Відповідь як логічна форма

⇐ ПредыдущаяСтр 38 из 38

1. Гіпотезою називаються певне припущення про сутність досліджуваного предмета чи явища з подальшим обов'язковим його доведенням.

Особливості гіпотези як способу логічного мислення:

• імовірнісний характер. Це означає, що твердження, які містяться в гіпотезі, не є остаточними. Згодом вони можуть виявитися помилковими;

• обґрунтованість фактами. Гіпотеза в точному розумінні цього слова (на відмінну, скажімо, від ідеї чи здогаду) має спиратися на наявні факти або вже доведені твердження;

• складна логічна структура. Гіпотеза не зводиться до одного конкретного судження чи умовиводу. Найчастіше формулювання гіпотези містить у собі певну кількість суджень та умовиводів різних видів.

Різновиди гіпотез за об'єктом:

• загальні гіпотези — припущення, які у цілому пояснюють причини явища чи групи явищ;

• часткові гіпотези — припущення,які пояснюють окремий аспект чи окрему властивість того або іншого предмета, явища, події.

Наприклад, гіпотеза про походження гір є загальною гіпотезою, а гіпотеза про походження якої-небудь однієї гори — частковою. Різновиди гіпотез за функціями у процесі пізнання:

— описові гіпотези — це припущення про притаманні досліджуваному об'єктові властивості;

— пояснювальні гіпотези — це припущення про причини виникнення об'єкта досліджень.

Також виділяють за змістом:

— наукові гіпотези — вони пояснюють закономірності розвитку явищ природи й суспільства. Науковою була в момент свого висування геліоцентрична система М. Коперніка;

— робочі гіпотези — тимчасові припущення чи здогади. Вони допомагають перевірити можливість розв'язання цієї чи іншої проблеми через те або інше припущення. Робоча гіпотеза, що у процесі перевірки довела свою правдоподібність, обертається на наукову гіпотезу;

— конкурентні гіпотези — припущення, що по-різному пояснюють те саме явище чи процес. Вибір на користь однієї з конкурентних гіпотез робиться у процесі їхньої перевірки. Певними конкурентними перевагами володіють новаторські гіпотези, які

зовсім по-новому пояснюють досліджуване явище або містять у собі можливість бачення його нових сторін чи властивостей.

Процес побудови гіпотези можна розбити на п'ять етапів:

1) вивчення обставин, ознак і умов, що супроводжують предмет або явище. Цей етап являє собою збирання фактичного матеріалу, необхідного для надання гіпотезі необхідного ступеня ймовірності;

2) висування гіпотези. Найчастіше гіпотеза формулюється як низка дедуктивних умовиводів, рідше — як сукупність умовиводів індуктивних або умовиводів за аналогією (гіпотеза про життя на Марсі). Висування гипотези здійснюється через формулювання припущення, що містить попереднє пояснення зібраних на етапі побудови гіпотези фактів;

3) розвиток гіпотези через виведення з неї відповідних висновків;

4) перевірка здобутих висновків на істинність;

5) висновок про істинність чи хибність висунутої гіпотези в цілому.

Існують три різновиди доведення гіпотез:

1) безпосереднє виявлення предметів чи властивостей, щодо яких робилося припущення. Природно, цей спосіб є найдостовірнішим способом доведення гіпотези;

2) дедуктивне аргументування припущення;

3) логічне доведення версій. Логічне доведення гіпотези залежно від способу може перебігати у формі непрямого або прямого доведення:

• непряме доведення відбувається шляхом спростування й виключення всіх помилкових версій, на підставі чого упевнюються в істинності єдиного припущення, яке залишилося невідкинутим;

• пряме доведення гіпотези здійснюється шляхом-зіставлення її висновків із відомими чи нововиявленими фактами. Логічний зміст цієї операції зводиться до з'ясування істинності чи хибності певни,х різновидів дедуктивних умовиводів за формулою: якщо є А, то є В. Потім висновок в зіставляється з реальним станом справ. Якщо виявляєтеся, що ознака В не існує, то робиться висновок про не існування і причини, яка її породила, — А, тобто гіпотеза виявилася помилковою; і навпаки.

2. Висунення гіпотези — невіддільний елемент наукового пізнання, необхідний на початку визначення й пояснення ще не досліджених предметів, явищі процесів.

Другим і завершальним кроком є побудова теорії.

Теорія — систематизоване знання про закономірності того чи іншого аспекту дійсності.

Ознаки теорії як логічного способу пізнання світу:

• системність. Це означає, що теорія містить у собі певну впорядковану сукупність понять, суджень,умовиводів та гіпотез, логічно пов'язаних між собою так, що одні з них визначаються через інші чи навіть висновуються з них;

• узагальненість: об'єм теорії охоплює істотні аспекти дійсності й великі класи матеріальних предметів;

• узгодженість: теорія завжди формулює стійкий, повторюваний зв'язок між предметами або явищами.

