Міжнародна правова допомога у кримінальних справах

Принцип взаємодопомоги є основним положенням для будь-якого процесуального виду міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві, а міжнародна правова допомога — однією з процесуаль­них форм такого співробітництва. Міжнародна правова допомога — це здійснювана на підставі міжнародного договору, принципу взаємності та положень національного законодавства діяльність компетентних органів Запитуваної сторони з надання інформації, матеріалів кримі­нальних справ або проведення окремих процесуальних дій з кримі­нальної справи, яка знаходиться у провадженні Запитуючої сторони (активна допомога), або надання можливості самостійного проведення таких дій на території Запитуваної держави представниками компе­тентних органів Запитуючої сторони, в тому числі консульським шля­хом (пасивна допомога).

Одним із основних джерел права, що регламентують надання між­народної правової допомоги, є Конвенція про правову допомогу і пра­вові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, що уклали держави -члени Співдружності Незалежних Держав у м. Мін­ську 22.01.1993 p., Додатковий протокол до неї від 29.03.1997 p., її Кишинівська редакція від 07.10.2002 p.; Європейська конвенція про

взаємну допомогу в кримінальних справах від 20.04.1959 p. (ETS ЗО) та додаткові протоколи до неї від 17.03.1978 р. і 08.11.2001 р., закони України про ратифікацію вказаних конвенцій, які є правовими підставами міжнародної правової допомоги. Значну роль в укладанні та­ких угод відіграє Типовий договір про взаємну допомогу в галузі кри­мінального судочинства, що затвердила Резолюція 45/117 Генераль­ної Асамблеї ООН від 14.12.1990 р.

Міжнародні договори передбачають можливість застосування іно­земного процесуального законодавства при проведенні процесуаль­них дій, у зв'язку з чим необхідно сформулювати підстави та межі за­стосування іноземного процесуального законодавства.

Фактичні підстави — це достатні дані про об'єктивну неможли­вість проведення запитуваної процесуальної дії в юрисдикції Запи­туючої сторони та існування юрисдикції Запитуваної сторони на про­ведення дій зі збирання, перевірки доказів (їхніх джерел) або іншої значимої для кримінального судочинства інформації. Як привід для надання міжнародної правової допомоги, слід розглядати міжнародне слідче (судове) доручення або безпосереднє виявлення Запитуваною Стороною ознак злочину, який входить до юрисдикції Запитуючої Сторони.

Серед умов надання правової допомоги слід виділити такі: вико­нання дії, щодо якої надійшло доручення, якщо це не суперечить кон­ституційним засадам України та не може заподіяти шкоду її сувере­нітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам України; виконання дії належить до компетенції органів досудового слідства, прокуратури або суду України; дотримання подвійної кри­мінальності при проведенні процесуальних дій примусового характе­ру, правила спеціальності та ін.) та процедури запитування і надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах дозволить забезпечити захист прав людини, допустимість отриманих доказів та ефективність кримінального судочинства в цілому.

Міжнародними договорами та національним процесуальним за­конодавством визначаються форми надання міжнародної правової допомоги, серед яких виокремлюються форми міжнародної правової допомоги, що передбачені міжнародними договорами про правову до­помогу, але які не врегульовані на цей час вітчизняним кримінально- процесуальним законодавством (вручення документів та повісток, способи вручення та його процесуальне оформлення; виклик свідків, експертів, потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів для учас­ті в іноземному кримінальному процесі, їхній обмежений імунітет від адміністративної та кримінальної юрисдикції Запитуючої сторо­ни; доставка осіб, що утримуються під вартою, для допиту як свідків; міжнародний розшук, арешт та конфіскація отриманих незаконно грошових коштів і майна; надання інформації про право іноземної держави тощо).

Розвиток інформаційних технологій створює нові можливості ЩО­ДО дотримання принципових положень кримінального судочинства в

процесі надання міжнародної правової допомоги, серед яких є можли­вість проведення окремих процесуальних дій дистанційно — з засто­суванням теле- або відеоконференцзв'язку та транснаціонального мо­ніторингу каналів зв'язку (М.І. Смирнов). Наприклад, починаючи з квітня 2000 року проведення судових засідань щодо касаційного пере­гляду кримінальних справ з використанням відеоконференцзв'язку застосовує Верховний Суд РФ (див.: www. scourt. gov. ru). Викорис­тання інформаційних технологій у судочинстві за кордоном має ще більші перспективи (http://www. txwd.uscourts.gov) та поширюєть­ся на міжнародну правову допомогу в кримінальних справах.

Відеоконференцзв'язок (обмін оцифрованими відеозображеннями і звуком між двома або більше віддаленими сторонами, що дозволяє учасникам конференції чути, бачити і співробітничати в реальному часі зі своїми співбесідниками) у порівнянні з традиційним порядком виконання міжнародних слідчих (судових) доручень або ж телекон­ференцією дозволяє забезпечити більш ефективне виконання між­народних слідчих доручень з проведення допитів, пред'явлення для впізнання, оглядів місць подій тощо.

Щодо використання в доказуванні фактичних даних, отриманих за межами України, у тому числі приватним шляхом слід звернути увагу на додаткові критерії допустимості доказів, отриманих за допо­могою міжнародної правової допомоги (зокрема, презумпції відповід­ності доказу вимогам процесуального законодавства держави, місця його збирання; дотримання порядку запиту та надання міжнародної правової допомоги, існування обмежень у використанні інформації, отриманої в процесі міжнародної правової допомоги, наприклад пра­вила конкретності (спеціальності).

Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, що уклали держави-члени Спів­дружності Незалежних Держав у м. Кишиневі від 7.10.2002 p., Дру­гий додатковий протокол від 8.11.2001 р. до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах від 20.04.1959 p., як і Договір ЄС про взаємодопомогу в кримінальних справах між держава­ми-членами Європейського Союзу 2000 p., передбачають можливість створення т. зв. спільних слідчих груп (joint investigation teams) для розслідування транснаціональних злочинів. Особливий статус спіль­них слідчих груп позначається на особливостях проведення спільною слідчою групою процесуальних дій та прийняття процесуальних рі­шень, давання доручень національним слідчим та іншим правоохоронним органам. Однією з проблематичних сфер діяльності спільних слідчих груп є прокурорський нагляд та судовий контроль за діями та рішеннями спільних слідчих груп, а також вирішення питання про закінчення розслідування спільними слідчими групами та подальшу підсудність розслідуваних ними кримінальних справ.