Свобода совісті та релігії в Україні. Толерантність. Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні. Держава і церква в Україні

1.Події середини 1980-х — початку 1990-х років спричинилися до значних змін у релігійному житті України:

• Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ), що перебуває під духовною опікою глави Українських Церков в Америці і в діаспорі, — понад 1200 організацій;

• Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦКП), її очолює патріарх Київський і Всієї Русі-України — 3600 релігійних організацій;

• Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦМП) — 10700 релігійних організацій.

Сьогодні релігійна мережа Української Греко-Католицької Церк­ви (УГКЦ) повністю відновлена на рівні 1930—1940-х років — періоду її найвищого розквіту. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні. Діють понад 800 громад власне Римсько-Католицької Церкви.

Іудаїзм нині в Україні поділяється на сім течій, які разом нарахо­вують 251 об'єднання. Найвідоміший з них — Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Створено 120 культурних єврейських центрів, організацій, товариств. Товариства єврейської культури діють у 70 містах. У багатьох населених пунктах розгорнули свою Діяльність представництва міжнародної єврейської організації «Сохнут».

Продовжується відродження мусульманських релігійних гро­мад. Станом на 1 січня 2005 р. мусульманських громад в Україні по­над 470. Вони розділені між чотирма управліннями. Найбільше громад має Духовне Управління мусульман Криму — 333.

Неофіційно до десятки найпоширеніших в Україні конфесій увійшли також представники нового релігійного руху —? «Свідки Єгови» (за їхніми даними — 1400 об'єднань, кількасот тисяч членів і прихильників).

Міжконфесійні конфлікти у сучасній Україні, на щастя, не набува­ють такої гостроти, як деінде на теренах колишнього СРСР. Релігійні організації (за поодинокими винятками) намагаються не залучати де­ржавних органів влади до розв'язання внутрішніх непорозумінь. Однак не можна не помічати деяких «ліній напруги», що пролягають:

— між трьома Православними Церквами;

— між Православними Церквами, з одного боку, та греко-католицькими громадами і Римсько-Католицькою Церквою — з Другого;

— між «традиційними» Церквами (включаючи Православну, Греко-Католицьку, Римсько-Католицьку, а також протестантські організації) та нетрадиційними релігійними організаціями.

2. Свобода совісті та релігії с складовою загальної свободи, що — поряд із правом на життя і власність — вважається підмурівком су­часного західного суспільства з часів «батька» західного лібералізму, англійського філософа Дж. Локка (1632-1704).

Поняття свобода совісті означає свободу внутрішнього духовно­го вибору тих чи інших поглядів.

Поняття свобода релігії постає як свобода вибору й самоствер­дження індивіда у системі релігійних координат — віровченні, куль­товій діяльності, релігійній організації чи релігійних стосунках.

Засадничі принципи релігійної свободи викладено у декількох міжнародних правових документах:

—Загальній Декларації прав людини, ухваленій ООН у 1948 р.;

— Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (1966 р.);

—Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримі­нації на підставі релігії чи переконань (1981 р.).

Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні встанов­лено Конституцією України, Законами України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про освіту»,«Про альтернативну (невійськову) службу» та деякими іншими. Ось якими є ці гарантії:

• свобода совісті, релігії;

• гарантії рівності особи перед Законом незалежно від її релігій­них переконань, участі в релігійних організаціях, конфесійної прина­лежності; •

• забезпечення прав релігійних меншин;

• окремішність Церкви й держави.

Обмеження свободи совісті та релігії встановлюються у таких сферах:

• у царині політичної діяльності. Релігійні організації не мають права брати участь у діяльності політичних партій,

висувати кандидатів до органів державної влади;

• у сфері міжнародних зв'язків. Згідно зі ст. 14 Закону України, іноземці можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів лише у тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули до країни і за погодженням із від­повідними державними органами;

• у царині освіти. Тут діє принцип відокремлення релігії від ос­віти. Згідно з цим принципом освіта в Україні мас науковий, світ­ський характер. Проте релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей та дорослих навчальні заклади і групи, а священнослужителі мають право брати участь у навчально-виховно­му процесі у школах, надавати педагогам консультативну допомогу.

Однією із невіддільних конституційних гарантій забезпечення свободи совісті та релігії в Україні є право на альтернативну (невій­ськову) службу. Цю службу громадянин проходить, якщо виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням. Альтернативну службу громадяни проходять на державних підприємс­твах, в установах та організаціях соціального забезпечення, охорони здоров'я та навколишнього середовища, а також у сфері комунального, сільського господарства тощо.

В Україні діє коопераційна модель відносин між державою і Церк­вою: держава дотримується нейтралітету щодо релігії. Тому до участі в офіційних заходах запрошуються представники всіх трьох Право­славних Церков, Римсько-Католицької та Греко-Католицької Церкви, протестантських, мусульманських та іудейських об'єднань.

Для регулювання відносин між Церквою та державою в Україні до 2005 р. діяв Державний комітет у справах релігії. Утворено Все­українську Раду Церков та релігійних організацій. Вона є представ­ницьким міжконфесійним коНсультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах.

Date: 2015-08-15; view: 391; Нарушение авторских прав