З ДИСЦИПЛІНИ 5 page

Технопарк — комплекс юридично і економічно самостійних, функціонально об'єднаних навколо великого центру наукових, проектно-конструкторських, технологічних, освітніх, фінансових, інформаційних та інших закладів і промислових підприємств (переважно малих і се­редніх) із спільним використанням земельної ділянки та інфраструк­тури, діяльність яких скоординована єдиним інноваційним процесом. Світовий досвід свідчить, що рівень корисної дії технопарків із заснуванням молодих інноваційних фірм досить великий. Вони випускають з-під свого даху близько 80% міцних малих фірм від загальної кількості, що приймаються до технопарків.

Технополіс — це науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста, в економіці якого значну роль відіграють технопарки та інкубатори. Нові товари і технології, розроблені у наукових центрах, використовуються для рішення усього комплексу соціально-економі­чних проблем міста. Технополіси можуть бути утворені як на основі нового будівництва міст, так і на базі реконструйованих. Особливістю технополісу порівняно з технопарком є наявність житлової зони.

Регіон науки і технологій охоплює значну територію, межі якої збігаються з межами цілого адміністративного району.

В економіці такого району велику роль відіграє інноваційна діяльність, яка підтримується технопарковими структурами. Науково-виробничий комплекс — єдине ціле, оскільки нові технології, що створюються у наукових центрах, відразу впроваджуються у виробничому секторі. У регіоні науки і технологій функціонують великі наукові зак­лади і промислові підприємства, що спеціалізуються на виробництві наукомісткої продукції. У цей комплекс входять також виробнича і по­бутова інфраструктура, малий і середній бізнес, фонди і фінансові інсти­тути, зони відпочинку, культурні заклади та ін. На перспективність та­кого регіону впливають природні умови. Регіон науки і технологій може включати у себе технополіси, технопарки, інкубатори, а також широку інфраструктуру, яка підтримує наукову і виробничу діяльність.

Суть технопаркових структур — створення особливої інфра­структури, у тому числі інкубаторів інноваційного бізнесу, консалтингових, інформаційних, сервісних та інших фірм, що забезпечує зв'я­зок наукового центру та бізнесу, породжує і підтримує на стартовому етапі малі високотехнологічні підприємства, сприяє прискореній пе­редачі інновацій на ринок за участю їх розробників.

Тема 12: Комерційне підприємництво та посередницька діяльність

1. Форми господарсько – торговельної (комерційної) діяльності

2. Передача в оренду майна як форма комерційної діяльності

3. Комерційне посередництво

Література: І – 1

ІІ – 1, 2-4,7-11,15

ІІІ – 4,5,14

Комерційне підприємництво — це підприємництво, пов'язане із здійсненням процесів купівлі-продажу товарів для задоволення попи­ту покупців (споживачів) та отримання прибутку.

У торгівлі, як сфері товарного обертання, виконується великий комплекс різних процесів і операцій. За характером функцій, які вико­нуються у сфері товарного обертання, процеси і операції, що здійсню­ються у комерції, можна поділити на два види: виробничі або техно­логічні і комерційні (суто торговельні).

Технологічні процеси пов'язані з рухом товарів та є продовженням процесу виробництва у сфері обертання (транспортування, зберіган­ня, пакування, фасування, підсортування). Ці процеси відображають механізм управління матеріальним потоком вантажів з включенням виробничо-технологічних операцій, що супроводжують організацію просування товарів від виробника до кінцевого споживача.

Комерційні процеси — це процеси, пов'язані із зміною форм вар­тості, тобто з купівлею та продажем товарів. До комерційних відносять й такі торговельні процеси, які забезпечують нормальне функціонуван­ня торгового механізму, зокрема: організацію ринкових досліджень, оцінку інфраструктури основних конкурентів, встановлення партнерсь­ких зв'язків та ін.

Крім цих головних процесів, що виконуються у сфері торгівлі, важ­ливими є й такі, як виконання додаткових торговельних та експлу­атаційних послуг, які останнім часом домінують при врахуванні інте­ресів клієнтів у процесі купівлі-продажу. Це доставка товарів додому, установка куплених технічно складних товарів вдома у покупців, прийом замовлень та ін. Послуги передпродажного, продажного та післяпродажного сервісу - невід'ємні елементи в отриманні комерцій­ного успіху підприємства.

