Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Розділ V
Автор завдяки надзвичайно дотепній вигадці запобігає навалі ворога. Його обдаровують високим титулом. Приходять посли імператора Блефуску й просять миру. Пожежа в покоях імператриці внаслідок необережності й вигаданий автором спосіб урятувати решту палацу.
Імперія Блефуску – це острів, розташований на північний схід від Ліліпутії і відділений від неї лише протокою завширшки у вісімсот ярдів. Я ще не бачив цього острова; довідавшись про очікувану навалу, намагався не з’являтися у тій частині берега, побоюючись бути поміченим із кораблів ворога, що не мав жодного уявлення про мою присутність, адже під час війни будь‑яке спілкування між двома імперіями було суворо заборонене під страхом страти, й наш імператор наклав ембарго на вихід із гаваней усіх без винятку суден. Я повідомив Його Величності про складений мною план захоплення всього ворожого флоту, що, як ми довідалися від наших розвідників, стояв на якорі, готовий підняти вітрила за першого попутного вітру. Від найдосвідченіших моряків я дізнався про глибину протоки, заміри якої вони робили досить часто. Вони повідомили мені, що при високій воді глибина в середній частині протоки дорівнює сімдесяти глюмглеффам, – що становить близько шести європейських футів, – у всіх же інших місцях вона не перевищує п’ятдесяти глюмглеффів. Я вирушив на північно‑східний берег, розташований навпроти Блефуску, ліг за горбком і спрямував свою підзорну трубу на ворожий флот, що стояв на якорі, у якому нарахував до п’ятдесяти бойових кораблів і велику кількість транспортів. Повернувшись додому, я наказав (у мене було таке повноваження) доставити мені якнайбільше найміцнішого канату та залізних брусів. Канат виявився завтовшки з мотузку, а бруси – завбільшки із наш гачок для плетіння. Задля більшої міцності я зсукав його втроє і скрутив разом по три залізних бруски, зігнувши їхні кінці у вигляді гачків. Прикріпивши п’ятдесят таких гачків до такої ж кількості мотузок, я повернувся на північно‑східний берег і, знявши із себе каптан, черевики й панчохи, у шкіряній куртці увійшов у воду за півгодини до припливу. Спочатку я швидко рушив убрід, а потім проплив близько тридцяти ярдів, поки знову не відчув під собою дно; таким чином, менше ніж за півгодини я дістався флоту. Побачивши мене, вороги так вжахнулися, що пострибали із кораблів і попливли до берега, де їх зібралося не менше тридцяти тисяч. Тоді, вийнявши своє спорядження й зачепивши ніс кожного корабля гачком, я зв’язав всі мотузки в один вузол. Під час цієї роботи ворог обсипав мене хмарою стріл, чимало з яких встряли мені в руки й обличчя. Крім того, що вони завдали мені жахливого болю, вони ще й дуже заважали моїй роботі. Найбільше я побоювався за очі й напевно втратив би їх, якби швидко не вигадав засіб для захисту. Серед інших необхідних мені дріб’язків у мене збереглися окуляри, які я тримав у потаємній кишені, що не потрапила до уваги імператорських доглядачів. Я наклав ці окуляри й міцно прив’язав їх. Озброївшись таким чином, я сміливо продовжував роботу, незважаючи на стріли ворога, які хоча й потрапляли у скельця окулярів, але не завдавали їм особливої шкоди. Коли всі гачки було прилагоджено, я взяв вузол у руку й потягнув; однак жоден із кораблів не зрушив з місця, адже всі вони міцно трималися на якорях. Таким чином, мені залишалося здійснити найнебезпечнішу частину моєї витівки. Я випустив мотузки й, залишивши гачки біля кораблів, обрізав ножем якірні канати, причому більше двохсот стріл втрапило у цей час мені в обличчя та руки. Після цього я схопив зв’язані у вузол мотузки, до яких були прикріплені мої гачки, і легко потяг за собою п’ятдесят найбільших ворожих військових кораблів.[28] Блефускуанці, які не мали й найменшого уявлення про мої наміри, спочатку дещо розгубилися. Побачивши, як я обрізую якірні канати, вони подумали, що я збираюся пустити кораблі на волю вітру та хвиль або зіштовхнути їх один із одним; але коли весь флот впорядковано рушив, керований моїми мотузками, вони були у невимовному розпачі, а їхні сумні окрики раз по раз розтинали повітря. Опинившись поза небезпекою, я зупинився, щоб вийняти з рук та обличчя стріли й натерти поранені місця згаданою раніше маззю, яку ліліпути дали мені при моєму прибутті в країну. Потім я зняв окуляри й, зачекавши близько години, поки спаде вода, перейшов убрід протоку, благополучно прибувши з моїм вантажем в імператорський порт Ліліпутії. Імператор і весь його двір стояли на березі, чекаючи результату цієї ризикованої витівки. Вони бачили кораблі, що наближалися широким півмісяцем, але мене при цьому не помітили, бо я по груди був у воді. Коли я проходив протоку, їхнє занепокоєння зросло ще більше, бо я поринув у воду по шию. Імператор вирішив, що я потонув, і що флот супротивника наближається з ворожими намірами. Але незабаром його побоювання зникли. З кожним кроком протока ставала мілкішою, і мене можна було навіть почути з берега. Тоді, піднявши догори кінці мотузок, до яких був прив’язаний флот, я голосно закричав: «Хай живе наймогутніший імператор Ліліпутії!» Коли я ступив на берег, великий монарх обсипав мене всілякими похвалами й одразу подарував мені титул нардака, найвищий у державі. Його Величність висловив бажання, щоб я захопив і привів до його гавані решту ворожих кораблів. Честолюбство монархів настільки безмірне, що імператор замислив, очевидно, не інакше, як перетворити всю імперію Блефуску у власну провінцію та управляти нею через свого намісника, винищивши всіх тупоконечників, які переховувалися там. Змусивши всіх блефускуанців розбивати яйця з гострого кінця, він став би єдиним володарем Всесвіту. Проте я всіляко намагався відмовити імператора від цього наміру, наводячи численні аргументи, підказані мені як політичними міркуваннями, так і почуттям справедливості. На завершення я рішуче заявив, що ніколи не погоджуся бути знаряддям поневолення хороброго й вільного народу. Коли прийшла черга обговорити це питання на державній раді, то наймудріші міністри стали на мій бік.[29] Моя смілива й відверта заява настільки суперечила політичним планам Його імператорської Величності, що він ніколи не зміг би пробачити мені. Його Величність дуже витончено дав зрозуміти це на раді, де, як я довідався, наймудріші її члени розділяли, очевидно, мою позицію, хоч визначити це можна було лише з їхнього мовчання; інші ж, мої таємні вороги, не могли втриматися від деяких зауважень, непрямо скерованих проти мене. Відтоді Його Величність та група налаштованих проти мене міністрів вдалися до підступів, які менше ніж за два місяці мало не занапастили мене остаточно. Так, найбільші послуги, що надаються монархам, не можуть переважити шальки терезів, якщо на інший бік покладено відмову в потуранні їхнім забаганкам. За три тижні після описаного подвигу від імператора Блефуску прибуло врочисте посольство з покірною пропозицією миру, який невдовзі було укладено на умовах, найбільш вигідних для нашого імператора, але я не стомлюватиму тим читача. Делегація складалася із шести посланців і близько п’ятиста осіб почту; кортеж вирізнявся особливою пишністю та цілком відповідав величі монарха та важливості місії. Після закінчення мирних перемовин, під час яких я, завдяки моєму тодішньому вагомому, чи вдавано вагомому, впливу на рішення двору, зробив чимало послуг посольству, радник короля Блефуску, приватно обізнаний в моїх дружніх почуттях, удостоїв мене офіційним візитом. Він розпочав із люб’язностей із приводу моєї хоробрості та великодушності, потім від імені імператора запросив відвідати їхню країну й, нарешті, попросив продемонструвати мою дивовижну силу, про яку він стільки чув. Я охоче погодився виконати його бажання, але не втомлюватиму читача описом подробиць. Потішивши шанованих гостей на превелике їхнє задоволення та подив, я попросив послів засвідчити мою глибоку повагу Його Величності, їхньому володареві, слава про хоробрість якого справедливо наповнювала увесь світ повагою до нього, і передати моє тверде рішення особисто відвідати його перед поверненням на мою батьківщину. Внаслідок цього під час першої ж аудієнції у нашого імператора я попросив його дозволу відвідати блефускуанського монарха; імператор хоча й дав свою згоду, проте прозоро натякнув при цьому на холодність до мене, причину якої я не міг зрозуміти доти, поки одна особа по секрету не розповіла мені, що Флімнап і Болголам розповіли імператорові про мої перемовини з послом як про акт нелояльності[30], хоча я можу заприсягтися, що совість моя щодо цього була абсолютно чистою. Саме тоді я вперше отримав деякі уявлення про те, що таке міністри та двори. Необхідно