Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи

Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публічній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи. Врегулювання цих відносин потребує:

1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б розглядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чиадміністративних комісій); 2) покладення обов’язків на органи

управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов’язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністративних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 УпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення; 3) надання зазначеним органам адміністративних юрисдикційних повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно-процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (посадовій особі) порушувати адміністративне провадження, здійснювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити

у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, адміністративний акт), а також здійснювати звернення до виконання рішення (постанови) чи адміністративного акта.Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь-які адміністративні справи вирішуються за загальними правилами, що встановлені державою. Однак різноманіття адміністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційними ознаками об’єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та адміністративно-деліктні провадження зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи.

Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції.

Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характеризується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть:

— адміністративні суди та суди загальної юрисдикції;

— уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади;

— уповноважені органи (посадові особи) місцевого самоврядування;

— непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) громадських організацій, підприємств, установ різних форм власності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органирізноманітних фондів соціального страхування, керівництво

підприємств з питань звернення громадян.

Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України

розглядають і вирішують:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) справи з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму.

Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують:

1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП);

2) питання щодо покладення обов’язку відшкодування заподіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопорушенням.

До компетенції судів (суддів) законодавець відносить найбільш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт. Визначаючи компетенцію судів (суддів) загальної

юрисдикції, законодавець виходить із вимог Конституції України, що ніхто не може бути заарештований інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 29) та конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду (ст. 41). Проте це зовсім не означає, що суди загальної юрисдикції діють як адміністративні органи, і не порушує конституційного принципу розподілу влади. Розгляд і вирішення судами загальної юрисдикції справ про адміністративні правопорушення становить особливу форму здійснення правосуддя у сфері адміністративно-деліктних відносин.

Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади розглядають і вирішують справи:

1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й надання адміністративних послуг;

2) щодо здійснення контрольних повноважень за реалізацією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи

юридичних осіб;

3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб стосовно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв’язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб’єкта;

4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та притягнення правопорушників до адміністративної від-повідальності відповідно до статей 222—24415 КУпАП;

5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самоврядування розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопорушення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністративні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими комітетами місцевих рад Адміністративні комісії вирішують усі

справи про адміністративні правопорушення, крім справ, віднесених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця

особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб’єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції.

Непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) громадських організацій, недержавних підприємств, установ різних форм власності розглядають і вирішують справи відповідно о Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об’єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

— об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

— відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України;

— невідкладно вживати заходів до примирення неправомірних дій, виявляти, усувати причини, які сприяли порушенням;

— забезпечувати поновлення порушеного права, реальне виконання прийнятих у зв’язку із заявою чи скаргою рішень;

— вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

— вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

— не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

— особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.

Законом регламентується порядок розгляду звернення громадян, строки, відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян тощо.

Незважаючи на це, Закон України «Про звернення громадян» одноманітно врегулював процедури в державних і недержавних організаціях, що пояснюється тим, що прийняття рішення будь-яким колективним суб’єктом права потребує процедур (чи то правових, чи то усталених на практиці); хід формування волі такого суб’єкта права не є одноманітним через його штучність. Такий суб’єкт є суто правовою одиницею. Публічний інтерес українського народу в даній сфері виявляється у законодавчому закріпленні процедур формування юридично значимої волі даного типу правозастосовувачів—недержавних колективних суб’єктів»

З наведеного бачимо, що органи адміністративно-процесуальної юрисдикції характеризуються неоднорідністю. Вони різняться за: а) правовою природою утворення — сфера судової влади; сфера виконавчої влади; сфера місцевого самоврядування; б) цілями утворення — утворені виключно для здійснення юрисдикційної діяльності, утворені для здійснення як юрисдикційних, так і інших функцій; в)безпосередньою компетенцією, яка установлюється законодавцем і закріплюється у законодавчих актах щодо кожного органу окремо.

Date: 2015-07-22; view: 702; Нарушение авторских прав