Комерційним підприємництвом займаються торгові, торгово-за­купівельні, торгово-посередницькі організації, торгово-виробничі підприємства, товарні біржі, зовнішньоторговельні компанії, торгово-промислові палати. Роздрібні торговельні операції здійснюються через магазини, магазини-склади, кіоски, палатки, павільйони, пересувну роздрібну торговельну мережу (автомагазини, лотки), на речових рин­ках, виставках-продажах, продовольчих ринках.

Магазини — це стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, що займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців. Магазини можуть бути:

• за товарною спеціалізацією - продовольчі, непродовольчі, змішані;

• за товарним асортиментом — спеціалізовані, неспеціалізовані, універмаги, універсами, будинки торгівлі, торговельні центри (комплекси);

• за формами торгівлі — індивідуальне обслуговування (через при­лавок), самообслуговування, торгівля за зразками, торгівля за попереднім замовленням, фірмова торгівля.

Дрібнороздрібна мережа представлена палатками, кіосками, які займають окремі приміщення, але не мають торговельного залу для покупців.

Основними функціями (елементами) комерційної діяльності тор­говельних підприємств є: вивчення попиту та кон'юнктури,

· пошук та вибір прийнятних постачальників;

· встановлення господарських зв'язків;

· закупівля товарів;

· розробка асортиментної політики;

· органі­зація та проведення ярмарків;

· виставок-продаж;

· оптова реалізація;

· стимулювання закупівлі та продажу товарів;

· реклама товарів і послуг;

· вплив на виробництво з питань поставок товарів;

· підвищення їхньої якості;

· надання сервісних послуг покупцям (споживачам).

Правовою основою здійснення торгових операцій є договір купівлі-
продажу товарів (договір поставки).

Розрахунки за продаж продукції суб'єктами господарювання здійснюються за готівку, в безготівковому порядку, за чеками банків. Продаж товарів може здійснюватись у кредит. Розрахунки з покупця­ми за товари повинні проводитися через електронні контрольно-касові апарати або з використанням товарно-касових книг.

Подальший розвиток комерційного підприємництва доцільно здійснювати також шляхом:

• надання позик на придбання, створення або розширення підприємств та пунктів продажу товарів у регіонах пріоритет­ного розвитку, сільській місцевості, вільних економічних зонах;

• фінансування участі у капіталі великих фірм та у здійсненні інве­стиційних проектів; надання міні-кредитів малим підприєм­ствам;

• матеріально-технічної підтримки суб'єктівторговельноїдіяльності (передача в оренду приміщень, торгово-технологічного обладнан­ня, контрольно-касових апаратів, комп'ютерів на пільгових умо­вах, сприяння у пошуку постачальників та інвесторів);

• стимулювання розвитку послуг у сфері транспортування, пере­валки, обробки вантажів для підвищення рівня транспортно-експедиційного обслуговування вантажного потоку, скорочен­ня ручної праці та більш швидкого переміщення підготовлених для продажу партій товарів через торговельну мережу.

У комерційному підприємництві доцільно розвивати франчайзинг як одну із вигідних форм торгового співробітництва між великими і малими фірмами.

За кордоном франчайзинг частіше усього використовується у сфері роздрібної торгівлі, у мережі ресторанів і кафе швидкого обслу­говування, готельному господарстві. Перевагою франчайзингу є те, шо мале підприємство має можливість реалізовувати товари високої якості добре відомої великої компанії, отримує право діяти на ринку від її імені і під її торговою маркою.

При франчайзингу відносини між двома господарюючими суб'єк­тами будуються на основі договору, згідно з яким велика фірма зобов'я­зується постійно постачати мале підприємство власними товарами з її торговою маркою, надавати допомогу у створенні сприятливих умов для отримання кредиту (короткотерміновий кредит на пільгових умовах), забезпечувати навчання персоналу, сприяти організації реклами, ди­зайну приміщень, встановленню зв'язків з громадськістю, впроваджен­ню прогресивних технологій бізнесу, оснащенню сучасним обладнан­ням, проведенню маркетингових досліджень, аналізу фінансової звітності. При цьому мала фірма зобов'язується мати ділові контакти виключно з даною великою компанією, вести бізнес за її правилами і перераховувати їй встановлений договором відсоток з прибутку. Вели­ка компанія спостерігає за діяльністю малого підприємства, контролює його роботу таким чином, щоб воно було здатним досягнути оптималь­ної ефективності. У цьому зацікавлені дві сторони договору — суб'єкти франчайзингу.

Переваги таких договірних відносин були перевірені досвідом ро­боти малих і великих фірм у країнах з розвинутою ринковою еконо­мікою. Розрахунки зарубіжних економістів показали, що лише 4-5% підприємств, що діють у рамках франчайзингу, зазнають невдачі.

Підприємницька діяльність може здійснюватись у сфері посе­редництва.

Посередники — це особи (юридичні або фізичні), що представляють на ринку інтереси виробників чи споживачів.

Мета посередництва — сполучення (інтегрування) економічних інтересів виробників і споживачів, поєднання їх у єдиний ланцюг підприємницької угоди.

Посередники потрібні для здійснення операцій щодо купівлі-про-дажу, збільшення обсягів реалізації товарної маси, просування продукції на існуючі і нові ринки, зниження загального рівня сукупного товарного запасу, зменшення витрат виробників та споживачів продукції, покра­щання контактування з покупцями, складськими, транспортними підприємствами та іншими суб'єктами товарного обертання. Крім того, посередники сприяють досягненню оперативності, реакції на зміни спо­живчого попиту та кон'юнктури ринку, забезпечують доступ до первин­ної інформації, підвищують прибутковість виробництва, позитивно впливають на скорочення строку оборотності капіталу. Як професіона­ли у збутовій діяльності посередники здатні ефективно довести товар ви­робника до цільових ринків, створити налагоджений канал товароруху.

Канал товароруху — це шлях переміщення товару від виробника до покупця (споживача).

Залежно від характеру товароруху існують такі методи збуту:

• прямий;

• непрямий.

Прямий збут передбачає вступ виробника продукції у безпосередні відносини з її споживачами, не звертаючись до послуг незалежних по­середників.

У сфері бізнесу функціонують різні види посередників.

І. Агент — це особа, яка діє від імені і в інтересах виробника або по­купця (споживача).

Агент не бере на себе право власності на товари. Головна функція — сприяння процесу купівлі-продажу.

Розрізняють такі типи агентів:

• агенти виробників — представляють інтереси двох або кількох виробників товарів;

• повноважні агенти зі збуту (збутові агенти) — одержують право на збут та відповідають за маркетинг усієї продукції виробників; є ніби відділом збуту, але не входять до структури фірми-вироб-ника, а взаємодіють з нею на договірних умовах;

• агенти по закупках — частіше всього займаються підбором не­обхідного товарного асортименту (наприклад, для дрібних роз­дрібних торговців).

Принципал — це особа, від імені і на користь якої діє агент. Прин­ципалом може бути: власник товару, який доручає агенту продати його; покупець (споживач) товару, який доручає агенту купити необхідну продукцію.

Правовою основою здійснення агентських функцій є агентський договір (угода), укладений між принципалом і агентом. Агент зобо­в'язується від імені принципала продати (або купити) товар з визна­ченням ціни, розміру агентської винагороди та інших умов, які перед­бачаються у договорі. Перевагою використання агента є те, що він дає змогу підприємству збільшувати обсяг збуту продукції, допомагає ви­водити нові товари на вже існуючі та нові географічні ринки, формува­ти широкі контакти з покупцями.

2. Брокер — це посередник при укладанні угод, спеціалізується з певних видів товарів або послуг, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержує від них винагороду.

Діяльність брокерів пов'язана з організацією брокерських контор, бірж.

Брокерська контора — це юридична особа, яка займається посеред­ництвом на біржі.

Залежно від організаційно-правового статусу брокерська фірма може бути створена як приватне, спільне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, структурний підрозділ підприємства.

Брокерські контори відкриваються членами біржі, розрізняються між собою за спеціалізацією, можуть бути створені двома способами: на основі придбання акцій біржі або шляхом купівлі брокерського місця. Основні види діяльності брокерської контори:

• здійснення за дорученням клієнтів різних комерційних угод на біржі (купівля-продаж реальних товарів, товарообмінні опе­рації, а на фондових біржах - купівля-продаж цінних паперів). Брокерська фірма може також проводити угоди поза біржею, тобто звичайні бізнес-операції;

• надання комерційної інформації про перелік товарів, що про­даються та купуються на біржі, ціни, стан товарних або фінан­сових ринків;

• реклама, проведення досліджень, пов'язаних із вивченням біржової кон'юнктури, прогнозуванням розвитку біржової торгівлі.

Брокерська контора організовує свою роботу у взаємодії з біржею, до якої вона прикріплена та є її членом.

