ПОЛЬЩА В XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст

У XVI — першій половині XVII ст. Польща була своєрідною монархією, де слабка влада короля дедалі більше обмежува-лася на догоду магнатам і шляхті.

До середини XVII ст. в країні значного розвитку набуло сільське господарство. Земля була у власності магнатів (великих землевласни-ків) і шляхтичів (дрібних землевласників), котрі володіли фільварка-ми (тобто господарствами, заснованими на панщині). Розширяючи свої володіння, пани усілякими засобами захоплювали общинні зем-лі і селянські наділи. Масове обезземелення селян і поширення пан-щини (тобто примусової підневільної праці на пана) переконливо свідчило про посилення закріпачення селянства.

Польські магнати і шляхта завжди спільно діяли проти селян і міщан. У 1543 р. було заборонено перехід селян від одного господа-ря до іншого. Відтепер вони залежали від свого пана і вважалися кріпосними. Міщанам заборонили купувати землю.

У 20-х рр. XVI ст. в Польщі починає поширюватися Реформація. Її спочатку підтримали шляхтичі, які виступали за скасування цер-ковної десятини, перерозподіл майна церкви і богослужіння рідною мовою. Протестантських течій було забагато, а спроби об’єднати їх виявилися малоефективними.

Поступово шляхта відійшла від Реформації й перейшла у табір Контрреформації. Сприятливий грунт для своєї діяльності саме в Польщі знайшли єзуїти. Здійснювався наступ на православне насе-лення. У 1596 р. було укладено Берестейську унію про об’єднання католицької і православної церков під верховенством Папи Римсь-кого.

У зовнішній політиці польський уряд вдавався до експансіоніст-ських заходів. Панів передусім приваблювали східні землі, що були під владою Литви. Здолавши опір литовських протестантських і ук-раїнських православних князів, король Сигізмунд II Август (1548—1572 рр.) нарешті досяг своєї мети. 1 липня 1569 р. було ухвалено Люблінську унію, згідно з якою Литва і Польща об’єднувалися й утворювали нову державу — Річ Посполиту.

З часом майже всі українські землі опинилися під безпосе-редньою владою польських панів. Захоплення селянських і козаць-ких земель супроводжувалося посиленням феодального гноблення і наступом на національні права, культуру і віру українців.

Коли Сигізмунд II Август помер, він не залишив наступника і шляхта добилася права участі у виборах нового короля. Незабаром ним став французький принц Генріх Валуа (1573—1574 рр.), але через деякий час під тиском обставин на батьківщині він залишив Польщу і став королем Франції Генріхом III.

Експансію на схід продовжили й інші королі Речі Посполитої: Стефан Баторій (1576—1586 рр.) під час Лівонської війни вів успіш-ну боротьбу з московським царем Іваном IV Грозним (див. тему 6), Сигізмунд III Ваза (1587—1632 рр.), скориставшись внутрішніми смутами в Московії, відважився на відкриту інтервенцію проти неї (див. тему 8).

Небезпечним супротивником Речі Посполитої була Туреччина. У 1620 р. султан Осман (1618—1622 рр.) оголосив Польщі війну. Вирі-шальна битва сталася у вересні 1621 р. під Хотином. Завдяки допо-мозі українських козаків поляки здобули перемогу.