Особливості правової регламентації та принципи транснаціонального кримінального процесу

Основою правової регламентації міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві є міжнародно-правові норми. Такі міжнародно-правові норми можуть міститися як в актах договірного характеру, так і в актах міжнародних організацій (наприклад, Ради Безпеки ООН), та мати імперативний або рекомендаційний характер.

Основним джерелом, як транснаціонального, так і міжнародного кримінально-процесуального права, є міжнародний договір, а друге місце займає міжнародний звичай.

До допоміжних джерел права міжнародного співробітництва в кри­мінальному судочинстві відносяться внутрішньодержавні акти, між­відомчі угоди, рішення міжнародних організацій, та з врахуванням іманентних особливостей — рішення міжнародних судових органів.

Всі міжнародні договори у сфері міжнародного співробітництва у кримінальному судочинстві можуть бути класифіковані на догово­ри загального характеру (Віденська конвенція про право міжнарод­них договорів 1969 p., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 p., тощо); спеціальні щодо захисту прав людини (Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 p.), спеціальні щодо взаємодії з питань провадження в кримінальних справах (дво­сторонні, багатосторонні, універсальні та видові), спеціальні щодо протидії окремим видам злочинів (Конвенція ООН проти транснаціо­нальної організованої злочинності 2000 p., тощо).

Крім того, окремими відомствами (Генеральною прокуратурою України, Міністерством юстиції України, МВС України тощо) укладе­ні також угоди з аналогічними органами іноземних держав.

Міжнародним співтовариством розроблені також типові договори щодо окремих питань співробітництва в кримінальному судочинстві

(наприклад, Типовий договір про взаємну допомогу в галузі кримі­нального правосуддя, затверджених Резолюцією № 45/117 Генераль­ної Асамблеї ООН від 14.12.1990 p.). Відповідно до Закону України від 12.09.1991 р. «Про правонаступництво України» (ст. 7), Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23.08.1978 р. з нотами України, надісла­ними в січні 1994 р. до посольств іноземних держав, Україна є право­наступником по двостороннім договорам колишнього СРСР з питань кримінального судочинства.

До системи національних джерел права, що регламентують міжна­родне співробітництво в кримінальному судочинстві входять Консти­туція України, Рішення Конституційного Суду України, КК України, КПК України (ст. 31), Закон України «Про прокуратуру» та інші за­кони України, що визначають статус правоохоронних органів та судо­устрій України, особливості протидії окремим видам злочинів, закони України про ратифікацію міжнародних договорів (без яких, за існу­вання інституту застережень, неможливо повністю з'ясувати зміст певних міжнародних договорів для нашої держави). Незважаючи на вимоги ст. 93 Конституції України, питання про міжнародне співро­бітництво в кримінальному судочинстві з числа внутрішньодержав­них джерел переважно регламентуються підзаконними нормативно- правовими актами, серед яких особливе місце займає Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань криміналь­ного судочинства, затверджена наказом Міністерства юстиції Укра­їни, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністрації України, Державного департа­менту України з питань виконання покарань 29.06.1999 р. № 34/5 /22/103/512/326/73 та відомчі накази (наприклад, Генерального прокурора України № 9 від 07.05.2004 р. «Про організацію роботи ор-, ганів прокуратури України в галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги»).

Серед принципів міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві в літературі виділяють загальні (характерні для міжна­родного співробітництва в будь-якій сфері, в тому числі загальновиз­нані принциии) та спеціальні принципи співробітництва (О.І. Вино­градова, В. М. Волженкіна, М.І. Смирнов).