ПОЛЬСЬКА І ШВЕДСЬКА ІНТЕРВЕНЦІЇ ТА ЇХ РОЗГРОМ

В 1607 р. з’явився ще один чоловік, який називав себе Дмитрієм. Він ніби врятувався від розправи, а в Москві вбили іншого. Новий Дмитрій закликав до повалення боярського царя і пішов походом на столицю. Його підтримували не тільки магнати Речі Посполитої, а й сам папа.

Влітку 1608 р. другий самозванець підійшов до Москви, але захопити її не зміг і розташувався табором у Тушині (через це його прозвали «тушинським злодієм»). Загони Лжедимитрія II нападали на містечка і села, грабуючи й утискуючи місцеве населенняю

Василь Шуйський вирішив звернутися по допомогу до шведсь-кого короля Карла IX (1599—1611 рр.) і в лютому 1609 р. уклав з ним Виборзький договір. В обмін на загони шведських найманців Московія відмовлялася від своїх претензій на Балтійське узбережжя, віддавала Швеції місто Корелу з повітом і дозволяла вільний обіг шведської монети на своїй території. Підписуючи такі умови, цар фактично створив привід для втручання Швеції у внутрішні справи Московської держави.

Наприкінці літа 1609 р. війська польського короля Сигізмунда III (1587—1632 рр.) вторглися в Московію. Так розпочалася відкрита інтервенція Речі Посполитої. Восени того ж року поляки підійшли до Смоленська, населення якого упродовж 20 місяців мужньо відбивало їхні наступи. Туди поспішали й шляхтичі з Тушина. Лжедимитрій II був приречений. Тому таємно втік у Калугу, де невдовзі його вбили.

Улітку 1610 р. поляки підійшли до Москви і 24 червня завдали поразки царським військам біля Клушина. Шлях на столицю був відкритий. Шведські найманці розбіглися й почали грабувати місце-ве населення. Це спричинило змову проти Василя Шуйського, котро-го насильно постригли в ченці.

Владу в країні захопила група із семи бояр («семибоярщина») на чолі з князем Федором Мстиславським. У серпні 1610 р. вона прого-лосила московським царем польського королевича Владислава (1610—1612 рр.), а восени таємно впустила поляків у Москву. Тим часом на півночі Московії господарювали шведи, які добивалися проголошення свого королевича царем.

На початку 1611 р. в Рязанській землі зібралося перше народне ополчення на чолі з дворянином Прокопієм Ляпуновим. До нього постійно приєднувалися люди. Весною ополченці підійшли до Моск-ви. Там вибухнуло народне повстання, але інтервенти підпалили місто і згодом опанували ситуацією. Шведи увійшли в Новгород, воєвода якого визнав залежність від Карла IX. Після цього інтервен-ти захопили ще багато північних міст.

Восени 1611 р. в Нижньому Новгороді було організувано друге народне ополчення. Його очолили посадський староста Кузьма Мі-нін і князь Дмитро Пожарський. Центром гуртування цього опол-чення був Ярославль, де створили тимчасовий уряд Московії.

Влітку 1612 р. ополченці визволили від інтервентів північні райони країни, а в серпні підійшли до Москви. Облога столиці три-вала до жовтня, коли поляки капітулювали. Москву було повністю визволено від іноземних інтервентів.