Оцінка доказів за внутрішнім переконанням в судовому процесі

Внутрішнє переконання є психологічною категорією та містить як об'єктивні, так і суб'єктивні елементи. Об’єктивні засади: професійні якості, фактичні дані, результати оцінки доказів з точки зору повноти, логічної та наукової обґрунтованості; обставини справи; весь процес дослідження доказу, проміжні та остаточні результати.

В основі внутрішнього переконання лежать гносеологічні, логічні, психологічні, а також моральні аспекти діяльності процесуального суб'єкта; його формування спрямоване на подолання сумнівів та пошук істини у справі. Розуміння та оцінка доказу як результату дослідження залежить від накопиченого досвіду, вони формуються вільно, без упливу будь-яких зовнішніх стереотипів. Внутрішнє переконання містить також аспект моральної відповідальності за наслідки, до яких можуть призвести процесуальні рішення.

Тобто повідомлення, які надходять від процесуального суб'єкта, містять суб’єктивний елемент — оцінку доказів — та впливають на суб’єктивні характеристики особи, яка сприймає повідомлення від нього. Тому процесуальний суб’єкт має усвідомлювати й іллокутивнумету комунікативної взаємодії і іншими учасниками судового процесу відверто, зрозуміло, повною мірою представити свою позицію. Таку думку можна поширити на діяльність кожної особи, яка бере участь у судочинстві: вона не може обмежуватися пізнанням істини для себе — її діяльність спрямована на те, щоб довести істину для всіх. Під час взаємодії процесуальних суб'єктів з використанням вербальних засобів відбувається взаємний мовний вплив учасників, що може полягати в 1) інформуванні, 2) переконанні. 3) навіюванні. Особливого значення такі чинники набувають у ході перехресного допиту. В умовах допиту, на досудовому слідстві та в судовому засіданні діють психологічні чинники обміну повідомленнями: формування, сприйняття, розуміння, інтерпретація та надання відповіді. Відбувається емоційний вплив на процесуальну особу з боку інших учасників судового процесу, який накладає відбиток на формування його власної позиції. У таких ситуаціях звернення чи інші повідомлення, спрямовувані певній особі, можуть мати різні комунікативні цілі: продемонструватиневпевненість особи у своїх висновках, змінити її позицію, змусити надавати додаткової аргументації на обґрунтування власної думки, тощо. Тобто, іллокутивну мету як важливу складову інформаційного повідомлення повинні враховувати всі учасники процесуальної взаємодії.

Для забезпечення об'єктивності судового рішення закон вимагаєпроводити оцінку доказів за внутрішнім переконанням. Науковцізвертають увагу на необхідність учасникам судового процесу обґрунтовувати внутрішнє переконання всебічним, повним,об'єктивним розглядом усіх обставин справи, і при цьому суворокеруватися законом. Оцінка доказів за внутрішнім переконаннямозначає, що доказ для процесуального суб’єкта не має заздалегідьвизначеної сили. При оцінці доказунеприпустимі довільні судження, які не ґрунтуються на даних справи.

Категорію внутрішнього переконання науковці пов’язують з категоріями ймовірного та достовірного в судовому процесі. Ймовірності передує недостатньо обґрунтоване знання, а достовірності – навпаки, цілком обґрунтоване знання, яке виключає будь-які сумніви існування протилежного висновку.

Внутрішнє переконання означає досягнення суб’єктом почуття особистої впевненості в тому, що конкретне положення доведене повною мірою чи що поставлене завдання розв’язане.