З ДИСЦИПЛІНИ 2 page

• Тимчасові обмеження, пов'язані з інфляцією. Цей вид обмежень викликає необхідність максимально скоротити терміни оборотності готівки підприємства з метою за-побігання її знецінюванню.

Підприємство вважають юридичною особою після його державної реєстрації у встановленому порядку й повинне мати певні ознаки:

• наявність відокремленого майна;

• спроможність відповідати майном за своїми зобов'язаннями;

• наявність самостійного балансу;

• наявність закінченої системи обліку та звітності;

• наявність розрахункового рахунку в банку;

• наявність печатки з власною назвою;

• наявність засновницьких документів;

• право бути позивачем та відповідачем.

Зовнішнє середовище підприємства - це сукупність економічних, соціальних, правових, природних та інших зовнішніх по відношенню до підприємства умов і факторів, які діють у глобальному оточенні.

Практично всі фактори зовнішнього середовища належать до неконтрольованих з боку підприємства.

Мікросередовище - прямий вплив на підприємство, найближче оточення підприємств. До нього належать постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, контактні аудиторії.

Внутрішнє середовище - це ситуаційні фактори всередині підприємства. Воно охоплює організаційну структуру, персонал, матеріальні, нематеріальні, фінансові ресурси, організаційну культуру, імідж підприємства.

Види підприємств

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє па основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності(підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 мли євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Всі інші підприємства визнаються середніми. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Закон України "Господарський кодекс України" створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності й організаційної форми підприємства.

Тема 4: Мале підприємництво

1. Місце і роль малого підприємництва в економіці

2. Економічна сутність малих підприємств

3. Державна підтримка малого підприємництва

Література: І – 1-5

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі і громадському харчуванні (51,4% усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14%), будівництві (9,9%), побутовому обслуговуванні (5,2 %). Невелика кількість малих підприємств функціонують у сфері науки (3,3%), транспорту і зв'язку (2,0%), охорони здоров'я (1,7%) і в ряді інших галузей економіки. Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств має в Україні колективну форму власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності - 34,5 %, з державною - лише 1,3%

Незважаючи на те, що офіційна статистика не дає повної картини про стан розвитку малого бізнесу в Україні, і при його оцінці необхідно робити деякі поправки (у тому числі - на наявність тіньового малого бізнесу), разом із тим можна скласти загальне уявлення щодо масштабності для України задачі формування нового сектора економіки.

Результати досліджень основних показників розвитку малого бізнесу свідчать про те, що за багатьма з них Україна набагато відстає від розвинутих країн. Наведемо деякі з таких показників:

• за численністю і обсягом власності частка малих підприємств та кооперативів складала 10-15%, тоді як в розвинутих країнах - від 50 до 80%; за обсягом діяльності малий бізнес України настільки мізерний, що не може ні задовольнити суспільних потреб, ні відіграти роль повноцінного ринкового фактора;

• частка працюючих у малому бізнесі складає близько 8% від чисельності всіх працюючих, тоді як у країнах з ринковою економікою - не менше 50%;

• внесок малого бізнесу в створення ВНП складає 10-15% у порівнянні з 60-80% в розвинутих країнах.

Протягом останніх п'яти років зберігається тенденція нерівномірного розподілу суб'єктів малого бізнесу на території України: майже половина малих підприємств зосереджена в Києві, Донецькій, Львівській, Дніпропетровській та Харківській областях.

Результати аналізу динаміки росту малих підприємств в Україні за останні десять років свідчать про те, що їх чисельність у 2008 році порівняно з 1998 роком зросла більш ніж у 2,5 раза.

Найбільший ріст спостерігається у 1997 р. Починаючи з 1998 року, динаміка росту малих підприємств в Україні набула рівномірного характеру, а з 2002-го відносно стабілізувалася.

Підприємництво як чинник мотивації праці має свої переваги і свої вади. Щодо перших, то це динамізм, мобільність швидка адаптація до умов, що змінюються, а також можливість диверсифікації діяльності. Вади ж полягають у слабкій стійкості щодо конкурентної боротьби, сумнівна конкурентоспроможність, схильність до банкрутства.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним виконавчим органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки.

Центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання.

На основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції:

• готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг;

• приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та позабюджетних коштів для підтримки малого підприємництва;

• сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва;

• сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законодавства.

Програми підтримки малого підприємництва включають положення про:

• фінансово-кредитну та інвестиційну підтримку суб'єктів малого підприємництва;

• забезпечення участі суб'єктів малого підприємництва у виконанні поставок для державних, регіональних та місцевих потреб;

• вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

• сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;

• пропозиції щодо встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва, у тому числі пом'якшення податкової політики;

• допомогу в матеріально-технічному та інформаційному забезпеченні.

Фінансове забезпечення виконання відповідних програм підтримки малого підприємництва провадиться за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, утому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування, не заборонених законом. Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бюджету України та Державній програмі приватизації. Розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва. Контроль за цільовим використанням цих коштів здійснюється Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого. підприємництва.

Заходи щодо реалізації цієї програми щорічно затверджуються Кабінетом Міністрів України, а обсяги їх бюджетного фінансування затверджуються Верховною Радою України в Законі України про Державний бюджет України на черговий рік.

Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради України інформацію про стан виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та обгрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва. Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної соціальної та економічної політики держави і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються Урядом України з урахуванням державних інтересів та пріоритетів.

Метою державної політики малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формування і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення сприятливого середовища для розвитку малих фірм, формування ефективної громадсько-державної системи підтримки.

Для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає:

— заміну сплати встановлених законодавством податків і збори

(обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку;

— застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку ТЕ

звітності.

Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку ТЕ звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Тема 5: Види та сфери підприємницької діяльності

1. Приватне, колективне, державне підприємництво

2. Види підприємницької діяльності

Література: І – 1-5

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, спрямованої на отримання прибутку, може здійснюватись у двох основних напрямах:

• шляхом здійснення безпосередньо виробничих функцій (виробництво товару, продукту, послуги);

• шляхом здійснення посередницьких функцій (надання послуг, пов'язаних з просуванням товару від виробника до споживача).

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане за різними ознаками:

1. За формами власності (приватні, державні, комунальні);

2. За кількістю власників (індивідуальні, колективні);

3. За розмірами (малі, середні, великі);

4. За характером діяльності (виробничі, комерційні, посередницькі, фінансові, страхові, консультативні).

Виробниче підприємництво можна назвати провідним: видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, падання послуг. Проте саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки зазнала найбільш негативних змін: розпались господарські зв'язки, порушилось матеріально-технічне забезпечення, різко знизився збут продукції, погіршилось фінансове становище підприємств.

Етани виробничого підприємництва:

• обгрунтування ідеї виробництва конкретного товару чинадання конкретних видів послуг;

• маркетингова діяльність (виявлення попиту на товар);

• визначення потреби у фінансових ресурсах;

• придбання чи оренда факторів виробництва;

• реалізація продукції, робіт, послуг;

• визначення результативності виробничої діяльності.

Основними формами виробничого підприємництва є традиціоналістичне - це виробництво та пропозиція традиційних товарів та інноваційне – виробництво нових, не існуючих раніше товарів з принципово новими характеристиками, особливостями та сферами використання.

Найбільшого розвитку в перші роки переходу до ринкових відносин набуло комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями та угодами щодо закупівлі й продажу товарів та послуг. Тут швидше можна отримати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала бурхливо розвиватись головним чином як приватне, індивідуальне підприємництво. До комерційного підприємництва належить підприємництво у сфері торгівлі та посередницьке підприємництво. До підприємництва у сфері торгівлі належать:

1. Торговельне.

2. Торговельно-закупівельне.

3. Торговельно-посередницьке.

4. Товарні біржі.

Посередництво - це вид підприємницької діяльності, за якого підприємець представляє на ринку інтереси виробників і споживачів, а не свої власні.

Основні форми посередництва:

• агентування;

• посилторгівське посередництво;

• біржове посередництво

• акціонерство;

Види посередників: агенти, брокери, дистриб'ютори, дилери, торгові маклери, посилторгівці, аукціоністи.

Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове підприємництво. Сфера його діяльності - утворення, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу та комерційну сфери, проте вона може бути й самостійною-банківська, страхова справа, аудиторські, фондові біржі.

Комерційний банк - це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, яка кредитує на платних засадах переважно комерційні організації, що здійснюють приймання грошових вкладів (депозитів) та інші розрахункові операції за дорученням клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між відсотковими ставками депозитних та позикових коштів.

Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення коштів); комісійно-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієнтів зі сплатою комісії).

Фондову біржі визначають як регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу. Принцип функціонування фондової біржі базується на регулюванні попиту й пропозиції.

Останнім часом усе більшого розвитку набуває консультативне підприємництво. Воно включає такі напрями: загальне управління, адміністрування, фінансове управління, управління кадрами, маркетинг, виробництво, інформаційна технологія, спеціалізовані послуги.

Зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвиненими країнами, можна зробити висновок, що найближчим часом на консалтинг чекає бурхливий розвиток.

Тема 6: Селянське (фермерське) господарство

1. Сутність селянського (фермерського) господарства

2. Створення та діяльність фермерських господарств

3. Механізм фінансової підтримки фермерських господарств

Література: І – 12

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Фермерське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство:

• може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї;

• має своє найменування, печатку і штамп;

• діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства. Чле-нами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Головою фермерського господарства є його засновник (або інша визначена в статуті особа), що набуває такі повноваження:

• представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону;

• укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України;

• може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Фермерське господарство та його члени мають право:

• продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

• самостійно господарювати на землі;

• власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

• на відшкодування збитків;

• споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди;

• реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт;

• інші права.

Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства, зобов'язані:

• забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням;

• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

• сплачувати податки та збори;

• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

• не допускати зниження родючості грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

• надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;

• дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;

• дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонене законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін. У

власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, втому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фер-мерському господарстві.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Фермерське господарство має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку. Будівництво на орендованій земельній ділянці житлових будинків, господарських будівель та споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем.

Особливості діяльності фермерського господарства:

• діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством;

• самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних;

• має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

• зобов'язане дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних,

ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог;

• має право разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками створювати обслуговуючий сільськогосподарський кооператив, спілку, інше об'єднання, а також бути засновником (учасником) господарського товариства;

• трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю;

• веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, статистичну інформацію;

• має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, розпоряджатися власними коштами;

• має право одержувати у фінансово-кредитних установах довгострокові та короткострокові кредити на підставі укладеного договору.

Фермерське господарство може одержувати кредит під заставу майна, поручительство (гарантію) та інші види забезпечення зобов'язань. Під заставу майна може прийматися фермерське господарство як цілісний майновий комплекс, окремі товарно-матеріальні цінності або інші речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Фермерське господарство несе повну відповідальність за дотримання умов кредитних договорів і розрахункової дисципліни.

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі:

1) реорганізації фермерського господарства;

2) ліквідації фермерського господарства;

3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Державна підтримка фермерських господарств

Новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а в трудонедостатніх насе-ленних пунктах — п'ять років) та фермерським господарствам з відокремленими садибами надається допомога за рахунок державного і місце-вого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Кабінет Міністрів України щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.

Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, трак-торів, автомашин, бульдозерів, сівалоктощо).

За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.

Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України. Кошти цього фонду надаються фермерським господарствам на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі. На безповоротній основі кошти надаються на такі цілі:

• відшкодування вартості розробки проектів відведення зем: них ділянок для ведення фермерського господарства;

• відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств:

• підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах;

• розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств;

• забезпечення гарантій при кредитуванні банками фермерських господарств;

• забезпечення функціонування Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та його регіональних відділень.

Поворотна допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.