Біржа — це постійно функціонуючий організований ринок, на яко­му здійснюється оптова торгівля.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшен­ня товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до Закону Ук­раїни "Про товарну біржу", статуту, правил біржової торгівлі та біржо­вого арбітражу.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської само­стійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні розрахунковий, валютний рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням. Основними принципами її діяльності є: рівноп­равність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічне проведення біржових торгів. Слід зазначити, що відпові­дно до чинного законодавства товарна біржа не займається комерцій­ним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Основні напрямки діяльності товарної біржі:

• організація біржового торгу щодо купівлі-продажу товарів;

• оформлення та реєстрація укладених угод;

• вивчення кон'юнктури ринку, виявлення реального попиту і пропозиції;

• котирування цін на товари, що реалізуються на біржі;

• інформаційне обслуговування членів біржі та брокерів, надан­ня учасникам торгів та іншим зацікавленим підприємствам, організаціям комерційної інформації стосовно товарів, що ре­ал ізуються на біржі.

Товарна біржа забезпечує: створення умов для проведення біржової торгівлі; регулювання біржових операцій; регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що допускаються до обігу на біржі; надання членам і відвідувачам біржі організаційних та інших послуг; збір, обробку і поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку.

Основними функціями брокера товарної біржі є:

• посередництво при укладанні угод шляхом прийняття доручень клієнтів біржі і пошук відповідних контрагентів;

• представництво інтересів клієнтів при виконанні біржових опе­рацій, укладанні угод від свого імені за їхній рахунок;

• консультування осіб, що торгують, з питань, пов'язаних з укла­данням біржових угод, у тому числі з питань якості та властиво­стей товарів що продаються;

• документальне оформлення угод та передача їх для реєстрації у реєстраційному відділі біржі.

Кількість брокерів кожної товарної біржі визначається біржовим комітетом (радою біржі). Брокери мають право пересвідчитися в наяв­ності та якості запропонованого товару, а також у платоспроможності покупця, пропонувати альтернативні умови контрактів та здійснювати будь-які інші дії, що не суперечать інтересам клієнтів. Брокерам забо­роняється розголошувати комерційні таємниці щодо здійснюваних за їх участю біржових операцій клієнтів, одночасно обслуговувати двох або більше клієнтів, інтереси яких суперечать один одному.

За участі брокерів проводяться біржові операції.

Біржовою операцією визначається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:

а) якщо товари, допущені до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не
пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

При проведенні біржових операцій брокери дотримуються правил біржової торгівлі. Цей документ затверджується загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.

У правилах біржової торгівлі визначається строк та місце прове­дення біржових операцій, склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що висуваються до них, порядок здійснення та реєстрації біржо­вих операцій, порядок визначення та розмір плати за користування послугами біржі, відповідальність учасників та працівників біржі за не­виконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі та ін.

Оплата послуг брокерів з посередництва та представництва інте­ресів клієнтів при проведенні операцій здійснюється у формі винаго­роди, що складає певну фіксовану частку у комісійному відсотку, який отримує брокерська контора за проведені операції. Конкретні розміри куртажної винагороди встановлюються між брокером та брокерською конторою.

3. Комісіонер — це посередник, який за встановлену винагороду (ко­місію) укладає угоди за дорученням і за рахунок комітента, але від сво­го імені.

Правовою основою регулювання відносин між комісіонером та комітентом є договір комісії.

Комітент — сторона договору комісії, яка дає доручення комісіо­неру на здійснення за винагороду однієї або декількох угод від імені комісіонера за свій рахунок.

Комісіонер отримує від комітента (фізичної або юридичної особи) товар у тимчасове фізичне володіння. Визначається продажна ціна за домовленістю і згодою комітента.

Після реалізації продукції вилучають з виручки комісійні та витра­ти, пов'язані зі збутом. Залишкова сума передається комітенту.

До послуг комісіонерів звертаються при продажу непродовольчих товарів, сільськогосподарської продукції. Комісіонери можуть бути пред­ставлені в організаційному аспекті як комісійні магазини, відділи (секції) комісійної торгівлі при універмагах, спеціалізованих магазинах. Продавці дрібнороздрібних пунктів продажу товарів (кіосків, павільйонів) можуть також приймати вітчизняні та іноземні товари на комісію.

Комітент повинен сплатити комісіонеру винагороду за проведення комісійної операції. Розмір комісії встановлюється у вигляді певного відсотка від суми угоди.

4. Консигнатор — посередник, який продає товар зі свого складу на підставі договору доручення консигнанта (консигнаційної угоди).

