Характеристика основних положень досудового слідства

Основні положення або загальні умови досудового розслідуван­ня — це визначені законом на підставі принципів кримінального про­цесу правила, які відображають характерні риси та особливості досу­дового розслідування, як стадії, і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб.

До таких положень слід віднести норми КПК, які регулюють: 1) своє­часний початок досудового розслідування; 2) додержання правил про підслідність кримінальних справ; 3) строки досудового розслідування; 4) об'єднання і виділення кримінальних справ; 5) взаємодію слідчого з органом дізнання; 6) використання групового (бригадного) методу роз­слідування; 7) направлення окремого доручення слідчим; 8) недопусти­мість розголошення даних досудового розслідування; 9) використання науково-технічних засобів та методів при розкритті й розслідуванні злочинів; 10) заявлення і вирішення клопотань та деякі інші правила І положення.

1. Своєчасний початок досудового слідства (ст. 113 КПК). Зміст цього положення полягає в наступному:

— досудове слідство розпочинається тільки після порушення кри­мінальної справи;

— слідчий (особа, яка проводить дізнання) зобов'язаний негайно розпочати провадження розслідування в порушеній ним чи переданій Йому кримінальній справі;

— слідчий може прийняти кримінальну справу до свого прова­дження, не очікуючи на закінчення десятиденного строку дізнання;

— із моменту прийняття кримінальної справи до свого проваджен­ня слідчий (і особа, яка проводить дізнання) несе повну відповідаль­ність за законне і вчасне прийняття рішень про спрямування досудо­вого слідства і провадження слідчих дій.

Але законодавець допускає провадження слідчих дій у криміналь­ній справі і без прийняття її до свого провадження:

а) у разі виконання доручень (ч. З ст. 114 КПК) і окремих доручень (ст. 118 КПК) слідчого;

б) якщо розслідування здійснює група (бригада) слідчих (ст. 110 КПК);

в) якщо частину слідчих дій проводить прокурор (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК) або начальник слідчого відділу (ч. 2 ст. 114^і КПК);

г) якщо слідчу дію виконує особа однієї статі з учасником, щодо якого проводиться слідча дія (з обшукуваним — ч. 4 ст. 184 КПК, з освідуваним — ч. З ст. 193 КПК);

д) якщо слідчі дії здійснюються в порядку виконання судового до­ручення (ст. 315¹ КПК).

2. Додержання правил про підслідність кримінальних справ (ст. 112 КПК). Правила про підслідність встановлюють межі компетенції слідчих щодо досудового розслідування кримінальних справ.

Підслідність кримінальних справ — це сукупність встановлевих законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Таким чином, підслідність обу­мовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними орга­нами досудового розслідування.

Розрізняють шість видів підслідності кримінальних справ: пред­метна (родова), персональна, за зв'язком справ, альтернативна, тери­торіальна та виключна (імперативна).

1) Предметна (родова) підслідність. Відповідно до правил предмет­ної (родової) підслідності, орган слідства (слідчий органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури чи податкової міліції) який по­винен розслідувати справу, визначається характеристиками вчинено­го злочину (ч.ч. 1-4 ст. 112 КПК).

2) Персональна (спеціальна, суб'єктна) підслідність визначаєть­ся характеристиками суб'єкта злочину. Наприклад, усі кримінальні справи про злочини, вчинені:

— неповнолітніми — є підслідними слідчим органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК);

— військовослужбовцями — слідчим військової прокуратури (за наказом Генерального прокурора України від 5 серпня 1994 р. № 16 "Про підслідність кримінальних справ військовим прокурорам");

— працівниками правоохоронних органів, службовими особами, які посідають особливе відповідальне становище (ст. 9 Закону Украї­ни від 16 грудня 1993 року «Про державну службу»), особами, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад державних службовців — слід­чими органів прокуратури (ч. 1 ст. 112 КПК);

3) Підслідність за зв'язком справ визначається за двома правилами:

а) кримінальну справу розслідує той орган, до підслідності якого належить злочин, у зв'язку з яким порушено кримінальну справу, — наприклад, злочин, передбачений ст. 384 КК, — завідомо неправдиве показання (ч. 6 ст. 112 КПК);

б) якщо слідчі податкової міліції, розслідуючи справу про злочин, віднесений до їх компетенції, встановлять певні злочини, вчинені осо­бою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, то вони розслідуються слідчими податкової міліції (ч. 4 ст. 112 КПК).

8) Альтернативна підслідність. Згідно з правилом щодо визначен­ня альтернативної підслідності кримінальні справи про деякі злочини є підслідними кільком органам досудового слідства. Тому їх розслідує той орган, який виявив злочин і порушив у зв'язку з цим криміналь­ну справу. Як правило, ці злочини завдають істотної шкоди загаль­носуспільним інтересам, а тому їх розслідування є вкрай актуальним для суспільства. З цієї причини законодавець створює умови з метою запобігання втрати часу на розслідування справ, пов'язаних з їх на­правленням за підслідністю від одного органу до іншого. Наприклад, справи про легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого май­на, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК), є підслідними органам досудового слідства одночасно всіх відомств.

9) Територіальна підслідність. Згідно з нею вирішують питання про те, слідчий якого саме адміністративного району (області) пови­нен розслідувати кримінальну справу, тобто справи розподіляються між однойменними ланками слідчих органів. Досудове слідство про­вадять у тому районі, де вчинено злочин (ст. 116 КПК). Однак, якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш повного і швидкого його розслідування, слідство може провадитися за місцем:

а) виявлення злочину;

10) перебування підозрюваного, обвинуваченого;

в) перебування більшості свідків.

ІЦо стосується підслідності злочинів, які скоєні на транспорті, зо­крема залізничному, кримінальні справи про такі злочини розсліду­ють слідчі транспортних органів МВС, з урахуванням території відділення дороги і смуги відводу.

В разі виникнення суперечок щодо того, слідчий якої саме адміні­стративно- територіальної одиниці повинен здійснювати розслідуван­ня справи, то подібні спори розв'язують відповідно до правил ст. 117 КПК:

- у межах одного району — районний прокурор;

— у межах області — обласний прокурор;

— якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей — Генеральний прокурор України або його заступник.

6) Виключна (імперативна) підслідність. Згідно з її правилами ор­ган, який буде здійснювати досудове слідство, визначає своїм рішен­ням відповідний прокурор. Таких правил два:

а) слідчі прокуратури, окрім злочинів, вказаних в ч. 1 ст.112 КПК, за постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів можуть розслі­дувати й інші злочини (ч. 1 ст. 112 КПК);

б) якщо під час розслідування кримінальної справи будуть вста­новлені інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими осо­бою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює на­гляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів (ч. 6 ст. 112 КПК).

3. Додержання строків розслідування. Про строки дізнання вже йшлася мова при характеристиці дізнання, тому зупинимося на стро­ках досудового слідства. Строки досудового слідства виконують дис­циплінуючу функцію щодо посадових осіб, які його здійснюють. На відміну від строків тримання обвинуваченого під вартою досудове слід­ство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Воно має про­вадитися доти, доки не будуть належним чином досліджені обставини, що входять до предмета доказування в даній справі. Водночас розслі­дування має провадитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів всіх суб'єктів кримінально- процесуальної діяльності. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.

Згідно зі ст. 129 КПК досудове слідство у кримінальній справі по­винно бути закінчено протягом двох місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення проку­рору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи ДО суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, для закриття справи і звільнення від кримінальної відповідальності або до складання постанови про за­криття кримінальної справи.

У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк внаслідок вчиненого обсягу справи, її складності його може бути продовжено:

— до 3 місяців — районним, міським (і прирівняним до них) про­курором.

— до 6 місяців — обласним (і прирівняним до нього) прокурором;

— далі продовжувати строки досудового слідства можуть лише Ге­неральний прокурор України або його заступник у виняткових випад­ках (в межах строків притягнення до кримінальної відповідальності).

Водночас слід мати на увазі, що викладені правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, яка вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин (ч. 5 ст. 120 КПК).

При поверненні судом справи для провадження додаткового роз­слідування, а також відновленої закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Надалі зазначений строк продовжують на загальних підставах.

Перед закінченням встановленого законом (а надалі — продовже­ного відповідним компетентним прокурором) строку досудового слід­ства слідчий повинен порушити клопотання про продовження строку досудового слідства.

Клопотання про продовження строків досудового слідства перед відповідним прокурором оформлюється у вигляді постанови слідчого, в якому, окрім реквізитів, що вказані в ст. 130 КПК, викладаються причини, внаслідок яких необхідно продовжити строк слідства: які основні слідчі дії проведені і які необхідно ще провести для закінчен­ня слідства; який строк необхідний для їх виконання; клопотання про продовження строків слідства перед відповідним прокурором з визна­ченням строку провадження.

Постанова, погоджена з прокурором, який здійснює нагляд за слідством, направляється прокурору, який має право на продовжен­ня строку досудового слідства, з таким розрахунком, щоб вона могла бути розглянута і вирішена до закінчення встановленого законом або продовженого прокурором строку слідства.

4. Об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК). Об'єднання і виділення кримінальних справ є правом, а не обов'яз­ком слідчого.

Кримінальні справи об'єднують в одне провадження з двох підстав:

— якщо кількох осіб-співучасників обвинувачують у вчиненні од­ного чи декількох злочинів;

— якщо одну особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів. Виділення кримінальних справ допускається тільки у випадках,

зумовлених необхідністю і якщо це не може негативно позначитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження й вирішення справи. Підставами для виділення кримінальної справи є:

1) достатні дані, які свідчать про те, що якийсь злочин або особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;

2) зупинення провадження у кримінальній справі з обвинувачення кількох осіб щодо однієї або кількох із них у зв'язку з тяжкою хворо­бою чи ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

3) згода прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування, на направлення справи до суду в час­тині доведеного обвинувачення у разі, якщо неможливо закінчити роз­слідування справи у повному обсязі у строки тримання особи під вар­тою (якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу) (ч. З ст. 156

КПК); встановлення підчас розслідування кримінальної справи інших злочинів, вчинених особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство (ч. 6 ст. 112 КПК);

4) участь неповнолітнього у вчиненні злочину разом із дорослим (ч. 1 ст. 439 КПК).

Неправильне об'єднання або роз'єднання кримінальних спряв може бути підставою для повернення справи па додаткове розсліду­вання (ст. 246 КПК).

Про об'єднання справ в одне провадження або виділення справи в окреме провадження особа, що проводить дізнання, слідчий або про­курор складають постанову.

5. Взаємодія слідчого з органом дізнання — це основана на вимо­гах закону, узгоджена за цілями, місцем, часом діяльність незалеж­них суб'єктів кримінального процесу (слідчого та органу дізнання), спрямована на вирішення завдань розслідування злочинів.

Слідчий і орган дізнання діють у межах своєї компетенції. Єдині цілі досягаються узгодженими діями цих суб'єктів із використанням притаманних для кожного із них методів і засобів.

Мета узгодженої діяльності слідчого та органу дізнання, як її ба­жаний результат, є спільною для цих органів, бо за наявності різних цілей буде неможливим сам факт узгодженості дій.

Форми взаємодії слідчого з органом дізнання можуть бути як про­цесуальні, так і непроцесуальні.

Процесуальними формами взаємодії слідчого з органом дізнання є:

1) виконання органом дізнання слідчих дій та оперативно-розшу­кових заходів з$ дорученням слідчого. Згідно з ч. З ст. 114 КПК слід­чий у справах, які він розслідує, має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення окремих розшукових і слідчих дій. Вони є обов'язковими для органу дізнання. Доручення і вказівки слідчого надсилаються начальнику органу дізнання у письмовій фор­мі у вигляді листа або постанови, де повинні бути чітко сформульовані питання, які належить з'ясувати, і викладена інформація, що необ­хідна для виконання доручення. Строк виконання доручення, як пра­вило, не повинен перевищувати 10 діб. Якщо за цей час виконати його неможливо, то слідчий і орган дізнання визначають окремий строк з урахуванням конкретних обставин справи.

Для розкриття і розслідування тяжких, багатоепізодних злочи­нів, коли це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спільним рішенням керівників ор­гану дізнання і слідчого підрозділу, прокурора можуть створюватися спеціальні слідчо-оперативні групи (СОГ).

2) вжиття органом дізнання оперативно-розшукових заходів з ме­тою встановлення особи, яка вчинила злочин, та інформування слід­чого (в письмовій формі) про результати оперативно-розшукових за­ходів, здійснених для досягнення цієї мети (ч. З ст. 104 КПК);

3) сприяння працівників органу дізнання при проведенні окремих слідчих і розшукових дій. Ця форма взаємодії слідчого з органом ді­знання реалізується шляхом залучення органу дізнання для прове­дення таких слідчих дій, як огляд місця події, обшуку, виїмки, від­творення обстановки та обставин події, до опитування громадян, які проживають неподалік від місця події, для виявлення осіб, причетних до вчинення злочину, свідків, потерпілих. їх участь у проведенні слід­чих дій засвідчується відповідним записом у протоколі слідчої дії.

Для забезпечення негайного реагування на повідомлення про зло­чин і виїзду на місце події при чергових частинах органів внутрішніх справ створюють у необхідному складі тимчасові або постійні слідчо- оперативні групи, до яких входять слідчий, оперуповноважений, спеціаліст-криміналіст, кінолог, судовий медик;

4) сприяння слідчому у здійсненні ним заходів процесуального при­мусу (наприклад, припинення опору слідчому з боку окремих осіб), ви­конання постанов слідчого про привід учасників досудового слідства (потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого), які ухиляються від явки за викликом (ч. 2 ст. 70, ч. З ст. 72, ст.ст. 135,136 КПК);

5) виконання органом дізнання постанови слідчого про розшук об­винуваченого (ст. 139 КПК).

До непроцесуальних форм взаємодії слідчого з органом дізнання належать: спільний аналіз та оцінка оперативної обстановки й ре­зультатів роботи, узгоджене планування слідчих дій і оперативно- розшукових заходів, виконання на основі спільних планів заходів з профілактики правопорушень, взаємний обмін інформацією за по­відомленнями про злочини, спільне використання засобів зв'язку і транспорту, можливостей інформаційних систем, криміналістичних та оперативно-розшукових обліків, тощо.

Координацію діяльності органів дізнання і досудового слідства з розкриття і розслідування злочинів здійснюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової міліції) у межах свого відомства, а прокурор — всіх органів розслідування.

6. Застосування групового (бригадного методу) розслідування (ст. 119 КПК). На підставі вказаної норми розслідування особливо складних, великих за обсягом багатоепізодних кримінальних справ може доручатися групі або бригаді слідчих, до складу якої може вхо­дити від кількох до десятків слідчих. Про утворення бригади має бути винесена окрема постанова, або про це зазначається в постанові про порушення кримінальної справи.

Створити бригаду слідчих мають право начальники слідчих під­розділів і прокурор. Останній може доручити розслідування справи слідчим з різних відомств і різних адміністративно-територіальних одиниць. Один із слідчих призначається старшим (керівником брига­ди) і він приймає справу до свого провадження, про що складає окрему постанову. Він організовує роботу слідчих на доручених їм ділянках (визначених за епізодами і суб'єктами злочинної діяльності), виконує гам необхідні у справі слідчі та інші процесуальні дії, складає основні процесуальні документи (постанови про притягнення як обвинуваче-

ного, обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, об'єднання і виділення кримінальних справ тощо), а за результатами розслідуван­ня — підсумковий документ (єдиний обвинувальний висновок, поста­нову про закриття справи та інші) (ст. 212 КПК).

Постанова про створення слідчо! групи (бригади) оголошується об­винуваченому та іншим учасникам досудового слідства з роз'ясненням їм права на відвід будь-якого з членів бригади.

Для сприяння роботі слідчої групи до неї може входити і необхідна кількість оперативних працівників органів дізнання.

Виконуючи слідчі та інші процесуальні дії на дорученій ділянці розслідування, член слідчої бригади діє самостійно і несе персональну відповідальність за якість виконаної роботи.

Слід також зазначити, що участь молодих спеціалістів у складі слідчої бригади — це добра школа, де вони мають змогу під керівниц­твом досвідчених слідчих значно підвищити свій професійний слідчо- прокурорський рівень.

7. Направлення окремого доручення слідчим. Згідно зі ст. 118 КПК слідчий має право проводити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших районах, областях. Він має право також доручити проведення цих дій слідчому або органу дізнання іншого району, які зобов'язані виконати це доручення в десятиденний строк.

Окреме доручення дозволяє виконати певні слідчі дії компетент­ним органом у досить стислий строк і з меншими затратами сил і ко­штів. На відміну від доручення слідчого органу дізнання, передбаче­ного ч. З ст. 114 КПК, окреме доручення слідчий дає органу дізнання за межами свого району.

Отже, окреме доручення — це, як правило, письмове прохання слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, до слідчого органу або органу дізнання іншого адміністративного райо­ну про виконання.там окремих слідчих дій. Однак у межах свого міс­та чи району, хоч і розділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний проводити особисто всі слідчі дії (ч. 2 ст. 118 КПК).

КПК не обмежує прямо коло слідчих та інших процесуальних дій, які можуть провадитися в інших районах за дорученням слідчо­го. Проте, враховуючи, що всю повноту відповідальності за законне і своєчасне проведення розслідування несе той слідчий, у проваджен­ні якого знаходиться справа, він не може доручити проведення таких найважливіших у кримінальній справі процесуальних дій, як вине­сення постанови про притягнення як обвинуваченого, пред'явлення обвинувачення, допит обвинуваченого, застосування запобіжних за­ходів, ознайомлення учасників процесу з матеріалами закінченого слідства, винесення рішення, яким завершується провадження, на­віть в окремій його частині (закриття справи щодо окремої особи або за окремим епізодом).

Не рекомендується також доручати провадження складних у про­цесуальному та тактичному плані таких слідчих дій як: відтворення обстановки і обставин події в будь-якій формі (перевірка показань на місці або слідчий експеримент); пред'явлення для впізнання особи,

особливо поза межами візуального контакту; підготовку та призна­чення судових експертиз, ексгумацію трупа та деяких інших.

На практиці окреме доручення оформлюється у вигляді офіційного листа на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або началь­ника органу дізнання іншого району, міста України. В цьому листі коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що викликали потребу в проведенні слідчих дій за межами району, в якому прово­диться слідство; зазначається, яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні, за якою адресою вислати документи й речові докази.

За своїм обсягом окреме доручення не повинно підміняти саме слід­ство. В разі потреби в здійсненні значної кількості слідчих дій за ме­жами району слідчий повинен сам виїхати у відрядження і викона­ти їх.

До вказаного листа слідчий повинен додати документи, які необ­хідні для проведення відповідної слідчої дії (постанову про проведення обшуку, санкціоновану з прокурором або постанову судді, якщо мова йде про обшук житла чи іншого володіння особи; витяги з протоколів вже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).

Десятиденний строк виконання окремого доручення обчислюєть­ся з дня його одержання органом досудового слідства чи органом ді­знання.

Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слід­чому, який дав доручення.

У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручен­ня, зазначає, за чиїм конкретно окремим дорученням вони проводи­лися.

Слідчий або орган дізнання, виконуючи окреме доручення, має пра­во провести й інші слідчі та пошукові дії, якщо в цьому виникне необ­хідність, і ці дії тісно пов'язані з вказаними в окремому дорученні.

Направлення слідчим окремого доручення органом розслідування іноземних держав здійснюється відповідно до договорів України про правову допомогу у кримінальних справах з цими державами (ст. 31 КПК).

8. Недопустимість розголошення даних досудового слідства. На відміну від судового розгляду кримінальної справи, досудове розслі­дування є лише частково гласним. Відповідно до ст. 121 КПК дані до­судового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або про­курора і лише в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. До таких даних належать усі одержані під час розслідування відомості: показання допитаних осіб, результати очних ставок, обшуків, виснов­ків експертиз, відтворення обстановки та обставин події, тощо.

Існування цієї заборони зумовлене тим, що передчасне розголо­шення даних розслідування, тобто повідомлення цих даних третім особам в усній бесіді, публічному виступі, в пресі тощо, може скомп­рометувати людину, негативно вплинути на розкриття злочину, ви­криття винних, бо обізнаність окремих зацікавлених осіб чи цілих організованих злочинних угруповань про те, в якому напрямі йде роз- слідування, які конкретно слідчі та інші процесуальні дії будуть вико­нуватися, дозволить їм активно протидіяти зусиллям слідчого та орга­ну дізнання, перешкоджати встановленню істини шляхом знищення документів, речових доказів, переховування викраденого майна, за­лякування чи навіть знищення осіб, які можуть бути свідками чи по­терпілими у справі, створення умов для ухилення осіб, причетних до вчинення злочину, від розслідування і т.д. Тому ст. 121 КПК дозволяє названим вище особам, в необхідних випадках попередити свідків, по­терпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошу­вати без їх дозволу даних досудового слідства. Винні в цьому несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Засоби масової інформації і журналісти вправі розголошувати дані досудового слідства, якщо на це мається письмовий дозвіл прокурора або слідчого.

Не допускається розголошення відомостей про приватне життя учасників кримінального судочинства без їх дозволу.

Закон не визначає форму попередження про нерозголошення да­них досудового слідства. Однак попередження про недопустимість розголошення (якщо такий був) доцільно фіксувати або в протоколі певної слідчої дії, результати якої слідчий забороняє розголошувати, або в окремому протоколі чи іншому документі, наприклад, підписці. Наявність таких документів буде дисциплінувати учасників процесу та інших осіб і в майбутньому дасть змогу обґрунтовано вирішити пи­тання про їх кримінальну відповідальність за ст. 387 КК.

Заборона розголошувати таємницю слідства не поширюється на підозрюваного і обвинуваченого.

Вимоги ст. 121 КПК не означають, що слідчий зобов'язаний прово­дити досудове слідство негласно. В разі необхідності слідчий може ін­формувати громадськість або трудовий колектив про деякі обставини скоєння злочину, звернутися за допомогою до населення через пресу, по радіо, телебаченню. Таємниця слідства має тимчасовий характер і після закінчення досудового слідства, а потім у суді всі матеріали кри­мінальної справи стають доступними сторонам.

9. Використання науково-технічних засобів при розкритті й роз­слідуванні злочинів. Науково-технічні засоби досить широко засто­совуються у сфері кримінального процесу, зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Використовують їх, і нерідко досить вдало, злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засо­би і зброю, різноманітні засоби скоєння злочинів, а й сучасні прила­ди спостереження, пристрої для зняття інформації з каналів зв'язку, найновішу радіо-, теле- і відео- апаратуру. Тому без відповідного тех­нічного оснащення органів розслідування значно ускладнюється роз­криття і розслідування злочинів, боротьба зі злочинністю в цілому.

До науково-технічних засобів, які використовуються при прова­дженні розслідування, криміналісти відносять систему загально-технічних, пристосованих і спеціально розроблених приладів, апаратів.

устаткування, інструментів, пристосувань, матеріалів, а також ме­тодів їх застосування з метою виявлення, фіксації, вилучення, дослі­дження доказів для більш ефективного проведення розслідування й попередження злочинів.

Відповідно до ч. 6 ст. 114 КПК при провадженні різних слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис (персональний комп'ютер), звукозапис, стенографування, фотографування, кіно­зйомку та відеозапис. Комплекти науково-технічних засобів розмі­щуються в спеціально обладнаних криміналістичних лабораторіях, різного роду пристосування, що входять до комплекту слідчого порт­феля, і портфеля прокурора-криміналіста.

Порядок застосування при провадженні дій найважливіших науково-технічних засобів — аудіо-, відео-, кінозйомки — детально врегульований у законі (ст.ст. 85¹, 85² КПК).

Для ефективного застосування науково-технічних засобів слідчі і співробітники органів дізнання самі повинні набути навиків їх вико­ристання, а при необхідності — запрошувати спеціалістів для участі у проведенні слідчих дій, мати вичерпну інформацію про сучасні мож­ливості експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не завжди вміє відшукати матеріальні сліди зло­чину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого інколи наза­вжди втрачаються важливі докази.

Застосування науково-технічних засобів при провадженні розслі­дування повинно і надалі розширюватися, але в межах кримінально- процесуального закону, який має визначати правила допустимості застосування, виходячи з їх наукової обґрунтованості, об'єктивності й достовірності одержуваних результатів і забезпечуючи права й за­конні інтереси особи. Вони не повинні суперечити нормам етики, при­нижувати честь гідність особи, паралізувати волю людини.

10. Заявлення і вирішення клопотань (ст. 129 КПК). Клопотання — це звернення у письмовій чи усній формі заінтересованого учасника досудового слідства до посадової особи, яка його веде з метою домогти­ся виконання певних процесуальних дій на свою користь.

Учасники досудового слідства (підозрюваний, обвинувачений, його захисник, а також потерпілий і його представник, цивільні позивач і відповідач або їх представники) мають право заявити клопотання про виконання будь-яких слідчих дій.

Слідчий зобов'язаний у строк не більше трьох діб розглянути і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи. Про результати розгляду клопотання повідомити особу, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова (ч, 2 ст. 129 КПК).

11, Складання процесуальних документів при провадженні досудо­вого розслідування. Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, що проводить дізнання, повинні фіксуватися в одному або декількох процесуальних документах, форма яких встановлена зако­ном. ЦІ документи повинні фіксувати підстави, місце, час і порядок

проведення процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об'єктивність дослідження обставин справи, законність і обґрунтованість прийняття органом розслідування процесуальних рі­шень, забезпечення прав учасників процесуальних дій.

Основними процесуальними документами, які складаються під час провадження розслідування є: постанови, подання, протоколи, обви­нувальний висновок. Серед інших слід виділити окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора (ст.ст. 23, 114,118 КПК).

Постанова — це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, а також рішення, котрі виніс суддя одоноособово чи апеляційний суд (ст.ст. 32, 130 КПК).

Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час прова­дження досудового слідства у випадках, зазначених КПК, а також у випадках, коли визнає за необхідне слідчий чи прокурор, складається мотивована постанова.

У постанові зазначається місце та час складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, й обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття КПК, на підста­ві якої прийнято рішення (ст. 130 КПК).

Нагадаємо, що відповідно до ч. 5 ст. 114 КПК, постанови слідчого, винесені у кримінальній справі, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

У КПК є норми, що регламентують вимоги до форми й змісту щодо конкретної слідчої чи процесуальної дії (постанова про обрання за­побіжного заходу, притягнення як обвинуваченого, закриття справи тощо).

Протокол — це документ про проведення слідчої дії, ЇЇ змісту та на­слідки (ст.ст. 32, 85 КПК). Конкретні вимоги до складання протоколів про проведення певних слідчих дій міститься у відповідних нормах КПК: щодо протоколу допиту обвинуваченого (ст. 145 КПК), свідка (ст. 170 КПК), протоколів пред'явлення для впізнання (ст. 176 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), огляду, освідування, відтворення обста­новки та обставин події (ст. 195 КПК), протоколу про оголошення об­винуваченому про закінчення слідства і про пред'явлення йому та його захиснику матеріалів справи для ознайомлення (ст. 220 КПК) та інші.

Особливу увагу законодавець приділяє формі та змісту підсумко­вим документам, за якими справа передається до суду: обвинувально­го висновку (ст. 223 КПК), постанови про направлення справи до суду а метою застосування примусових заходів медичного характеру (ч. З ст. 417 КПК), виховного характеру (ст. 7³КПК), звільнення від кримі­нальної відповідальності (ст.ст. 7, 7², 8, 9,10,11^і КПК).

Значення складання процесуальних документів у стадії досудового розслідування обумовлене тим, що, ознайомлюючись із процесуальни­ми документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять свої висновки про всебічність, повноту та об'єктивність роз­слідування, ступінь забезпечення їх прав. На основі вказаних доку- ментів прокурор, а потім і суд можуть зробити висновки про неповно­ту розслідування, істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на досудове розслідування. їх зміст є пред­метом дослідження в стадії головного судового розгляду, при перегля­ді судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, а також в порядку виключного провадження.

12. Забезпечення прав учасників досудового розслідування. Це положення безпосередньо пов'язане з реалізацією в цій стадії прин­ципів забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам процесу права на захист їх законних інтересів у кримінальному процесі. Як суд та прокурор, слідчий та особа, що про­водить дізнання, згідно зі ст. 53 КПК, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права й забезпечити можливість реалі­зації цих прав. Це означає, що особа, яка проводить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішеннями (постановами) визнані потерпілими, ци­вільними позивачами, підозрюваною, притягненні як обвинувачені, їх представникам як відразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій.

Слідчий та особа, що провадять дізнання, зобов'язані задовольни­ти кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про вста­новлення яких вони просять, мають значення для справи або якщо необгрунтовано обмежуються права учасника процесу. Як вже зазна­чалося вище, строк розгляду клопотання — не більше трьох днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його за­явила. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мо­тивовано постанова (ст. 129 КПК).

Дії і рішення слідчого або особи, що провадить дізнання, можуть бути оскаржені учасником процесу прокурору, чи безпосередньо до суду, а дії та рішення прокурора — вищестоящому прокурору або до суду.

13. Залучення громадськості до розкриття й розслідування зло­чинів. Значну допомогу органам розслідування у розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, і у виявленні причин та умов, що спри­яли вчиненню злочинів, може надати громадськість.

Форми участі громадськості у досудовому розслідуванні можуть бути різними — як процесуальні, так і непроцесуальні.

Процесуальні — це: порука громадської організації або колективу за належну поведінку і своєчасну явку до особи, що провадить дізнан­ня, слідчого, суду підозрюваного чи обвинуваченого при обранні та­кого запобіжного заходу (ст. 154 КПК); звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки колективу під­приємства, установи чи організації (ст. 10 КК).

Непроцесуальні: допомога громадських помічників слідчого, по­відомлення громадянами відповідної інформації після звернення працівників органів розслідування через пресу, радіо, телебачення про допомогу в розкритті злочинів, зокрема у зв'язку з пошуком та виявленням трупів; допомога у розшуку осіб, які обвинувачуються у скоєнні злочинів; прочісування місцевості для виявлення там осіб, які вчинили злочин, речових доказів скоєного злочину та виявлення інших слідів.

При всіх формах участі громадськості у розкритті й розслідування злочинів її представники лише допомагають органам розслідування у встановленні обставин вчинення злочину та осіб, які його вчинили, не замінюючи їх, бо законом їм не надано права самостійно виконувати процесуальні дії у кримінальній справі. Це стосується і громадських помічників слідчого, агентів приватних охоронних та розшукових бюро, тощо.

18. Виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів і вжиття заходів до їх усунення. Закон покладає на орган дізнання, слідчого, прокурора обов'язок виявляти причини і умови, які сприя­ли вчиненню злочину (ст. 23 КПК).

Важливість належного виконання даного обов'язку органами роз­слідування полягає ще й у тому, що саме причини та умови, які спри­яли скоєнню злочину, можуть бути обставинами, що впливають на сутність і характер відповідальності обвинуваченого, вид і розмір по­карання.

Виявивши причини й умови, вказані вище суб'єкти повинні вжити заходів, котрі спрямовані на їхнє усунення, через внесення подання. Не пізніше, як у місячний строк після подання, має бути вжито необ­хідних заходів і про результат повідомлено особу, яка надіслала по­дання (ст. 23^і КПК).

Якщо в ході дізнання, досудового слідства буде встановлено, що в діянні особи, яка притягується до кримінальної відповідальнос­ті, чи в діянні інших осіб є ознаки дисциплінарного порушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Невиконання посадовими особами вимог, що містяться у поданні, залишення їх без розгляду може призвести до настання адміністра­тивної відповідальності (ч. 4 ст. 23^і КПК).

19. Здійснення прокурорського нагляду за законністю в діяльності органів досудового розслідування. Прокурорський нагляд — це одна з найважливіших гарантій законності в діяльності органів дізнання й досудового слідства, він здійснюється на всіх етапах розслідування кримінальної справи.

Конкретним об'єктом прокурорського нагляду є діяльність (безді­яльність) органів дізнання, слідчих, начальника слідчого підрозділу, учасників процесу та всіх інших осіб, які є суб'єктами кримінально- процесуальних відносин.

Прокурор у стадії досудового розслідування зобов'язаний здійсню­вати нагляд за додержанням законів органів дізнання та досудового слідства (ст. 227 КПК) наділяє його досить широкими владними пов­новаженнями, які вже були нами розглянуті в попередніх розділах.

Широкі повноваження у здійсненні відомчого контролю за розслі­дуванням має начальник слідчого підрозділу — щодо підлеглого йому слідчого (ст. 114¹ КПК) та начальник органу дізнання — щодо особи, яка провадить дізнання.

Процесуальний контроль начальника слідчого підрозділу (відді­лення, відділу, управління) має забезпечити правильну організацію слідства, його якість, додержання слідчим вимог кримінального і кримінально-процесуального законів. Головна задача цього контро­лю — не допустити прийняття слідчим незаконних рішень шляхом використання ним повноважень, вказаних у ст. 114^і КПК, але при цьому варто нагадати, що начальник слідчого підрозділу не наділе­ний правом скасовувати процесуальні рішення слідчого.

Оскільки органом розслідування є орган дізнання, а не особа, що провадить дізнання, то вирішальне значення мають рішення началь­ника органу дізнання. Найважливіші процесуальні рішення особи, що провадить дізнання, підлягають затвердження ним. Він може доручи­ти проведення дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження, коли вважає, що інші особи не можуть забезпечити на­лежної якості проведення дізнання.

16. Можливість оскарження до суду низки важливих процесуаль­них рішень органу дізнання, слідчого, прокурора. Учасники процесу мають право оскаржити до суду дії слідчого (ч. 5 ст. 234 КПК), проку­рора (ч.ч. 2, 3 ст. 236 КПК). Зокрема, вони мають право оскаржити до суду постанову про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 236¹ КПК) або в порушенні її (ст. 236⁷КПК), про закриття справи (ст. 236⁵ КПК), та інші дії й процесуальні рішення. Докладніше ці питання розглянуті у відповідних темах цього посібника.

Рекомендовані нормативно-правові акти, судова практика і література

Бьіховский И.Е. Соединение и вьіделение уголовных дел в советском уголовном процессе. — М., 1981.

Григорьев В.Н., Селютин А.В. Подследственность в уголовном про­цессе (понятие, основания и порядок определения, проблеми разгра- ничения): Учебное пособие. — М., 2002.

Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. — К., 2003.

Джига М.В., Ваулін О.В., Лук'янець С.І., Стахівський С.М. Про­вадження дізнання в Україні. — К., 1999.

Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следовате- ля. -К.,1984.

Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутреиних дел: Учебное пособие. — К., 1987.

Крьілов А.В. К вопросу об определении тайньї следствия // Российский следователь. — 2003. — Мк 9.

Криміиально-процесуальнийкодексУкраїни:Науково-практичниЙ коментар / Зя загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. — X,; ТОВ «Одіссей», 2008.

Маляренко В.Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. — К., 1999.

Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних саравах. — К., 1996.

Настільна книга слідчого: [Наук.-практ. видання для слідчих і ді- знавачів] / М.І. Панов, В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін. — 2-ге вид., перероб і доп. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007.

Озерський І.В. Юридико-психологічні аспекти взаємодії слідчого з органом дізнання. — К., 2000.

Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ: деякі питання // Право України. — 2003. — Мв 1.

Шимановский В.В. Общие условия производства предварительно­го следствия. — Л., 1983.

Ягодинский В.Н. Подследственность преступлений. — К., 1994.