Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Середньовічна культура Західної Європи 1 page





Лекція 7.

 

1. Соціокультурна ситуація в середньовічній Західній Європі.

2. Християнська теологія і церква, їхня роль у феодальному суспільстві. Священна інквізиція. Орден єзуїтів.

3. Середньовічні школи й університети. Схоластика. Греко-арабська спадщина.

4. Фома Аквінський і його «Сума теології».

5. Західноєвропейська наука в середні віки. Алхімія як феномен середньовічної культури.

6. Роджер Бекон і дослідне знання. Містика.

7. Латинська література ХП-ХШ вв. Героїчний епос. «Пісня про Роланда». «Пісня про Нібелунгів». Поезія трубадурів. Лицарський роман.

8. Образотворче мистецтво в середні віки.

 

Варварське завоювання Римської імперії в V в. сприяло занепаду античної культури: варвари руйнували міста, де було зосереджене культурне життя, знищували пам'ятники античного мистецтва, бібліотеки. Перехід до натурального господарства, порушення торгових, економічних, політичних некультурних зв'язків обмежували кругозір західних європейців того часу.

Після загибелі пізньої античності народжується середньовічне суспільство. Середніми віками дослід­ники називають тривалий період в історії Західної Європи між ан­тичністю та Новим часом. Цей період охоплює понад тисячоліття з V до середини XVII ст., тобто з моменту падіння Західної Римської імперії і до першої буржуазної революції загальноєвропейського зна­чення - Англійської революції 1640-1660 рр., а також закінчення першої загальноєвропейської Тридцятирічної війни (1648). Термін «середні віки» виник в Італії в ХV-ХVІ ст. у колах гуманістів. Цей термін мав різні значення на різних етапах розвитку історичної науки:

- вважався періодом глибокої культурної кризи на противагу
високому злетові культури в період античності;

- вважався своєрідним типом варварства (за Регелем);

- вважався найбільш плідним періодом духовно-культурного
піднесення в світовій історії (романтики, представники духівництва).

Думка, що Середньовіччя - «темні століття», справедлива тільки по відношенню до раннього етапу (до IX ст.). Тоді багато що було забуто з античної спадщини. Наприклад, коли помер король остготів Теодоріх і йому необхідно було побудувати гробницю, то купол видовбували з величезного суцільного каменю, тому що втратили секрети зведення склепінь. Не слід також однозначно тлумачити слово - «варвари» як відсталі. Це слово походить від грецького барбара, латинського «barbari», що означає іноземці. Латинське «bаrbа» має ще одне значення - борода. Варварами стародавні греки, а пізніше і римляни, називали племена, що жили поза межами грецьких дер­жав і відрізнялися від греків (пізніше - римлян) своїми звичаями і культурою, зокрема не говорили грецькою та латинською. Для греків варварами були перси, скіфи, для римлян - кельтські, германські та слов'янські племена. Потім це слово стало означати будь-яких нецивілізованих людей.

Для середньовіччя характерні такі соціально-історичні особли­вості:

- перехід до феодалізму (основний зміст цієї соціально-економічної формації;

- земельна власність, передача її в спадщину, залежність політичної влади від неї;

- затвердження системи міського самоврядування, організація цехів;

- виникнення абсолютної монархії.

Важливим фактором розвитку середньовічної культури стала релігія та її суспільний інститут - церква. В центрі цієї культури знаходилось християнство. Воно стало стрункою світоглядною системою. Глибока криза пізньоантичного суспільства сприяла посиленню ролі християнства, що у IV ст. стало державною релігією і впливало на ідейне життя суспільства. Занепад культури в період раннього середньовіччя посилюється в дуже великому ступені тією церковно-феодальною ідеологією, що вносилася в життя нового суспільства католицькою церквою. Люди виховувалися в дусі релігійно-аскетичного світогляду; кожен віруючий повинен був у своєму земному житті готуватися до перебування у вічному загробному світі; для цього церква рекомендувала пости, молитви, покаяння. Людське тіло розглядалася як темниця душі, котру потрібно було звільнити для вищого блаженства.