зазначити, що посли розмовляли зі мною за допомогою перекладача. Мова блефускуанців настільки ж відмінна від мови ліліпутів, наскільки відрізняються мови двох європейських народів. При цьому кожна з цих націй пишається стародавністю, красою та виразністю своєї мови, ставлячись із неприхованим презирством до мови свого сусіда. І наш імператор, користуючись перевагами переможця й господаря, який захопив ворожий флот, поставив обов’язкову умову надати делегатам вірчі грамоти й вести перемовини ліліпутською мовою. Втім, слід зауважити, що жваві торговельні відносини між двома державами, гостинність, надавана вигнанцям сусідньої держави як Ліліпутією, так і Блефуску, а також звичай відправляти молодих людей зі знаті та багатих поміщиків до сусідів з метою здобути нові знання, побачити світ та ознайомитися з їхнім життям та звичаями, призвели до того, що тут рідко можна було зустріти дворянина, моряка або купця із приморського міста, який би не володів обома мовами. У цьому я переконався за кілька тижнів, коли вирушив засвідчити свою повагу імператорові Блефуску. Незважаючи на великі нещастя, що спіткали мене через ненависть моїх ворогів, ці відвідини стали для мене дуже корисними і цікавими, про що я розповім згодом. Читач, можливо, пам’ятає, що серед умов, на яких мені дарували волю, були дуже для мене принизливі й неприємні, і лише гостра потреба змусила мене прийняти їх. Але тепер, коли я носив титул нардака, найвищий в імперії, покладені на мене обов’язки принижували б мою гідність. Слід віддати належне імператорові, він жодного разу мені про них не нагадав. Однак незабаром трапилася добра для мене нагода зробити Його Величності (як, принаймні, мені тоді здавалося) гарну послугу. Якось опівночі біля дверей мого житла зчинився страшенний лемент тисячної юрби; нажаханий, я прокинувся і почув постійно повторюване слово «борглум». Кілька придворних, пробившись крізь юрбу, благали мене негайно з’явитися до палацу, бо покої Її імператорської Величності охопило полум’я через недбалість однієї фрейліни, яка заснула за читанням роману, не загасивши свічки. За мить я був на ногах. Згідно з наказом дорогу для мене очистили; крім того, ніч була така місячна, що мені вдалося дістатися палацу, нікого дорогою не розтоптавши. До стін покоїв, що вже палали, приставили сходи й принесли багато цебер, але вода була далеко. Цебра ці були завбільшки з великий наперсток. Бідолашні ліліпути ретельно і поспіхом подавали їх мені, однак полум’я було таким сильним, що ця ретельність приносила мало користі. Я міг би легко загасити пожежу, накривши палац своїм каптаном, але, на жаль, поспішаючи, я встиг одягти лише шкіряну куртку. Здавалося, становище було жалюгідне і безнадійне, і цей чудовий палац, безсумнівно, згорів би вщент, якби завдяки невластивій для мене цілковитій холоднокровності я раптом не вигадав спосіб врятувати його. Напередодні ввечері я випив чимало чудового вина, відомого під назвою «лімігрим», що має сильну сечогінну дію. Так вже сталося, що я ще жодного разу не спорожнився після випитого. Тим часом жар від полум’я й посилена робота з його гасіння подіяли на мене й перетворили вино на сечу; я випустив її в такій кількості й так влучно, що за якісь три хвилини вогонь було загашено, й решта частин величного будинку, що споруджувався зусиллями та працею декількох поколінь, були врятовані від руйнування. Тим часом зовсім розвиднилося, і я повернувся додому, не очікуючи подяки від імператора. Хоча я й зробив йому життєво важливу послугу, але не знав, як Його Величність поставиться до способу, у який я вирішив проблему, особливо якщо взяти до уваги основні закони держави, за якими ніхто, у тому числі й чиновники найвищого рангу, не мали права ходити до вітру в межах палацу, під страхом страшного покарання. Однак мене трохи заспокоїло повідомлення Його Величності про те, що він накаже великому юстиціарію приготувати офіційну постанову про моє помилування, якого, втім, я ніколи не дочекався. З іншого боку, мене конфіденційно повідомили, що імператриця, страшенно обурена моїм вчинком, переселилася в найвіддаленішу частину палацу, твердо вирішивши не відбудовувати колишнього свого приміщення; при цьому вона в присутності своїх наближених заприсяглася мені помститися.[31]
Date: 2015-09-05; view: 461; Нарушение авторских прав |