Консигнант — це юридична або фізична особа, яка дає доручення щодо реалізації продукції зі складських приміщень консигнатора.

Особливості діяльності консигнатора:

• є власником складських приміщень і одночасно оптовиком-по-середником;

• приймає у консигнанта товари на відповідальне зберігання з ме­тою їх подальшої реалізації (як правило, оптом);

• переважно діє у сфері відносин між консигнантом та роздріб­ними торговцями.

5. Дистриб'ютор — незалежний оптовий посередник, який торгує від свого імені, має право власності на товар.

Спеціалізується на придбанні товарів у виробників за свій рахунок та самостійно реалізує їх постійним клієнтам. За своєю спеціалізацією такий посередник може виступати як:

а) дистриб'ютор товарів промислового призначення, що обслуговує
виробників;

б) дистриб'ютор, що продає товари роздрібним торговцям.
6. Дилер — посередник, що здійснює перепродаж товарів від свого імені і за свій рахунок.

Може виступати юридичною або фізичною особою. Як незалеж­ний підприємець, дилер найчастіше має справу з купівлею транспорт­них засобів, які він купує за свій рахунок, зберігаючи марку фірми-виробника, та продає товари окремим покупцям.

Основними функціями дилера є:

• укладання договору з фірмою-виробником;

• торгівля транспортними засобами або іншими товарами, які ви­роблені однією фірмою, іноді й технікою конкурентів;

• надання інформації про ринок, ціни; організація реклами;

• здійснення гарантійного, післягарантійного сервісу реалізо­ваних товарів.

Дилерський доход створюється за рахунок різниці між ціною прид­бання товару і ціною продажу.

7. Торговий маклер - посередник, який сам не бере участі в укла-­
данні угоди, а тільки вказує на можливість її укладання.

Він займається посередницькою діяльністю при укладанні торгових угод на біржі, веде торги, зводить брокера-продавця і брокера-покупця.

8. Посилторговець — оптовик-посередник, що займається реа-­
лізацією товарів шляхом розсилання каталогів потенційним покупцям.

Для виконання своїх функцій посередник повинен передбачити наявність у нього складського приміщення, застосування ефективного виду транспорту. Використовуючи каталоги, посилторговець допома­гає промисловим і роздрібним підприємствам, споживачам мати інфор­мацію про товарний асортимент, що пропонується. Отримавши замов­лення від покупців, оптовик висилає скомплектовану партію товарів поштою, автомашиною або іншим видом транспорту.

9. Комівояжер - це збутовий посередник, який за дорученням
підприємства не тільки продає, але й доставляє товар покупцю.

Особливості діяльності комівояжера:

• організація продажу товарів, як правило, вдома у покупців, здійснення післяпродажного обслуговування;

• роз'їзний характер роботи, формування особистих контактів з клієнтами, постійний пошук нових споживачів;

• наявність у комівояжера зразків товарів, рекламних проспектів для показу продукції та надання інформації.

Комівояжери як представники торгових фірм забезпечують достат­ньо ефективну рекламу товарам, сприяють зміцненню каналів збуту, створюють зручні умови для споживачів при придбанні продукції з точ­ки зору мінімізації витрат часу. Мають справу з обмеженим асортимен­том товарів першої необхідності та нетривалого зберігання (хліб, мо­лочні продукти, ковбаси та ін.).

10. Аукціоніст - посередник, який організує та проводить аукціон­
ну торгівлю.

Аукціонна торгівля — спосіб продажу товарів, які мають індивідуальні властивості, з публічного торгу у заздалегідь встановлений час у за значеному місці.

За допомогою аукціоніста-посередника власник товару (продавець) з метою одержання максимального прибутку має можливість підвищу­вати стартову ціну товару, використовуючи пряму конкуренцію кількох потенційних покупців, присутніх на аукціонних торгах. Товари, що ви­ставляються на аукціон, мають стартову ціну і, як правило, пропону­ються до продажу лотами.

Продавець призначає стартову ціну товару, яка підвищується у ході аукціону до свого граничного рівня, виходячи з платоспроможності присутніх при продажу покупців. Цей вид торгівлі використовується переважно для збуту досить обмеженого переліку товарів: вироби з кош­товних металів, антикваріат, художні вироби, хутро, чай, тютюн, поро­дисті види худоби та ін.

11. Мерчандайзер — це посередник між дистриб'ютором та роздрі­бним торговцем, який не має права власності на товар, виступає на рин­ку в інтересах компанії виробника.

Мерчандайзинг — це комплекс заходів, спрямованих на активізацію реклами, посилення привернення уваги потенційних споживачів до новинок, прискорення процесу купівлі-продажу. Це відбувається шля­хом організації спеціальної викладки та оформлення товарів у торгово­му залі роздрібного підприємства, установки дисплеїв, розміщення фірмових рекламних матеріалів, використання методів стимулювання збуту.

Мерчандайзинг є досить популярним явищем у торговельній ме­режі розвинутих країн, а в Україні він знаходиться на стадії формуван ня. У зв'язку з посиленням конкуренції на товарному ринку та боротьбою за кожного споживача деякі добре відомі компанії (виробники) стали приділяти більше уваги розміщенню і викладки своїх товарів у роздріб­них підприємствах та залученню мерчандайзерів.

На практиці найбільш розповсюдженими формами роботи підприємства-виробника з посередником є:

1. Екстенсивний збут — розміщення та реалізація товару на будь-
яких підприємствах посередників, які готові та здатні цим займатись.

На сьогодні таким шляхом розподіляються технологічно прості, дрібні та недорогі вироби масового попиту. У цьому випадку виробник випускає свою продукцію великими партіями і робить її доступною для багатьох споживачів через розгалужену збутову мережу.

2. Виключний збут — вибір одного торгового посередника у даному
регіоні, який і буде продавати продукцію виробника. Цьому посеред­
нику, як правило, надається виключне право на реалізацію товару у да­
ному регіоні.

3. Вибірковий (селективний) збут — вибір обмеженої кількості по­середників залежно від характеру їх клієнтури, можливостей обслуго­вування і ремонту продукції, рівня підготовки персоналу.

Даний метод застосовується тоді, коли товари вимагають спеціаль­ного обслуговування, забезпечення запчастинами, створення ремонт­них майстерень або спеціально підготовленого сервісного персоналу. Цей метод вигідний при збуті дорогих, престижних товарів, які найдо­цільніше продавати у відповідному оточенні.

Тема 13: Фінансове підприємництво

1. Сутність і види фінансових послуг

2. Страхування як вид підприємництва

3. Посередники на фондовому ринку. Фондова біржа

Література: І – 1,10

ІІ – 1,2,4,7,10,11,13,11,14

ІІІ – 9,12

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг — це діяльність, яка пов'язана з грошовим обігом, обміном вартостей, торгівлею цінни­ми паперами з метою одержання прибутку.

Об'єктами виступають гроші, іноземна валюта, цінні папери, кредити. Активними суб'єктами підприємництва у фінансовій сфері є комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, фондові біржі.

Сутність фінансової підприємницької операції полягає у тому, що підприємець залучає грошові вклади, сплачуючи власникові вкладів винагороду у вигляді депозитного проценту поряд з подальшим поверненням вкладу через певний строк. Залучені кошти у формі кредиту переда­ються покупцям кредитів. Покупець повинен повернути вартість кре­диту та кредитний процент. Різниця між кредитним і депозитним процентом є джерелом прибутку підприємців-кредиторів.

Фінансові посередники - це спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресур­си між постачальниками і споживачами фінансового капіталу.

Найголовніше завдання — спрямувати рух капіталу (заощаджень) до найефективніших споживачів.

Фінансові посередники виконують такі функції:

1. Консолідація (акумуляція) заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане укладення накопиченого капіталу в різні проекти.

2. Забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження про­позиції і попиту на фінансові ресурси.

3. Перерозподіл і зниження фінансових ризиків. Професійні посе­редники при купівлі чи продажу фінансових активів можуть управля­ти бізнес-операціями, перерозподіляючи ризик між учасниками рин­ку.

4. Забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладів шляхом професійного портфельного управління активами.

Фінансових посередників умовно можна поділити на такі групи:

1) депозитні установи (комерційні, інвестиційні, ощадні банки, кредитні спілки);

2) установи контрактного типу (пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства);

3) інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Банки проводять такі операції і послуги: емісійні, депозитні, кре­дитні, інвестиційні, посередницькі, заставні, лізингові, консалтингові. Елітна група банківських структур обслуговує іноземні кредитні лінії, рух коштів і зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. Без банківської системи практично не може нормально розвиватись підприємництво, у тому числі малий і середній бізнес. Банк — це на­дійний партнер підприємця у ділових справах.