Удк 329. 78

ПРЕФЕРЕНЦІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

Щербакова О.І., студентка 44 гр. ЕН

Городецька О. Г., к.соц.н., доцент кафедри філософії і соціології

У статті аналізується роль та участь сучасної української молоді в політичному житті країни. Розглядається політичний досвід самоорганізації молоді. Пропонуються пріоритети сучасної державної молодіжної політики.

Постанова проблеми. У суспільно-політичних перетвореннях, що відбуваються в країні, дедалі більшу роль відіграє молодь. Низька політична активність молоді пов’язується з явищем політичної відчуженості, причинами якої, можна вважати брак відповідної мотивації, наявність інших інтересів, індивідуально-психологічні особливості, небажання брати на себе відповідальність, негативне ставлення до політики взагалі, розчарування у певних політичних і громадських лідерах та ідеях. Але сьогодні саме молоді люди часто ініціюють соціально-економічні, політичні і духовні зрушення, адекватні викликам часу.

Аналіз останніх досліджень. Під час проведення різних соціологічних досліджень, пов’язаних з участю студентства та інших молодих людей в політичному житті, виявилось що більшість з них має багато цікавих ідей, але не має бажання їх втілювати, адже не вірить у підтримку країни.

Спостерігаючи перебіг деяких об’єктивних процесів – економічних, юридичних, політичних, інформаційних – у нас дуже мало праць, які присвячені дослідженню чинників і особливостей формування політичної активності громадян у соціально-політичних трансформаціях. Але даній тематиці присвячено праці багатьох видатних українських вчених, серед яких О. Бабина, Н. Гайворонюк, Є. Головаха, В. Горбатенко, П. Кононенко, Ю.Пархомов, О.Нагорна, В.Потульницький, В.Ребкал та ін.

Метою статті є аналіз можливості участі молоді у політичному житті країни.

Виклад основного матеріалу дослідження. Молодіжна політика – певна система ідей, теоретичних положень стосовно місця, ролі та перспектив молоді в суспільстві, закріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах, а також діяльністю суб'єктів молодіжної політики щодо втілення цих теоретичних положень у реальність. Молодіжна політика здійснюється в суспільстві у всіх сферах життєдіяльності молоді як в її інтересах, так і в інтересах суб'єктів молодіжної політики. Суб'єктами її провадження є всі суспільні інституції, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано з молоддю, а також сама молодь [1].

Суб'єктами молодіжної політики є держава, державні органи (що практично реалізують цю політику), політичні партії, громадські організації та об'єднання, профспілки, соціальні інститути (освіти, культури), окремі громадяни і, обов'язково, самі молоді люди. Однією зі складових молодіжної політики є державна молодіжна політика.

Основними завданнями молодіжної державної політики в Україні є: створення гарантованих соціально-економічних, політичних та інших необхідних стартових умов для соціалізації молоді; реалізація проблем, запитів, інтересів молоді – не за рахунок інших соціальних груп; координація зусиль державних органів, партій, організацій, об’єднань, рухів, соціальних інститутів щодо забезпечення умов для розвитку і самореалізації молоді; соціальний захист груп молоді, неспроможних самостійно розв’язувати власні проблеми або хоча б полегшити своє життя [2].

Ступінь зацікавленості політикою та політична активність студентів виявляється в тому, щосучасна молодь України не надто переймається політичними подіями, які відбуваються в суспільстві. Це зумовлюється, вочевидь, тривалою політичною кризою, перманентним виборчим процесом і деяким розчаруванням суспільства в більшості політичних гравців.

За даними соціологічного опитування „Становище студентської молоді України” лише 16% опитаних студентів заявили, що постійно стежать за політичними подіями, ще 46,2% цікавляться політикою періодично. Для 36% респондентів політика не представляє інтересу, причому 16,9% з них не цікавляться політикою принципово, оскільки вона „викликає лише роздратування”.

Одночасно з деяким зниженням інтересу до політики в цілому серед студентства дещо збільшилась кількість членів політичних партій. Так, активними членами політичних партій вважає себе 1,9% опитаних студентів, ще 3,1% є членами тієї чи іншої партії, однак беруть участь лише в окремих партійних заходах. Ще 8,5% респондентів визнали, що не є членами партій, однак інколи беруть участь в окремих заходах.

Близько 77,5 % студентської молоді взагалі нічого не знають про громадські організації або дізнаються про їх діяльність із засобів масової інформації. Лише 4,9% студентів є членами громадської організації і беруть активну участь у її діяльності, 2,5% є членами громадських організацій і беруть участь в окремих заходах. Так само низький відсоток залучення студентської молоді до діяльності молодіжних організацій. Тільки 13,5% студентів є членами молодіжних організацій, натомість тих, хто нічого не знає про такі або дізнається про них із засобів масової інформації, 65,5% [3].

Останніми роками організований студентський рух в Україні активізувався: проведення акцій, зустрічей із представниками адміністрації ВНЗ та органів державної влади, створення різноманітних студентських об'єднань.

Одним із напрямів, доволі поширеним серед радикальної молоді, є неофашистський рух, зосереджений у середовищі „скінхедів”, які нагадують про небезпеку свого існування доволі частими „акціями” побиття чи, навіть, вбивства представників країн Африки та Південної Азії.

Висновки. Молодіжний максималізм, природна енергія юнаків та дівчат, які були такими важливими й необхідними для їх прояву в суспільно-політичному житті країни, на жаль, не проявили себе. Відсутність активного громадянського руху, в тому числі й молодіжного, контролю з боку народу за діяльністю державних чиновників призвела до того, що керівництво держави, місцеві чиновники нерідко приймали непродумані рішення, своїми діями підривали авторитет влади і, як наслідок цього, в країні поглиблювались кризові явища в багатьох сферах суспільного життя, падав рівень матеріального достатку людей.