Аскетизм став офіційною ідеологією, що проповідувалась з церковних кафедр і пропагувалась у такій спеціальній літературі того часу, як «житія святих». Релігійний світогляд легко зайняв пануючі позиції, коли недостатньо розвиті були точні науки, і сили природи здавалися грізним і незрозумілим явищем; на цій базі виникали марновірства, а важке життя народних мас уселяло віру і надію в те, що за всі страждання людина буде винагороджена у потойбічному світі. Можна сказати, що для середньовічної культури характерні ірраціоналістичні тенденції, однак, у ній пробивалися і світські, раціоналістичні тенденції.

Для середньовіччя характерні такі поняття, як теологія, аскетизм, містика. Для середніх віків характерним є виникнення так званої «духовної імперії». Церква тоді володіла освітою, контролю­вала її. Вона мала своє право, основні норми якого іменувались ка­нонами. Джерелом канонічного права було Святе письмо, постано­ви церковних соборів, нормативні акти глав католицької церкви - римських пап - булли, енцикліки. Це право регулювало не тільки внутрішньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім'ю, підробку грошей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що ці вчинки безпосередньо зв'я­зані з гріхопадінням.

Церковна організація була побудована на принципах аскетизму та всесвітньої влади. З багатьох почуттів людини перевага віддава­лась стражданню, бо, за вченням церкви, це - вогонь, що очищає душу. Ідея теократії - поєднання духовної та адміністративно-політич­ної влади в руках римського папи - призводила до постійної бороть­би між світською та релігійною владою.

Люди середньовічної Європи були християнами за своїми релігійними переконаннями і вірили, що історія роду людського за­вершиться Другим пришестям Христа і Страшним судом, на якому кожен повинен буде дати звіт щодо своїх гріхів та добрих вчинків і отримати кару або винагороду. Картина світу тоді ґрунтувалась голо­вним чином на образах і тлумаченнях Біблії. Як відзначають дослі­дники, Біблію читали і слухали в середні віки приблизно так, як сьогодні читають свіжі газети.

Вирішальний вплив на формування християнського віровчення, доктрини церкви і на середньовічну філософію та етику зробили ідеї Августина Аврелія (354-430) - знаменитого християнського богосло­ва і філософа, якого католицькі богослови назвали - «Блаженним». У своїх творах він детально розглядав філософські вчення античності, вказував величезні переваги, які мало перед ними християнство.

Чимало чого середньовічного важко зрозуміти сучасній людині. Наприклад, не існувало поблажок для дітей: до них і дорослих вимо­ги були однакові. Дитину вважали маленьким дорослим. Обвинуваченою в суді могла бути не лише людина, а й тварина. Час не вважа­ли цінністю й не берегли. Його визначали приблизно. Година була не однаковою в різні пори року. Перші механічні годинники мали тільки одну стрілку, їхній хід не був точним. Хвилин до XV ст. не лічили.

В «житіях святих», які розповідали про їхнє життя і чудеса, називали день смерті святого, тому що віруючі відзначали його як цер­ковне свято, але не вказували рік, коли він помер, він не був потрібний. Всі міри лічби теж були неточними. Довжину шляху вимірювали за кількістю днів, які треба було витратити для поїздки сушею чи морем. Тканини міряли ліктями, міри площі землі встановлювали на око.

В середовищі феодалів марнотратство поважалося незрівнянно більше від ощадливості - найважливішої чесноти буржуа. Злиден­ність вважали бажанішою Богові, ніж багатство. І коли одні прагну­ли збагатитися, інші добровільно відмовлялися від свого майна.

Вагомість людини залежала не від її майнового стану - грошей і володіння землею, а від походження, наявних в неї прав. Найбідніший дворянин був вищим від найзаможнішого городянина.

Середньовіччя - епоха, в якій виробництво і творчість ще не були відокремлені, як у Новий час із його пануванням масового виробництва, коли робітник виробляє для ринку і не пов'язаний з покупцем.

