технологій; приско-
рення структурних змін в сільському господарстві та рибальстві;
розвиток та допомога в структурних реформах у сільській місце-
вості; допомога периферійним північним районам з густотою насе-
лення менше ніж вісім чоловік на квадратний кілометр. Серед

Регіональна політика в країнах Європи: Уроки для України / Київ. Центр Ін-ту
Схід-Захід; За ред. С. Максименка. — К.: Логос, 2000. — С. 39.
European Commission. General Budget of the European Union for the Financial
Year 1999. -P. 7.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

перерахованих напрямів найбільш важливим є перший, оскільки
на структурну допомогу тут витрачається майже 70 % бюджету
Структурних Фондів¹.

Розширення ЄС за рахунок відносно бідних країн поставило пе-
ред комунітарним бюджетом ще одну важливу проблему, пов'язану
з переглядом принципів функціонування Структурних Фондів та
Фондів Солідарності. Середній показник ВВП надушу населення
десяти кандидатів ЦСЄ в 1997 р. становив лише 40 % аналогічних
показників Співтовариства. Навіть у Словенії, яка є найбільш еко-
номічно розвинутою країною ЦСЄ, ВВП на душу населення скла-
дає лише 68 % середнього по ЄС². Тобто за найсприятливіших умов
економічного зростання країнам ЦСЄ знадобиться ще багато років
для досягнення середніх економічних показників ЄС, що, в свою
чергу, робить нових кандидатів потенційними довгостроковими
споживачами бюджетних ресурсів Структурних Фондів, особливо в
межах його першого завдання. Аналогічна ситуація складається та-
кож і з Фондами Солідарності, бюджет яких розрахований на допо-
могу країнам, чий ВВП надушу населення є нижчим від 90 % серед-
нього ВВП ЄС. Поширення механізму дії Структурних Фондів на
всіх десять претендентів країн ЦСЄ спричиняє суттєвий зріст ко-
мунітарного бюджету.

Враховуючи на цьому фоні небажання більшості країн Співтова-
риства збільшувати комунітарний бюджет, реформа Структурних
Фондів стала однією з передумов нового розширення ЄС. Однак
реформування Структурних Фондів має більше не економічний, а
політичний характер. Пояснюються це низкою факторів, насампе-
ред, дотримання базових принципів солідарності та згуртованості,
які передбачають рівноправну участь всіх учасників інтеграції, що є
однією з важливих умов ефективного функціонування не лише
Єдиного Ринку, а й інших комунітарних структур.

У контексті нового розширення ЄС Комісією були запропоно-
вані реформи, що передбачали: по-перше, зберегти затверджені

' Регіональна політика в країнах Європи: Уроки для України / Київ. Центр Ін-ту

Схід-Захід; За ред. С. Максименка. — К.: Логос, 2000. — С. 41—42.
² £ыго/>е Weekly Selected Statistics, N. 1068,21 September 1998. — P. 1.

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід

ЕР на період 1992—2006 pp. верхні межі структурних витрат на рівні
0_;46 % ВНП ЄС. По-друге, ЄК пропонувала консолідувати струк-
турні операції за рахунок скорочення кількості завдань Структур-
них Фондів від існуючих семи до трьох та більше компактного фор-
мування необхідних вимог щодо допомоги. До перших двох завдань
структурної політики, які залишалися її основними пріоритетами,
передбачалося приєднати також допомогу країнам з високим
рівнем безробіття у формуванні політики людських ресурсів. Ос-
новним аргументом Комісії, який мав послабити опозицію рефор-
мам, було твердження про об'єктивний характер внутрішньоко-
мунітарних реформ, навіть при збереженні незмінною кількість
членів Євросоюзу'.

Одночасно Комісія пропонувала здійснювати структурну допо-
могу новим країнам — членам ЄС поетапно, починаючи з мінімаль-
ного рівня та обмежуючи його максимальний рівень. Такий підхід
дозволяв полегшити фінансовий тиск на комунітарний бюджет у
зв'язку з новим розширенням і врахувати обмеженість можливос-
тей нових держав-членів абсорбувати виділені фонди².

Як і у випадку з ССП, пропозиції Європейської комісії виклика-
ли неоднорідну реакцію серед країн — членів ЄС. Особливе занепо-
коєння висловлювали відносно бідні країни на чолі з Іспанією, які
найбільше залежали від комунітарної політики структурної допо-
моги. Скорочення населення, що підпадало під перший та другий
напрями політики Структурних Фондів, до 35 % від загальної чи-
сельності населення Євросоюзу неминуче б поставило під загрозу
розміри структурної допомоги для окремих регіонів ЄС. Перегляд
положень другого напряму структурної політики ставив під сумнів
можливість отримання фінансової допомоги ряду регіонів промис-
лово розвинутих країн та відсталих регіонів Великої Британії.

Слід зазначити, що хоча країни ЄС загалом одностайно вислов-
лювались за глибокий аналіз та ефективне вирішення пропозицій
Комісії, в кожному конкретному випадку вони відстоювали власні

¹ Lionel Barber. No Turning Back From Brave New Europe, Financial Times, 17 July
1997.-P.S.

² European Commission. Agenda 2000: For a Stronger and Wider Union. Bulletin of
the European Union. Supp. 5/97. — P. 21-26.

ш.„„, 9XQ

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

національні інтереси, намагаючись, з одного боку, не допустити
скорочення комунітарної допомоги для власних регіонів, а з іншо-
го — зростання бюджету ЄС та збільшення частини власного внес-
ку. Саміт ЄС в Кардіфі в червні 1998 р. наочно продемонстрував
відсутність єдиного підходу до структурної політики серед країн
Євросоюзу. Не сприяло зближенню і деяке пом'якшення вимог
ЄК, яке передбачало пропорціональне скорочення населення ЄС,
задіяного в структурній політиці не до 35 %, а до 38 %. Пропозиції
Комісії враховували також побажання Великої Британії і передба-
чали встановлення мінімальних обмежень індивідуальної структур-
ної допомоги в межах другого завдання для кожної країни ЄС.
Більш детально були сформульовані умови фінансової допомоги в
шестирічний та чотирьохрічний перехідні періоди в межах першого
та другого напряму структурної політики відповідно¹.

Обговорення шляхів реформування Структурних Фондів та
ССП тісно пов'язане з формуванням комунітарного бюджету та
розмірів індивідуальних внесків країн — членів ЄС. Останнє є
невід'ємною частиною та фактично третім важливим елементом
програми внутрішньокомунітарних реформ. По-перше, розширен-
ня за рахунок відносно бідних та переважно аграрних країн ЦСЄ
загрожувало викликати, враховуючи фінансування ССП та Струк-
турних Фондів, значне зростання бюджетних витрат. По-друге,
нові країни-кандидати щонайменше в перший період свого член-
ства в ЄС мали б виступати лише як основні реципієнти комунітар-
ного бюджету Співтовариства, що ставить на порядок денний не-
обхідність збільшення розмірів внесків основних донорів — Німеч-
чини, Нідерландів, Австрії та Швеції. Тоді як на фоні повільних
темпів економічного зростання та досить складного переходу до
Економічного та валютного союзу з його жорсткими бюджетними
та фінансовими вимогами, перераховані країни все частіше вислов-
лювались за скорочення своєї частки бюджетних внесків.

Хоча структура бюджету Співтовариств, починаючи з 1975 p.,
складалася не лише з нарахувань від національних ПДВ та ВНП

¹ Lionel Barber. Countries Aim to Cling on to Brussels Hand-Outs, Financial Times,
17 March 1998. - P. 2. ' ' " '

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід

країн — членів ЄЕС, а також і з митних та аграрних зборів ЄЕС, ос-
_нову комунітарного бюджету все ж складали перші дві статті до-
ходів. Це свідчило про високий рівень залежності бюджету Євросо-
юзу саме від внесків країн-членів та їх економічного розвитку. На-
магаючись встановити деякі обмеження на бюджетні витрати ЄС та
поставити під контроль загальні розміри бюджету, за ініціативи
країн — донорів ЄР в Единбурзі у 1992 р. було прийняте рішення,
яке встановлювало верхню межу комунітарного бюджету¹. Най-
більш активно за обмеження комунітарних витрат виступали від-
носно більш розвинуті країни північного регіону ЄС. Що ж сто-
сується основних реципієнтів, які навпаки, прагнули зберегти і на-
далі свій статус, то ними виступали, в основному відносно бідні
країни південного регіону².

Намагаючись дійти компромісу з бюджетного питання, саміт
Європейської Ради в Мадриді у 1995 р. уповноважив Комісію підго-
тувати пропозиції щодо нових фінансових та бюджетних можливо-
стей Євросоюзу на період 2000—2006 pp., які фактично стали скла-
довою частиною «Agenda 2000». Основна ідея пропозицій полягала
у відмові в майбутньому від будь-якої ревізії існуючого максималь-
ного рівня (1,27 % ВНП ЄС) загальної суми комунітарного бюдже-
ту. В цілому ж до 2006 р. передбачалося абсолютне зростання за-
гальної суми бюджету ЄС з 97,8 млрд до 114,5 млрд евро³.

Визнаючи, що розширення 2004 р. приведе до погіршення бю-
джетних позицій всіх країн-членів (зменшення позитивного балансу
країн-бенефіціаріїв та збільшення негативного балансу країн-до-
норів), викликавши можливе зростання верхньої межі бюджетних
витрат і необхідність фундаментального реформування фінансової
системи, Комісія пропонувала утриматися від перегляду її основних
положень, оскільки вплив змін на бюджетні позиції не повинен бути
суттєвим. Обережна позиція ЄК викликала критику не тільки про-
тивників скорочення бюджетних витрат на чолі з Іспанією, які

¹ European Commission. General Budget of the European Union for the Financial

Year 1999. - P. 15.

Agence Europe. Europe Selected Statistics. N. 1072, 19 October 1998. — P. 1-3.
³ European Commission. Agenda 2000: For a Stronger and Wider Union. Bulletin of

the European Union. Supp. 5/97. — P. 61—69.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

вважали, що з сучасними критеріями формування бюджету ефек-
тивне функціонування ЄС після нового розширення стане немож-
ливим, але також країн-донорів, які розраховували на зменшення
національних внесків до комунітарного бюджету. Основний аргу-
мент уряду Німеччини полягав у тому, що після об'єднання країни і
приєднання відносно бідних земель Східної Німеччини вона, по-
при досі провідне місце в економіці Співтовариств, посідала в
1997р. лише п'яте місце після Люксембургу, Данії, Австрії та
Бельгії. При цьому Німеччина продовжувала сплачувати 0,6 % сво-
го національного доходу в комунітарний бюджет, що складало
більше половини загальної суми чистих внесків. Оскільки ВВП
Німеччини складає лише 25 % загального ВВП ЄС, остання напо-
лягала на встановленні більш об'єктивної та гнучкої залежності між
національними внесками в бюджет ЄС та загальним станом еко-
номіки¹.

У нових пропозиціях, представлених в жовтні 1998 p., Комісія
дещо змінила свою точку зору на тимчасовий мораторій на пере-
гляд основних умов формування комунітарного бюджету та фінан-
сової системи ЄС. Уперше в історії існування Співтовариств в
офіційних документах Комісії визнавалося існування проблеми
бюджетного дисбалансу та значної переваги розміру внесків окре-
мих країн до бюджету ЄС над сумою коштів, які вони отримують.
Намагаючись виправити дисбаланс, Комісія пропонувала провести
ряд заходів, у тому числі дещо спростивши власну систему форму-
вання бюджету, привівши її у відповідність до розмірів ВНП країн -
членів. Водночас Комісія виступила проти ініціативи Іспанії та
інших відносно бідних країн ЄС в проведенні будь-яких радикаль-
них прогресивних реформ існуючої системи, що суперечило б ко-
мунітарному принципу солідарності.

З іншого боку, висловлювався скептицизм щодо залучення бри-
танської моделі скорочення національних внесків країн-донорів як
основи механізму внесення змін до бюджету. Навпаки, враховуючи
зміни в політиці ЄС після 1984 p., що проявилися в суттєвому скоро-
ченні частки ССП у комунітарному бюджеті, а також переваги, що

Waigel Wants Payments Cut, Financial Times, 11 August 1997. — P. 2.

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід

мала отримати Велика Британія від майбутнього розширення,
Комісія пропонувала скасувати рішення про скорочення британ-
ського внеску в комунітарний бюджет. З точки зору ЄК, одним із
реальних заходів послаблення тиску на комунітарний бюджет мог-
ла стати політика часткової ренаціоналізації ССП.

