Завдання для самоперевірки. Дайте відповіді на питання

Дайте відповіді на питання

1. Що спричинило запровадження інституту антимопольно-конкурентного регулювання в Україні?

2. Розкрийте поняття «економічна конкуренція». У чому полягають її позитивні функції? За яких умов вони проявляються?

3. Чому монополізм вважається антиподом конкуренції? Чи може відігравати монополізм позитивну роль у сфері господарювання?

4. Які категорії осіб беруть участь у сфері економічної конкуренції?

5. У чому полягає зміст державного регулювання у сфері економічної конку­ренції?

6. На які органи покладається здійснення функцій щодо регулювання відносин у сфері економічної конкуренції? В чому полягають повноваження цих органів?

7. За допомогою яких нормативно-правових актів забезпечується правове ре­гулювання відносин у сфері економічної конкуренції.

8. Назвіть види і категорії правопорушень у сфері економічної конкуренції.

9. Розкрийте поняття «економічна концентрація».

10. За яких умов економічна концентрація вважається правопорушенням?

11. За якими критеріями суб'єкт господарювання визнається монополістом?

12. В яких випадках монополіст вважається таким, що зловживає своїм домі­нуючим становищем на ринку?

13. Яка поведінка суб'єктів господарювання на ринку визнається недобросо­вісною конкуренцією?

14. Які дії учасників відносин у сфері економічної конкуренції визнаються антиконкурентними?

15. Назвіть форми господарсько-правової відповідальності, що застосовуються до порушників законодавства про захист економічної конкуренції.

16. Протягом яких строків може застосовуватися ця відповідальність?

17. Які адміністративно-господарські санкції застосовуються за правопору­шення у сфері економічної конкуренції?

18. В якому порядку застосовується господарсько-правова відповідальність за правопорушення у сфері економічної конкуренції?

Тема 11. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності

Визнання боржника банкрутом: призначення, учасники, зміст, правові наслідки.

Судові процедури, що застосовуються до боржника у процесі провадження справи про банкрутство.

Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство: умови і зміст процедури сана­ції, план санації, процедура.

Мирова угода у справі про банкрутство.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство: умови і нас­лідки визнання боржника банкрутом і застосування ліквідаційної процедури. Порядок задоволення вимог кредиторів.

Література [1,2,5,36,60,62,68,91,92,98]

Методичні вказівки:

Приступаючи до вивчення даної теми необхідно знати, що правову базу визнання суб’єктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 p.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України, законах України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства», від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування», в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Практика застосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищого господарського суду України (див., зокрема, рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Додаткові роз’яснення щодо вирішення деяких питань, що виникли в процесі застосування законодавства про банкрутство, містяться також у листах Вищого господарського суду України.

Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття «банкрутство». В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов’язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому1.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Статтею 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов’язання, і особливо зобов’язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу, але які можуть з’явитися, в разі виконання зобов’язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов’язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов’язань. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадянина, зобов’язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов’язання боржника.

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об’єднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду (див. лист Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 2000 р. № 2655/7/25-1317 «Щодо застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Сторонами у банкрутстві згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів у кількості не більше семи осіб, та боржник, який в разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом.

Згаданою ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» боржник визначається як суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення факту неплатоспроможності боржника він постановою суду визнається банкрутом.

Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні і фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів).

Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу та виручкою, що може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета Застави недостатня для повного задоволення його вимоги відповідно до ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Крім кредитора та боржника, при провадженні справ про банкрутство до числа учасників процедури банкрутства Законом Віднесені арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий Санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, наприклад Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (ст. 1 Закону).

До боржника в процесі провадження у справі про банкрутство застосовуються такі судові процедури:

• розпорядження майном боржника;

• мирова угода;

• санація (відновлення платоспроможності боржника);

• ліквідаційна процедура.

Розпорядження майном боржника - обов'язкова судова про­цедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою захо­дів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовується з метою забезпечення збе­реження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника - призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи (це може бути і суб'єкт підприємницької діяльнос­ті), яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів.

До функцій розпорядника майном боржника належать: вжиття заходів щодо захисту майна боржника; аналіз фінансового становища боржника та розробка реко­мендацій, спрямованих на його фінансове оздоровлення; розгляд разом з посадовими особами боржника заяв креди­торів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявників про результати розгляду; ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами; скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорад­чого голосу; виконання інших функцій, передбачених Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздо­ровлення фінансово-господарського становища боржника та за­доволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін.

Мирова угода - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; на­бирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбіт­ражним керуючим, які виконують повноваження органів управ­ління боржника.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація ви­знаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути про­довжена арбітражним судом ще на шість місяців.

Наявні та отримані від продажу майна та інші кошти банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів відповідно до черговості.

В першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкру­та, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого для цієї мети;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство, в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із:

а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винят­ком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства);

б) зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у встановленому законом порядку;

в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих това­риств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залуча­ють майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати подат­ків та інших обов'язкових платежів, а також вимоги центрально­го органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються всі включені до реєстру вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у т. ч. і вимоги креди­торів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження май­ном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підпри­ємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Date: 2015-09-05; view: 324; Нарушение авторских прав