Методологічні основи методики викладання природознавства

Методологічною основою методики природознавства є діалектичний матеріалізм і його теорія пізнання. Тому методика викладання природознавства розглядає процес учіння як різновид пізнавального процесу взагалі.

Методика природознавства враховує, що у процесі навчання дитина відображає у своїй свідомості навколишній світ, який матеріальний і об’єктивний, а значить, і достовірно наукові знання про цей світ також об’єктивні.

Методика природознавства повинна ставитися до процесу навчання як до такого, що постійно змінюється і удосконалюється на основі законів діалектики (перехід кількості в якість, єдність і боротьба протилежностей, заперечення заперечення), а відповідно – до особистості учня, як до такої, що постійно розвивається і саморозвивається не тільки у зв’язку зі зміною віку, але і під впливом різних чинників, перш за все – процесу навчання.

Основною умовою нормального ходу процесу навчання є усунення суперечностей між теоретичним матеріалом і практичними завданнями, що ставляться перед учнями, досягнутим рівнем їх розумового розвитку, знань, умінь і навичок. У процесі навчання учитель повинен намагатися розв’язати суперечності: «зрозуміле-незрозуміле», «головне-другорядне», «засвоєне-незасвоєне», «відоме-невідоме» тощо. Подолання цих суперечностей ґрунтує розумовий розвиток учнів, формує інтерес до набуття знань, до навчання.

У процесі вивчення природознавства необхідно формувати в учнів поняття про існуючий у природі перехід кількісних змін (ріст рослин, тварин) у якісні (розвиток рослин, тварин).

Діалектика розглядає розвиток як боротьбу і єдність протилежностей. Під час формування поняття «Пори року» вчитель має можливість не тільки навчити учнів відрізняти їх за певними ознаками, а й показати існуючі у природі єдність і боротьбу протилежностей. Наприклад, ознайомлюючи учнів з ознаками зими, він звертає увагу на те, що поля ще вкриті снігом і за вікном завірюха, але вже є й перші ознаки весни (довше затримується сонце на небосхилі; дедалі частіше воно з’являється з-за сірих хмар, навколо стовбурів дерев і на південних схилах ярів та пагорбів збільшуються проталини). Отже, взимку існують протилежні ознаки – зимові і весняні. Процес навчання основам природознавства не можна розглядати поза цим законом. Необхідно навчитись помічати ці суперечності і розв'язувати їх у процесі навчання.

Методика природознавства не може не враховувати і наступний закон діалектики – заперечення заперечення, який також повністю проявляє себе в процесі навчання. Прикладом цього може бути наступність у навчанні, коли отримане раніше знання заглиблюється, удосконалюється і формується на новому рівні. Так відбувається рух від поняття «Частини рослини» до поняття «Органи рослини»; від поняття «Розмноження як просте збільшення числа осіб» до поняття «Розмноження як біологічний процес».

До методики викладання природознавства повністю відноситься положення загальної методології науки і теорії пізнання про те, що теорія і практика єдині і що теорія зрештою є узагальненням фактичних даних з двох головних джерел. Перше джерело – це практична діяльність педагогів, їх знахідки, припущення, нововведення тощо. Інше джерело – наукові дослідження, що ведуться певними методами і що представляють велику складність