Зміст уроку

І. Встановлення зв'язків між словами у реченні.

1. Робота з учнями.

— Доповніть речення словами за змістом і запитаннями, пода­
ними в дужках.

Учні вчаться (дє?)... Учні (що роблять?)...^ школі. У шко­лі вчаться (х т о?)... Учні вчаться у школі (я к?)....

— Отже, ви вже можете сказати, на які питання відповідають
слова речення. Як ви про це дізналися? Відповідаючи на питання,
які ви ставили від слова до слова: вчаться (х т о?) учні; учні (щ о
р о б л я т ь?) вчаться; вчаться (д є?) в школі; вчаться (я к?) добре.

2. Самостійна робота.

— А тепер за цим же зразком встановіть зв'язки між словами в
іншому реченні — Батьківщина добре дбає про дітей.

II. Формування поняття «Члени речення».

— Отже, речення складаються зі слів, які відповідають на певні
питання. Усі ці слова, до яких можна поставити питання від інших
слів, є членами речення. А чи можна поставити питання до слів в,
про? Звичайно, не можна. Це прийменники. Вони допомагають по­
в'язувати слова між собою. Вони вживаються з тими словами, які
відповідають на питання: (дє?) в (У) школі; (про кого?) про
дітей.

— Сьогодні ви дізнаєтесь, що означає кожен член речення, як він називається і як його визначати.

III. Формування понять про основу речення — головні його чле­
ни (підмет і присудок).

На дошці записуються речення:

Птахи відлетіли. Завмерли гаї. Сіло сонце за горою. Виплив мі­сяць золотий.

— Назвіть те слово у кожному реченні, яке вказує, про кого або
про що говориться (птахи, гаї, сонце, місяць). На які ж питання во­
ни відповідають? Відлетіли (х т о?) птахи, завмерли (щ о?) гаї, сіло
(щ о?) сонце, виплив (щ о?) місяць.

— Як же називається той член речення, який вказує, про кого
або про що говориться в реченні і відповідає на питання хто? або
що? Знайдіть відповідь на це питання в підручнику. Прочитайте її.

— А тепер самостійно знайдіть підмет у таких реченнях: До
школи поспішають маленькі школярі. Маленькі школярі поспішають
до школи. (Речення спроектовуються на екран.)

Учитель зверне увагу учнів, що підмет може стояти в різних міс­цях речення: на початку, в середині, в кінці.

— Тепер знайдемо у кожному реченні ті слова, які вказують, що
говориться про підмет, тобто про птахів, про гаї, сонце, місяць. На
які питання ці слова відповідають?

Птахи (що зробили?) відлетіли, гаї (що зробили?) завмерли і т. д.

— Що ж ми пже знаємо про цей член речення? (Що він вказує,
що говориться про підмет і відповідає на питання що зробили?
що зробило? що зробив?).

— Відшукайте цей же член і в спроектованому реченні (поспі­
шають). На яке питання він відповідає?

Школярі (що роблять?) поспішають.

— Бачите, на які різні питання може відповідати цей член ре­
чення.

— Як же він називається? Прочитайте у підручнику. Учні ще
раз зачитують правило з підручника.

Запишемо ще два речення: Мій батько — інженер. Він добрий. Відшукаємо в них підмет і присудок. Про кого говориться у першому реченні? (батько). Назвіть те слово, яке вказує, про кого говориться, і відповідає на питання хто?, у другому реченні (він). Отже, під­мети ми знайшли. Що сказано про батька у першому реченні? (ін­женер). Отже, слово інженер є присудком. Яке ж питання можна поставити до цього слова? (Хто він такий?). Що сказано в дру­гому реченні про підмет він? — Добрий. На яке питання відповідає присудок у цьому реченні? (Який він є?).

— Отже, діти, ви дізналися, що присудок може ще відповідати
на питання хто він такий? який він є?

— Повернемося ще раз до речення Маленькі школярі поспіша­
ють до школи. Підкреслимо підмет і присудок умовними лініями.

— Спробуємо скоротити це речення, але так, щоб воно не втра­
тило головної думки. Запис набуде такого вигляду:

Маленькі школярі поспішають до школи. Школярі поспішають до школи. Школярі поспішають.

— Чи можна ще скоротити речення? (Не можна.) Чому?

— Якщо вилучимо слово школярі, то стане незрозуміло, про ко­
го говориться в реченні. Якщо вилучимо слово поспішають, стане не­
зрозумілим, що вони роблять. Отже, ці члени (підмет і присудок) є
найважливішими у реченні, тому вони й називаються головними чле­
нами речення і становлять основу речення. А всі інші члени, крім
підмета і присудка, є другорядними.

IV. Підсумок уроку.

— Отже, з якими новими поняттями ви ознайомились сьогодні
на уроці?

— Які члени речення є основою речення? Чому?

— Наведіть приклад речення і назвіть у ньому головні члени.

V. Домашнє завдання.

У практиці навчання рідної мови в середній школі існує традиційний порядок здійснення одного з видів мовного розбору — встановлення зв'язків між членами речення. Його треба дотримуватись і в 3—4 класах з ме­тою наступності між початковими і середніми класами. Порядок такий: 1) визначення основи речення шляхом встановлення зв'язків між підметом і присудком; 2) від­шукування залежних слів від підмета; 3) відшукування залежних слів від присудка (терміни «група підмета», «група присудка» не вживаються); 4) встановлення за­лежності між іншими другорядними членами.

Однорідні члени речення вивча-

Вивчення однорідних _{ються у} 4 класі, однак це не оз-
член в речеш _начає> щ₀ з явищем однорідності

учні зустрічаються тут уперше. Цьому передують чис­ленні спостереження речень з однорідними членами, що називають у 1—3 класах перелічуванням. При читанні окремих речень, текстів постійно звертається увага на інтонацію перелічування, на наявність коротких пауз між словами і позначення цих пауз на письмі, де це потрібно, комами.

На уроках, відведених на формування самого понят­тя «однорідні члени речення», учні повинні засвоїти, що 1) однорідні члени відповідають на одне і те саме за­питання і зв'язані з одним і тим самим словом; 2) одно­рідними можуть бути підмети, присудки і другорядні члени речення; 3) при однорідних членах можуть бути залежні слова; 4) однорідні члени поєднуються за до­помогою інтонації і сполучників і (й), а, але; 5) при відсутності сполучників між однорідними членами став­ляться коми; 6) перед сполучниками а, але завжди став­ляться коми.

Відповідно до вимог програми вивчаються однорідні члени лише з неповторюваним сполучником і (книжка і зошит), однак, коли в поле зору учнів потрапить речення з повторюваним, учитель не повинен залишити це поза увагою.

