Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Художній світ як детермінант структурної організації твору





Своєрідність художнього світу твору багато в чому визначає його структурну організацію. Іншими словами: системна організованість внутрішнього світу художнього твору є важливим чинником цілісності твору і визначає системну організованість його матеріальної поетики.

Більшу частину своєї статті про внутрішній світ літературного твору Д. Лихачов присвятив аргументації та ілюстрації такої залежності. При цьому як ілюстративний матеріал використав два літературні явища – жанр російської народної казки і творчість Ф. Достоєвського.

“Одна з основних рис внутрішнього світу російської казки, – пише він, – це малий опір у ній матеріального середовища. А з цим пов’язані й особливості його художнього простору, і особливості його художнього часу, а потім – казкова специфіка побудови сюжету, системи образів тощо”[26].Вислів “опір середовища” вчений пояснює таким чином: “Події у творі можуть бути швидкими або загальмованими, повільними. Вони можуть охоплювати більший чи менший простір. Дія, наштовхуючись на несподівану перепону або не зустрічаючи перепони, може бути то нерівною, то рівною й спокійною (спокійно швидкою чи спокійно повільною). Загалом залежно від опору середовища дії можуть бути вельми різноманітними за своїм характером.

Для одних творів характерна буде легкість здійснення бажань дійових осіб при низьких потенційних бар’єрах, для інших – ускладненість і висота потенційних бар’єрів. Можемо говорити про різні ступені передбачуваності в окремих творах, що надзвичайно важливо для вивчення техніки “зацікавленості читанням”. Такі явища, як турбулентність, криза опору, плинність, кінематична в’язкість, дифузія, ентропія та ін., можуть становити суттєві особливості динамічної структури внутрішнього світу словесного твору.

У російській казці опір середовища майже відсутній. Герої рухаються з надзвичайною швидкістю [...].

Динамічна легкість казки знаходить собі відповідність у легкості, з якою герої розуміють один одного, у тому, що звірі можуть говорити [...].

Динамічналегкістьказкиведе до крайньогорозширенняїїхудожнього простору. Герой для здійснення подвигу їде за тридев’ять земель у тридесятецврство. Вінзнаходитьгероїню“на краю світу” [...]. Час у казціособливий – і при цьому“швидкий”. Подіяможевідбуватисятридцятьліт і три роки, але можевідбутися й в один день. Особливоїрізницінемає. Герої не сумують, не нудяться, не старіють, не хворіють. Реальний час над ними не владарює.

[...] Завдяки особливостям художнього простору й художнього часу в казці виключно сприятливі умови для розвитку дії. Дія в казці відбувається легше, ніж у будь-якому іншому жанрі фольклору.

Ця легкість, як неважко помітити, перебуває в безпосередньому зв’язку із чаклунством казки. Дія в казці не тільки не зустрічає опору середовища, вона ще полегшується різними формами чаклунства та завороженими предметами: килимом-літаком, скатертиною-самобранкою, чарівним м’ячиком, чарівним дзеркальцем [...]”[27].

Отже, такаособливістьвнутрішньогосвітуказки, як слабкий“опірсередовища”,фактичновизначає (врегульовує) таківажливіскладникивнутрішньогосвіту, як час і простір. Але на цьому визначальний вплив головного детермінанта не завершується. Він формує особливості таких “технічних” компонентів поетики, як сюжет, композиція, ритміка.

Інший ілюстративний матеріал, використаний Д. Лихачовим, – творчість Достоєвського. Дія у творах цього письменника “розвивається з надзвичайною швидкістю, відбувається енергійно, жваво. Відповідно до цього, в художньому світі Достоєвського, як і в казці, коефіцієнт опору виявляється вельми низьким. Але оскільки сюжети творів Достоєвського прокладають собі шлях у сфері психологічного та ідейного життя, то саме ця частина внутрішнього світу творів Достоєвського відрізняється найменшим “опором”.

[...]Світ Достоєвського “працює” на малих зчепленнях, окремі частини його мало пов’язані одна з одною. Причинно-наслідкові, прагматичні зв’язки слабкі. Світ цей постійно проглядається з різних точок зору, завжди в русі й завжди немовби подрібнений, з частими порушеннями побутових закономірностей.

У світі Достоєвського домінують різного роду відступи від норми, володарюють деформації, люди відрізняються дивацтвами, для них характерні безглузді вчинки, безглузді жести, дисгармонійність, непослідовність. Дія розвивається шляхом скандалів, різких зіткнень протилежних сутностей. Події відбуваються несподівано, раптово, непередбачувано.

[...] Свобода розповіді в Достоєвського вимагає вже не відсутності опору матеріального середовища, як у казці, а свободи від причинно-наслідкового ряду, від “опору” психології, від елементарної побутової логіки”[28].

Як бачимо, слабкість причинно-наслідкових зв’язків у світі Достоєвського, зумовлена потребою переборення “опору” психології та звичайної побутової логіки, визначає своєрідність внутрішньої організації його літературних творів.

Учений переконаний у винятковій важливості вивчення внутрішнього світу літературного твору. “Вивчаючи художній стиль твору, автора, напряму, епохи, необхідно звертати увагу передусім на те, яким є той світ, у який занурює нас твір мистецтва, який час, простір, соціальне та матеріальне середовище, які в ньому закони психології та руху ідей, якими є ті загальні принципи, на основі яких усі окремі елементи пов’язуються в єдине художнє ціле.

Я впевнений у продуктивності такого підходу до вивчення літератури”[29].

Лихачов застосував буквально кілька методичних підходів до вивчення внутрішнього світу літературного твору. Проте кожен з цих ключів, завдяки тому, що підібраний, сказати б, з абсолютною точністю, відкриває нам внутрішній світ як системно організовану цілісність. Скажімо, виявлення “опору матеріалу”, характерного для того чи іншого художнього світу, є тим чинником, який детермінує інші складники твору. Детермінує, організовуючи всі інші компоненти твору в певну цілісність. Ми недарма дозволили собі розлоге цитування статті Лихачова. Річ у тім, що дослідження, в яких би простежувався організуючий вплив якогось одного детермінанта-компонента на інші складники художнього світу, є рідкісними в літературознавчій практиці. Таку роботу здатний здійснювати дослідник, наділений “абсолютним слухом” до внутрішнього життя твору. “Опір середовища” виконує функцію саме внутрішнього системотворчого чинника.

У статті Лихачова фактично не йдеться про особливості авторського світобачення (світосприймання, світорозуміння) як одну з найпотужніших сил, що визначає формування художнього світу як системно організованої цілісності. Світобачення автора є складником більш широкої категорії, що наділена системо/стиле/формотворчою функцією[30]. Звідси висновок, що головні ключі, якими відкриваються для наукового осмислення художні світи (а наукове осмислення якогось об’єкта прагне зрозуміти цей об’єкт як системно організовану цілісність), лежать у площині категорій “художнє мислення автора”, “особливості світосприймання автора”.

Літературознавча практика підтверджує, що найкращі дослідження, присвячені проблемам індивідуальної поетики того чи того письменника, обов’язково вловлюють цей прямий зв’язок: особливості художнього мислення письменника, особливості його світобачення (світосприймання, світорозуміння) – своєрідність його художнього світу – система “технічних” прийомів, якими він користується. Один з найяскравіших прикладів такого дослідження – “Проблеми поетики Достоєвського” М. Бахтіна. Учений першочергову увагу приділив аналізу художнього бачення письменника. Визначаючи будь-яку рису художнього бачення письменника, він зразу ж пов’язує з нею “технічну” особливість форми, “викликану” нею. “Основною категорією художнього бачення Достоєвського, – пише, наприклад, Бахтін, – було не становлення, а співіснування та взаємодія. Він бачив і осмислював свій світ переважно в просторі, а не в часі. Звідси і його глибокий потяг до драматичної форми”[31]. Подібних спостережень дуже багато в цій праці вченого. Аналізуючи художнє бачення Достоєвського, він створює цілісну картину його художнього світу і таку ж цілісну картину виражальних засобів, пристосованих для втілення цього світу.

Блискучим майстром літературного портрета письменника був академік О. Білецький. Приділяючи велику увагу особистості письменника, вчений бачив у цьому один з найефективніших шляхів до розуміння його художнього світу. Звідси – повнота розуміння індивідуальної поетики письменника та поетики окремих його творів, що підпадали під аналіз. Подібним підходом характеризується манера іншого видатного вченого – С. Єфремова. Найтісніший зв’язок між художнім світом поета і його поетичною “технікою” виявлений Л. Новиченком у його дослідженні “Поетичний світ Максима Рильського”.

Date: 2015-07-27; view: 618; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.009 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию