Завдання для самоперевірки. Завдання 1. Дайте відповіді на питання

Завдання 1. Дайте відповіді на питання.

1. Дайте визначення і назвіть види зовнішньоекономічної діяльності.

2. Хто є суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні?

3. Які основні правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності передбачені законодавством України?

4. Які критерії і порядок „оцінки підприємств-резидентів України, до яких при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності застосовується режим сприяння?

5. Які цілі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

6. Які засоби державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

7. Які підстави передбачені законодавством для ліцензування і квотування експорту й імпорту?

8. Назвіть види експортних (імпортних) ліцензій.

9. Які види експортних (імпортних) квот Вам відомі?

10. Який порядок одержання експортних (імпортних) ліцензій і квот?

11. Дайте визначення зовнішньоекономічного контракту,

12. Які нормативно-правові акти регулюють зовнішньоекономічні договори (контракти)?

13. Яка форма зовнішньоекономічного контракту?

14. Хто має право підписувати зовнішньоекономічний контракт?

15. Які умови становлять зміст зовнішньоекономічного контракту?

16. Як визначаються контрактні ціни в зовнішньоекономічних контрактах?

17. Що таке індикативні ціни і як вони визначаються?

18. Як визначаються форс-мажорні обставини в зовнішньоекономічному контракті?

19. Які правила визначення права, що застосовується до зовнішньоекономічного контракту?

20. Які зовнішньоекономічні контракти потребують обов’язкового обліку (реєстрації)?

21. Який порядок і термін реєстрації зовнішньоекономічних контрактів?

22. Що таке ІНКОТЕРМС?

23. Які нормативні акти регулюють зовнішньоекономічні операції з давальницькою сировиною?

24. Які особливості регулювання зовнішньоекономічних операцій із давальницькою сировиною?

25. Що таке товарообмінна (бартерна) операція у сфері зовнішньоекономічної діяльності?

26. Які особливості регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності?

27. Які строки встановлені законодавством для здійснення бартерних операцій в зовнішньо
економічній діяльності?

28. Які санкції встановлені законодавством за порушення вказаних строків?

29. Які захисні заходи має право приймати Україна у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань?

30. Хто уповноважений приймати рішення про відповідні (захист) заходи? Яка процедура прийняття таких рішень?

31. Що розуміється під недобросовісною конкуренцією при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності?

32. Визначте поняття „антидемпінгові заходи” та порядок їх застосування.

33. Що таке субсидований імпорт?

34. Які захисні заходи можуть вживатись Україною у відповідь на субсидований імпорт?

35. Що таке спеціальні заходи та які підстави їх застосування?

36. Які санкції передбачені законодавством за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність?

37. Що таке індивідуальний режим ліцензування? Коли та у якому порядку він застосовується?

Які підстави і порядок тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності?

Завдання 2. Дайте юридичну консультацію.

1. Чи правомірно нараховувати пеню за порушення українським резидентом строку здійснення операції з давальницькою сировиною при закупівлі давальницької сировини на митній території України іноземним замовником?

2. Який порядок здійснення розрахунків за переробку, обробку, збагачення або використання давальницької сировини при здійсненні операцій із давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах і чи дозволяється суб’єкту підприємницької діяльності змінювати форму розрахунків за переробку, збагачення або використання давальницької сировини?

3. Чи дозволяється продовження строку здійснення операцій із давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах і якщо так, то на який максимальний строк?

4. У яких випадках рівень вартості давальницької сировини має становити 80% вартості готової продукції для того, щоб така операція кваліфікувалась як операція з давальницькою сировиною у сфері зовнішньоекономічних відносин?

5. Чи є рішення місцевих податкових інспекцій щодо продовження строку погашення векселів, письмових зобов’язань окремим підприємствам підставою для застосування пільг стосовно готової продукції, що ввозиться після переробки давальницької сировини?

6. Під час ввозу давальницької сировини був оформлений вексель, але переробка сировини виявила значні порушення у технології через неякісний її склад. Чи можна погасити вексель на підставі документів, що засвідчують повернення нерезиденту отриманої давальницької сировини на підставі невідповідності його характеристик вимогам контракту або технології?

7. У якій валюті необхідно вказувати загальну вартість імпортованих (експортованих) товарів (робіт, послуг) за бартерним договором?

8. Який порядок нарахування пені за порушення законодавчо встановлених строків розрахунків за товарообмінними (бартерними) операціями юридичними особами – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності?

9. Який порядок нарахування пені фізичним особам – суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності за порушення законодавчо встановлених строків розрахунків і товарообмінних (бартерних) операцій?

10. Чи передбачений законодавством перелік операцій, при здійсненні яких дозволяється (за наявності індивідуальної ліцензії) перевищення 90-денного строку розрахунків за бартерними операціями?

11. Належні за бартерним договором імпортні товари підприємство в 90-денний термін не одержало. Із позовною заявою про стягнення заборгованості воно звернулося до арбітражного суду. Чи має нараховуватись у цьому випадку пеня за порушення строків ввезення товарів, імпортованих за бартерним договором?

12. Яку майнову відповідальність несуть суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності за порушення законодавства про бартер?

13. Якими документами має бути засвідчена (підтверджена) дата виникнення, термін і дата закінчення дії форс-мажорних обставин?

14. Чи поширюється дія положень ЦК та ГК на нарахування пені за порушення вимог ст. 1 і 2 Закону „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”?

Завдання 3. Розв’яжіть задачі.

1. Підприємство звернулося до господарського суду із позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за затримку зарахування на рахунок валютних коштів.

Рішенням господарського суду в позові відмовлено, оскільки оплата за виконані позивачем роботи не надійшла в Україну у вигляді валютної виручки або товару. Голова господарського суду залишив рішення без змін.

Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України із заявою про перевірку постанови господарського суду в порядку нагляду, посилаючись на те, що кошти на рахунок підприємства не надійшли з вини нерезидента, який внаслідок економічної кризи не зміг сплатити обумовлені договором кошти в грошовому або товарному вираженні. Яке рішення має бути прийняте Вищим господарським судом України?

2. Закрите акціонерне товариство звернулося до господарського суду із позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про стягнення пені за порушення строків розрахунків за експортно-імпортними операціями.

Рішенням господарського суду вимоги позивача задоволені з посиланням на те, що пеня не є податком або іншим обов’язковим платежем, тому при стягненні пені слід керуватися ст. 258 Цивільного кодексу України, що передбачає скорочені строки позовної давності.

Чи правильним є рішення господарського суду?

Тема 10. Антимонопольне регулювання підприємницької діяльності

Поняття і призначення антимонопольного регулювання. Антимонопольні органи та їх компетенція.

Правові основи сприяння розвитку конкуренції та запобігання монополізму у сфері підприємницької діяльності. Обмеження та ре­гулювання діяльності монополій.

Поняття монопольного стану і монопольної діяльності підпри­ємців на ринку. Методика визначення монопольного стану.

Види монополістичних правопорушень: індивідуальні (зловжи­вання монопольним становищем на ринку), групові (антиконкурентні узгоджені дії), дискримінація підприємців органами влади та управління.

Організаційно-правові методи боротьби з монопольними зло­вживаннями. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію та монополістичні зловживання.

Література [1,2,5,9,39,60,62,68,91,92,96]

Методичні вказівки:

Поняття і призначення антимонопольного регулювання. Антимонопольні органи та їх компетенція.

Правові основи сприяння розвитку конкуренції та запобігання монополізму у сфері підприємницької діяльності. Обмеження та ре­гулювання діяльності монополій.

Поняття монопольного стану і монопольної діяльності підпри­ємців на ринку. Методика визначення монопольного стану.

Види монополістичних правопорушень: індивідуальні (зловжи­вання монопольним становищем на ринку), групові (антиконкурентні узгоджені дії), дискримінація підприємців органами влади та управління.

Організаційно-правові методи боротьби з монопольними зло­вживаннями. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію та монополістичні зловживання.

Антимонопольне регу­лювання як державна функція здійснюється на основі законодавства про захист еконо­мічної конкуренції і передбачає використання повноважень органів державної влади різного рівня та цільового призначення. Слід звернути увагу на те, що провідна роль в антимонопольному регулюванні, безу­мовно, належить спеціалізованим органам -антимонопольним, які за своїм правовим ста­тусом відповідно до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» віднесені до державних органів влади із спеціальним статусом, метою діяль­ності яких є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Варто пам’ятати, що основними напрямами антимонопольного регулювання є:

• узгодження промислової, зовнішньоекономіч­ної, регуляторної політики і політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;

• забезпечення ефективного розвитку конкурент­них відносин, підвищення конкурентоспромож­ності вітчизняних підприємств і подальше зменшення рівня монополізації економіки;

• оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб’єктів економічних відносин;

• удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій:

• розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в госпо­дарській діяльності, здійснення заходів щодо демо­нополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського уп­равління та контролю.

Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчи­няти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Державний контроль за додержанням законодав­ства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюється органами Антимонопольного комітету України.

Згідно зі ст. 1 Закону „Про Антимонопольний комітет України”, центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом є Антимонопольний комітет України. Мета його діяльності – забезпе­чення державного захисту конкуренції в під­приємницькій діяльності.

Основними завданнями Антимонопольного ко­мітету України є:

• здійснення державного контролю за дотриман­ням антимонопольного законодавства;

• попередження, виявлення та припинення пору­шень антимонопольного законодавства;

• контроль за економічною концентрацією;

• сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Антимонопольний комітет України та створені ним територіальні відділення (в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі) складають систему органів Антимонопольного комітету України.

Органи, влади, місцевого самоврядування й адмі­ністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обме­ження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою однакового застосування норм законо­давства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування цього законодавства.

Значимість антимонопольного законодавства ви­значається високим рівнем монополізації економіки України.

Правове регулювання забезпечення і захисту еко­номічної конкуренції, зокрема, недопущення моно­полістичної діяльності в підприємництві України, здійснюється системою нормативно-правових актів.

Законодавство України про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із Закону „Про захист економічної конкуренції”, законів України „Про Антимонопольний комітет України”, „Про захист від недобросовісної конкуренції”, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’яз­ковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі „Про захист економічної конкуренції”, то за­стосовуються правила міжнародного договору.

Особливості застосування законодавства про за­хист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до Закону „Про захист економічної конкуренції”.

Варто знати, що Закон „Про захист економічної конкуренції” (далі – Закон) був прийнятий 11.01.2001 р. і набув чинності по завершенню одного року після його опублікування – із 02.03.2002 р. З часу введення його в дію втратив силу Закон „Про обмеження мо­нополізму і недопущення недобросовісної конку­ренції в підприємницькій діяльності”.

Студент при вивчення даної теми повинен виходити з того, що економічна конкуренція (за визначенням ст. 1 Закону «Про за­хист економічної конкуренції») - це змагання між суб'єктами гос­подарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням пере­ваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого спо­живачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарю­вання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви).

Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб'єктів гос­подарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення спо­живачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кілько­сті та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція на­зивається нормальною, добросовісною. Вона вимагає від суб'єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (ро­біт, послуг) щодо їхньої якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та прогресові в еко­номіці.

Водночас для суб'єктів господарювання участь у конкуренції, конкурентній боротьбі є досить виснажливою. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них починають використовувати несумлінні способи конкурентної боротьби. Таку конкуренцію називають не­добросовісною, непорядною.

Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асорти­менту; дозволяє отримувати незароблений прибуток. Коли нечесна конкуренція призводить до монополізації ринку підприємцем, який її застосовує, то виникає монополізм.

Буквальне значення слова «монополізм» (в перекладі з грець­кої «продаю один») можна визначити як домінування окремого підприємця або групи підприємців на ринку певного товару. Мо­нополістичними вважають дії чи бездіяльність суб'єктів госпо­дарювання або органів влади та управління, спрямовані на обме­ження, недопущення або припинення конкуренції. Відповідно до Закону «Про захист економічної конкуренції» (ст. 12), суб'єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє рин­ковою владою, завдяки тому що: (1) на ринку немає жодного конкурента або (2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб'єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом, моно­польним (домінуючим) визнається становищем суб'єкта господа­рювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополістом може бути визнаний кожний з кількох суб'єктів господарювання: 1) двох і більше - якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і, крім них, на ринку немає жодного конкурента або вони, разом узяті, не зазнають значної конкуренції; 2) не більше ніж трьох суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки, а су­купна їх частка на ринку перевищує 50%; 3) не більше ніж п'яти суб'-єктів господарювання, яким на одному ринку належать най­більші частки, а сукупна їх частка на ринку перевищує 70% (час­тини 4-5 ст. 12).

Монополізм, як і конкуренція, також має позитивну і негативну сторони.