Для аналізу, як правило, пропонуються речення з од­ним рядом однорідних членів (типу На столі лежать червоні, сині, зелені олівці). Проте варто знайомити уч­нів і з реченнями, у яких є два або більше рядів одно­рідних членів, щоб діти привчалися їх розпізнавати і групувати. Так, під час аналізу речення типу Хлопчики і дівчатка скопали і заскородили грядки, посіяли чор­нобривці і айстри можна запропонувати учням встано­вити групи однорідних членів за питаннями: хто? — хлопчики і дівчатка; що зробили? — скопали і заско­родили, посіяли; щ о? — чорнобривці і айстри. У практиці живого спілкування та й у писемному мовленні учні не­рідко конструюють такі речення, тому аналіз подібних структур допоможе усвідомити будову їх і виробити в учнів пунктуаційні навички.

Учні мають засвоїти, що однорідні члени речення можуть мати при собі залежні слова. Передусім треба зосередити увагу учнів на поширенні однорідних членів.

Пропонується, наприклад, поширити речення за питан­нями — Наша країна багата (якими?) лісами, (яки­ми?) полями, (якими?) ріками. Спочатку називаю­ться однорідні члени (лісами, полями, ріками) і слово, до якого вони відносяться {багата). Потім добираються залежні слова до кожного з однорідних членів за питан­нями: лісами (яким и?) зеленими, полями (яким и?) безкраїми, ріками (яким и?) повноводими. Учитель по­винен пояснити дітям, що слова зеленими, повноводими, безкраїми, хоч і відповідають на одне й те саме питання (якими?), неє однорідними, бо кожне з цих слів є за­лежним від різних слів.

Роботу над однорідними членами не слід завершува­ти уроками, присвяченими їх вивченню. Вона має трива­ти до кінця навчального року під час опрацювання ін­ших тем граматики. У текстах вправ є чимало речень з однорідними членами, і вчитель повинен постійно сприя­ти принагідному повторенню теоретичних відомостей, закріпленню пунктуаційних умінь і навичок учнів. Крім того, треба заохочувати учнів використовувати однорідні члени під час написання робіт творчого характеру. Цьо­му сприятиме насамперед добір завдань, які вимагали б використання однорідних членів. Наприклад: напиши, 1) що ти бачив у лісі під час прогулянки; 2) що сталося з небом під час грози; 3) що змінилося в парку (в лісі, її полі, в степу) з настанням холодів; 4) яку працю до­рослих доводилось тобі спостерігати; 5) про свої до-м.ішііі обов'язки; 6) що ти найбільше цінуєш у своїх ОДНОКЛАСНИКІВ тощо. Учні повинні не тільки знати, що ГІКІ ОДНОРІДНІ члени, а й самостійно їх вживати в усно­му й писемному МОВЛеННІ,

Програма передбачає практичне,/ склшшГречепням ознайомлення четвертокласників

зі складним реченням: учні не

ВЯВЧають жодних теоретичних відомостей, ознайомлен­ня відбувається під час аналізу речень, роботи над по­будовою складних речень за поданим зразком, за схе­мами.

Для аналізу варто добирати різні за будовою речен­ня— складносурядні {Тихесенький вечір на землю спа­дає, і сонце сідає в темнесенький гай. — В. Самійленко), складнопідрядні {Тихо пливе поважний місяць над се­лом і придивляється, що доброго зробили люди за дов-еий день. —), безсполучникові {Сонце заходить, гори чор-

ніють, пташечка тихне, поле німіє. — Т. Шевченко). Од­нак частини складного речення мають бути не надто поширеними, такими, в яких легко можна встановити граматичну основу (підмет і присудок). Не слід пропо­нувати для аналізу складні речення, частини яких є од­носкладними чи двоскладними неповними реченнями.

На уроці ознайомлення зі складним реченням учи­тель насамперед пропонує вправу на зіставлення прос­тих речень зі складним. Наприклад, записуються на дошці (або спроектовуються на екран) два речення:

Молодші школярі працювали на ділянці.

Старшокласники допомагали колгоспникам на полі. У ході бесіди вчитель з'ясовує, скільки речень записа­но на дошці, визначає головні члени, нагадує, що в кінці кожного речення голос знижується і робиться пауза. Після цього пропонує об'єднати два речення в одне (Молодші школярі працювали на ділянці, старшоклас­ники допомагали колгоспникам у полі) і підводить до висновку, що речення бувають з одною граматичною ос­новою і з двома (або кількома) основами. Речення з двома або кількома основами називається складним. Учитель звертає увагу на те, як змінилася інтонація в складному реченні: паузи між частинами складного ре­чення стали меншими.

Під час аналізу речень учні дізнаються й про те, що частини складного речення можуть з'єднуватись не ли­ше за допомогою інтонації, а й за допомогою певних слів — сполучників чи сполучних слів (без уживання термінів). У пригоді стане таблиця з найуживанішими сполучниками і сполучними словами:

Частини складного речення можна поєднувати за допомогою слів і, а, але, що, щоб, коли, коли б, де, який (яка, яке, які) та ін. Перед ними ставиться кома.

Школярі мають вчитися не тільки пізнавати складні речення за кількістю граматичних основ, а й самостійно будувати їх за поданим зразком, схемами, за змістом малюнка тощо. З цією метою можна пропонувати такі, наприклад, вправи:

1. Прочитай подані речення. Склади подібні речення самостійно. Підкресли у них граматичні основи.

Батьки завжди радіють, коли їх діти добре вчаться.

Наступає осінь холодна, пташки відлітають у теплі краї,

Утворюючи речення за поданими зразками і схема­ми, учні практично засвоюють сполучники і сполучні слова, якими зв'язуються частини складного речення, набувають пунктуаційних навичок.

Робота зі складним реченням має проводитися не тільки на спеціально відведених програмою уроках, а й на уроках вивчення інших тем, розвитку зв'язного мов­лення. Учитель не повинен залишати поза увагою склад­ні речення, які потрапляють у поле зору при читанні текстів вправ або речень, складених самими учнями.

При вивченні частин мови, повторенні в кінці чверті або року треба пропонувати учням вправи на аналіз і побудову складних речень. Доцільними будуть, наприк­лад, такі завдання:

1. Поділіть складне речення на кілька окремих речень. Відшу­
кайте у кожному з них головні члени. Назвіть, якими частинами мо­
ви вони виражені. Любить мене матуся, що я гарно вчуся, любить
мене тато, що читаю я багато (М. Підгірянка). Минали роки, виро­
стали у лісника діти, розростався дубок, а лісник старів (В. Сухо-
млинський).

