Тактичні прийоми маніпулювання у взаємодії процесуальних суб’єктів

Маніпулювання в судовому провадженні - це вид взаємодії міжйого учасниками, коли один із них (адресант) свідомо намагаєтьсяпроконтролювати поведінку й дії адресата (іншого учасникапроцесуальної взаємодії), спонукає його поводитися так, як вигідно адресанту. При цьому маніпулятивні прийому застосовуються так, щоб адресат не почував себе об’єктом маніпулювання.

При маніпулюванні можуть застосовуватися коректні (хитрощі) та некоректні засоби (віроломність, сила, погроза).

Види маніпулювання: мовне маніпулювання, софізми в суперечках, прийоми психологічного маніпулювання, прийомі невербального маніпулювання, маніпулювання в області тактики суперечки.

МОВНЕ МАНІПУЛЮВАННЯ- здійснюється шляхом свідомого і цілеспрямованого використання тих чи інших особливостей побудови і застосування мовних висловів. Процесуальний суб’єкт із множини можливих мовних описів деякого становища справ обирає саме ті способи опису, якімають необхідні їй відтінкизначення, що представляють ситуацію у вигідному для неї світлі, викликаютьпотрібний відгук уадресата.

Прийом «плавна зміна смислового значення висловлення» — полягає в тому, що об’єктпроцесуального дослідження (особа, матеріалисправи, речовийдоказ, слід, ознака, факт, обставина показання) може бути представленийза допомогою мовних висловів, які мають різне смислове значення. Так, застосовують як пом’якшені, так і жорсткі висловлення.Евфемізм - означає використання «пом'якшеного», більш «прийнятного» висловлення для позначення об'єкта процесуального дослідження. Як антонім евфемізму використовують пейоративне висловлення - містить негативний смисл для позначення того ж самого об’єкта.

Прийом «розмивання смислового значення» - полягає у застосуванні висловлювань, щоне містять точного смислового значення. Урізних ситуаціяхучасники процесуальної взаємодії намагаються тлумачити їх по-своєму. При цьому застосовують так звані «лозунгові слова» і «пустіформули». «Лозунгові слова» відіграють певну роль у створенніпереконливості висловлення, їх функція передусім полягає у впливі не нарозум людини, ана її почуття. Як приклад можна навести такі поняття:«конституційні права та свободи громадян»,«справедливість», «істина», «внутрішнє переконання», «громадське благо», «цінність длясуспільства» тощо. Усі вони в системі цінностей процесуальнихсуб’єктів займають позитивне місце, тому висловлення, які їх містять, такожбудуть сприйматися позитивно.

«Пусті формули» відрізняються від «лозунгових слів» тим, що слова, які їм відповідають,не займають центрального місця в системі цінностей процесуальнихсуб’єктів, бо не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Однак вони близькі до символічних слів тим, що застосовуються у контекстах, немовби маючи чітке смислове значення, хоча насправді такогонемає. Це, наприклад, такі вислови, як «загальнолюдськіцінності», «імідж судової влади», «якістьрозслідування», «розумні строки» тощо.

Прийом«синтаксичне перетворення» - полягає у виборі порядку слів у висловах, щозастосовуються в процесі аргументації/критики як аргументи або теза.Синтаксичний ефект граматичної форми є особливо по­мітним при порівнянні активної або пасивної форми подан­ня інформації. P.M. Блакар наводить для прикладу такі два речення:

1. «Поліція захопи­ла демонстрантів»;

2. «Демон­странти були захоплені поліцією».

Тут граматичні форми неявно, але прямо вказують на різні контексти. У прикладі (1) поліція діє більш-менш ак­тивно (поліція проводила акцію, вона діяла). У прикладі (2), навпаки, здається, що саме демонстранти поводилися активно і поліція вимушена була діяти проти них. Ще помітнішною ця різниця буде у таких висловах:

1. «Поліція вжила заходів»;

2. «Поліцію змусили вжитизаходів».

