Роль вчителя

Які цілі навчання? Чому ми повинні навчити учня? Спрощене уявлення таке: учень зобов'язаний засвоїти програмний матеріал. А що значить засвоїти? Вивчити? Запам'ятати? Відповісти за підручником? Відтворити те, що зберегла пам'ять? Пам'ять мінлива. Сьогодні запам'ятав, завтра забув. Запитайте вчителя, чого він домагається. Найчастіше він відповість: щоб учні засвоїли матеріал і вміли ним користуватися. Це правильно, але не так просто.

Давайте подумаємо, які завдання ставить перед собою вчитель у процесі навчання. Вони прості:

1. Учень зобов'язаний отримати і запам'ятати потрібну інформацію: знати правила, закони, історичні факти, географічні відомості, вірші і т.д.

2. Учня слід навчити користуватися отриманими знаннями: грамотно писати, вирішувати задачі, розбирати художні твори, давати оцінку історичним подіям, застосовувати знання на виробництві та в побуті.

3. Важливо розвивати здібності учня: його самостійність, творчі можливості, оригінальність мислення.

4. Наше завдання - виховати учня, його світогляд, патріотизм, працьовитість, моральність.

Усі завдання однаково важливі, взаємопов'язані і вирішуються в єдності, в процесі пізнання, праці, діяльності.

Ми говоримо головне - засвоєння матеріалу. А що таке засвоєння знань? Знання - це відображення дійсності у свідомості людини, тобто це сприйнята, усвідомлена і зафіксована в пам'яті інформація про об'єкти дійсності. Але не тільки це. Справжні знання - це здатність користуватися ними, це інструменти пізнання, інструменти здійснення дій при вирішенні нових завдань.

Існує три рівні засвоєння:

Перший рівень - це запам'ятовування і наступне відтворення досліджуваного матеріалу. Такий рівень вкрай необхідний, він сприяє накопиченню знань, фактичних відомостей. Без цього не може бути освіченої людини. Правда, у нас ще нерідко висміюють такий вид знань.

«Головне розвиток, - говорять деякі, - точні відомості можна отримати в будь-якому довіднику».

Згадаймо, що говорив К.Д. Ушинський: «Розвиток без накопичення знань - мильна бульбашка». Дуже влучне зауваження.

Освічена людина зобов'язаний багато знати: важливі доти, історичні події, формули, правила, закони, біологічні та географічні назви, відомих письменників, літературних героїв, вірші і, звичайно, дуже багато фактичного матеріалу за фахом. Разом з тим слід сказати, що такі фактичні знання не дають права називатися освіченою людиною, тим більш гарним фахівцем. Там, де навчання обмежується першим рівнем засвоєння, ростуть так звані порожні многознайкі, ходячі енциклопедії, прекрасні чемпіони з розгадування кросвордів, але на виробництві, в справі часто непотрібні й безпорадні люди. Дуже шкода, що у нас все ж таки зустрічаються і учні (навіть хорошисти) та студенти, які успішно закінчують і школи, і інститути, в основному, за першим рівнем засвоєння. Толку від них мало, а шкоди може бути дуже багато.

Тим не менш, не слід применшувати значення накопичення знань, наукової інформації - це важливий етап у навчанні, дуже важливий, але все-таки лише етап.

Дослідження показують, що при правильно поставленому навчанні майже всі діти здатні успішно опановувати першим рівнем засвоєння.

Другий рівень засвоєння - застосування знань на практиці, вміння користуватися знаннями, у схожій обстановці, за зразками, за шаблоном. Учень запам'ятав правило і пише грамотно, навчився вирішувати завдання за певним стандартом і успішно вирішує такі самі, завчив трудові операції і здійснює їх за інструкцією, виробляє вміння, і навички, часом доведені до майстерності: чудово креслить, працює рубанком, проводить досліди, побіжно читає, грамотно пише, акуратно виконує всі завдання, складає конспекти, тези точно за вказівками вчителя. Такий рівень засвоєння: знає і вміє, засвоїв і застосовує на практиці - найважливіший етап у навчанні.

Є спеціальності, які в певній мірі можуть обмежитися другим рівнем засвоєння. Повторюємо - можуть, але це не означає, що це добре. Навіть швець, маляр, столяр, слюсар, бухгалтер, кондитер, продавець, кравець, інженер з техніки безпеки і т.д., що вважалися майстрами і умільцями, не зможуть піднятися вище рівня ремісника, якщо працюють без творчого вогника, тільки механічно, чітко виконуючи завчені дії. І тим не менш другий рівень засвоєння - найважливіший етап у пізнанні, у навчанні. Однак вершиною пізнання є третій рівень засвоєння.

Третій рівень засвоєння - це застосування знань в оригінальній, нестандартній обстановці, це творчий підхід до вирішення завдань, трансформація знань, їх комбінація, самостійна оцінка явищ, фактів, подій.

Третій рівень вимагає аналізу, пояснень, тлумачення досліджуваного матеріалу.

Не слід думати, що третій рівень засвоєння доля обраних, особливо обдарованих. Якщо учнів безперервно тренувати, розвивати, привчати до роздумів, самостійних пошуків і дій, вони врешті-решт навчаться творчо працювати, а це необхідно кожній людині.

В основному, саме на уроці здійснюється реалізація всіх трьох рівнів засвоєння.

Урок був, є і в осяжному майбутньому залишиться головною формою організації навчання та виховання учнів. Всі спроби знайти еквівалент уроку, замінити його іншими формами організації навчальних занять ні в Росії, ні за кордоном успіху не мали. Однак це не означає, що урок - щось застигле і непорушна.

Немає межі його вдосконалення і модернізації. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в галузі педагогіки, психології та передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Потрібно також враховувати особистий досвід, індивідуальні якості вчителя, склад класу і особливості поточного навчального матеріалу, І весь урок і окремі його моменти аж до вибору методу роботи. У значній мірі залежать від особистості викладача, його темпераменту, складу характеру, своєрідності стилю, так званого педагогічного почерку, деколи перетворює загальноприйнятий спосіб роботи в оригінальний, неповторний прийом, що забезпечує високий результат. І це чудово, бо педагогіка не тільки наука, але й мистецтво, яке потребує від вчителя натхнення, пориву, творчості.

Але всякий зліт, навіть поетичний, потребує організації, хорошому знанні закономірностей процесів, володінні науково обгрунтованими формами роботи. Це важливо скрізь, особливо в педагогіці, тому що Доводиться враховувати різноманітність матеріалу і вельми неоднорідний склад учнів, їх вік, підготовку, здібності, ставлення до справи, умови життя. При всьому різноманітті урок має певні цілі, завдання, єдині вимоги.

Освітні, розвиваючі та виховні цілі неможливо розчленувати на ізольовані частини, розділи, періоди уроку, як правило, вони реалізуються. У ході уроку одночасно, хоч і можливо на тій чи іншій стадії посилення тих чи інших функцій залежно від змісту матеріалу чи форм занять.

Головна вимога до уроку - це досягнення мети, засвоєння матеріалу, що вивчається. Вчити потрібно на уроці. Неприпустимо обмежувати урок повідомленням нового матеріалу і контролем. При такому підході основна вага роботи учня падає на домашні завдання, виконання яких завжди важко і далеко не завжди ефективно. Ми розуміємо, що програма насичена, навчальних годин на предмет мало, і все на уроці зробити не можна. Тим не менш найголовніше має бути засвоєно на уроці, інакше успіху в навчанні не домогтися.

Перетворення уроку в пасивне проведення часу учнів (сиди, слухай) призводить до колосальної марне витрачання часу при вкрай низькому ККД. Про це писав ще Ушинський: «Весь тягар шкільних занять при такому викладанні, дуже легкому для вчителя і тому вельми вживаним, падає на учня! Просидівши без будь-якої користі битих 6 годин, пропустивши, цілком ймовірно, половину пояснень, він повинен сам підготувати урок в години, вільні від класу. Скільки марно втраченого часу». (Ушинський К. Д. Вид. АПН РРФСР. М., т. 2, с. 216.)

Головне завдання вчителя активізувати уроки, домогтися включення учнів в роботу на всіх етапах діяльності, змусити учня працювати, працею здобувати знання, всі сорок п'ять хвилин уроку напружено працювати.

Урок може проходити стихійно, за шаблоном, відома схема уроку склалася давно: опитування - пояснення - завдання на будинок. У цій схемі немає нічого одіозного, вона об'єктивно відображає складові частини навчального процесу. При цій же схемі урок може бути вдалим і невдалим. Коли ми говоримо про стихійність процесу, то маємо на увазі не схему, не форму занять, а його сутність, зміст і використання методів. При стихійному процесі формально все правильно: і опитуються учні, і більш-менш вдало пояснює вчитель і проводиться закріплення, самостійна робота, вчасно даються завдання додому. Такі заняття не даремні: діти щось роблять і в якійсь мірі засвоюють матеріал. Але цей процес не регулюється, він проходить як би само собою. За цією ж схемою урок може бути й іншим, ми говоримо керуючим, тобто забезпечує належний рівень засвоєння матеріалу. Якщо вчитель буде міркувати так: пояснюю я добре, питаю регулярно, що ще від мене потрібно? Не знає учень? Так це тому, що він не вчить, не намагається, лінується, вдома за ним не стежать, а деякі просто не здатні, нова програма ім непосильна - ось і результат.

Дійсно, учитель пояснює добре і питає суворо, але цього виявляється замало. Формальний підхід до уроку неминуче програмує серйозні відставання значної кількості учнів, та нездатність і лінь далеко не завжди тому причина.

Коли ми говоримо про керований процесі, ми маємо на увазі перш за все регуляцію: усвідомлені, продумані вчителем дії, по-перше, включають всіх учнів у роботу, по-друге, коригувальні процес навчальної діяльності школярів по засвоєнню матеріалу, по-третє, розвиток навиків навчальної праці.

Вчитель, як диригент в оркестрі, стежить за роботою всіх учнів, знає їхні можливості, пояснює з урахуванням розвитку і підготовки, не допускає відставання, вчасно виявляє прогалини і заповнює їх, забезпечує конкретне розвиток дітей. Так проводити уроки набагато складніше, ніж здійснювати формальне навчання в розрахунку на так званого середнього учня. Весь сенс педагогічної майстерності в умінні вибрати методи та прийоми роботи, що регулюють формування знань усіма учнями саме в процесі навчання. Немає більшої біди в школі, як прагнення все перекласти на позакласну роботу: у школі пояснювати і питати, будинку - вчити. Деякі вчителі так і запитують: «Вивчив матеріал? Відповідай!»

Ми глибоко переконані, що вчити потрібно в класі, на уроці, в школі. Домашні завдання розширюють, поглиблюють знання, але вирішальне їх придбання відбувається в процесі навчання на уроці. Кращі вчителі це засвоїли і домагаються прекрасних результатів на основі постійного вдосконалення майстерності управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів у процесі навчання. І одним з аспектів удосконалення педагогічної майстерності вчителя є оволодіння теорією і технологією структурування навчального матеріалу з урахуванням прогнозування структур діяльності школяра на уроці. [4, с. 54-60]