2. З'єднайте за змістом два речення у складне. Використайте для
зв'язку сполучники (а, але, бо, хоч).

Надворі йшов дощ. Хлопці не переставали грати. Вони дуже люблять футбол.

3. Відшукайте помилки і виправте їх.

Будівельники говорять. Що їх будинки будуть жити вічно. Котик ходить тихо, а на лапках він має подушечки.

4. Серед поданих речень відшукайте складні.

Колишеться безкрає поле. Вітер гонить одну за одною колоскові хвилі, пурхають перепели. Ще мине тиждень, і почнуться жнива. Ми­кита сидить на сторожовій вишці і вдивляється (/ степ.

5. Поділіть текст на окремі речення. Врахуйте, що одне з них —
складне. Розставте розділові знаки.

Олег виліз з-під човна коли злива прокотилася над Дніпром на­дворі було тихо над головою світили зорі на землю спустилася тепла ніч Олег взяв весла і сів у човен (За Д. Бедзиком).

Види вправ у методиці викладання мови в

початкових класах вправи з ре- ченням ділять на аналітичні, як­що переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. І ті, і ті вправи використовують на різних етапах навчання. Най­частіше синтетичні вправи виконуються на основі ана­літичних. Спочатку діти аналізують готове речення, вка­зуючи, із скількох слів воно складається, визначають основу речення тощо, а потім самостійно конструюють речення такої ж самої будови. Синтетичні вправи можуть виконуватись і без попередніх аналітичних, але обов'яз­ково супроводжуються внутрішньою аналітичною робо­тою мислення, у процесі якої здійснюється контроль за правильністю побудови речення, поєднання слів і т. п.

Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченням діляться на три гру­пи: на основі зразка, конструктивні, творчі'.

Вправи за зразком використовуються на різних ета­пах навчання. Суть їх у тому, що учні спостерігають, аналізують речення, відтворюють їх інтонаційну будову і складають свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків. Спостереження речень має велике значення для засвоєння граматичної будови рідної мо­ви, для розвитку зв'язного мовлення школярів. Учні чи­тають і записують зразки речень, відтворюють за вчите­лем інтонацію їх, нерідко й запам'ятовують. Грама­тичний аналіз при цьому може і не проводитись, головне полягає в тому, щоб діти почули і відтворили речення, наслідуючи зразок.

Перша книга учня — буквар — містить багато речень, різноманітних за будовою, за метою висловлювання, за інтонацією, з однорідними членами і звертаннями. Спо­стерігаючи такі речення на письмі, читаючи їх і пере­писуючи, діти засвоюють зразки, наслідують їх при скла­данні власних висловлювань. Прекрасним зразком для наслідування є українські народні казки, приказки, при­слів'я й загадки.

На будь-якому етапі початкового навчання при чи­танні окремих речень і текстів учитель повинен привер­тати увагу учнів до всього, що сприяє засвоєнню грама-

¹ Див.: Львов М. Р. Рсчь младших школьников и пути ее раз-вития: Пособ. для учителей.— М., 1975.

5 725

тичної будови рідної мови, збагаченню мовлення шко­лярів, виробленню мовного чуття.

До конструктивних відносять вправи на побудову і перебудову речень. При їх виконанні учні спираються на теоретичні знання. Конструктивні вправи застосову­ються в 2—4 класчх після вивчення певних відомостей з синтаксису. Мета їх — закріпити набуті знання на прак­тиці. До них належать такі:

1. Відновлення або побудова речень із розрізнених
слів. Виконуючи таку вправу, діти встановлюють поря­
док розташування слів у реченні, пов'язують слова за
допомогою закінчень, прийменників і сполучників. Може
бути кілька варіантів таких вправ: 1) усі слова дефор­
мованого речення подаються у потрібній формі: Вітчиз­
ну, щиро, ми, рідну, любимо, і, дорогу; 2) деякі слова
даються в початковій формі: ми, щиро, дорога, любимо,
рідна, Вітчизну; 3) всі слова подаються у початковій
формі: щиро, рідна, любити, дорога, і, ми, Вітчизна.

2. Поділ деформованого тексту, надрукованого без
великих букв і крапок, на окремі речення. Виконуючи
такі вправи, діти замислюються над змістом написано­
го, вчаться правильно оформляти речення на письмі.
Таку роботу корисно проводити у кожному з початкових
класів, поступово ускладнюючи завдання добором де­
формованого тексту з більш поширеними реченнями.

3. Поступове розгортання (поширення) речень за до­
помогою питань. Це — перші вправи, спрямовані на ви­
роблення навичок удосконалення написаного, редагуван­
ня. Дуже важливо роботу організувати так, щоб діти
чітко уявили процес поширення речень. Тому хід розгор­
тання речення варто показати на дошці:

4. Поступове згортання (скорочення) речень. Такі
вправи допомагають простежити, як речення втрачає ви­
разність, усвідомити, до якої межі можливе скорочення.

Малий синьоокий хлопчина захоплено читає цікаву

книжку про тварин.

Малий хлопчина захоплено читає цікаву книжку про

тварин.

Хлопчина захоплено читає цікаву книжку про тварин.

Хлопчина захоплено читає книжку про тварин.

Хлопчина читає книжку про тварин.

Хлопчина читає книжку.

Далі речення вже скорочувати не можна, бо відсут­ність слова «книжку» надасть реченню зовсім іншого змісту: «Хлопчина читає» вже сприймається із значен­ням «хлопчина вміє читати» або «хлопчина зайнятий читанням».

5. Об'єднання кількох речень в одно з однорідними
членами.

Івасик уміє добре читати. Івасик уміє гарно писати. Іва-сик може і гарно малювати. — Івасик уміє добре читати, гарно писати і малювати. Це теж вправа на удоскона­лення висловлювання — учні вчаться уникати без потре­би повторення одних і тих самих слів.

6. Складання речень з конкретними завданнями: з го­
ловних членів і одного другорядного, залежного від при­
судка; з двома однорідними підметами; з двома (або
кількома) однорідними присудками; з однорідними дру­
горядними членами, які відповідають на питання яка?
і т. п.

7. Складання речень за схемою. Вони можуть бути
різні:

1) др. чл. підмет др. чл. присудок.

Схеми можна доповнювати і видозмінювати в залежно­сті від виучуваного матеріалу і навчальної мети уроку. Творчі вправи передбачають повну самостійність ви­конання. Тому важливо сформулювати завдання так, щоб не сковувати творчої ініціативи учня. Назвемо кіль­ка видів таких вправ.