Прийом «маніпулювання з агентом дії» - застосування у перебігу процесуальної взаємодіївисловлень, які не містять агента дії, наприклад: «Говорять, що...», «Вважають, що...», «Існує думка щодо...» тощо.Рекомендованийприйом протидії маніпулюванню з агентом дії такий - запропонуватипроцесуальному партнеру конкретизувати висловлену позицію: «Хто говорить?», «Хто вважає?» і «Хто висловив думку?».

Прийом «емоційний вплив» - ґрунтується на застосуваннііллокутивної сили (емоційного навантаження) висловлення. Емоційна складова висловлення може бутияк позитивною, так і негативною.

СОФІЗМИ В СУПЕРЕЧКАХ - логічні помилки варгументації. Аргументи, які застосованоу взаємодії процесуальних суб’єктів, можна поділити на групи: І) аргументи, що стосуються предметавзаємодії,тобто теза, яка захищається або критикується. Такі аргументиназивають аргументами до справи, до суті справи, і їхкваліфікують як коректні; 2) аргументи другої групи не стосуються суті справи, вони не спрямовані на обґрунтування або критику тези, їхзастосовують лише з однією метою - одержати перемогу в спорі. Такі доводи отримали назву аргументів до людини. Вони спрямовані на процесуального партнера, його переконання, дії, поведінку тощо. Аргументи цієї групи вважаються некоректними, їх застосування свідчить про те, що взаємодія заради досягнення об’єктивної істини у судовому провадженні перетворюється на взаємодіїю заради перемоги в юридичному спорі.

Прийом «адвокатський аргумент». Суб’єкт процесуальної взаємодії вважає своїм аргументом помилку протилежної сторони. Наприклад, прокурор неправильно кваліфікує правопорушення (воно повинно бути кваліфіковане за статтею, яка вимагає суворішого покарання), а захисник з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Прийом «аргумент до особи»: суб’єкту взаємодії приписують такі недоліки, реальні або уявні, які зображають його у негативному вигляді, або критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Таким чином адресант відволікає увагу від змісту предмету взаємодії. Цей прийом визнають некоректним.

Прийом «аргумент до авторитету». Суб’єкт з метою підтримки власної позиції посилається на ідеї, імена і погляди людей, які є авторитетами для учасників судового провадження. Цей аргумент застосовують з огляду на те, що представник протилежної сторони не буде сперечатися з ним. Аргумент до авторитету має багато різноманітних форм. Так, апелюють до авторитету суспільної думки: «Вважається загальновизнаним, що...», «Ніхто не сумнівається в тому, що...». У таких випадках можна рекомендувати опоненту запитувати, чому особа, яка наводить такий аргумент, вважає його загальновизнаним.

Апелюють також до авторитету аудиторії: «Присутні погодяться з тим, що...», до авторитету установи: «А в інституті держави і права НАПрН України вважають, що...», до авторитету посади: «Я не можу помилятися, бо я ж все-таки професор...», до авторитету досвіду: «Коли ви пропрацюєте прокурором стільки років, як я...», до власного авторитету: «Ну, знаєте, такого я взагалі не розумію...», до авторитету опонента: «Але ж ви самі говорили, що...» тощо.

Прийом «вимога надмірного уточнення тези»полягає у вимозіпояснення цілкомочевидних речей і понять. Таке уточненняможе призвести донескінченної низки запитань та відповідей. Мета застосування цьогоприйому у судовому провадженні - затягування час.

Прийом «необґрунтоване звинувачення в неясності». Суть такого «звинувачення» полягає у тому, шо з тези висмикуютьсяокремі терміни, фрази, значення яких поза контекстом стаєнеясним; на підставі нього висувають звинувачення в неясності тазаплутаності всієї тези опонента.

Прийом «нечітке формулювання тези».У цьомувипадку процесуальний суб’єкт навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, вислови, які не належать до розумінняіншими учасниками судового провадження.