Негативний прояв монополізму полягає в обмеженні конкурен­ції з боку монополіста, який бажає неподільно панувати на ринку певного товару, диктуючи умови реалізації своїх товарів. Це при­зводить до зниження якості товарів, зменшення їх асортименту та підвищення цін на товари. Такі прояви монополізму небажані для споживачів і суспільства в цілому.

Однак монополізм може виконувати й позитивні функції. Зок­рема, це стосується випадків, коли монопольне становище одного або групи підприємців виникає у результаті використання новітніх технік і технологій, які дозволяють випускати принципово нову продукцію (товари) або продукцію з принципово новими власти­востями. Подібний монополізм є сприятливим для ринку, оскільки не послаблює, а підвищує конкуренцію з боку інших підприємців, які мобілізують свій економічний, науковий і технічний потенціал, аби знайти своє місце на ринку нового товару. Прикладом такого монополізму є японська фірма «Соні», американська «Майкрософт», успіх якої у галузі відповідно побутової аудіо-, відеотехніки та комп'ютерних технологій викликав активізацію діяльності ін­ших компаній на ринку цих товарів.

Позитивними є також природні монополії на зразок підпри­ємств водо-, газо-, електропостачання, залізниці тощо. Такі моно­полії забезпечують найнижчу собівартість продукції, робіт, послуг.

Таким чином, для споживачів, суспільства, держави неприйнят­ними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополіз­му. В зв'язку з цим держава втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції.

Одними з основних функцій антимонопольних органів є конт­рольна та розслідувально-юрисдикційна, які полягають у здійс­ненні контролю за станом товарних ринків, виявленням монополіс­тів, а також порушень антимонопольно-конкурентного законодав­ства з метою відновлення стану ринків, майнового становища потерпілих від цього осіб та застосування господарських санкцій до правопорушників.

Залежно від характеру порушень антимонопольно-конкурент­ного законодавства розрізняють такі їх види:

недобросовісну конкуренцію;

антиконкурентні дії (монополістичні зловживання);

порушення щодо антимонопольних органів.

Недобросовісною конкуренцією відповідно до Закону «Про за­хист від недобросовісної конкуренції» визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Розрізняють три великі групи правопорушень, що належать до недобросовісної конкуренції, а саме:

неправомірне використання ділової репутації;

створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у кон­куренції;

неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурента/ін­шого суб’єкта господарювання (підприємця).

Своєю чергою кожна група зазначених правопорушень має чис­ленні прояви.

Так, недобросовісне використання ділової репутації може про­являтися через такі дії:

• неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаков­ки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних ви­дань, назв місць походження товарів, що може призвести до змі­шування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підпри­ємця), який має пріоритет на їх використання);

• неправомірне використання товару іншого виробника (тобто введення у господарський обіг під своїм позначенням товару ін­шого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи);

• копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зов­нішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (під­приємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

• порівняльна реклама (така реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарю­ючого суб'єкта (підприємця), за винятком випадків, якщо наведені в рекламі відомості про товари, роботи, послуги, підтверджені фак­тичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів).

Створення перешкод господарюючим суб'єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у кон­куренції може проявлятися, як:

• дискредитація господарюючого суб'єкта/підприємця (поши­рення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних ві­домостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діло­вій репутації господарюючого суб'єкта/підприємця);

• купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом (тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачеві або контрагентові);

• схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта/підприємця (спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом/підприємцем);

• схилення постачальника до дискримінації покупця/замов­ника (спонукання постачальника конкурентом покупця/замовника, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця/замовника певних переваг перед покупцем/за­мовником без достатніх на те підстав);

• схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розі­рвання договору з конкурентом з корисливих мотивів або в інте­ресах третіх осіб чи до невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування контрагенту за договором безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи ін­ших переваг;

• підкуп працівника, який має повноваження від імені постачаль­ника на прийняття рішень про поставку товару, виконання робіт, надання послуг або завдяки своїм можливостям впливає на прийн­яття такого рішення. Підкуп працівника може здійснюватися у формі надання або пропонування йому конкурентом покупця/за­мовника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цін­ностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'яз­ків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отри­мання конкурентом покупця/замовника певних переваг перед по­купцем/замовником;

• досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання переваг відносно іншого господарюючого суб'єкта/підприємця шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідною компетен­цією).