5* 131

Складання речень 1) на задану тему (про озеро в сонячну погоду; про прогулянку в осінній ліс; про відліт птахів); 2) за сюжетним малюнком; 3) за 2—3 опорни­ми словами (даються, наприклад, недавно почуті учня­ми слова, які ще не увійшли до їх активного словника, або форми слів, при вживанні яких учні припускаються помилок); 4) за опорними словосполученнями (високе небо, наполеглива праця, сумлінне навчання) або порів­няльними зворотами (щедрий, як осінь; летів, як стріла) чи фразеологізмами (сім раз відміряй, а раз відріж; не кидати слів на вітер); 5) речень-запитань і речень-від-повідей; 6) на основі власних спостережень за змінами в природі (якою стала земля; що сталося з деревами; які зміни сталися в полі); 7) на основі переглянутого фільму чи вистави (що особливо сподобалось; яка подія дуже вразила; які вчинки не сподобались); 8) складан­ня різних варіантів речень про одне і те саме. Наприк­лад, за одним і тим самим малюнком можна скласти різні речення: Вітер нагинає берізку. Берізка нагинає­ться від вітру. Берізка, яку нагинає вітер. Берізка, зі­гнута вітром. Можливий інший варіант завдання: з трьох речень (Лісова галявина. Одинока берізка. Вітер її на­гинає) скласти одне (Вітер на лісовій галявині нагинає одиноку берізку. Одинока берізка на галявині нагинає­ться від вітру. Берізка, яка одиноко росте на галявині, нагинається від вітру). Порівнюючи їх, учні переконаю­ться, що про одне і те саме можна сказати по-різному.

Оскільки вправи творчого характеру часто позбавле­ні конкретних завдань, то виконанням їх важче керува­ти. Тому вчитель має використовувати різні форми за­охочування учнів. Можна організувати роботу у формі творчого змагання, в якому виграє той, хто складе ре­чення швидше і краще, виразніше за змістом, більш по­ширене другорядними членами, ускладнене однорідни­ми членами тощо. Творчі вправи є однією з форм заохо­чення учнів до складання й таких речень, вивчення яких не передбачене програмою початкових класів, але дуже потрібні для розвитку мовлення молодших школярів. Тому творчі вправи треба проводити систематично і ці­леспрямовано при підготовці до переказів і різних видів творчих робіт.

Різноманітні вправи над реченням входять складо­вою частиною до системи занять з розвитку зв'язного мовлення школярів.

До вправ з реченням належить і синтаксичний роз­бір, який у початкових класах буває, звичайно, непов­ним, частковим, відповідно до тих знань з синтаксису, які учні засвоюють на різних етапах навчання. Найпов­ніший синтаксичний розбір проводиться у 4 класі після опрацювання однорідних членів речення.

Схема усного синтаксичного розбору речення:

1. Прочитайте аналізоване речення.

2. Визначте, яким є речення за метою висловлювання.

3. Визначте, яким є речення за інтонацією.

4. Визначте основу речення.

5. Назвіть підмет і присудок, встановивши між ними
за допомогою питань двосторонній зв'язок. Назвіть, яки­
ми частинами мови вони виражені.

6. Назвіть другорядні члени речення, залежні від під­
мета, поставивши до них питання від підмета.

7. Назвіть другорядні члени, залежні від присудка,
поставивши до них питання від присудка.

8. Назвіть другорядні члени, залежні від інших дру­
горядних членів.

У 6, 7 і 8 пунктах можна домагатися визначення спо­собів вираження другорядних членів, якщо ці частини мови учням уже відомі.

Схема письмового аналізу речення:

1. Запишіть аналізоване речення.

2. Підкресліть умовними лініями головні і другоряд­
ні члени речення.

3. Випишіть з речення всі сполучення слів парами, в
дужках запишіть питання від слова до слова.

Для письмового аналізу даються 4—6-слівні не-ускладнені речення. Для усного можна пропонувати й більші за обсягом речення, ускладнені звертанням та однорідними членами. Аналіз таких речень проводиться під безпосереднім контролем і за допомогою вчителя.

Елементи синтаксичного розбору обов'язково вклю­чаються у схеми морфологічного розбору частин мови: встановлюється залежність між словами за допомогою граматичних питань, з'ясовується синтаксична роль сло­ва у реченні.

Запитання і завдання

1. Які теми з синтаксису вивчаються в почаїкових класах?

2. Які основні синтаксичні поняття засвоюють учні?

3. Яке значення має засвоєння елементів синтаксису в гючатко
вих класах?

4. Як ви думаєте, чому відомості з синтаксису в кожному класі
вивчаються на початку навчального року?

5. Яка різкиця між поняттям «словосполучення» і «сполучення
слів»?

6. Як навчати учнів визначати основу речення?

_ч 7 Як навчити учнів установлювати зв'язки між словами в ре­ченні?

8. Які пунктуаційні правила засвоюють учні?

9. Які види вправ використовуються для роботи над реченням?

10. Доберіть 2—3 ускладнені однорідними членами і звертаннями
речення і розберіть їх за схемою аналізу для початкових класів.

11. Доберіть різні види вправ для роботи з реченням під час по­
вторення вивченого за рік у 2, 3 і 4 класах.

МЕТОДИКА ОПРАЦЮВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ЛЕКСИКИ

Лінгводидактичні Робота над вивченням лексики в ^школі спрямована на збагачення активного словника учнів, розви­ток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.

Щоб успішно розв'язати ці завдання, учитель пови­нен сам добре знати словникову систему мови і ті про­цеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною осно­вою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).

У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише де­які лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюю­ться з прямим і переносним значенням слова, багато­значністю, синонімією й антонімією.

Знання, яких набувають учні, мають стати лише ос­новою для подальшого удосконалення засобів виражен­ня думок в усному і писемному мовленні.

Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчан­ня грамоти учитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатознач­ності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мов­ленням, правильно вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням об-

разних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близь­кі за значенням.

У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються вна­слідок практичного використання різних лексем в усно­му і писемному мовленні та спостереження за їх ужи­ванням у художніх текстах.

Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на лексичні вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з граматики й пра­вопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.

Робота над вивченням лексики має своїм завданням:

— збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових,
не відомих їм раніше слів чи нових значень відомих
слів;

— уточнення словника, тобто введення окремих слів
у контекст, зіставлення близьких або протилежних за
значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно
забарвлених слів;

— активізацію словника, тобто перенесення якомога
більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає
значення слів, але рідко або й зовсім не користується
ними) в активний;

— усунення нелітературних слів: діалектизмів, жар­
гонізмів, просторічних і знижених слів.

Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо- і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просто­річні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле-і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недо­речні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати ці­леспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.

Під час виконання вправ із лексики учитель звертає увагу дітей на яскравість, образність мови народних ка-

зок, загадок, прислів їв, художніх текстів, навчає школя­рів вибирати потрібне слово для власного висловлю­вання.

Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словни­ком дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лек­сичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культу­ри. І разом з тим для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, по­трібно час від часу відводити окремі уроки, що перед­бачаються для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, ок­ремими реченнями, і практичні письмові й усні вправи.

У роботі над уточненням і розширенням словника уч­нів можна визначити такі основні напрямки:

I. Лексичний аналіз мови художнього твору, який
вивчається на уроці: виявлення незнайомих слів і висло­
вів, уточнення відтінків значень окремих слів і висло­
вів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, до­
бір синонімів, з'ясування їх смислових відтінків, добір
антонімів, аналіз зображувальних засобів мови худож­
нього тексту.

II. З'ясування значення слів шляхом використання
різних способів: показ предмета чи дії, позначених но­
вим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстра­
ції, слайдів із зображенням предметів, назви яких € но­
вими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення
нового слова у контекст тощо.

III. Виконання завдань на добір слів з певним зна­
ченням: дібрати потрібні за смислом речення іменники
з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники
для опису предметів, для характеристики людини, опису
її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до
товариша і под.

IV. Введення поданих слів у речення чи тексти: скла­
дання речень за опорними словами, заміна слів у речен­
нях відповідними синонімами чи антонімами тощо.

Так в учнів поступово виховується увага до значен­ня слів і висловів, що є важливою передумовою успіш­ної роботи над збагаченням і активізацією словнико­вого запасу школярів.

Вивчення елементів лексики § початкових класах розпочинаєть­ся з ознайомленням із словом і його значенням. У поясненні зна­чення слова, як і в усякій навчальній діяльності, необ­хідно керуватися загальними дидактичними настанова­ми, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів.

Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли не­знайоме слово в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, нарешті, вжили його самостійно в потріб­ній ситуації.

У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояс­нюваного слова.

Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.

Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів:

— демонстрація предмета чи малюнка;

— використання контексту;

— найпростіший словотворчий аналіз;

— тлумачення слів (коротке пояснення, використан­
ня словника тощо).

Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.

Пояснення значення слова шляхом демонстрації мож­на здійснити такими прийомами:

а) показ натуральних предметів (дзига, бриль, кан­
ни, баклажан);

б) показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж,
шпак);

в) показ малюнків, діапозитивів, слайдів (акула,
окунь, ясен, явір, рись, козуля).

Пояснення значення слова шляхом використання кон­тексту здійснюється за допомогою різних прийомів:

а) самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомом учитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значення слова. Так, слово

чемно у реченні Чемно вітаюся! «Доброго ранку!» учні пояснюють як «ввічливо», «з повагою»;

б) конкретизація значення слова, поясненого учня­
ми на основі контексту не зовсім точно. Наприклад, у
реченні Періщить дощ, як із відра діти пояснюють слово
періщить, як іде, ллє. Насправді ж, говорить учитель,
періщить — сильно б'є, січе;

в) введення невідомого слова в контекст. Щоб пояс­
нити значення слова гудзик, учитель, зокрема, вводить
його в речення Пальто було застебнуте на всі гуд-
зики.

Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо. Класовод запитує: «Від якого слова утворене поясню­ване слово? Чому даний предмет назвали саме так?» Наприклад: очеретянка — пташка, яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід (той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидає вантаж), пане-левоз (машина, яка возить панелі) та ін. Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різ­ницю в значеннях однокореневих, зовні схожих слів-па-ронімів. Наприклад, дружний (згуртований) — дружний клас, дружна сім'я; дружній (приятельський, схваль­ний) — дружній погляд, дружня усмішка.

Тлумачення слів — найпоширеніший у шкільній прак­тиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:

а) розчленування загального поняття на часткові
(тканини — це сукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові —
це апельсини, лимони, мандарини);

б) підведення часткових понять під загальні (цемент,
пісок, цегла — будівельні матеріали; муха, оса, гедзь —
комахи);

в) розгорнутий опис (колектив — це група людей,
зв'язаних спільною працею, спільними інтересами; бать­
ківщина — це країна, в якій живуть народжені в ній
люди, що є її громадянами);

г) добір слів-синонімів. До використання цього при­
йому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шля­
хом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, ко­
ли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіно-

вий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний;

д) добір антонімів (значення слова темрява стає зро­зумілим дітям через зіставлення його із словом світло; слово смуток — через зіставлення із словом радість);

є) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів, де вплив російської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити з допомогою російських відповідників, а саме: шкарпет­ки — носки, окуляри — очки, ковзани — коньки;

є) з'ясування значення незнайомих слів за допомо­гою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках).

Пояснення значення одного й того самого слова мож­на здійснити різними способами і прийомами. Так, зна­чення слова панчохи пояснюється або за допомогою де­монстрації предмета чи малюнка, або підведенням част­кових понять під загальні (панчохи — це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи — чулки), чи розгор­нутим описом (панчохи — це виріб машинного або руч­ного в'язання, що одягається на ноги за коліна).

Класовод обирає той спосіб, який найбільше підхо­дить до кожного випадку пояснення слова.

Робота часто плутають пряме і пе-

над усвідомленням реносне значення слова і тому прямого і переносного роблять помилки, вживаючи сло- значення слова, _Ва з переносним значенням. Зав­данням класовода є навчити шко­лярів:

— різрізняти пряме і переносне значення слів;

— уживати слова з переносним значенням у мов­
ленні.

Щоб упоратися з цими завданнями, учитель має від­вести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальній системі вправ з граматики.

З терміном «пряме і переносне значення слова» учні познайомляться в 3 класі. У 1—2 класах вони спостері­гають за вживанням у текстах слів з переносним зна­ченням.

Для організації спостереження школярів за вживан­ням слів із переносним значенням учитель може вико­ристовувати той лексичний матеріал, який є у вправах

підручників з української мови і пов'язаний із вивченням частин мови (іменника, прикметника, дієслова), а також зустрічається в текстах читанок та дидактичних посіб­никах.

Ознайомлення школярів із прямим і переносним зна­ченням слова починається із спостереження над спеці­ально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель.

Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони не­рідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів.

Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученні з іменниками, учитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показує на конкретному прикла­ді вживання цього прикметника і в прямому значенні, зіставляє пряме і переносне значення. Таке зіставлення дає можливість практично показати учням засоби ви­разності прикметників. Так, пояснюючи переносне зна­чення прикметника шовковий, учитель пропонує для спо­стереження за значенням цього прикметника такі речен­ня: Вітер колише трави шовкові (П. Тичина) та У нашої Оксаночки таке хороше вбраннячко: шовкова спід­ничка, білі черевички (Н. Забіла). Учні виписують слово­сполучення, до складу яких входить прикметник шовко­вий. Зіставляючи значення цього прикметника в обох сло­восполученнях (шовкові трави і шовкова спідничка), уч­ні доходять висновку, що в першому випадку прикметник ужитий не в своєму звичайному значенні, а в перенос­ному. Щоб школярі переконалися в тому, наскільки ви­разнішим стає мовлення від використання того чи ін­шого слова, вжитого в переносному значенні, учитель вдається до порівняння двох речень із нейтральними в одному і образними в другому синонімами: У моєї мами працьовиті руки і У моєї мами золоті руки.

Поряд із вправами, які виконуються під керівництвом учителя, слід пропонувати дітям також завдання на са­мостійне відшукування у реченнях чи текстах слів — різ­них частин мови із переносним значенням. Наприклад: спишіть речення, підкресліть слова, вжиті в переносно­му значенні: Кожна гілка на світанку дзвонить срібною росою (В. Скомаровський).

З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слів Із переносним значенням слід пропонувати

вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, що мають переносне значення (замініть підкреслене слово словосполученням із дужок: Настала весна (прийшла, стала на порозі, прилетіла на зелених крилах), а також вправи на самостійне скла­дання речень із словами у переносному значенні (скла­діть і запишіть речення із словом сміятися, щоб воно було вжите у прямому і переносному значенні). Такі вправи не тільки збагачують словниковий запас дітей, а й виховують у них уважне ставлення до слова, розви­вають мовне чуття.

Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначніс­тю слів.

Робота над вивченням багатозначності слів передба­чає: а) усвідомлення учнями того, що слово може мати не одне, а кілька значень; б) точність уживання багато­значних слів у мовленні.

Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багато­значні слова, учитель пропонує дітям для аналізу ре­чення із багатозначними словами. Діти з'ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова.

Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображені журавель — птах і жура­вель — пристрій для набирання води з колодязя, гру­ша — плід і груша — спортивний інвентар, спечений хліб і лан пшениці чи жита. Учні розглядають перші дві пари малюнків і усвідомлюють: назви виникли на основі по­дібності предметів. Учитель запитує, чи можна до на­ступної пари малюнків дібрати одну назву. Учні мають записати як спільну назву слово хліб (між цими слова­ми існує внутрішній зв'язок: із жита і пшениці печуть хліб). Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв'язок предметів.

Наступна робота над багатозначністю слів передба­чає самостійне з'ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях і реченнях. Наприклад, учи­тель пропонує пояснити значення слова іде в таких ре­ченнях: Людина іде (пересувається). Літак іде на по­садку (летить). Урок іде (триває). Дощ іде (ллє) і под.

З метою розширення словника дітей учитель перед­бачає і вправи творчого характеру, як-от: скласти ре­чення, у яких слово носик було б ужите в різних зна­ні

ченнях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова та ін.).

Усвідомлення природи багатозначних слів готує уч­нів до засвоєння явища омонімії. Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в період навчання гра­моти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні про­довжують спостерігати за новими для них словами-омо­німами (без термінів). Робота над вивченням омонімів має на меті:

— усвідомлення учнями того, що окремі слова, які
однаково звучать, мають різне значення;

— точне вживання однозвучних слів у мовленні.

Ознайомлення учнів із словами, які однаково зву­чать, але мають різне значення, починається в період навчання грамоти. Учитель може використати малюнки букваря, на яких зображені, наприклад, коса (дівоча і знаряддя праці), котики (на вербі і кошенята) чи лист (дерева і поштовий). Називаючи зображені предмети одним і тим же словом, діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.

У 2—4 класах учні не раз мають змогу зустрітися з омонімами. Щоб розширити уявлення школярів про яви­ще омонімії, учитель може запропонувати їм скласти словосполучення чи речення за малюнками із зображен­ням різних предметів, назви яких однозвучні (ключ — предмет, яким відмикають двері, джерело, музичний і под.), скласти словосполучення і речення із певними словами, показавши при цьому, що значення слів різне (нога, пара, літній і под.), а також розповісти, які б малюнки намалювали діти до слів лисичка, коса, кран. Під час вивчення кореня слів учитель звертає увагу на корені-омоніми, коли пропонує для аналізу за будовою слова типу вода і водити, гора і горе тощо. Подібні впра­ви готують учнів до вивчення омонімії в середніх класах.

_п,,. Оволодіння лексичним багатст-

Робота над синонімами,

вом мови неможливе без вивчен­ня її синонімічних й антонімічних засобів. Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точніши­ми у слововживанні.

У процесі роботи над синонімами учитель має сфор­мувати у дітей уміння:

— розрізняти в мовленні близькі за значенням слова;

— добирати синоніми;

— замінювати в тексті те чи інше слово відповідним
синонімом;

— самостійно вживати в готовому тексті дібране за
смислом синонімічне слово;

— самостійно вибирати із свого лексичного запасу
найбільш влучний для висловлення власної думки си­
нонім.

Завдання вчителя під час роботи над синонімами полягає в тому, щоб забезпечити успішне оволодіння кожним із визначених умінь і тим самим піднести рівень мовленнєвої культури школярів.

Робота над синонімами повинна проводитися систе­матично і планомірно. Система роботи над синонімами розвиває у школярів навички уникати повторення тих самих слів, одноманітності викладу. Від уміння з ряду синонімів вибрати одне слово, яке б найповніше пере­давало думку, залежить правильність, точність, образ­ність вислову.

Уміння користуватися синонімами формується в уч­нів поступово протягом тривалого часу. У процесі цієї роботи учитель добирає різні типи вправ:

1. Вправи на вибір слів, близьких за значенням. Щоб
навчити учнів розрізняти слова, близькі за значенням,
доцільно давати завдання на спостереження і виділення
з невеликих за змістом текстів чи окремих речень слів-
синонімів. Одне з можливих завдань: прочитати загадку
і знайти в ній слова, близькі за значенням.

Хто дід?

З'їжджалися дочки у гості до діда:

Ось там Завірюха санчатами їде,

За нею Метелиця слідом мете,

Хурделиця Хугу з собою веде,

А тільки-но вітер у полі завіє,

Як стануть на лижі Хуртеча й Завія,

Нарешті удвох з Заметіллю приїхала

Найменша — улюблена донечка Віхола (Дід Мороз).

Аналогічні вправи можна використати і під час ви­вчення прикметника та дієслова.

2. Вправи на групування слів, близьких за значенням.
Такі вправи допомагають усвідомити синонімічні відно­
шення між словами, їх синонімічну близькість. Наприк­
лад, учні повинні погрупувати синоніми з поданого ряду

слів: Батьківщина, праця, сміливий, труд, відважний, ро­бота, хоробрий, Вітчизна.

3. Вправи на розташування синонімів за ступенем ін­
тенсивності ознаки. Увазі учнів пропонуються слова: ог­
рядний, посміхатися, повний, реготатися, товстий, смія­
тися. Треба спочатку погрупувати слова-синоніми, а потім
записати синоніми кожного ряду за ступенем інтенсив­
ності ознак {повний, огрядний, товстий) чи дії {посміха­
тися, сміятися, реготатися).

4. Вправи на вибір одного з поданих синонімів. Ви­
конуючи з учнями вправи такого типу, учитель повинен
домогтися, щоб діти осмислено вибирали слово, яке най­
краще підходить до даного випадку. Працюючи, наприк­
лад, над реченням Верби (сумують, журяться, нудьгують)
над водою, учитель запитує: «Яке з слів, поданих у дуж­
ках, не може бути використане? Чому?» (нудьгують).

5. Вправи на заміну синонімів у реченні чи тексті. Ці
вправи мають на меті показати дітям, що заміна в тек­
сті повторюваних слів їх синонімами усуває його одно­
манітність, робить мовлення стилістично досконалішим.
Робота на уроці складається з таких етапів:

а) Читання тексту.

Наша Батьківщина.

Та земля, де ти народився, зветься Батьківщиною. Каша Батьківщина найкраща в світі. Народи земної ку­лі з надією дивляться на нашу Батьківщину.

б) Бесіда-аналіз прочитаного.

— Які слова в розповіді про Батьківщину найчастіше повторюються? Що треба зробити, щоб усунути цей не­долік? Якими словами можна замінити слово Батьків­щина?

в) Добір синонімів до слова Батьківщина (Вітчизна,
країна).

г) Запис тексту із заміною, де потрібно, слова Бать­
ківщина відповідним синонімом.

д) Читання і аналіз учнівських робіт.

6. Вправи на самостійний добір синонімічних слів.
Такі вправи є кінцевою метою вправ із синонімами. Вони
мають на меті формування навичок самостійного добору
слів із власного лексичного запасу і використання їх у
власному мовленні. Цій меті підпорядковані вправи на
складання словосполучень чи речень з одним із дібраних

синонімів, на заміну слів самостйно дібраними синоні­мами (стилістичне редагування), на вживання синонімів під час написання переказів, творів.

У процесі виконання вправ такого типу слід показати учням, що місце слова в синонімічному ряду визначаєть­ся багатозначністю. Так, у залежності від лексичного значення слово може бути членом різних синонімічних рядів. Наприклад:

„ -*■ сьогоднішній (свіжа газета, свіжий хліб) свіжий _^_ холодний (свіжий вітер, свіже повітря). Спостерігаючи за такими словами, учні повинні зрозумі­ти, що для правильного добору синонімів до поданого слова його потрібно ввести в контекст.

Важливо також організувати спостереження за лек­сичною сполучуваністю синонімічних слів. Учні повинні усвідомити, що синоніми мають неоднакову здатність по­єднуватися з іншими словами. З цією метою слід вико­ристовувати вправи на утворення словосполучення із си­нонімічними словами (наприклад: коричневий, карий і плаття, очі, костюм).

Серед різноманітних видів вправ під час вивчення лексики важли­ве місце посідають вправи з антонімами, мета яких — збагатити словниковий запас учнів, виробити в них умін­ня яскраво і образно висловлювати свої думки. Крім того, виконуючи вправи з антонімами, школярі користу­ються такими логічними операціями, як порівняння, зі­ставлення, протиставлення, які сприяють розвиткові ро­зумових здібностей дітей.

За програмою 1—4 класів учні повинні навчитися зіставляти слова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів у ре­ченні, використовувати антоніми у своєму мовленні. От­же, програма передбачає практичне ознайомлення учнів з антонімами.

Для того щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потріб­ні спеціальні вправи, які в залежності від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словоспо­лученнях, реченнях і зв'язних текстах.

У роботі з антонімами використовуються такі види вправ:

— виділення 3 речення 'іп тексту сліп з протилежним значенням (антонімії) і групування антонімів парами;

НІ

11,

— добір антонімів до поданих слів;

— заміна в тексті виділених слів антонімами;

— дописування речень словами, які мають антоніміч­
ний смисл;

— складання речень з антонімами.
Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення

починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Учитель пропонує знайти слова з про­тилежним значенням у прислів'ях: Геть пішло з країни горе — розлилося щастя морем. Для щастя свого народу не страшно у вогонь і в воду. Спостереження за вживан­ням антонімів у прислів'ях можна організувати на уро­ках читання:

Вправи на спостереження за вживанням антонімів мо­жуть виконуватися учнями під час вивчення граматич­ного матеріалу, зокрема іменника, прикметника, дієсло­ва, прислівника.

Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки ті слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови. З цією метою учитель пропонує дітям дописати з довідки антоніми до поданих слів: високий, шум, низько, сміятися, плач. (Довідка: тиша, високо, низько, сміх, плакати.)

Звичайно, робота над антонімами не обмежується тіль­ки виділенням чи добором їх із готового матеріалу. Важливо виробити в учнів уміння вживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою учитель використовує різ­ні варіанти вправ, серед них:

а) дібрати до поданих слів антоніми, записати їх: зи­
ма —.... старий —..., чорний —...;

б) у словосполученнях чи реченнях замінити підкрес­
лені слова антонімами: радісна подія, зимові канікули,
ледачий хлопчик або почався урок. У класах і в коридо­
рах — тиша. Замовк шкільний радіовузол, стихла музика.
Школярі працюють;

в) до поданих словосполучень дібрати антонімічні

словосполучення: темна ніч —...., хвалять за працю —

......., весняний ранок —......;

г) продовжити почате речення антонімами: Як є по­
чаток, то й... буде. Де багато слів, там... діла;

д) складання невеличких зв'язних текстів із викори­
станням у них антонімів (наприклад, про спортивні зма­
гання, роботу на пришкільній ділянці тощо).

Як і під час роботи над синонімами, при вивченні ан-

тонімів учитель зобов'язаний показати дітям, що вибір антоніма часто визначається контекстом. Це зумовлене тим, що багатозначні слова можуть утворювати кілька антонімічних пар. Так, наприклад, до слова солодкий можна дібрати кілька антонімів: солодкий — гіркий (пе­рець), солодкий — кислий (виноград), солодкий — соло­ний (торт).

Працюючи з антонімами, учитель разом з тим повто­рює синоніми. Для цього найкраще використовувати ком­біновані вправи: учні спочатку добирають до поданих слів синоніми, а потім антоніми, як-от: сумний, зажуре­ний, похмурий — веселий; цікавий, захоплюючий — нуд­ний. Як видно з наведених прикладів, до кількох синоні­мів можна дібрати один антонім. Однак з допомогою антонімів можна показати дітям різницю в значенні си­нонімів. Наприклад, різницю в значенні синонімів плака­ти й ридати можна показати за допомогою антонімів сміятися й реготати.

Серед різноманітних вправ, які використовуються учителем, з ме­тою піднесення мовленнєвої куль­тури школярів, помітне місце по­винні посідати вправи з лексики. Такі вправи спрямовані на розширення словника учнів, а також на вироблення у них уміння вибирати із свого словникового запасу для висловлення думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювання.

У процесі виконання лексичних вправ перед дітьми, з одного боку, розкривається багатство рідної мови, а з другого — діти вчаться вживати ці слова у своєму мов­ленні.

У зв'язку з тим що теоретичний матеріал з розділу «Лексика», за винятком синонімів і антонімів, у почат­кових класах не вивчається, основним під час засво­єння лексичних відомостей є виконання дітьми різних вправ.

Вправи з лексики можна класифікувати за такими критеріями:

І. За дидактичною метою. Вправи, які використовує вчитель під час роботи над словом, спрямовані на усві­домлення школярами функції слова у мовленні. З огля* ду на це можна розрізняти:

1. Вправи, розраховані на пояснення значення слів:

— пояснити значення слова клас у такому тексті:

Значень слова клас багато. спільних поглядів, ідей.
Перше — це шкільна Класи знають футболісти,

кімната, і пілоти, й хокеїсти.

Друге — група школярів, Клас каюти визначають,

підлітків чи малюків, І у класи діти грають.

Клас об'єднує людей

— виписати спочатку слова, вжиті в прямому.а потім
у переносному значенні:

Ще сонно диха тихий сад, в бузковому суцвітті.
Ще сплять навколо квіти. Спить чоловік, і діти
Ще не прокинулась роса сплять

у затишних кімнатах.

(А. Костецький)

— прочитати речення, пояснити значення підкресле­
них слів:

Соняшник за тином голову схилив (В. Сосюра). На піо­нерськім зборі хвалився голова (Г.Бойко).

— відгадати загадку, пояснити, які предмети назва­
ні словом-відгадкою:

Зрізаю я траву, колосся: а ще я суші довга стрічка,

в дівчат я сплетена з волосся; що забігає в море, річку.

(А. Арсірій)

2. Вправи, розраховані на формування навичок ужи­вання слів у власному мовленні:

— скласти речення з різними значеннями багатознач­
ного слова (наприклад, машина, голка);

— скласти речення з кількома словосполученнями
(наприклад, срібний голос, срібний іній, срібні ложки);

— описати два предмети, використовуючи, зокрема,
антоніми (великий, новий і маленький, старий будинки).

II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, слід розрізняти:

1. Аналітичні вправи (аналіз текстів: визначення не­відомих слів, уточнення відтінків значення слів, з'ясу­вання мети вживання того чи іншого слова тощо). На­приклад: прочитати вірш Г. Бойка. Користуючись до­відкою, пояснити значення пікреслених слів:

Хто кричав?

йшов з лікарні Гнат селом, — Ні,— хлопчина їм
А дружки й спитали: сказав,^

— Що, брат, боляче було, Не дуже боліло... Коли зуби рвали?

— А чого ж то ти горлав Бо я став брикаться,
В лікаря щосили? Йому щипці поламав,

— Так тож лікар заволав, І... вкусив за пальця!

Довідка: голосно кричати, голосно покликати, звер­татися до когось із запитанням, передавати словами думки.

2. Синтетичні вправи (складання речень із словом,
вжитим у певному значенні, дописування речень, вико­
нання різних творчих вправ). Наприклад:

— дібрати синоніми до слова нероба, виправити ре­
чення, використовуючи синоніми: Ледар усе життя леда­
рює. Тільки нероба нічого не робить;

— до підкреслених слів дібрати антоніми і поста­
вити їх у тексті замість крапок: У великої річки був
брат —... струмок. Близькі родичі, вони були зовсім різ­
ни. Струмок вузенький, а річка.... Струмок швидко мчав
з гори, а річка... несла свої води. Та все ж мілководий
струмок і... річка були вірними друзями.

3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких
відбувалася заміна одних слів іншими (усунення недо­
речних повторювань, уживання емоційно забарвленої і
образної лексики тощо).

Наприклад: Прочитай речення, записані в лівій і пра­вій колонках. Які з них потребують редагування, а які —■ ні? Чому?

У грізні роки Великої Віт- У грізні роки Великої Віт­
чизняної війни наш народ чизняної війни наш народ
піднявся на захист своєї Віт- піднявся на захист своєї
чизни. Батьківщини.
Батьки вчать нас любити Батьки вчать нас любити
Батьківщину. Вітчизну.

III. За ступенем самостійності у виконанні слід роз­різняти вправи:

1. Розраховані на спостереження за вживанням і зна­
ченням окремих слів у готових реченнях чи текстах:

— з казки «Рукавичка» виписати синоніми до слова
прийти;

— пояснити значення прислів'їв або відгадати загад­
ку і виписати антоніми парами, зокрема у прислів'ї Не
хвались, як починаєш, а хвались, як кінчаєш або в за­
гадці Г. Бойка про віск У вогні я розмокаю, у воді я ви­
сихаю.

2. Конструктивні вправи (складання словосполучень

із поданих слів, введення в реченнях антонімів, заміна одних слів іншими тощо). Наприклад:

— прочитати текст, замінити підкреслені слова анто­
німами. Яку пору року буде тепер описано?

Прийшла весна. Зазеленіли дерева. Дні стали довги­ ми, а ночі короткими. Прилетіли перелітні птахи. У полях починається гаряча пора;

— скласти можливі словосполучення з словами ба­
гряний, багровий (прапор, рубець);

— доповнити речення порівняннями (наприклад: Усе
було вкрите білим снігом, мов...).

3. Творчі вправи (складання словосполучень, речень із потрібним словом, розповідей за опорними словами тощо). Наприклад:

— скласти кілька словосполучень з багатозначними
словами (за вибором учнів);

— скласти текст, використ

Date: 2015-09-18; view: 848; Нарушение авторских прав