Середньовіччя висунуло ряд видатних мислителів, які заклали основи по-справжньому наукового підходу до засвоєння світу, хоча основним видом їхньої діяльності стала теологія. Це - римський філософ і письменник, «великий учитель Середньовіччя» Аніцій Манлій Северин Боецій (близько 480-524 рр.), який запропонував досить оригінальний середньовічний варіант натурфілософії, і Магнус Флавій Аврелій Кассіодор (близько 487-578 рр.), який був спочатку міністром держави остготів Теодоріха Великого, а пізніше абатом од­ного з італійських монастирів. Останній заклав основи латинської риторики. Відомий філософ-гуманіст Еразм Роттердамський так ха­рактеризував його: «Я без вагання зараховую Кассіодора, людину, яка досягла багато чого і яку пестила фортуна, до числа щасливців і людей видатних; в осягненні наук, як божественних, так і світських, я навіть не помишляю наблизитися до нього».

Дослідження свідчать, що в середньовічній культурі існували дві основні тенденції - Кассіодора та італійського ченця Бенедикта Нурсійського (480-543). Кассіодор об'єднав християнську традицію і світське знання. Це привело до становлення світської культури. Тра­диція Бенедикта відображала неприйняття античної культури і при­звела до духовного диктату церкви в середні віки. Люди виховувались в дусі релігійно-аскетичного світогляду. Аскетизм став офіційною ідеологією.

Бенедикт заснував в 529 р. в місцевості Монте-Кассіно, на пів­ночі Італії, перший в Західній Європі монастир. У монастирях, цих своєрідних гуртожитках, монахи прагнули протиставити неправед­ному світові ідеальний образ спільного життя. Перший загально-житійний монастирський статут був створений па сході Європи, у Візантії, Василем Великим. Головним принципом об'єднання мона­хів у складі одного монастиря він визначав наступний: тільки в су­місному житії монахів духовні прозріння одного стануть доступні багатьом. На початку VI ст. Бенедикт написав свій статут монас­тирів. Статут вимагав від монахів цілковитої відмови від родини і власності, суворої дисципліни, молитви та заняття ручною працею.

Новим в статуті Бенедикта, порівняно зі статутом Василя Великого, було положення про те, що надмірне омертвіння плоті теж не є благом, тому що монахи повинні працювати, а для цього необхідні сили. Бенедикт писав: «Безчинність є ворогом душі. Тому браття мають в означеному часі займатися фізичною працею, а з другого боку - в означених годинах читанням побожних книг. Коли пиль­на потреба або незаможність вимагає того, щоб самі збирали збіжжя з поля, не повинні з цієї причини попадати у смуток, бо тоді вони є правдивими ченцями, коли живуть з власних рук, як те робили наші отці і апостоли. Але все повинно робитися помірковано, з огляду на слабих».

Традиція Бенедикта знайшла підтримку з боку римських пап. Найбільш яскраво це виявилося під час правління папи Григорія І (590-604 рр. н.е.). На відміну від Кассіодора, цього «останнього римлянина», який заснував першу середньовічну майстерню письма і поєднав в її діяльності античні та християнські культурні традиції, Григорій І вважав абсолютно недопустимим мирне співіснування різних ідеологій. «До чого вся ця марнота мирських знань, - писав він в своїх «Діалогах про життя італійських отців і про безсмертя душі», - яку користь можуть принести нам пояснення граматиків, котрі здатні скоріше розбестити нас, ніж наставити на путь істин­ний? Чим можуть допомогти нам роздумування філософів Піфагора, Сократа, Платона і Аристотеля? Що дадуть пісні нечестивих поетів - Гомера, Вергілія, Менандра тим, хто їх читає? Яку користь, запитую, принесуть християнській родині Саллюстій, Геродот, Лівій, історики-язичники? Чи можуть Гракк, Лісій, Демосфен і Туллій суперничати своїм ораторським мистецтвом з чистим і ясним учен­ням Христа? В чому корисні нам вибагливі вигадки Флакка, Соліна. Варрона, Плавта, Цицерона?» Такого роду нетерпимість в галузі культури сприяла зростанню нетерпимості до інакомислячих і зго­дом стала однією з основ для створення інквізиції.