Нові пропозиції викликали в кінці 1998 р. хвилю дебатів між уря-
дами зацікавлених держав. Найбільшу активність проявляв уряд
Франції. Будучи основним споживачем комунітарної політики до-
помоги фермерам, Франція рішуче висловлювалася проти програми
співфінансування ССП, яка загрожувала значно скоротити розміри
комунітарних надходжень в її національний бюджет. Зі свого боку,
Велика Британія також зайняла негативну позицію щодо можли-
вості збільшення суми її внеску до бюджету ЄС. Лише такі країни, як
Німеччина та Данія, в повній мірі підтримали ініціативи Комісії,
розглядаючи їх як перші реальні оздоровчі реформи. З погляду
міністерства фінансів Німеччини, лише комплексний характер ре-
форм (співфінансування ССП, збільшення британського внеску, за-
гальне корегування механізму бюджетних внесків для країн-донорів)
могло вирішити проблему бюджетного дисбалансу¹. Проведення
внутрішніх реформ та розширення не тільки не повинні були спри-
чинити його відносне зростання, але більше того, з точки зору
Комісії, передбачалася можливість навіть деякого скорочення до
1,22 % бюджетних витрат у 2006 р. щодо ВНП ЄС. Виступаючи за
справедливий механізм формування бюджету, Данія пропонувала
встановити верхні обмеження суми внесків, що мало запобігти
фінансовому перевантаженню окремих країн — членів ЄС².

Додаткові складнощі в досягненні компромісу були пов'язані та-
кож з вимогами нового німецького уряду на чолі з Г. Шредером
здійснити гармонізацію податкової політики, включаючи прийнят-
тя рішень із спірних питань більшістю голосів як одну з основних
передумов майбутнього розширення ЄС. Поглиблена гармонізація
податкового законодавства, з точки зору німецьких політиків, є
важливим елементом комунітарних реформ, оскільки занадто

¹ Quentin Peel. French Squash Hopes of EU Finance Deal, Financial Times, 13 Octo-
ber 1998. - P. 2.

² Quentin Peel. Europe's Hard Sums, Financial Times, 20 October 1998. — P. 16.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

низький рівень податків у таких країнах ЄС, як Люксембург, уск-
ладнює і навіть заважає економічній активності в країнах з високим
рівнем податків, таких як Німеччина. Суть проблеми полягає в
значній різниці у національних ставках непрямих податків. Зокре-
ма, існування ПДВ розцінюється керівництвом Німеччини як по-
рушення принципу солідарності¹.

Враховуючи розбіжності в позиціях країн — членів ЄС та їх
принциповий характер, що значно ускладнювало пошук компро-
місу, дедалі більшої популярності серед основних донорів ЄС набу-
вала ідея «стабілізації» або заморожування бюджету ЄС на період
2000—2006 pp. на рівні 1999 р. Такий підхід відповідав інтересам
країн, що є основними фінансистами комунітарних витрат,
оскільки це дозволяло їм на деякий час запобігти зростанню своїх
внесків до бюджету ЄС. Не суперечило це і позиціям Франції та Ве-
ликої Британії. Вони бачили в цьому можливість відкласти
вирішення таких суміжних питань, як спільне фінансування ССП
та перегляд рівня британського внеску в комунітарний бюджет. Не
поділяли такий підхід відносно бідні країни ЄС, які побоювалися.
скорочення рівня фінансової підтримки з бюджету ЄС, особливо І
після вступу до ЄС країн ЦСЄ, а також прихильники ефективних
інтеграційних реформ, в першу чергу функціонери Європейської
Комісії, які побоювалися гальмування процесу проведення реформ
ССП та Структурних Фондів².

Відсутність компромісу в цьому питанні була офіційно визнана
країнами ЄС на саміті у Відні 11 —12грудня 1998р. Складнощі в до-
сягненні угод щодо реалізації положень «Agenda 2000» ставили під
сумнів можливості розширення 2004 р. та робили неможливим се-
редньострокове бюджетне планування, провокуючи загострення
протиріч між державами — членами ЄС та посилюючи європеси-
містичні тенденції в суспільній думці. Саме необхідність вирішення
питання внутрішньокомунітарних реформ лягла в основу рішення

¹ Ralph Atkins. Lafontaine Links Tax Issue to EU Budget, Financial Times, 17 Decem-
ber 1998. - P. 3.

