Особи,які представляють та захищають інтереси інших осіб

Для захисту своїх прав і законних інтересів у правопорушеннях у сфері управління та провадженнях з адміністративного судочинства суб’єкт звернення, заінтересована особа, сторони (позивач, відповідач), а також третя особа можуть брати участь особисто або через свого представника.

В адміністративно-деліктних провадженнях інтереси особи, яка притягається до відповідальності, і потерпілого, можуть представляти захисники, а щодо неповнолітніх і осіб, які не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники.

З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративний процес (адміністративне процесуальне право) введено правовий інститут, нормами якого опосередковуються відносини, що виникають у зв’язку з процесуальною діяльністю однієї особи від імені та інтересах іншої особи. В процесуальній літературі ведеться дискусія щодо визначення правовідношень у представництві. Тобто ці правовідношення матеріальні чи процесуальні

. Адже Цивільний кодекс України визначає представництво якправовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). I далі, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК).

Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником, спрямовані на

упорядкування правових зв’язків між особою, яку представляють, і судом, тобто мають організаційний характер; виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту прав та інтересів особи, яку представляють.

Зовнішні відносини складаються: а) між представником і судом, які мають інформаційний характер; б) між особою, яку представляють, і судом. Встановлення їх є результатом дій представника.

Представником може бути фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність відповідно до ст. 48 КАС України, а також органи та інші особи, яким законом надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок. Не можуть також бути представниками судді, прокурори, слідчі, крім випадків, коли вони: а) діють як представники відповідних органів (суди, прокуратури, ОВС, СБУ), що є стороною або третьою особою у справі; б) діють як законні представники сторони чи третьої особи.

Підстави виникнення правовідносин представництва є договір або закон (ч. 3 ст. 56 КАС України). Таким чином, існує два види представництва: а) представництво за договором; б) представництво за законом.

Представництво за договором ґрунтується на волевиявленні представника і того, хто бажає мати представника. Це добровільне представництво. При добровільному представництві до представника і того, хто бажає мати представника, висуваються певні вимоги: а) представництво має ґрунтуватися виключно на волі представника і того, хто бажає мати представника; б) представник і особа, яку представляють, мають бути дієздатними. Це пов’язане з тим, що представник стає ще одним учасником внутрішніх правовідносин представника, а особа, яку представляють, повинна свідомо обрати представника. Підставою виникнення добровільного представництва є договір, і це характеризує даний вид представництва як приватноправовий

Представником за договором, зазвичай, виступає адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом маєправо на надання правової допомоги. В такій якості можуть виступати й інші особи.

Представництво за законом є обов’язковим представництвом, не залежить від волі того, кого представляють, його підставами є прямий припис закону чи іншого адміністративного акта, тому характеризується як публічно-правове. Воля особи, яку представляють, вирішального значення не має, бо може бути й недієздатна особа.Можнавиділити кілька видів представництва за законом.

1. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративно-процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб здійснюють їх законні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом (ст. 242 ЦК України). Законодавець не конкретизує віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність. Аналіз законодавства дає можливість стверджувати, що це 14-річний вік. Наприклад, засновником молодіжних та дитячих організацій може бути особа 15-річного віку, а членами цієї організації можуть бути особи, які

досягли 14 років

Кодексом законів про працю України передбачено вік, з якого допускається прийняття на роботу осіб, які досягли п’ятнадцяти років за згодою одного із батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу, з умовою праці у вільний від навчання час, осіб 14-річного віку за згодою одного із батьків або особи, що його замінює. Хоча ця норма врегульована нормами трудового права, водночас не виключене виникнення публічно-правових відносин, наприклад, пов’язаних із невиплатою заробітної плати, за що передбачена адміністративна відповідальність. Ці особи можуть бути і членами профспілок

Таким чином, представництво здійснюється щодо осіб, які ще не досягли 14-річного віку. Таке представництво є обов’язком представників.

2. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає

адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних фі-зичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати їхні законні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Цей вид представництва характеризується, принаймні, двома ознаками: а) вік неповнолітніх, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, виходячи із попередніх міркувань, слід вважати 14 років, а у разі притягнення доадміністративної відповідальності — 16 років (статті 12, 270 КУпАП); б) на відміну від представництва осіб, що не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, це представництво не є обов’язком, а правом представників, які можуть захищати права, свободи та інтереси зазначених осіб. Такий вид представництва, до речі, встановлено і в адміністративно-деліктних провадженнях щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх чи недієздатних осіб у разі притягнення їх до адміністративної відповідальності (ст. 270 КУпАП).

3. Представництво з ініціативи суду або уповноваженого суб’єкта щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність непрацездатних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, залучаються до участі у справі їхні законні представники;

4. Представництв щодо захисту прав і законних інтересів

органу, підприємства, установи, організації здійснюють їх керівники чи інші особи, уповноважені законом, положенням, статутом, що підтверджується документами, які посвідчують їх службове становище.