Але у ранньому Середньовіччі (VI—VIII ст.) у більшості країн Західної Європи ще зберігаються традиції античної духовної культури. Одним з найбільш значних посередників між античною культурою та середньовіччям був вчений, латинський письменник з Іспанії Ісидор Севільський (близько 570-636 рр.). Він підготував перший енциклопедичний словник середньовіччя під назвою «Етимології» (або «Начала»). Поклавши в основу укладання словника принцип «етимології», тобто виведення значення слова з його кореня, Ісидор досить довільно трактував поняття з астрономії, космографії, географії. Це викликало критичні оцінки з боку представників науки. Важливим документом з історії германських народів є написана Ісидором «Хроніка».

В Європі народжувалась єдність нової середньовічної культури. Цьому сприяло політичне об'єднання більшої частини тодішнього Заходу. В ході безперервних війн король франків Карл Великий (742-814) включив до складу своєї держави поруч з Франкським королівством (колишню Галлію та майбутню Францію) північну, не захоплену арабами, Іспанію, Німеччину, більшу частину Італії. У Західній Європі була створена величезна імперія, величезна дер­жава раннього Середньовіччя.

На Різдво 800 р. Карл Великий коронувався в Римі папою Ле­вом III короною римських імператорів як імператор всього європейсь­кого заходу. В результаті цього утворилась держава, яка увійшла в історію як Священна Римська імперія. Коронація утверджувала незалежність Риму від Константинополя, де вже був християнський імператор. Одночасно вона була офіційним підтвердженням прийняття франкськими правителями християнства, яке стало важливим аспектом життя їхньої держави. Коронація 800 року закріпила пакт угоди між церквою та державою. Якщо король, а тепер імператор, виконував свої обов'язки перед Богом, дотримуючись миру і спра­ведливості, він забезпечував тим самим спасіння всьому своєму на­роду. Пізніше (900 р.) Священна Римська імперія розпалась на бага­то різних державних утворень. З цієї держави утворились, зокрема, Франція, Німеччина, Італія.

При Карлі Великому та його найближчих наступниках відбувалося піднесення культурного життя. Воно увійшло в історію як Каролінгське відродження. В культурно-ідеологічному відношенні Карл Великий прагнув до консолідації різноплемінної держави на основі християнської релігії. Про це свідчить те, що реформи в культурній сфері були початі з співставлення різних списків Біблії і встановлення її єдиного канонічного тексту для всієї Каролінгської держави. Тоді ж була здійснена реформа літургії, проведена її уніфікація, відповідність римському зразку.

Будучи відносно освіченим, проявляючи інтерес до літератури і поезії; зокрема античної, вміючи читати по-латині і по-грецьки, Карл Великий постійно турбувався про вдосконалення освіти в державі, хоча сам він, за свідченням біографа Е.Ейнхарда, так і не зміг навчи­тись писати. Близько 787 р. було видано «Капітулярій про науки». Він зобов'язував створювати школи при всіх єпархіях, при кожному монастирі. В них повинні були вчитись не тільки клірики, а й діти мирян.

«Загальне Напучення» 789 р. окреслило предмети для вивчення: «Слід відкривати школи, де дітей навчатимуть читати. В кожному монастирі та єпископському домі мають навчати псалмів, нотного запису, співу, лічби та латинської граматики».

Головним центром освіченості стала створена за античним взірцем придворна академія в Ахені - столиці імперії, де знаходився двір Карла Великого. Нині - це німецьке місто, розташоване недалеко від голландського і бельгійського кордону. Сюди запрошувались найбільш освічені люди тодішньої Європи. В академії займалися проблемами культури, науки, шкільної освіти, робили спроби віднов­лення класичної латині, переписували та виправляли античні ла­тинські тексти. Це сприяло збереженню багатьох творів античних авторів. З метою підвищення культури переписування рукописів бу­ло введено чітке письмо. Воно стало основою написання латинських творів та літер.

З XI ст. починається стійке піднесення середньовічних шкіл, сис­тема освіти удосконалюється. Освітою переважно займалась церква, вимоги якої визначали зміст навчання. Середньовіччя знало три типи шкіл. При церквах і монастирях існували нижчі школи. Вони готува­ли елементарно письменних духовних осіб, кліриків. Головну увагу в цих школах приділяли вивченню латинської мови, якою правили службу католики, молитов і самого порядку богослужіння.

