Опис Мільдендо, столиці Ліліпутії, та імператорського палацу. Бесіда автора з першим секретарем про державні справи. Автор пропонує свої послуги імператорові в його війнах

Отримавши волю, я насамперед попросив дозволу оглянути Мільдендо, столицю держави. Імператор без зволікань мені його надав, але суворо наказав не завдавати жодної шкоди ані мешканцям, ані їхнім оселям. Про мій намір відвідати місто населення сповістили особливою прокламацією. Столиця була оточена стіною заввишки у два з половиною фути й завтовшки не менше одинадцяти дюймів, так, що по ній цілком безпечно може проїхати карета, запряжена парою коней; стіна ця прикрита міцними вежами, що здіймаються на відстані десяти футів одна від одної. Переступивши через великі Західні ворота, я дуже повільно, боком, пройшов двома головними вулицями в одному жилеті, побоюючись ушкодити дахи й карнизи будинків полами свого каптана. Просувався я вкрай обачно, щоб не розтоптати безтурботних перехожих, які залишилися на вулиці всупереч відданому суворому наказу не виходити з домівок задля безпеки. Вікна верхніх поверхів і дахи будинків були вкриті безліччю глядачів. Думаю, у жодній з моїх подорожей мені не траплялося бачити більш людного місця. Місто має форму правильного чотирикутника, і кожен бік міської стіни дорівнює п’ятистам футам. Дві головні вулиці, завширшки у п’ять футів кожна, перетинаються під прямим кутом і ділять місто на чотири квартали. Бічні вулиці та провулки, куди я не міг дістатися, а лише споглядав їх, мають завширшки від дванадцяти до вісімнадцяти дюймів. Місто може вмістити до п’ятисот тисяч душ. Будинки три‑і п’ятиповерхові.

Імператорський палац розташований у центрі міста на перетині двох головних вулиць. Він оточений стіною у два фути заввишки і стоїть на відстані двадцяти футів від будівель. Я отримав дозвіл Його Величності переступити через стіну, а позаяк відстань, що відокремлювала палац від неї, була досить значною, легко зміг оглянути останній з усіх боків. Зовнішній двір мав форму квадрата у сорок футів, до якого входили два інші двори; у внутрішньому були розташовані імператорські покої. Мені дуже кортіло їх оглянути, проте здійснити це бажання було важко, бо головні ворота, які з’єднують один двір із іншим, мали лише вісімнадцять дюймів заввишки та сім дюймів завширшки. З іншого боку будинки зовнішнього двору сягали не менше п’яти футів заввишки, і тому я не міг переступити через них, не завдавши значних ушкоджень будівлям, незважаючи на те, що стіни в них міцні, з тесаного каменю, завтовшки у чотири дюйми. У свою чергу імператор також дуже бажав показати мені пишноти свого палацу. І мені вдалося здійснити наше спільне бажання, але лише через три дні, які я використав на підготовчі роботи. В імператорському парку, за сто ярдів від міста, я зрізав своїм складаним ножиком кілька найбільших дерев і виготовив із них два табурети заввишки близько трьох футів, досить міцних, щоб витримати мою вагу. Потім після другого оголошення, що застерігало мешканців, я знову пройшов до палацу через місто із двома табуретами в руках. Підійшовши з боку зовнішнього двору, я став на один табурет, підняв інший над дахом і обережно поставив його на майданчик завширшки у вісім футів, що відокремлював перший двір від другого. Потім я вільно переступив через будинки з одного табурета на інший і підняв до себе перший довгим ціпком із гаком. За допомогою таких хитрих вигадок я досяг внутрішнього двору; там я ліг на землю й наблизив обличчя до вікон середнього поверху, які чи не навмисне залишили відчиненими: у такий спосіб я дістав можливість оглянути найрозкішніші палати, які лише можна собі уявити. Я побачив імператрицю й молодих принців у їхніх покоях, оточених челяддю. Її імператорська Величність милостиво посміхнулася мені й граційно простягнула через вікно свою ручку для поцілунку.[20]

Однак я не зупинятимуся на подробицях – прибережу їх для майже готової до друку більш об’ємної праці, яка міститиме загальний опис цієї імперії із часу її появи, історію її монархів протягом довгого ряду століть, спостереження щодо їхніх воєн і політики, законів, науки та релігії цієї країни; її рослин і тварин; моралі і звичаїв її мешканців та інших досить цікавих і повчальних матеріалів. Наразі ж моя головна мета полягає у викладенні подій, які відбулися в цій державі під час майже дев’ятимісячного мого перебування там.