5. Представництво щодо захисту прав, свобод і законних інтересів, яке здійснюється органами, громадськими організаціями, адвокатами тощо, яким законом надане право захищати. Це можуть бути політичні й громадські організації, професійні спілки, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи самоорганізації громадян.

Особливе місце в представництві інтересів громадянина або держави посідає прокурор. Він може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд (уповноважений суб’єкт) зупиняє провадження у справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника, якщо він не має права вести справу з підстав, встановлених законом.

Відповідно до законодавства представництво створює певні правові наслідки (ст. 239 ЦК України). Дії представника від імені особи, яку він представляє, породжують у цієї особи відповідні права і обов’язки. Однак для того, щоб дії представникастворили юридичні права і обов’язки для особи, яку він представляє, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження. За змістом ці повноваження мають включати в себе, принаймні, (щонайменше) три умови: а) право представника вчинити власні позитивні дії на користь особи, яку він представляє, від її мені; б) право представника вимагати від особи, яку

він представляє, прийняття на себе юридичних наслідків дій, вчинених представником у межах повноважень; в) установлення змісту і мети дій представника, що може вчиняти він від імені особи, яку представляє. Таким чином, здійснення представни-

ком відповідних функцій можливе за наявності відповідних повноважень, які надають юридичну силу діям представника.

Повноваження представника мають бути підтверджені, визначеними законодавством, належно оформленими документами. Найчастіше ці повноваження засвідчуються довіреністю.

Основні вимоги щодо оформлення довіреності та правила її видачі закріплені у Цивільному кодексі України (статті 244—250) та у Законі України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.

Довіреність має бути не лише у письмовій формі, вона по-винна містити необхідні реквізити:

а) вказівку на суб’єкти — ким і кому видана довіреність;

б) зміст і обсяг повноважень, наданих представникові;

в) дату видачі довіреності. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною;

г) строк дії довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (статті 247, 248 ЦК України). Проте повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі (ст. 59 КАСУ);

ґ) підпис особи, яку представляють (довірителя), в установленому законом порядку, має бути засвідчена.99суб’єкти і учасники адміністративноГоПроцесуальноГо Права

Довіреності, які видаються:

а) від імені органу, підприємства, установи, організації, підписуються керівником або іншою уповноваженою на те законом, положенням, статутом особою і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації;

б) фізичною особою на ведення адміністративної справи,підписуються особисто і посвідчуються нотаріально або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду за місцем його проживання (перебування).

Законодавством передбачені особливі випадки, коли довіреність може посвідчуватися органами, які поряд із виконанням власних функцій, здійснюють функції нотаріального характеру. Це ч. 3 ст. 245 ЦК України та ст. 40 Закону України «Про нотаріат» установлюють перелік осіб, які мають засвідчувати довіреність, що прирівнюється до нотаріального посвідчення. До них належать командири військових частин, з’єднань, установ і закладів, начальники госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ, начальники місць позбавлення

волі, посадові особи виконкомів сільських, селищних, міських рад тощо.

Повноваження представників можуть посвідчуватися, в окремих випадках, крім довіреності, ще й іншими документами:

1) повноваження законних представників підтверджуються:

а) документами, що посвідчують факт родинних стосунків, — паспортом батьків (усиновлювачів), свідоцтвом про народження дитини, актом (документом) про усиновлення дитини, посвідченням опікуна чи піклувальника; б) документами, які підтверджують займану представником посаду в органі, підприємстві, установі, організації щодо відносин з особою, інтереси якої вони представляють;

2) повноваження адвоката, а у адміністративно-деліктних провадженнях захисника як представників посвідчується ордером, який видано відповідним адвокатським об’єднанням або договором на надання правової допомоги чи на ведення адміністративної справи;

3) повноваження членів колегіальних органів (громадських організацій, їх об’єднань, кооперативних організацій тощо)

підтверджуються випискою з протоколу засідання колегіального органу управління;

4) повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі, можуть підтверджуватися усною заявою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання.

Оригінали довіреностей, виписок із протоколу, ордерів, договорів або засвідчені підписом судді копії з них, а також засвідчені підписом судді копії документів законних представників (паспортів, свідоцтв, посвідчень, виписок із протоколів громадських організацій тощо) приєднуються до справи.

Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені у інших державах, повинні бути легалізовані органами Міністерства закордонних справ України. легалізація передбачає: а) підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб; б) встановлення їх відповідності законам України або законам держави перебування дипломатичного представництва чи консульської станови України.

Консульська легалізація здійснюється, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких

надана Верховною Радою України.

Date: 2015-07-22; view: 1122; Нарушение авторских прав