У середніх школах, що здебільшого існували при єпископських кафедрах, школярів навчали «семи вільним мистецтвам» (число 7 вважалося священним). Програму цих шкіл першим склав Марціан Капелла, учений і поет V ст., а остаточну форму надав їй Кассіодор, учений-богослов і міністр Теодоріха Великого. Ці «сім вільних мистецтв» складалися з двох частин - двох циклів. Спершу вивча­ли три мистецтва чи три науки про слово - граматику, риторику і діалектику.

Починалось навчання з граматики (правила читання та письма - йшлося про латинське письмо). В рукописних книжках і на вітра­жах соборів граматика зображалась у вигляді величавої жінки з клю­чем в одній руці і з латинською азбукою - в іншій. Це означало, що граматика - ключ до пізнання всіх інших предметів. Як підручник використовували граматику римського вченого-граматика Елія Доната (IV ст. н.е.) «Граматичне керівництво». За цим твором вивчали латинь до початку XV ст., а в переробленому вигляді - до кінця XVIII ст. Крім того, вивченню підлягали приповідки видатного римського державного діяча і письменника Марка Порція Катона (234-149 рр. до н.е.) і байки напівлегендарного грецького байкаря Езопа (VI ст. до н.е.), твори Цицерона і Вергілія. Учні мали за обо­в'язок постійно говорити латинською мовою.

Риторика вчила правилам побудови промови, складання про­повіді, вмінню говорити зв'язно і красномовно. Викладачі риторики також вчили мистецтву писати листи і складати ділові документи. Вивчення діалектики виробляло уміння розмірковувати, захищати свою думку і спростовувати чужі, вести диспут, сперечатися згідно з правилами.

Граматика, риторика, діалектика по-латині називалися тривіум (тришлях). Звідси походить слово «тривіальний», що означає доступ­ний для кожного, простий, примітивний. Тривіум - це перший, ниж­чий цикл «семи вільних мистецтв».

Подолавши його, учень переходив до другого, підвищеного циклу - квадривіуму (чотиришляху) - науки про числа. Слідуючи після тривіуму, квадривіум включав в себе арифметику, геометрію, астроно­мію та музику. Арифметика знайомила з рахунком. Вона була необ­хідна і монахам, які стежили за церковним календарем, і купцям в їх торговельних угодах. Без геометрії неможливо було вести вимірю­вання приміщень, земельних площ, займатись будівництвом. В гео­метрію входила і географія. Астрономія пояснювала рух небесних світил. Від їхнього розташування, як тоді вірили, залежать пе­редбачення про долю людей. Музика, яку вивчали в середньовічній школі, була потрібна для виконання релігійних гімнів.

Для синів світських феодалів існувала спеціальна система вихо­вання. До семи років діти жили в сім'ї, до чотирнадцяти - при дворі синьйора як пажі, і до 21 року служили зброєносцями. Виховання включало навчання релігії, придворному етикету і так званим семи рицарським доброчинностям: верховій їзді, фехтуванню, володінню списом, плаванню, полюванню, грі в шашки, створенню та співу віршів на честь дами серця.

Кінець XII - початок XIII ст. - час злету, руху, глибоких перемін у розвитку середньовічної культури. Західна Європа в культурному відношенні почала випереджати Візантію. На цей період припадає виникнення перших західноєвропейських університетів (від лат. «община, корпорація, сукупність, спільність»). Середньовічні університети у своїй структурі та звичаях багато за­позичили від корпорацій та цехів, особливо італійських, звідки до нашого часу дійшла назва «ректор» (від лат. «начальник цеху»). Тогочасні університети були об'єднанням тих, хто навчає (учителів), і тих, хто навчається (студентів).

Першим в Західній Європі було засновано Болонський університет в Італії в 1119 р. Він виник на базі Болонської юридичної школи. У ХІІ-ХV ст. цей університет користувався великою популярністю. В XIII ст. число студентів в ньому сягало майже 10 тис. чоловік. Сло­во «студент» походить від латинського дієслова studiere і означає «старанно вчитися». Особливістю Болонського університету було те, що він, по суті, був юридичним навчальним закладом. Основними предметами викладання були римське і канонічне право. Тільки в XIV ст. виникли факультети філософії, медицини і теології.

