АБСОЛЮТИЗМ І ГРОМАДЯНСЬКІ ВІЙНИ

Франція — одна з країн, що утворилися внаслідок поділу імперії Карла Великого ще в період раннього середньовіччя. У XVI ст. це була вже велика централізована держава Західної Європи з населен-ням близько 15 млн. чоловік. За рівнем свого розвитку вона значно випереджала тодішню Іспанію, але поступалася Англії й Нідерлан-дам.

Саме в XVI ст. у Франції з’являлися елементи капіталістичних відносин, почали виникати мануфактури. Найбільших досягнень бу-ло здобуто у виробництві сукна, полотна і шовку. У військовій про-мисловості насамперед виділялося виготовлення гармат. Поширюва-лася друкарська справа. Особливої слави зажили паризькі парфуми і ювелірні вироби.

Французи дуже розвивали торгівлю. Марсель був одним із най-важливіших європейських портів. Підвищувалося значення окремих портових міст: Бордо, Ларошеля, Гавра, Нанта та ін. Міжнародне значення мав й Ліон — «місто шовку», великий ярмарковий центр.

У сільському господарстві зберігалися феодальні порядки. Се-лянська праця була менш продуктивною, врожайність дуже низь-кою, феодальні повинності постійно зростали.

Найбільшої могутності Франція досягла за часів правління Франциска I Валуа (1515—1547 рр.). Тоді в країні вся влада нале-жала королю, який відмовився від скликання Генеральних штатів (тобто своєрідного французького парламенту, вперше скликаного 1302 р.). Цей правитель остаточно підпорядкував собі католицьку церкву, домовившись з папою про право короля призначати на поса-ди всіх французьких єпископів.

У 20-х рр. XVI ст. у Францію проникає Реформація. Король дея-кий час мирився з її поширенням у країні, але з середини 30-х рр. почав переслідувати протестантів. Так у 1535 р. було спалено 35 і заарештовано 300 лютеран. У 1540 р. у Франції запроваджено інкві-зицію. Проте каральні акції не зупинили впевненої ходи реформа-ційного руху.

На півдні країни виникла гугенотська церковна організація (тоб-то така, що сповідувала кальвіністське вчення). Її прихильників почали називати гугенотами (із швейцарської — «товаришами, які дали спільну клятву»). Визначними їхніми ватажками з часом стали близькі родичі правлячої династії — Антуан Бурбон і його брат принц Конде, а також адмірал Гаспар де Коліньї.

Наступником Франциска I був його син Генріх II Валуа (1547—1559 рр.), який розширив кордони країни, зокрема відібрав в Англії порт Кале. Цей король загинув під час одного з турнірів, що й про-рокував відомий тогочасний провидець М. Нострадамус. Але до його попереджень не прислухалися.

Після смерті Генріха II Францією правили по черзі три його сини: Франциск II (1559—1560 рр.), Карл IX (1560—1574 рр.) і Генріх III (1574—1589 рр.). Вагомий вплив на політику мала їхня мати Катерина Медичі. У 1562 р. саме вона дозволила кальвіністам богослужіння, але поза мурами міст. Це не задовольнило ні гугено-тів, ні католиків і спровокувало збройні сутички між ними.

1 березня 1562 р. в містечку Вассі на гугенотів під час їхнього богослужіння напали католики з оточення герцога Гіза. У сутичці було вбито більше 20 і поранено близько 100 чоловік. Цей збройний конфлікт був початком громадянських війн у Франції, які тривали 36 років (1562—1598 рр.) і в історії дістали назву гугенотських. Умовно їх поділяють на три періоди.

Перший період (1562—1572 рр.) характеризувався постійними військовими сутичками між прихильниками гугенотської і католи-цької сторін. Гугенотів підтримували Англія і протестантські князі Німеччини, католикам суттєву допомогу надавала Іспанія. У 1570 р. сторони вирішили примиритися. У Сен-Жермені було укладено мир, за яким гугенотам дозволили богослужіння в усій Франції. Їм було надано право обіймати найвищі державні посади. Вони володіли чо-тирма фортецями, серед яких — Ларошель. Після загибелі їхнього ватажка Антуана Бурбона місце батька посів його син Генріх Навар-рський. На остаточне примирення гугеноти розраховували після здійснення плану адмірала Коліньї, який передбачав укладання ди-настичного шлюбу Генріха Бурбона і Маргарити Валуа, сестри коро-ля Карла IX.

Другий період (1572—1576 рр.) спровокували трагічні події Вар-фоломіївської ночі на 24 серпня 1572 р. Тоді за планом Катерини Медічі католики на чолі з Генріхом Гізом перебили у Парижі понад 2 тис. гугенотів, що з’їхалися на весілля Генріха і Маргарити. Страшною смертю помер адмірал Коліньї. У Франції було вбито понад 30 тис. чоловік. У відповідь гугеноти створили на півдні свою державу, на чолі якої став Генріх Наваррський.

Третій період (1576—1598 рр.) розпочався війною трьох Генрі-хів. Ще в 1576 р. прихильники непримиренного супротивника гуге-нотів Генріха Гіза заснували так звану Католицьку лігу. Вони знева-жали короля Генріха III за його спроби домовитися із гугенотами, а Гіза розглядали як претендента на трон Франції. У травні 1588 р. лі-га зорганізувала повстання парижан проти короля. Генріх Гіз вже відверто заявив про свої права на королівський трон. Генріх III втік, а згодом скликав у Блуа Генеральні штати. Проте вони підтримали саме Гіза. Тоді король наказав своїй охороні з дворян вбити небез-печного конкурента. Це обурило мешканців столиці, й вони відмови-лися підкорятися королівській владі.

Генріх III змушений був піти на союз із Генріхом Наваррським, проголосивши його своїм наступником. Весною 1589 р. їхні війська увійшли до Парижа. Незабаром якийсь фанатичний католик вбив короля Генріха III, внаслідок чого закінчилося правління династії Валуа. Генріх Наваррський став новим королем Франції Генріхом IV (1589—1610 рр.), й почалося правління нової династії Бурбонів.

Католики не захотіли визнати своїм королем ватажка гугенотів. У 1591 р. їм на допомогу вирушило іспанське військо. Але того часу у Франції розгорнувся широкий селянський рух проти податків і свавілля дворянства. Це примусило католиків піти на компроміс із Генріхом IV, але за умови, що він перейде в католицтво. «Париж вартий меси!»,— промовив той і погодився. 1594 р. після коронації вже визнаний усіма король в’їхав у Париж.