До третьої групи - неправомірних дії щодо комерційної таєм­ниці конкурента - належать:

• неправомірне збирання комерційної таємниці (таким вважа­ється добування протиправним способом відомостей, що відповід­но до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єк­тові/підприємцеві);

• розголошення комерційної таємниці (ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комер­ційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встанов­леному порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службо­вих обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господа­рюючому суб'єктові/підприємцеві);

• схилення до розголошення комерційної таємниці (спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали ві­домі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таєм­ницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло за­вдати шкоди господарюючому суб'єктові/підприємцеві);

• неправомірне використання комерційної таємниці (впрова­дження у виробництво або врахування під час планування чи здійс­нення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відпо­відно до законодавства України комерційну таємницю).

Антиконкурентні дії чи монополістичні зловживання (роз­діли II-V Закону «Про захист економічної конкуренції» (далі - За­кон) поділяються на такі основні групи:

антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання;

зловживання монопольним становищем на ринку;

антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів госпо­дарювання, об'єднань концентрація без отримання відповідного дозволу Антимоно-польного комітету у разі обов'язковості такої згоди;

Антиконкурентними узгодженими діями визнається укладення суб'єктами господарювання в будь-якій формі угод, прийняття об'єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб'єкта господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з інтересами засновника (засновників) на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездія­льність), що призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Проявами антиконкурентнихузгоджених дій може бути:

• встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

• обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

• розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи при­дбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

• спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

• усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

• застосовування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне ста­новище в конкуренції;

• укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами гос­подарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згі­дно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

• суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те при­чин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій вважається пра­вопорушенням і тягне за собою відповідальність згідно із законом, крім передбачених законом випадків і за умови дотримання вста­новлених типових вимог до узгоджених дій. Такими випадками є:

- добровільне повідомлення про факт порушення антимонопольних органів особою, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, раніше за інших учасників цих дій і за умови, якщо заявник не був ініціатором або керівником таких дій і надав усі докази або інфор­мацію стосовно вчиненого порушення, якими володів або міг без­перешкодно отримати;

- узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження кон­куренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців;

- узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів (використання поставлених товарів; придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприєм­ницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару ін­шим суб'єктам господарювання чи споживачам), якщо такі дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому чи в значній частині ринку, його монополізації, обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання чи до економічно необгру­нтованого підвищення цін або дефіциту товарів;

- узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності (угод про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження - щодо строку, тери­торії дії, виду діяльності, сфери використання, мінімального обся­гу виробництва - не виходять за межі законних прав суб'єкта пра­ва інтелектуальної власності);

- узгоджені дії, які хоча й, за загальним правилом, забороня­ються (ст. 6 згаданого Закону), однак в установленому порядку можуть бути антимонопольними органами чи Кабінетом Міністрів України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вирішенню суспільно важливих, визначених законом проблем (щодо вдоскона­лення виробництва, придбання або реалізації товару; техніко-технологічного, економічного розвитку; розвитку малих або серед­ніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розроб­лення та застосування уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва) і за умови, що ці дії суттєво не обмежують конкуренцію на всьому чи в значній частині ринку або позитивний ефект від таких дій для суспільних інтересів пере­важає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку проявляються в таких діях чи бездіяльності суб'єкта господарю­вання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспромож­ності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б немож­ливими за умов існування значної конкуренції на ринку. До таких порушень (зловживанням монопольним/домінуючим становищем на ринку) належить:

• встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалі­зації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

• застосування різних цін чи різних інших умов до рівнознач­них угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

• обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господа­рювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згід­но з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

• обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

• часткова або повна відмова від придбання або реалізації това­ру за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

• суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

• створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усу­нення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю як правопорушення полягають у прийнятті зазначеними органами будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, поста­нов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які при­звели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмежен­ня чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, зокрема, визнаються:

• заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

• пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

• пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

• будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл това­рів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх ре­алізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

• встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одно­го регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію то­варів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

• надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

• дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Крім того, всім зазначеним органам (влади, самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю) забо­роняються шляхом дії або бездіяльності схиляти суб'єкти госпо­дарювання або будь-які із згаданих категорій органів до пору­шень законодавства про захист економічної конкуренції, ство­ренні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації, а органам влади та органам місцевого самоврядування - делегува­ти окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Обмежувальною та дискримінаційною діяльністю суб'єктів господарювання та об’єднань визнаються такі дії, що обмежують конкуренцію на ринку та/або створюють перешкоду у господарській діяльності іншим суб'єктам в інших формах, аніж антиконкурентні узгоджені дії та зловживання монопольним становищем на ринку. Це порушення може мати такі прояви, як:

• схилення інших суб'єктів господарювання до вчинення пору­шень законодавства про захист економічної конкуренції (до анти-конкурентних узгоджених дій, концентрації суб'єктів господарювання) чи сприяння вчиненню таких порушень;

• неправомірне використання суб'єктом господарювання рин­кового становища (у разі отримання згоди антимонопольного ко­мітету на узгоджені дії, на економічну концентрацію, монопольне становище на ринку);

• створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям, що мають значно менший ринковий вплив, шляхом вчинення дій, заборонених згідно з частинами першою та третьою ст. 19 Закону);

• необгрунтована та невиправдана відмова суб'єктові господа­рювання у прийнятті до об'єднання, якщо в результаті цього такий суб'єкт опиняється у невигідному становищі як учасник конкурен­ції. Подібна відмова кваліфікується як правопорушення лише що­до тих об'єднань, стосовно яких виконуються такі умови: 1) об'єд­нання може об'єднати всіх учасників певного ринку чи території; 2) об'єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не пе­редбачають отримання прибутку; 3) створення та діяльність об'єд­нання не призводить до економічної концентрації та антиконкурентних узгоджених дій.

Монополізація товарного ринку може мати місце одним або групою суб'єктів господарювання різними способами, які отрима­ли назву економічної концентрації. З метою запобігання монополі­зації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація). Здійснення кон­центрації без дозволу антимонопольних органів (якщо такий дозвіл є обов'язковим) є одним із видів монополістичних зловживань.

Концентрацією згідно із ст. 22 Закону «Про захист економічної конкуренції» визнається:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю од­ним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кіль­кома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господа­рювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта госпо­дарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарю­вання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обі­ймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах госпо­дарювання, або створення ситуації, за якої більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи вико­навчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обійма­ють одні й ті самі особи;

в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єк­тами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійс­нювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у вла­сність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсот­ків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта гос­подарювання.

Однак не вважаються концентрацією:

1) створення суб'єкта господарювання, метою якого (чи внаслідок створення якого) є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого ч. І ст. 5 Закону;

2) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарюванню особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання; здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому ви-г падку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одно­го року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазна­чених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступ­ного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;

3) дії, що є проявами економічної концентрації, проте між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, відповідно до вимог Закону щодо отримання у встановлених випад­ках дозволу Антимонопольного комітету України;

4) набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

Учасниками концентрації згідно зі ст. 23 Закону визнаються:

- суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;

- суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, чи суб'єкти гос­подарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

- суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (корис­тування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх по­купці (одержувачі), набувачі;

- суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати зас­новниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі, коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган міс­цевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управ­ління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господарювання;

- фізичні та юридичні особи, пов'язані з вищеназваними учас­никами концентрації, відносинами контролю, що дає підстави ви­знати відповідну групу осіб єдиним суб'єктом господарювання за критеріями ст. 1 Закону.

Згідно зі ст. 24 Закону концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, якщо економічні показники господарської діяль­ності її учасників, обчислені згідно із встановленим АМК порядком, перевищують встановлену законом межу за двома критеріями: 1) сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації това­рів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, понад суму, еквівалентну 12 мільйонам євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року; 2) вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реаліза­ції товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, екві­валентну одному мільйону євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартості (сукупної вартості) активів або обсягу (сукупного обсягу) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, понад суму, еквівалентну одному мільйону євро за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концент­рації використовується сума доходу (виручки) від реалізації про­дукції (товарів, робіт, послуг), за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, ба­зою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви (кошти, отримані від ре­алізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються). Якщо учасниками концентрації виступають комер­ційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика використовується сума нетто-активів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів - сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до зако­нодавства України про страхову діяльність.