Якось вранці, за два тижні після мого звільнення, до мене приїхав у супроводі лише одного лакея Рельдресель, головний секретар із таємних справ (як його титулують тут). Наказавши кучерам очікувати одаль, він попросив мене приділити йому одну годину та вислухати його. Я охоче погодився на це з поваги до його сану й особистих достоїнств, а також беручи до уваги численні послуги, зроблені мені при дворі. Я виявив готовність лягти на землю, щоб його слова могли легше досягати мого вуха, але він забажав, щоб під час нашої розмови я тримав його в руці. Насамперед він привітав мене зі звільненням, зауваживши, що в цій справі певна заслуга належить і йому; він додав, однак, що якби не теперішня ситуація при дворі, я, мабуть, не отримав би волі так швидко. «Яким би блискучим не здавалося іноземцеві наше становище, – сказав секретар, – проте над нами нависли два страшні лиха: жорстокі розбрати партій усередині країни та погроза навали могутнього зовнішнього ворога. Щодо першого лиха, то варто сказати, що близько сімдесяти місяців тому в імперії утворилися дві ворожі партії, відомі під назвою Тремексенів та Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, що й відрізняє їх одну від одної».[21]

– Стверджують, що Високі Підбори більше схиляються до нашого давнього державного устрою, – вів далі Рельдресель, – проте як би там не було, Його Величність ухвалив, щоб урядові посади, а також всі посади, що роздаються короною, обіймали лише Низькі Підбори, на що ви, напевно, звернули увагу. Ви, мабуть, помітили також, що підбори на черевиках Його Величності на один дрерр нижчі, ніж у всіх придворних (дрерр дорівнює чотирнадцятій частині дюйма). Ненависть між цими двома партіями така, що члени однієї не їстимуть, не питимуть і не розмовлятимуть із членами іншої. Ми вважаємо, що Тремексени, або Високі Підбори, перевищують нас чисельністю, хоча влада цілком належить нам.

Проте ми побоюємося, що Його імператорська Величність, спадкоємець престолу, має певну прихильність до Високих Підборів[22]; принаймні, неважко помітити, що один підбор у нього вищий за інший, внаслідок чого здається, що під час ходи Його Величність накульгує.[23]

У цей складний час міжусобиць нам загрожує навала з острова Блефуску – іншої великої імперії у Всесвіті, майже такої ж великої та могутньої, як імперія Його Величності. І хоча ви стверджуєте, що у світі існують інші королівства та держави, населені такими ж величезними людьми, як ви, однак наші філософи дуже сумніваються в цьому: вони швидше готові припустити, що ви впали з місяця або з якої‑небудь зірки, бо ж, безсумнівно, сто смертних вашого зросту в найкоротший час могли би винищити всі плоди й всю худобу володінь Його Величності. Крім того, наші літописи за шість тисяч місяців не згадують про жодну іншу країну, крім двох великих імперій – Ліліпутії та Блефуску. Отже, ці дві могутні держави ведуть між собою жорстоку війну упродовж тридцяти шести місяців. Приводом до неї слугували такі обставини. Усі переконані, що варені яйця при вживанні їх у їжу споконвіку розбивалися з тупого кінця; але дід нинішнього імператора, коли ще був дитиною, порізав собі палець за сніданком, розбиваючи яйце зазначеним давнім способом. Тоді імператор, батько дитини, оприлюднив наказ, яким заборонив усім своїм підданим під страхом суворого покарання розбивати яйця з тупого кінця.[24]

Цей закон настільки розлютив населення, що, зі слів наших літописців, спричинив шість повстань, під час яких один імператор втратив життя, а інший – корону.[25]

Заколоти ці постійно розпалювалися монархами Блефуску, а після їх придушення вигнанці завжди знаходили притулок у цій імперії. Нараховують до одинадцяти тисяч фанатиків, які пішли на страту, аби лише не розбивати яйця з гострого кінця. Було надруковано сотні величезних томів, присвячених цій полеміці, але книги Тупоконечників давно заборонені, і вся партія позбавлена права обіймати державні посади. Протягом цих смут імператори Блефуску часто через своїх посланців звинувачували нас у церковному розколі шляхом порушення основної догми великого нашого пророка Люстрога, викладеної у п’ятдесяти чотирьох розділах Блундекраля (який є їхнім Алькораном). Тим часом це просто спотворене тлумачення тексту, справжні слова якого говорять: всі істинно віруючі розбивають яйця з того кінця, з якого зручніше. Вирішення ж питання: який кінець визнати зручнішим, за моїми скромними судженнями, має бути надане совісті кожного або, у крайньому випадку, владі верховного судді імперії.[26]

Вигнані Тупоконечники набули такої сили при дворі імператора Блефуску та знайшли таку підтримку й заохочення з боку своїх однодумців усередині нашої країни, що протягом тридцяти шести місяців обидва імператори ведуть криваву війну зі змінним успіхом. За цей час ми втратили сорок лінійних кораблів і величезну кількість дрібних суден із тридцятьма тисячами кращих моряків і солдатів; гадають, що втрати ворога ще значніші.[27]

Утім, попри все, ворог спорядив новий численний флот і готується висадити десант на нашу територію. Ось чому Його імператорська Величність, цілком покладаючись на вашу силу та хоробрість, звелів мені правдиво розповісти про стан наших державних справ.

Я просив секретаря засвідчити імператорові мою повагу й довести до його відома, що, хоча мені, як іноземцеві, не варто було би втручатися у розбрат партій, проте я готовий, не піклуючись про власне життя, захищати Його Величність та державу від усякого ворожого вторгнення.