² Agence Europe. Europe Daily Bulletin. N.7348, 23-24 November 1998. — P. 9;
Agence Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7355, 3 December 1998. — P. 6— 1; Agence
Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7358, 7-8 December 1998. — P. 7-8.

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід

провести спеціалізований саміт ЄС у березні 1999 р. Його підготов-
ка та проведення співпадали з головуванням Німеччини в Євро-
пейській Раді, керівництво якої доклало чималих зусиль для того,
щоб основні протиріччя були узгоджені саме на підготовчому етапі.
Так і було зроблено. Зокрема, під час неофіційного саміту в Петерс-
берзі лідерам держав ЄС вдалося досягти деяких домовленостей
щодо основних напрямів остаточної угоди. Головне полягало в ідеї
збереження щорічного рівня бюджетних витрат ССП у межах
40 млрд евро та скорочення перевитрат'.

Крім домовленостей з аграрних проблем, в позиціях країн ЄС
напередодні Берлінського саміту намітилися деякі зрушення і з
інших питань внутрішньокомунітарних реформ. Під час зустрічі
міністрів закордонних справ 21 березня 1999р. Німеччина запропо-
нувала чергове компромісне рішення, яке передбачало збереження,
з деякими змінами, за Великою Британією сучасного розміру її вне-
ску до бюджету ЄС та поступовий перехід до формування ко-
мунітарного бюджету не на основі ПДВ, а на основі розміру ВНП
країн-членів. Одночасно для запобігання виникненню надмірних
диспропорцій бюджетних внесків країн ЄС, уряд Г. Шредера про-
понував встановити верхню межу відрахувань до бюджету ЄС. Не
вирішеними залишалися загальні розміри витрат Структурних
Фондів та Фондів Солідарності, оскільки «бідні» країни ЄС на чолі
з Іспанією наполягали на збільшенні їх обсягів до 239 млрд евро².
Тому, скажімо, канцлер Г. Шредер погрожував по закінченню сво-
го головування в ЄР в односторонньому порядку скоротити внески
до бюджету ЄС, якщо на Берлінському саміті не буде досягнуто до-
мовленостей з основних питань реформ ССП та структурної
політики³. Внаслідок складних та тривалих переговорів у Берліні

Agence Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7418, 5 March 1999. — P. 8; Agence
Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7420, 8-9 March 1999. - P. 9-Ю;
Agence Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7421, 10 March 1999. — P. 13;
Agence Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7422, 11 March 1999. — P. 10.
Agence Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7429, 20 March 1999. — P. 3-4; David
White. Madrid Leads the Fight to Keep its Share of EU's Pot of Money, Financial
Times, 11 March 1999. - P.2.

Agence Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7432, 25 March 1999. — P. 7-8; Agence
Europe. Europe Daily Bulletin. N. 7433, 26 March 1999. — P. 3-4.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

лідери країн ЄС дійшли згоди з цілого ряду питань, пов'язавши
відносне скорочення власних бюджетних ресурсів ЄС з великими
потребами спільної аграрної та структурної політики.

На думку автора, саміт ще раз продемонстрував сильні та слабкі
сторони інтеграції, оскільки прийняті компромісні рішення, з од-
ного боку, нікого не задовольняли, але з іншого — задовольняли
всіх як найкращий із всіх можливих компромісів. Враховуючи про-
позиції президента Франції Ж. Ширака, який під тиском французь-
ких фермерів зайняв більш жорстку позицію щодо реформи ССП,
рішення, прийняті в Берліні, позитивно відрізнялися від поперед-
ніх угод. Але, попри досягнутий прогрес внаслідок першої спільної
спроби країн ЄС внести зміни до комунітарної фінансової системи
аграрної та структурної політики, вони все ж мали досить обмеже-
ний характер, особливо що стосується подальших перспектив. За-
безпечивши стабілізацію сільськогосподарських витрат на ближ-
чий час, Берлінський саміт фактично відклав на невизначений
період фундаментальні реформи ССП. Реалізація такого підходу
неодмінно привела б до повноправної участі нових кандидатів
країн ЦСЄ в ССП ЄС, що погрожувало занадто високому зростан-
ню рівня аграрних витрат Співтовариства. Якщо допустити, що ЄС
і надалі буде дотримуватися принципу повноцінного виконання
acquis communautaire всіма країнами Союзу, то повна участь нових
країн в аграрній політиці ЄС неминуче вимагатиме додаткових та
більш радикальних реформ ССП у майбутньому. І все ж, хоча
берлінські домовленості лише відкладали принципове вирішення
складних аграрних реформ на більш пізній час, важливим було те,
що вони врегульовували фінансові механізми ЄС на семирічний
період, дозволяючи тим самим сконцентрувати увагу на виконанні
інших важливих завдань «Agenda 2000» та розглядати перспективи
нового розширення ЄС у практичній площині.

