Додаткові права сторін за змістом можна класифікувати на дві групи

1. Право на зміни в позовному спорі.

Позивач має право:

а) змінити підставу або предмет адміністративного позову;

б) збільшити або зменшити розмір позовних вимог;

в) відмовитися від адміністративного позову у будь-який час до закінчення судового розгляду, а в суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Відмова від адміністративного позову тягне закриття провадження у справі та закінчення спору у справі. Тому законодавець чітко врегульовує порядок і наслідки відмови на всіх етапах розгляду справи: під час підготовчого провадження вреульовано ст. 112 КАСУ; під час судового розгляду справи — ст. 135 КАСУ; у суді апеляційної інстанції — ст. 194 КАСУ;

у суді касаційної інстанції — ст. 219 КАСУ.

2. Право на визнання позовного спору.

Відповідач має право:

а) визнати адміністративний позов повністю або частково в будь-який час до закінчення судового розміру. В разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до ст. 164 КАСУ. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Порядок визнання адміністративного позову врегульовано статтями 112, 136 КАСУ;

б) подати заперечення проти адміністративного позову. Заперечення виражається у відхиленні позовних вимог відповідачем з обґрунтуванням відповідними доказами своєї позиції.

Підставами для заперечення можуть бути як процесуальні, так і матеріальні обставини. Процесуальні обставини пов’язані з підсудністю справи, матеріальні — пов’язані з відсутністю права у позивача, відсутністю правового врегулювання матеріальних суспільних відносин та ін. Заперечення адміністративного позову, на наш погляд, це фактична відмова, яка має бути викладена у письмовій формі. Порядок прийняття відмови врегульовано ст. 112 КАСУ;

в) на примирення. Сторони можуть досягти примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. У такому разі суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Порядок ухвалення судових рішень регламентується ст. 160 КАСУ.

До осіб, які обстоюють в адміністративному процесі права і інтереси, належать треті особи. Третіми особами визнаються учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів. Це пов’язане з тим, що рішення, прийняте судом, може суттєво вплинути на юридичний інтерес цих осіб, їх правове становище, оскільки їх інтереси залежать від існуючих між ними і сторонами правовідносинами. Тому участь у справі третіх осіб

обумовлена тим, що вони намагатимуться, щоб було винесено судом таке рішення, яке відповідало б їх інтересам.

Залежно від вимог на предмет спору законодавець розрізняє два види третіх осіб:

а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору:

— можуть вступити у вже порушену справу у будь-який час до закінчення судового розгляду;

— можуть пред’явити адміністративний позов до однієї або обох сторін;

— можуть заявити самостійні вимоги на предмет спору;

— мають право позивача.

Особливістю участі у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, є те, що:

— їх інтереси повністю або частково будуть протилежними інтересам сторін;

— вони втручаються у спір між сторонами, що вже виник.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи із самостійними вимогами суперечить інтересам сторін, законодавець встановлює, що задоволення адміністративного позову таких осіб має

повністю або частково виключати задоволення вимог позивача

до відповідача.

Оскільки втручання у спір між сторонами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, вже відбулися то розгляд справи

починається спочатку;

б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

— можуть вступити у вже порушену справу в будь-який час до закінчення судового розгляду;

— вступають у справу на стороні позивача або відповідача;

— можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути на боці позивача чи відповідача, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією із сторін до процесуальних правових відносин, а також можливість впливу рішення суду у справі між сторонами на права і законні інтереси в публічній сфері третьої особи.

3.В адміністративно­деліктних провадженнях. До осіб, які обстоюють в адміністративно-деліктних провадженнях особисті права та інтереси, належать

: а) особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;

б) потерпілий.

Особами, які притягаються до адміністративної відповідальності можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, посадові особи, тобто фізичні особи, яким на час вчинення правопорушення виповнилося шістнадцять років. Твердження окремих дослідників про наявність адміністративної відповідальності юридичних осіб, що юридичні особи є суб’єктами адміністративних проступків, на наш погляд, є передчасним, необґрунтованим1

.Особи, які притягаються до адміністративної відповідальності, мають право:

а) знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання. Особа має бути ознайомлена з протоколом про адміністративне правопорушення, вносити до протоколу певні пояснення, уточнювати обставини вчинення правопорушення, давати особисті зауваження щодо відомостей, викладених у протоколі. Особа може відмовитися від підписання протоколу, заявивши мотиви такої відмови. Особа, яка притягається до відповідальності має право подавати докази про свою невинуватість шляхом усних і письмових заяв, пояснень, вимог призначення експертизи чи залучення свідків, витребування довідок, документів тощо;

б) при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Право користування юридичною допомогою має суттєве значення для захисту інтересів особи. Однак законодавець надає таке право при розгляді справи. Є думки науковців щодо надання такої можливості ще на більш ранніх стадіях провадження, а саме з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення;

в) користування рідною мовою, користування послугами перекладача;

г) оскаржити постанову у справі в порядку, встановленому статтями 288, 289 КУпАП;

ґ) бути присутніми при розгляді справи. Під час відсутності цих осіб справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас із метою забезпечення законності й охорони прав особи, що притягається до відповідальності, законодавець установлює обов’язкову присутність її при розгляді справ, пов’язаних із: обігом наркотичних засобів; дрібним викраденням чужого майна; користуванням радіочастотним ресурсом України; незаконною торговельною діяльністю; дрібним хуліганством; невиконанням законних вимог працівника міліції та іншими правопорушеннями, перерахованими у ч. 2 ст. 268 КУпАП. У разі неявки чи ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ чи суду, цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.

Потерпілий — це особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. У разі наявності потерпілого його прізвище і адреса заносяться до протоколу, який підписується особою, яка склала протокол, та особою, яка вчинила правопорушення.

За наявності свідків і потерпілих протокол також може бути підписано і цими особами.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про адміністративне правопорушення.

В окремих випадках потерпілого може бути опитано як свідка.

Таким чином, законодавець надає досить широкі права і можливості захисту прав, свобод і законних інтересів у сфері публічних відносин.