За загальним правилом, подібна концентрація (умовно її можна назвати кваліфікованою концентрацією) можлива за наявності по­переднього дозволу антимонопольних органів (Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії), що надається в установленому порядку (статті 25-34 Закону «Про захист економіч­ної конкуренції»), лише за умови, якщо вона (концентрація) не при­зводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію навіть у разі негативного рішення АМК України, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів такої концентрації переважає негативні наслідки обмеження кон­куренції, а останні не становлять загрози системі ринкової еконо­міки та є необхідними для досягнення мети концентрації.

Концентрація, що здійснюється без отримання дозволу АМК Укра­їни, визнається правопорушенням, якщо такий дозвіл є обов'язковим.

Правопорушенням щодо антимонопольних органів є дії (без­діяльність) суб'єктів господарювання, що створюють перешкоди для здійснення антимонопольними органами своїх функцій і пов­новажень. Проявами таких порушень є:

неподання суб'єктами господарювання у встановлені строки інформації, подання неповної чи недостовірної інформації антимонопольним органам;

створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень (проведення перевірок, вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації);

невиконання суб'єктами господарювання погоджених з анти­монопольними органами установчих документів (у випадках еконо­мічної концентрації) або вимог та зобов'язань, якими було обумовле­но рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію.

За правопорушення у сфері економічної конкуренції передба­чаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилу­чення майна; відшкодування шкоди.

Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі:

1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з органі­заційних, територіальних та технологічних міркувань). Реоргані­зація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців;

2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припи­нення виявлених порушень (у т. ч. скасування чи зміна органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністратив­но-господарського управління та контролю прийнятого ним рі­шення чи розірвання угоди, що визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку;

3) блокування цінних паперів;

4) скасування дозволу на узгоджені дії у разі порушення умов його надання;

5) вимога щодо обов'язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних ві­домостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюю­чого суб'єкта/підприємця;

6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного зако­нодавства.

Зазначені санкції застосовуються здебільшого антимонополь­ними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурєнтного законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до двох тисяч неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян) та/або розміру незаконно отриманого прибутку. Рішення про накладення штрафів прийма­ється антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян - виключно Антимонопольним комітетом України, в решті випадків - адміністративною колегією Антимонопольного комі­тету України).

Безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції, з дотриманням пе­редбаченого Кабінетом Міністрів України порядку.

Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відпо­відальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушен­ня конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, про­курора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конкуренції» (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домі­нуючим становищем; здійснення суб'єктами господарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття без­посередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (су­б'єктами) господарювання; концентрація без отримання відпові­дного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в гос­подарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів із заявою про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції; неви­конання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зо­бов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію) - у подвійному розмірі завданої шкоди.

Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства може мати місце протягом спеціальних строків по­зовної давності, встановлених ст. 42 Закону «Про захист економіч­ної конкуренції»^- п'ять років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення - з дня його закінчення, крім випадків не­своєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовір­ної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними сво­їх повноважень, щодо яких передбачено трирічний строк позовної давності.

Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурєнтного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушення, розгляд справи.

Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-кон­курєнтного законодавства включає такі стадії:

• порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (вияв­лення ознак порушення антимонопольно-конкурєнтного законо­давства) і процесуально/формально-правових (ініціатива заінтере­сованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи анти­монопольних органів);

• винесення попереднього рішення у справі про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для су­б'єктів господарювання внаслідок порушення антимонопольно-конкурєнтного законодавства. Такими заходами можуть бути: а) заборона особі (відповідачеві), в діях якого вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цін­них паперів; б) обов'язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним для захисту прав та законних інтересів інших осіб;

• розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурент­ного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відпо­відача і заявника) і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення конкурентного зако­нодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встановлення юридич­ного факту); закриття провадження у справі (підставами для цього може бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонопольних органах; недоведення вчинення правопору­шення та інші підстави, передбачені законом). Рішення антимонопольних органів може бути:

• перевірене з відповідними наслідками (зміна, скасування рі­шення повністю або частково і відповідно - направлення справи на новий розгляд чи прийняття нового рішення, чи припинення провадження у справі) в адміністративному порядку вищестоящим органом (якщо рішення приймалося територіальним відділенням або адміністративною колегією АМК);

• оскаржено в судовому порядку протягом двох місяців з дня одержання рішення. Рішення АМК оскаржуються до Вищого господарського суду; адміністративної колегії чи територіаль­ного відділення АМК - до господарського суду АР Крим, облас­них, Київського та Севастопольського міських господарських судів.