Паралельно з вирішенням питання реформування основних
функціональних напрямів діяльності Євросоюзу нове розширення
вимагало вдосконалення інституційного механізму діяльності ЄС,
який існував майже без змін з 1957 р. Враховуючи більш ніж
подвійне зростання кількості суб'єктів, різнорідність їх еко-
номічного, політичного становища та інтересів, а також значне роз-
'юш

3.3. Внутрішнє реформування ЄС у контексті розширення на Схід

цщрення сфери діяльності самого Європейського Союзу і відповід-
не зростання кількості рішень, такий важливий елемент функціо-
нального механізму ЄС, як система прийняття рішень, вже не тіль-
ки не відповідала нагальним потребам діяльності комунітарних
інституцій, а й робила неможливими нові розширення ЄС.

В основу затвердженої ще Римськими угодами системи була зак-
ладена процедура голосування, яка передбачала зростання значен-
ня та сфери застосування принципу прийняття рішень кваліфіко-
ваною більшістю голосів (КБГ) та поступове зменшення права зас-
тосування вето. Однак у січні 1966 р. передбачений поступовий пе-
рехід до обмеженого застосування принципу одностайного голосу-
вання було призупинено прийняттям згаданого вище «люксем-
бурзького компромісу», що став результатом французької політики
«порожнього стільця». Лише в 1986 р. можливості застосування
кваліфікованої більшості були розширені Єдиним Європейським
Актом з метою підготовки законодавчої бази Єдиного Ринку. Мааст-
рихтські та Амстердамські угоди далі розширили застосування
принципу більшості, який став на сьогодні основним у вирішенні
майже всіх політичних питань в межах опори Європейського Со-
юзу. Принцип одностайного голосування залишається доміную-
чим при обговоренні політичних питань в межах другої та третьої
опори ЄС, реформуванні юридичних засад ЄС та прийнятті рішень
щодо вступу нових держав-членів.

Однак розподіл голосів серед держав ЄС в механізмі КБГ був ли-
ше відносно пропорційний кількості їх населення. Так, чотири
найбільші за кількістю населення держави ЄС (Німеччина, Велика
Британія, Франція, Італія) мали по десять голосів, Іспанія — вісім,
Нідерланди, Греція, Бельгія та Португалія — по п'ять, Данія,
Фінляндія, Ірландія — по три, Люксембург — два¹. Така градація в
системі голосування, враховуючи збільшення кількості малих дер-
жав у ЄС, забезпечувала останнім перевагу. Якщо вага кожного го-
лосу в РМ такої країни, як Німеччина, забезпечувалася вісьмома
мільйонами громадян, то один голос найменшої країни ЄС

----------------------------

Rapport Annuel Mondial sur le Systeme Economique et les Strategies (RAMSES).
Paris: IFRI, 1996. - P. 347.

9Q7

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

(Люксембург) відповідав лише 120 тис. громадян. Враховуючи, що
для отримання кваліфікованої більшості державам необхідно було
набрати 62 голоси із 87, тобто 71 %, спільна позиція таких держав, як
Греція, Бельгія, Португалія, Данія, Фінляндія, Ірландія та Люксем-
бург, які нараховували 26 голосів в РМ, але населення яких складало
лише 12 % від загального населення ЄС, могла теоретично заблоку-
вати прийняття будь-якого рішення, не зважаючи на те, що за нього
виступала абсолютна більшість населення ЄС. Виходячи саме з точ-
ки зору збереження інтересів великих держав, що складають більшу
частину населення Європейського Союзу, 29 березня 1994 р. напере-
додні нового розширення ЄС за ініціативи Великої Британії та
Іспанії в Йоанніні було досягнуто компромісу, який передбачав у ви-
падку появи під час голосування в РМ меншості у розмірі 23 голоси
(блокуюча меншість до останнього розширення ЄС) призупинення
голосування «на прийнятний період» для пошуку компромісу'.