Основними функціями теорії є:

• систематизація й пояснення досліджуваних явищ;

• виявлення законів досліджуваної сфери чи аспекту дійсності. Найважливіша функція теорії— пояснення. Часто навіть говорять, що

пояснити явища деякого класу — означає побудувати їх теорію; і навпаки: побудувати теорію — означає пояснити відповідний клас явищ.

Серед наукових пояснень розрізняють пояснення явищ і пояснення законів.

Пояснення явища вказує на причину явища й розкриває механізм її дії. Можуть бути також пояснення явищ, які, не вказуючи на причину, безпосередньо демонструють механізм реалізації явища. Наприклад, пояснюючи принцип роботи компаса, ми вказуємо на механізм взаємодії його намагніченої стрілки й магнітного поля Землі. Трапляється] що замість причини зазначається мета, для реалізації якої призначене явище чи ознака. Таке пояснення явищ дістало назву телеологічного пояснення (на противагу каузальному поясненню — поясненню причини).

Пояснення законів являє собою пояснення повторюваності явищ, постійного зв'язку між ними. Воно покликане з'ясувати, чиє повторюваність явищ випадковою, чи зумовлюється певним взаємозв'язком. В останньому випадку треба також розкрити механізм взаємозв'язку.

Пояснення завжди пов'язане з певним типом запитання, що передує йому.

Основні типи запитань, які передують науковому поясненню:

1) що? як? чому? — запитання стосовно природи пояснюваного явище ми факту, його причин, механізму дії цих причин, зумовленості, взаємозв'язку явищ;

2) чи... — запитання щодо типології пояснюваного явища. Наприклад: «Чи є людина істотою розумною?»;

3) який? хто? — запитання стосовно якісних параметрів пояснюваного явища. Наприклад: «Які тварини,водяться в Африці?»;

4) скільки? — запитання стосовно кількісних параметрів пояснюваного явища. Наприклад: «Скільки важить атом водню?».

Побудова наукової теорії здійснюється у два способи:

• гіпотетико-дедуктивним методом;

• методом абдукції.

Гіпотетико-дедуктивний метод полягає у висуванні декількох конкурентних гіпотез і-виборі найправильнішої, найзмістовнішої з них.

Абдукція полягає у висуванні конкурентних гіпотез не довільно, а чітко в результаті Індуктивного узагальнення початкового матеріалу.

Різновиди наукових теорій за предметом:

а) формальні, які вивчають не саму об'єктивну дійсність, а способи її побудови;

б) природничі;

в) гуманітарні.

Різновиди наукових теорій за формою:

а) дескриптивні (описові), побудовані на класифікації широкого спектра фактів у сфері, що охоплюється теорією;

б) дедуктивні, побудовані на певній системі тверджень, прийнятих за істинні;

в) гіпотетико-дедуктивні. Нарешті, за ступенем узагальнення:

а) вузько-наукові теорії;

б) теорії «середнього рівня»;'

в) загальнонаукові теорії;

г) парадигми;

д) наукова картина світу.

У контексті сучасних філософських уявлень про пізнання будь-яка теорія, які гіпотеза, має не абсолютний, а відносний характер.

3. Запитання — це логічна форма, що включає деяку вихідну інформацію з одночасною вказівкою на її недостатність із метою одержання нової інформації у вигляді відповіді.

Необхідно відрізняти звичайне запитання вір, риторичного; яке є судженням («Бути чи не бути?..»).

Знання логічного механізму постановки запитань і конструювання відповідей відіграє важливу роль у судовому процесі (в умовах змагання між обвинувачем та захисником), досудовому слідстві (проведення допитів, дізнавань та інших судово-слідчих дій), а також у соціологічних дослідженнях, здійснюваних методом анкетування.

Передумовою (базою) запитання є вихідне знання, неповноту чи непевність якого треба усунути. Операторами питання виступають слова хто? що? коли? — та ін.

Запитання поділяються на логічно коректні (передумови яких є істинними судженнями) і логічно некоректні (передумови яких хибні: «Коли ви вже припините байдикування й візьметесь до справ?!»).

Запитання поділяються на:

1. уточнювальні:

• прості («Чи найближча неділя в нас—вихідний?»);

• складні («Ви хочете чаю чи кави?»);

2. доповнювальні:

• прості («Яке місто є столицею Португалії?»);

• складні («Коли і в якому розмірі я отримаю зарплатню?»).

Залежно від відповіді запитання бувають:

• прямі, на які можна відповісти «так» чи «ні» («Чи ваша модель мобільного телефону випущена цього року?»);

• прямі, які вимагають конкретної точної відповіді («Котра година?»);

• напівпрямі, коли запитується, котре із запропонованих суджень є істинним («Після закінчення університету ви плануєте робити кар'єру економіста чи вдало одружитися й стати домогосподаркою?»).

Запитання, що виникають у результаті людської практики, зазвичай спрямовані на об'єкти пізнання (предмети думки), які, у свою чергу, поділяються на:

1) емпіричні об'єкти:

— речі;

— події (явища);

— процеси;

2) теоретичні об'єкти (джерела — розумова діяльність):

— реальні (атоми, електрони, кварки...);

— абстрактні:

• ті, що виникають у свідомості внаслідок уживання відповідних абстрактних понять (Абсолютне, людина, істота...);

• ті, що являють собою деякі властивості, відношення предметів дійсності, перетворені на самостійні предмети думки (пружність, дружба, краса...);

3) ідеалізовані об'єкти пізнання (цілковито чорне тіло, ідеальний газ);

4) ідеальні об'єкти пізнання (думки, знання, інформація, система координат, вектори тощо).

Основні правила точності запитань:

а) доступність формулювання (простота запитання);

б) коректність. Запитання не повинне містити особистісних суджень, надміру емоційних, тим паче брутальних висловлювань — інакше навіть із суто психологічних причин у того, хто відповідає, ймовірно, виникне свого роду захисна реакція, що призведе до перекручування відповіді або до відмови відповідати взагалі;

в) визначеність, яка досягається тим, що використовуються недвозначні поняття, категоричні судження і достатня кількість запитальних слів. Наприклад, дуже визначеним є запитання «Хто винайшов телефон?» — на нього, природно, дуже складно дістати розгорнуту відповідь;

г) альтернативність. Під час формулювання запитання потрібно зважати на всі бажані можливості відповіді. Приміром, запитання «Як щодо розважитися увечері?» радше за все «не спрацює». Натомість запитання «Чи не хочеш ти сьогодні ввечері піти зі мною до клубу чи в кіно?», ймовірно, буде вислухане прихильніше.

4. Відповіді класифікуються:

1) за відношенням до дійсності:

• істинні — якщо висловлене у відповіді судження правильно й адекватно відтворює дійсність;.

• помилкові (хибні);

2) за способом висловлення інформації:

• прямі, при конструюванні яких не використовують додаткових відомостей чи міркувань («У котрому році було ухвалено останню редакцію Конституції України?»);

• непрямі, коли той, хто питає, мусить іще мати додаткову інформацію, з якої лише можна зробити висновок про остаточну відповідь («Чи є дельфін рибою?» — «Дельфін належить до ссавців». У цьому випадку автор запитання мусить іще сам знати, що ссавці й риби — два різні класи царства тварин;

3) за граматичною формою:

• короткі — односкладові ствердні та заперечні відповіді («так», «ні»);

• розгорнуті — це відповіді, у яких повторюються елементи запитання («Чи обов'язково переписувати модульну контрольну роботу, за яку отримав мінімальну кількість балів?» — «Так, якщо отримав менш як чотири бали за дванадцятибальною шкалою, модульну контрольну роботу переписувати обов'язково»);

4) за об'ємом наданої інформації:

• повні, що включають інформацію щодо всіх елементів запитання;

• неповні, що включають інформацію лише щодо деяких окремих елементів запитання («Чи є підмет, присудок і додаток другорядними членами речення?» — «Ні, підмет є головним членом речення»).

Логічний взаємозв'язок між запитанням і відповіддю може бути окреслено в такий спосіб: яке запитання —- така відповідь. Це означає:

• форма відповіді має відповідати формі запитання. Відтак, якщо ми ставимо просте і пряме запитання, то можемо розраховувати на просту односкладову ствердну або заперечну відповідь. Якщо ж ми ставимо складне запитання, то зрозуміло, що потрібна повна, розгорнута відповідь;

• на розпливчасте й двозначне запитання важко дістати ясну відповідь; щоб дістати точну й конкретну відповідь, необхідно так само точно й конкретно сформулювати власне запитання..

Особливі труднощі можуть виникнути підчас відповіді на складні запитання. Наприклад, на запитання у складній кон'юнктивній формі судження «Чи є Ріхард Ваґнер-французьким композитором і автором опери "Лоенґрін"?» — коротка заперечна відповідь буде неточною. Таке запитання передбачає щонайменше три можливі відповіді (істинною, зрозуміло, є тільки одна з них):

а) «Ріхард Ваґнер не є французьким композитором і є автором опери "Лоенґрін"»;

б) «Ріхард Ваґнер є французьким композитором і не є автором опери "Лоенґрін"»;

в) «Ріхард Ваґнер не є французьким композитором і не є автором опери "Лоенґрін"».

Не менша невизначеність виникає і в разі спроби дати односкладову відповідь на запитання у складній диз'юнктивній формі. Наприклад, якщо на запитання «Паління шкідливе чи аморальне?» відповісти «Так», то залишиться незрозумілим, що ж саме мав на увазі той, хто давав відповідь:

а) «паління і шкідливе, і аморальне»;

б) «паління шкідливе; але не аморальне»;

в) «паління не шкідливе, але аморальне».

Отже, обидва ці запитання вимагають докладної розгорнутої відповіді.

⇐ Предыдущая 29 30 31 32 33 34 35 36 3738
Date: 2015-08-15; view: 338; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию