Поняття про форми організації навчання

Ефективність навчально-виховної роботи визначається не тільки методами викладання-учіння, а також і формами його організації. На жаль, на сучасному етапі розвитку дидактичної науки немає чіткого визначення цього поняття, його сутності як педагогічної категорії. І. Ф. Харламов констатує, що «більшість вчених просто обходять це питання і обмежуються повсякденним уявленням про сутність цієї категорії». Це, безумовно, веде до термінологічної плутанини. Наприклад, польські дидакти В. Оконь і Ч. Купісевич використовують поняття «організаційні форми навчання», Ю. К. Бабансъкий і автори підручника «Педагогічні технології» – «форми організації навчання», В, М. Галузинський і М. Б. Євтух – «види та форми організації навчання»3, О. П. Кондратюк і А. І. Дьомін – «форми організації навчання»4. У ряді випадків змішують поняття «методи навчання» і «форми навчання».
У зв'язку з цим виникає, по-перше, необхідність чіткого визначення цієї дидактичної категорії, по-друге, гостра потреба конкретизування її сутності.
Поняття «форма» (від лат. forma – зовнішність, устрій) трактується у лінгвістиці як зовнішній вигляд, обрис, тип, структура чогось, що зумовлено певним змістом, а з філософської позиції це – усякий зовнішній вираз якого-небудь змісту. Отже,«форма будь-якого явища, у тому числі й дидактичного, визначає внутрішню організацію, зміст будь-якого предмета або явища і обіймає систему його стійких зв'язків.
Якщо метод навчання – це сукупність прийомів і способів залучення до навчально-пізнавальної діяльності учнів, задіювання різних їхніх аналізаторів, то форма навчання – це спеціальна конструкція навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів. Ця конструкція являє собою внутрішню організацію змісту, тобто реально виступає як процес взаємодії вчителів і учнів під час роботи над певним навчальним матеріалом.

Форма організації навчання як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення.

Звичайно, ця організація залежить від вибору дидактичних методів, прийомів і засобів, розуміння цілей і завдань процесу навчання, втілення рекомендацій психологічної і педагогічної наук, зокрема дидактичних закономірностей і принципів, у практику роботи педагогів. Проте безпосередня діяльність, активна і змістовна взаємодія учителів і учнів полягають саме в організації. Щодо понять «форми організації навчання» і «організаційні форми навчання» – можна констатувати їхню тотожність. Вони визначають конкретні форми навчальної роботи, завдяки яким відбувається стабілізація і впорядкування всієї навчально-пізнавальної діяльності учителів і учнів. Організаційні форми навчання й методи навчання перебувають у діалектичному взаємозв'язку. Останні наповнюють перші конкретним внутрішнім змістом. Наприклад, екскурсії під час вивчення історії України можна використати з різними цілями: в одному випадку їх можна застосувати для вивчення нового матеріалу, а в іншому – для його закріплення, встановлення зв'язку теорії з практикою. Ясна річ, що ці екскурсії матимуть різний зовнішній вигляд і під час їх проведення будуть застосовуватися різні методи навчання.

Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов’язані з методами. Формиорганізації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними формами організації навчання).

Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання).

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.

Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навчальних занять, дидактичними цілями.

За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-пара (90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

Якщо розглядати форму стосовно процесу навчання, то можна визначити її як спосіб, характер взаємодії педагога і учнів, учнів між собою, учнів з досліджуваним матеріалом. Приймаючи закінчений характер, форма виражається в упорядкованості навчального процесу відносно позиції його суб'єктів, їх функцій, а також завершеності циклів, відрізків, одиниць навчання за характером діяльності і за часом (М. І. Махмутов, І. М. Чередов, П. І. Підкасистий та ін.) Спосіб організації навчання безпосередньо впливає на його продуктивність і, поряд з методами і засобами навчання, найбільш доступний для зміни, варіювання, вдосконалення з боку педагога.

Успіх і ефективність навчально-виховної роботи залежить від умілого використання різноманіття форм її організації. У науково-педагогічних дослідженнях представлені різні трактування поняття організаційні форми навчання. Форма (від лат. Forma) - зовнішній вигляд, зовнішній обрис, певний, встановлений порядок. Форма предмета, процесу, явища зумовлена ​​їх змістом і, в свою чергу, надає на них зворотний вплив. Існують різні визначення організаційних форм навчання, які містять ті або інші відмітні ознаки форми. Як правило, перераховуються ознаки організаційних форм навчання збігаються. На думку М. А. Молчанової, найбільш плідним підходом до визначення категорії «організаційні форми навчання» є діалектична єдність змісту і форми. Зміст і форма - це філософські категорії, у взаємозв'язку яких вміст, будучи визначальною стороною цілого, представляє єдність всіх складових елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, а форма є спосіб існування і вираження змісту.

Як вказує І.М. Чередов, форми організації навчання виконують інтегративну функцію, оскільки в них в упорядкованому вигляді входять всі основні елементи процесу навчання. Форма організації в даному випадку розглядається як спеціальна конструкція, яка характеризує «зовнішню» бік процесу навчання, обумовлену змістом, методами, прийомами, засобами, видами навчальної діяльності, особливостями взаємозв'язку педагога та учнів під час роботи над навчальним матеріалом. Саме форма визначає, яким чином повинен бути організований навчальний процес.

Аналізуючи даний педагогічний феномен, І.Ф. Харламов, наприклад, вважає, що поняття форми організації навчання «не має в дидактиці досить чіткого визначення... Багато вчених просто обходять це питання і обмежуються повсякденним уявленням про сутність даної категорії». Так, Ю.К. Бабанський під формою організації навчання розуміє зовнішнє вираження будь-якого змісту, відзначаючи, що форми організації навчання входять в операційно-діяльнісний компонент процесу навчання і являють собою зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється в установленому порядку і визначеному режимі. Тому термін «форма» вживається також для позначення внутрішньої організації змісту і пов'язаний, таким чином, з поняттям «структура».

Б.Т. Лихачов розглядає форму навчання як «цілеспрямовану, чітко організовану, змістовно насичену та методично оснащену систему пізнавального та виховного спілкування, взаємодії, відносин учителя й учнів». С. А. Смирнов під формою навчання розуміє «спосіб організації діяльності учнів, що визначає кількість і характер взаємозв'язків учасників процесу навчання».

У навчальних посібниках Н.А. Сорокіна, М. Н. Скаткина, І.Я. Лернера під формою навчання розуміється певний порядок і встановлений режим спільної діяльності вчителя та учнів в процесі навчання.

В.І. Андрєєв, у свою чергу, висуває наступну, більш повне визначення: «Форма організації навчання - це цілісна системна характеристика процесу навчання з точки зору особливостей взаємодії вчителя та учнів, співвідношення управління і самоврядування, особливостей місця і часу навчання, кількості учнів, цілей, засобів, змісту, методів і результатів навчання».

Форма навчання, відзначає Б.Т. Лихачов, реалізується як органічна єдність змісту, навчальних засобів і методів, так як одинична і ізольована форма навчання має лише приватне навчально-виховне значення. Одночасно ефективність реальної практики навчання забезпечується не окремими формами, а їх продуманої, взаємозалежної системою, що виконує функції:

навчально-освітні, що дозволяють конструювати і використовувати дані форми для створення найбільш ефективних умов передачі дітям знань, умінь і навичок, формування їх світогляду та розвитку здібностей;

виховні, що забезпечують послідовне запровадження учнів у різноманітні види діяльності. У результаті відбувається розвиток інтелектуальних, морально-емоційних і фізичних якостей особистості;

організаційні, що вимагають чіткої методичної опрацювання та інструментування освітнього процесу;

психологічні, які передбачають оптимальний розвиток в учнів усіх психічних процесів, що сприяють навчанню;

розвиваючі, пов'язані зі створенням різноманіття умов для повноцінної інтелектуальної діяльності;

систематизують і структурують, що забезпечують наукову послідовність і логічність передачі інформаційного навчального матеріалу;

комплексуються і координуючі, що представляють взаємозв'язок самих форм навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу;

стимулюючі, які у врахуванні вікових особливостей учнів.

У цілому всі дослідники визнають, що реалізація цих функцій в єдності різних форм навчання сприяє професійному вдосконаленню вчителя та особистісному розвитку учнів.

Ч. Куписевич і І.П. Подласий пропонують класифікувати форми навчання за такими показниками:

кількість учнів, які беруть участь у процесі навчання (колективні, індивідуальні форми);

місце організації навчання (шкільні та позашкільні); тривалість навчальних занять (класні і позакласні заходи), класичний урок - 45 хв, спарене заняття - 90 хв, спарене вкорочене заняття - 70 хв, а також уроки «без дзвінків» довільної тривалості.

За твердженням сучасних дослідників І.Ф. Ісаєва, АІ Міщенко В.А. Сластенина, Є.М. Шиянова, в дидактиці визнається наявність трьох найбільш відомих основних систем організаційного оформлення педагогічного процесу, що відрізняються одна від одної кількісним охопленням учнів, співвідношенням колективних та індивідуальних форм організації діяльності учнів, ступенем їх самостійності та специфікою керівництва навчально-виховним процесом з боку педагога. До них віднесені:

індивідуальне навчання;

класно-урочна система;

лекційно-семінарська система.

Становлять певний інтерес дослідження сучасних дидактів, зокрема Т.І. Шамовой, які стверджують, що організаційні форми навчання можуть бути об'єднані такими загальними цілями:

1. Освоєння нових знань. У цьому випадку доцільні такі форми - шкільна навчальна, проблемна лекція, екскурсія лабораторна робота, навчальний трудової практикум.

2. Закріплення знань, формування навичок і вмінь - практикум лабораторна робота, семінар, консультація.

3. Вироблення умінь доцільно, самостійно застосовувати знання в комплексі нових ситуацій - семінари, диспути, дискусії, рольові та навчально-ділові ігри.

4. Узагальнення одиничних знань та їх систематизація - конференції, уроки-узагальнення, семінари.

5 Визначення рівня оволодіння знаннями, вміннями та навичками - урок контролю та корекції знань, колоквіум, семінар-залік, громадський огляд знань. [3, с. 244-248]