Болонський університет мав свій статут, визнаний міською владою, уряд, звід правил та суд. Згідно зі статутом здійснювалося ви­борі ге управління, в якому широкі права належали студентам. Вели­ким здобутком першого університету була незалежність від міської та королівської влади майже в усіх питаннях внутрішнього життя і частково у зовнішніх справах. Така автономність була прикладом для інших університетів Європи.

Великою популярністю в Європі користувався Паризький універ­ситет, заснований установчою грамотою Філіппа II Августа в 1200 р. В 1253-1257 рр. духівник французького короля Людовіка IX Робер де Сорбон заснував в Парижі коледж для підготовки вищого духовенства. На честь свого засновника коледж дістав назву «Сорбонна». З середини XVII ст. після об'єднання коледжу з університетом їхні назви стали ототожнюватись. Сорбонною почали називати сам університет, а спочатку таку назву мав найстаріший гуртожиток для студентів.

Паризький університет був найбільш типовим. Його статут ліг в основу інших європейських університетів. В галузі теології і юриспруденції він був провідним в Європі, свого роду законодавцем моди. Університет мав чотири факультети: молодший, або артистичний (за­гальноосвітній, підготовчий), на якому вивчались «сім вільних мис­тецтв», і три старших - медичний, юридичний і богословський (що включав також і викладання філософії в церковному висвітленні). На трьох останніх факультетах можна було навчатися після закін­чення артистичного. Згідно з західноєвропейськими уявленнями про цінність знання, в ієрархії факультетів чільне місце посідав теологі­чний факультет. Тут студенти вчилися найдовше, та й віку були відповідного.

Університет об'єднував у своєму складі викладачів і студентів, а також тих, хто його обслуговував, навіть аптекарів і власників трак­тирів, де університетська братія проводила чимало часу. Ректора оби­рала рада професорської колегії, права студентів були обмеженими. В другій половині XII ст. (1167), а за даними деяких джерел на початку XIII ст., був заснований Оксфордський університет в Англії. В середні віки тут викладав відомий англійський учений Роджер Бекон (1214-1294). У цій країні в 1209 р. відкрився Кембріджський університет. До найстаріших університетів Європи відносяться Саламанкський в Іспанії, Неаполітанський і Падуанський в Італії, засновані в XIII ст. У XIV ст. були засновані університети в Центральній Європі - у містах Празі, Кракові, Гейдельберзі, Ерфурті та Кельні. У XV ст. кількість університетів швидко збільшувалась. В 1500 р. їх налічувалось вже 65.

Викладання велось латиною - міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV ст. з'явились школи з викладан­ням на національних мовах. Навчання було усним. Письмових зав­дань не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршової форми. Основним методом університетського викладання були лекції професорів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля - на філософському факультеті, трактати Гіппократа - на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпа­лись з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одно­му з диспутів оксфордський магістр Дунс Скотт (1266-1309) вислу­хав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив.

Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі - магістра, доктора. Але надзви­чайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра - тільки кожний шістнадцятий.

З розвитком шкіл та університетів розвивався попит на книгу. В мистецтві її оформлення відбулися суттєві зміни. Книга стала більш прив'язаною до реального життя. Це, насамперед, відбилось на її форматі. Він значно зменшився і став більш практичним. Рукописи почали прикрашати мініатюрами та заставками.

Поруч з релігійними текстами значного поширення набула літе­ратура, а також записи поем і прози. Створення книг перестало бути справою виключно церковних осіб. Якщо до XII ст. книги були пере­важно зосереджені в церковних бібліотеках, то в ХІІ-ХV ст. з'явля­ються численні бібліотеки при університетах, королівських дворах, у феодалів, заможних городян.

Книга в середньовічній Європі коштувала досить дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в XI—XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. Крім книгописців і палітурників над книгою працювали редактори, перекла­дачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри. Це була своєрідна галузь ремесла.

На XI ст. припадає час зародження схоластики як широкого інте­лектуального руху. Назва ця походить від латинського слова «школа» і в прямому розумінні означає «шкільна філософія». Це швидше вказує на місце її зародження, ніж на зміст. Схоластика - це середньовічна провідна течія філософії, яка виростає з теології і нерозривно з нею зв'язана, але не тотожна їй. Ця наука опиралась не на досвід вивчення природи і життєві спостереження, а на авто­ритети.

Головною проблемою, якою займалася схоластика, було питання про співвідношення знання та віри. Схоластика виходила з того, що віра має зверхність над розумом. Значне місце у схоластиці займала риторика - гра словами, гра розумом. Головним завданням науки те­ологи вважали вміння оперувати поняттями формальної логіки, відірваними від життя та практики.

Відомими схоластами ортодоксального напрямку були німецький вчений, богослов Альберт Великий (1193-1280) та його учень, Фома Аквінський (1225-1274), з італійського міста Аквін. Останній здійснив синтез аристотелівської філософії та християнської докт­рини, створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології». її основні положення склали підвалини католицько­го богослов'я і сьогодні вважаються церквою непорушними. Підкрес­люючи ідею гармонії віри та розуму, Фома Аквінський, проте, підко­рив науку богослов'ю (наука - служниця богослов'я). Ще за життя Фома отримав титули «ангельський доктор», «всезагальний настав­ник», «князь схоластів». У 1323 р. його було проголошено святим, а в 1567 р. визнано п'ятим вчителем Церкви.

Позиції крайнього теологічного раціоналізму займав англійський схоласт Ансельм Кентерберійський (1033-1109). Він вважав віру передумовою раціонального знання («вірую, щоб розуміти»). Іншу позицію - «розумію, щоб вірити» - відстоював П'єр Абеляр (1079-1142), видатний французький філософ, теолог і письменник, вираз­ник відкритого опору авторитету церкви. Сучасники називати його «найблискучішим розумом свого віку». Навколо нього стали збира­тися найдопитливіші і найзавзятіші студенти. Він славився як блис­кучий педагог і непереможний в філософських диспутах оратор.

У своїх творах П.Абеляр раціоналізував відношення віри і розуму, поставивши обов'язковою попередньою умовою віри розуміння. Він проводив думку про користь світських знань, передусім антич­ної філософії у справі пошуку істини, наголошував на необхідності підходити до пізнання кожної речі з різних, навіть протилежних то­чок зору, утверджував пріоритет логіки, досвіду над сліпою вірою та доказовістю авторитетами. В своєму творі «Так і ні» П.Абеляр роз­винув методи діалектики, чим значно просунув схоластику вперед.

Прикладом високого рівня духовності, глибини думок і палких людських почуттів є автобіографічна праця П.Абеляра «Історія моїх бідувань». У ній він всебічно аналізує своє життя, розповідає про наукові пошуки і переслідування церковників (П.Абеляр був засуд­жений церквою), про кохання до чарівної Елоїзи (близько 1100-1164 рр.) - учениці, згодом дружини, та їх відхід у монастир (1119 р.). З ім'ям П.Абеляра пов'язують розповсюдження вільнодумства.

Раціоналістична тенденція середньовічної культури яскраво виявилася в працях англійського вченого-монаха францисканського ор­дена, професора Оксфордського університету Роджера Бекона. Він був одним з перших, хто наполягав на необхідності дослідного пізнан­ня природи, протиставляючи дослідне знання хибним авторитетам. У своїх творах, головним з яких була «Велика праця», він висуває ряд незвичайних здогадів, мріє про літальні апарати, підйомні кра­ни, що полегшують працю людей.

Займаючись хімічними дослідами, Р.Бекон встановив способи одержання фосфору, магнію, вісмуту, а також пороху. Ряд важливих відкриттів він здійснив у галузі фізики, зокрема винайшов окуляри. Його творам католицька церква оголосила анафему, а сам він провів 14 років в ув'язненні.

Здійсненню в період високого Середньовіччя (після XI ст.) ряду фізичних і хімічних відкриттів сприяла поява міфу про «філософський камінь», який нібито допомагав перетворити метали в золото. Це призвело до певної популярності алхімії. Алхімія являє собою специфічний феномен середньовічної культури - щось цілісне, що містить у собі такі компоненти, як наукові узагальнення та фанта­зію, раціональну логіку і міфологію. В алхімії нібито разом відбува­ються ірраціоналістична і раціоналістична тенденції середньовічної культури Заходу.

Date: 2015-09-03; view: 952; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию