Енциклопедія народних знань

Ми – діти природи. Зросли й живемо в ній, залежимо від неї, найголовніше – від клімату й погоди, як немовлята від матері. Зроду-віку наші поетичні предки ототожнювали себе з усім довкіллям. Небесні світила, стихії, земля, вода, вогонь, дерева, трави були для них рівними братами і навіть обожнювалися, таїли в собі незбагненні диводійні сили. Середовище життя оберігали язичницькі боги, напівбоги, наділені надприродними силами. Оселі, земля, вода, ліси, поля були заселені духами: водяниками, русалками, лісовиками, домовиками, бісами. Наші попередники доземно схилялися перед духами померлих предків, котрі також могли посприяти, аби всевишні сили природи не гнівалися на людей, не позбавляли їх надійного й затишного прожитку.

За допомогою спочатку найпростіших, а далі – стрункіших ритуалів, обрядів, пов’язаних з ідеєю родючості та плодоношення, від сезону до сезону, від року до року не лише вимолювали у вищих сил прихильності, а й, не втручаючись у найскладніший її механізм, поступово, шостим чуттям, сприймали більш і менш залежні взаємозв’язки, закономірності, нагромаджували й систематизували свої пізнання.

Так, передаючись із вуст в уста, народжувався народний календар прикмет пір року, календар сільськогосподарської мудрості. Це – своєрідна енциклопедія народних знань, колиска й основа наукового природознавства. Бо народні набутки, вивершена мудрість, естетика – глибоко-всеосяжні, невичерпні, неминущі – ведуть до істини.

(193 слова) (З книги «Слово батьків – з усіх віків»)

Купало

Люди не завжди були переконані, що світ народився взимку. Різні були й уявлення про те, як це сталося. За однією з універсальних космогонічних версій, світ започаткувався внаслідок священного шлюбу води й вогню. Саме у воді, заплідненій променем світла, зародилося життя. На честь цієї першоподії щороку відбувається свято Купала, що символізує кохання й родючість. Купала було й залишається одним із найголовніших свят у народному календарі.

У віруваннях українців купальська ніч – особлива. Це час, коли розкриваються небачені таємниці: відчиняються небо і земля, сонце грає, тварини говорять, дерева можуть гуляти, де їм заманеться, вода у криницях перетворюється на вино, а скарби виходять на поверхню. Дівчата ворожать, пускаючи на воду вінки. У ніч на Івана Купала цвіте папороть – чарівна квітка. Хто її знайде, зірве й зможе, попри всі перешкоди нечистих, котрі стережуть квітку, донести додому, – розумітиме мову тварин і бачитиме крізь землю й воду.

Розгулюють у лісі, підбираються ближче до людських жител упирі, відьми тощо. Отож дбайливі господині напередодні Купала ретельно обсівають домівку маком-відуном, обтикують полином й обкурюють торішнім купальським зіллям. При собі, за поясом або в кишені, носять часник і полин. Знахарки збирають у купальську ніч цілюще зілля, адже в цей час воно має найбільшу силу.

(194 слова) (З книги)

Липень

Мало хто не знає, що липень – цю маківку року, вершину літа, йменують ще громовиком. Найрозкішніша, вивершена до стиглості природа, вигріте довкілля, повищене небо так і крається, немов нагромадженими за весь рік і тепер звільнюваними блискавицями-громовицями. О, тоодне з найвеличніших дійств всезагального оновлення зеленого, жовтого, блакитного – усього розмаїтого світу. То настільки важливо для нас і цікаво, що на цьому варто зосередити якнайпильнішу увагу.

Спочатку варто напружити пам'ять: які назви найтеплішого місяця року спадуть вам на гадку? Страдник? Аякже – місяць хлібозбору. Один день рік годує. Косень? Теж цілком справедливо, бо ведеться вже не перший укіс різнотрав’я: медового, соковитого, налитого барвами, теплом, струменями сонця й турботою працьовитих рук. А ще ми пам’ятаємо наймення сінокіс – від пори косовиці й складування сіна; елевей – від свята Іллі, яке до зміни стилю відзначалося 20 липня. У ХІХ столітті він називався липець – від пори цвітіння дрібнолистої липи. Пасень? Також влучно, бо це час найсмаковитіших і найпоживніших випасів худоби. Дощовик? Справді, часом з бездонної небесної комори за лічені години виливається місячна норма опадів.

У липні природа стає розміреною, багатою на світло й тепло. Ароматно цвітуть липи, гречка, іван-чай, буркун. А вже на початку місяця змовкає зозуля, невдовзі – соловей, доспівують останні колінця вівчарики, горихвістки, чечевиці.

(199 слів) (З книги)

Вода

Образ води у фольклорі надзвичайно багатогранний. Життя і здоров’я, очищення й кохання – ось основні ознаки цього символу. Водою, як і вогнем, очищаються від бруду – і тілесного, і душевного. Використовують воду й на благо людині (для ліків, виливання переляку), й на зло (щоб передати закляття і хвороби). Вода також виступає посередником між світом живих і потойбіччям, засобом для розкриття майбутнього. За міфами й легендами різних народів, вода існувала ще до створення світу. Саме з неї з’явилися за волею богів земля, сонце й все живе. Тому вода є символом вічності й плинності часу.

У казках часто зустрічаємо згадки про живу й мертву воду. Тала вода, чиста, джерельна – жива. Нею очищуються, п’ючи її чи купаючись у ній, набираються здоров’я. Очевидно, до цього ряду можна віднести й цілющу росу. Стояча вода, у трясовинах, болотах – мертва. Таку воду населяє всяка нечиста сила. Вода в цьому випадку є символічним синонімом хаосу.

На свято Водохреща сміливі хлопці купалися в ополонці, де священик посвятив воду, а дівчата вмивалися – щоб гарними бути. На Великдень, принісши свячене додому, дівчата клали в миску червоні крашанки, наливали води й умивались, щоб бути ще кращими. Вода ототожнюється зі здоров’ям. Про гарну, здорову дівчину кажуть, що вона «як з води вийшла».

(201 слово) (З книги)