Вікові особливості. На третьому році життя поступово зменшується мимовільне наслідування

На третьому році життя поступово зменшується мимовільне наслідування. Збільшується кількість стимулів, що викликають позитивні емоції (інші люди, ігри, іграшки, діяльність, слова-оцінки дорослих).

Особливе місце посідають соціальні емоції (з’являється більш стійке ставлення до певних осіб – симпатії, антипатії, острах тощо).

Причини негативних емоцій в ранньому віці майже завжди пов'язані з фізичним станом. Упав, забився – плаче, не виспався, зголоднів, тисне тісне взуття, дряпає вовняний светр – пхикає, вередує, ниє. Як тільки причина дискомфорту усувається, дитина заспокоюється. Діти реагують поганим настроєм на зміну погоди, перепади тиску, магнітні бурі, молодий та повний місяць. У цьому віці вперше з'являються перші страхи – темряви, чудовиськ, собак та ін.

Упродовж 3-го року життя розвиваються різноманітні почуття дітей: вони виявляють задоволення, радість і засмучення, збентеження, почуття прихильності, чуйності, образи, страх. Вони висловлюють незадоволення до брудного, починають розуміти комічне, гумор. Більш складними стають і прояви емоційних переживань. Діти радіють вдалому результату своїх дій (побудував гарний будинок), задоволені, коли їх похвалив дорослий, бентежаться, якщо дорослий зауважив, що він образив малюка, засмучуються, не вміючи щось зробити та ін.

На 3-му році життя у дитини формується Образ-Я, знання дитини про себе: (дівчинка чи хлопчик; «Я – хороший», «Я – великий»); складається ставлення до себе («гордість за власні досягнення»);з’являються емоції сорому: дитина переживає, що втратила позитивну думку про себе; у неї загострене почуття власної гідності, яке виявляється у підвищеній чутливості до визнання успіхів дитини з боку дорослого; намагання перебільшити свої успіхи та знецінити свої невдачі.

Набуває інтенсивного розвитку ситуативно-ділова форма спілкування з дорослими. Це призводить до зміни взаємин із дорослими, виникає ділове, практичне співробітництво. Продовжується розвиток емоційно-практичної форми спілкування з однолітками. Виникає передспівробітництво з однолітками, характерною є «гра поряд, але не разом». Формується й вибіркове ставлення до дітей, складаються перші «дитячі колективи» (хоча вони поки ще нестійкі та нечисленні).

Діти важко переживають, якщо їх надовго відривають від близьких, як і раніше дуже потребують ласки, уваги дорослих до їх діяльності, радіють, коли дорослі схвалюють їхні дії та результати праці.

До кінця раннього віку руйнуються попередні стосунки «дитина-дорослий», перебудовується соціальна ситуація розвитку. Дитина починає усвідомлювати певний рівень своїх досягнень у діяльності, успіх в оволодінні предметами, наслідуванні дорослого і стає ініціатором зміни відносин з дорослим, спрямованої на розширення самостійності.

Дітям властива імпульсивність поведінки, вони діють переважно під впливом почуттів і бажань. Поступово дитина оволодіває правилами поведінки, вчиться підпорядковувати свої бажання, необхідності контролювати свої та чужі вчинки. З’являється прагнення до самостійності: „Я-сам”.

Набуття досвіду спільного з дорослим виконання предметної діяльності призводить до появи прагнення дитини до відособлення та самостійності; поява власне самосвідомості невіддільна від мовлення дитини, в якому з’являється займенник «Я»; форма спілкування з дорослим наприкінці раннього віку відстає від розвитку самосвідомості малюка, зумовлюючи появу кризи трьох років.

На 3-ому році життя головна роль дорослого в розвитку самосвідомості полягає у попередженні кризи 3-х років, що з’являється як реакція на обмеження дитячої самостійності.