ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА МОСКОВСЬКОГО ЦАРСТВА

Московський уряд сповідував доктрину «третього Риму», згідно якої саме Москві після Риму й Константинополя призначалося ста-ти третьою, вічною, священною і всесвітньою імперією. В його зов-нішній політиці передусім спостерігалося посилення експансіоніст-ських зусиль (тобто зусиль, спрямованих на приєднання до Московії інших земель). Особливо вдалим у цьому плані було правління царя Івана IV (1547—1584 рр.).

На сході Московія вела боротьбу з татарськими державами, які контролювали простори за Волгою. Завдання ліквідації Казанського і Астраханського ханств Вибрана рада вирішила здійснити воєнним шляхом.

У 1552 р. 150-тисячне військо Івана IV розпочало облогу Казані, а 2 жовтня того ж року захопило її штурмом. 1556 р. закінчилося завоювання Астраханського ханства. Таким чином, Московське цар-ство дістало доступ до Каспійського моря і Кавказу. Через деякий час до його складу добровільно приєдналися Чувашія і Башкірія, а залежність від нього визнала Ногайська орда.

На півдні завданням уряду був захист країни від наскоків крим-ських татар. Протягом першої половини XVI ст. вони безперервно нападали на підвладні Московії землі. 1556 р. Іван IV розпорядився вирядити проти Крима два військові загони. До одного з них приєд-налися запорозькі козаки. Влітку того самого року об’єднане військо пограбувало Іслам-Кермен і напало на турецьку фортецю Очаків. Організації цієї акції сприяв козацький гетьман Дмитро Вишневе-цький. Пізніше, після переходу на службу до Івана IV, український князь неодноразово очолюватиме військові походи проти кримчаків.

У 1558 р., прагнучи здобути вихід до Балтійського моря, Мос-ковське царство було ініціатором Лівонської війни (1558—1583 рр.). Іван IV прагнув ліквідувати перешкоди на шляху торговельних і культурних зв’язків із країнами Західної Європи.

Початок Лівонської війни для Московії був вдалий. Їхнє військо захопило Нарву, Дерпт, ще близько 20 міст і підійшло до Риги, Реве-ля. У 1560 р. війська Лівонського ордену були остаточно розбиті, а його магістр потрапив у полон. Це серйозно стурбувало сусідні дер-жави. Через деякий час Лівонський орден розпався, а його землі під-пали під владу Польщі, Данії і Швеції. Магістр ордену одержав у володіння Курляндію і визнав її залежність від Литви.

У 1561 р. розпочався другий етап Лівонської війни, коли замість одного супротивника Московській державі протистояло вже кілька: Литва, Данія, Швеція, а згодом і Польща. Останнім вагомим досягненням московитів було захоплення Полоцька в 1563 р.

У 1569 р. між Литвою і Польщею укладено Люблінську унію і створено нову державу — Річ Посполиту. Незабаром її королем став Стефан Баторій (1576—1586 рр.), який 1579 р. оголосив Москві вій-ну. У 60-тисячному війську перебувало 4 тис. українців. Спочатку поляки перемагали московитів, а в 1581 р. оточили Псков. Це коштувало їм значних втрат і посіяло зневіру в загальну перемогу. П’ять місяців тривала героїчна оборона Пскова. Баторій надіслав пропозицію запорозьким козакам, щоб ті допомогли. Не знаючи про їхню відмову і даремно чекаючи підмоги, він уклав з Московією перемир’я на 10 років (1582 р.).

Лівонська війна закінчилася укладанням перемир’я між Моско-вією і Швецією. Виходу до Балтійського моря не було здобуто.

1581 р. розпочався й похід проти Сибірського ханства. Козаки під проводом Єрмака перейшли Урал, а через рік розбили війська хана Кучума і оволоділи його столицею Кашликом.