Поняття, система та класифікація слідчих дій

Згідно з традицією, яка склалася на сьогодні, всі процесуальні дії, що виконуються в ході дізнання та досудового слідства іменують слід­чими діями, але в теорії та практиці кримінального процесу існує два основних підходи щодо визначення обсягу цієї категорії.

Так, відповідно до першого підходу слідчі дії являють собою спо­сіб здійснення реалізації норм кримінально-процесуального права, а з точки зору особливих процесуальних задач вони розподіляються на­ступним чином:

1) дії, які визначають появу і спрямування кримінальної справи: винесення постанов про порушення справи, про передачу справи за підслідністю, про виділення та об'єднання справ, про зупинення та закриття справи, про направлення справи до суду з обвинувальним висновком або з метою застосування примусових заходів медичного, виховного характеру й інші;

2) дії, якими визначається процесуальне становище учасників роз­слідування: про притягнення особи як обвинуваченого, про визнання

особи потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, розгляд заяв і клопотань про відвід;

3) дії, що спрямовані на збирання і перевірку доказів: допити, огля­ди, обшуки, виїмки тощо;

4) запобіжні заходи та інші заходи процесуального примусу;

5) дії, які забезпечують гарантії прав осіб, які беруть участь у процесі: роз'яснення суб'єктам процесу їхніх прав та обов'язків, за­ходи опіки над дітьми і охорони майна особи, яка взята під варту, пред'явлення обвинувачення, ознайомлення учасників процесу з ма­теріалами кримінальної справи та ін.;

6) дії, які спрямовані на усунення причин та умов, що сприяли вчи­ненню злочину.

Із наведеного не важко побачити, що для цього підходу характер­но те, що поняттю «слідчі дії» надається широке тлумачення і від­повідно до цього слідчими вважаються всі передбачені кримінально- процесуальним законом дії слідчого (органу дізнання, прокурора), які виконуються у кримінальній справі, котра знаходиться в його прова­дженні.

Другий підхід базується на вузькому розумінні терміна «слідчі дії», тобто, як передбачені кримінально-процесуальним законом дії слідчо­го, що виконуються з метою збирання і перевірки доказів. «Способи збирання і перевірки доказів, — як пише проф. Р.С. Бєлкін, — це си­стема прийомів і операцій, які реалізуються в передбачених процесу­альним законом діях слідчого, суду та інших управомочених на те осіб і органів призначених для пошуку, виявлення, отримання, закріп­лення, дослідження фактичних даних (інформації) певного виду».

Систематичне тлумачення ст. 66 КПК дає підставу для висновку про те, що до способів збирання і перевірки доказів відносяться: 1) слідчі та судові дії по збиранню і перевірці фактичних даних; 2) інші способи збирання і перевірки доказів: перевірочні дії в стадії порушення кри­мінальної справи; отримання пояснень, документів і предметів, вимога провести ревізію і надати її результати та ін.

3 21 червня 2001 року ця норма доповнена ще одним положенням, зокрема, ч. З ст. 66 КПК передбачено, що особа, яка проводить дізнан­ня, слідчий, прокурор і суд у справах, які знаходяться в їх проваджен­ні, мають право доручати підрозділам, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи з метою отримання фактичних даних, що можуть бути доказами в криміналь­ній справі.

Серед названих вище способів збирання доказів та їх джерел слідчі дії мають найбільшу питому вагу, а від цього їх нерідко і досить обґрун­товано іменують ще й основним способом збирання доказів на стадії досудового розслідування. Варто погодитися з думкою С.А. Шейфера та інших авторів, що при такому вузькому тлумаченні під «слідчими діями» слід розуміти спосіб збирання і перевірки доказів, що являє со-

бою в свою чергу регламентований кримінально-процесуальним зако­ном і здійснюваний слідчим комплекс пізнавальних та засвідчуючих операцій, що відповідають особливостям слідів певного виду і присто­сованих для ефективного пошуку, сприйняття і закріплення доказової інформації, що містяться в них. Всі інші дії слідчого в кримінальній справі пропонується іменувати процесуальними діями.

В літературі неодноразово пропонувалося, що було за доцільне за­гальне визначення процесуальних і слідчих дій розмістити в ст. 32 КПК, в якій роз'ясняються значення термінів, що вживаються в ко­дексі, а також навести в КПК вичерпний перелік слідчих дій та сфор­мулювати загальну норму щодо провадження слідчих дій, в якій міс­тилися б узагальнені правила про порядок та умови їх виконання (часу і місця, заборони застосувати дії, що принижують честь і гідність гро­мадян, а також, які загрожують життю та здоров'ю, можливості за­стосування науково-технічних засобів т. ін.), оскільки на теперішній час ці положення передбачаються лише стосовно окремих слідчих дій і розташовані вони в різних статтях.

У свій час відомий український процесуаліст О.Я. Дубинський справедливо підкреслював, що закріплення переліку слідчих дій в законі виключило б можливість провадження в слідчій практиці тих дій, які відсутні в цьому переліку, заборонило б можливість викону­вати дії за аналогією (наприклад: «виїмка» і т.зв. «вилучення» пред­метів і документів і т.п.) і обумовило б необхідність законодавчого до­зволу на розробку нових слідчих дій, що зароджуються в практиці та науці*.

Згідно з діючим КПК України перелік слідчих дій такий: затри­мання і допит підозрюваного, допити свідків, потерпілого, обвинува­ченого, судового експерта, очна ставка, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, освідування, відтворення обстановки і обставин події, підготовка і призначення експертизи, а з 2001 р. ще й зняття ін­формації з каналів зв'язку.

Варто також сказати, що наведений перелік слідчих дій склався не зразу. Так КПК УРСР 1927 р. слідчими діями, що були спрямовані на збирання і перевірку доказів, передбачав незначну їх кількість, а саме: допити обвинуваченого, свідків, експерта; обшук («трус») і ви­їмку; огляд і освідування. Загальний аналіз норм КПК 1927 р., які ре­гулювали правила провадження слідчих дій дає підставу для виснов­ку щодо спрощеного їх підходу як у процесуальному, так і тактичному плані, а за деякими позиціями вони були навіть біднішими за своїм змістом у порівнянні з «Уставом у головного судопроизводства Российской Империи 1864».

І тут необхідно підкреслити, що велика заслуга в післявоєнний період у ліквідації суттєвих нормативних прогалин при провадженні окремих слідчих дій, в збагаченні арсеналу способів збирання й пере­вірки доказів у ході розслідування кримінальних справ належить не тільки вченим-процесуалістам, а й криміналістам, визначним прак­тикам. Якраз завдяки їх зусиллям з'явилися нові види слідчих дій, що докорінно змінили всю їх систему. Цей творчий пошук триває і зараз, що в майбутньому приведе до появи ще декількох самостійних слідчих дій і будемо сподіватися, що в новому КПК України вони зна­йдуть своє закріплення.

Зрозуміло, що кожна слідча дія має свої індивідуальні особливості, вони різняться специфікою розв'язання задач, тактичними прийомами та методами досягнення конкретних цілей, складом учасників і т.д., але разом з тим не можна їх розуміти як розрізнені, незалежні один від одного способи збирання та перевірки фактичних даних. В сукупності вони являють собою цілісну систему, яка спрямовава на досягнення об'єктивної істини в кримінальній справі. їх системність проявляється у взаємозв'язку і в упорядкуванні, взаємоперевіряємості, вони мають спільну правову конструкцію, оскільки складаються з гіпотези, дис­позиції та санкції, однаковою мірою підпорядковані принципам кри­мінального процесу й моральним началам, а в їх основі лежать тотожні пізнавальні і засвідчуючі операції.

Базою системності слідчих дій є також об'єктивні зв'язки між слі­дами вивчаємого об'єкта (події), оскільки сам цей об'єкт у свою чергу уявляє собою комплекс взаємопов'язаних дій осіб, які втягнуті в орбі­ту злочинної діяльності і залишивших певні сліди. Іноді в практичній діяльності взаємозв'язок слідчих дій, що спрямовані на досягнення однієї й тієї ж мети може бути процесуально і організаційно оформле­ний і мати характер тактичної операції.

Кожна з вже названих окремих слідчих дій є складовою ланкою, елементом системи, а тому випадіння якої-небудь слідчої дії немину­че потягне за собою не тільки втрату пізнавальних якостей самої си­стеми, але нерідко і до руйнування всієї системи доказів у конкретній кримінальній справі, що може проявитися в закритті справи внаслі­док недоведеності вини особи, притягнутої до кримінальної відпові­дальності, або навіть до постанови виправдувального вироку за тими ж підставами.

У процесуальному відношенні відмова від провадження тих чи ін­ших слідчих дій, необхідність у виконанні яких диктується логікою розслідування, може вплинути на об'єктивність, повноту та всебіч­ність дослідження обставин злочинної події і повинна в певних ситуа­ціях розцінюватись як підстава для скасування або зміни вироку вна­слідок однобічності або неповноти слідства (ст.ст. 22, 367, 368 КПК).

З урахуванням існуючої раніше, а також у зв'язку з розробкою но­вих слідчих дій, аналізу всіх точок зору, які є в літературі, пропози-

цій практичних працівників систему слідчих дій, як основного спосо­бу збирання й перевірки доказів у різному сполученні можна подати в наступному вигляді: затримання підозрюваного; допит (підозрю­ваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, судового експерта, не­повнолітніх); очна ставка; пред'явлення для впізнання; відтворення обстановки і обставин події (перевірка показань на місці, слідчий екс­перимент); огляд (місця події, предметів, речей, документів, трупа); ексгумація трупа; освідування; виїмка; обшук; накладення арешту на кореспонденцію її огляд і виїмка; зняття інформації з каналів зв'язку; підготовка та призначення експертизи.

Процесуальний порядок провадження названих слідчих дій буде детально розглянутий у наступних розділах роботи за винятком за­тримання особи, що підозрюється у вчиненні злочину, оскільки ця дія була предметом дослідження по темі «Заходи процесуального при­мусу».

Одним із способів систематизації знань є класифікація, тобто роз­поділення об'єктів дослідження по групах в залежності від властивос­тей, які вони мають. Вона (класифікація) дає можливість диференці­йовано підходити до різних видів слідчих дій, обґрунтовано групувати їх у законі на базі процесуальної і криміналістичної схожості, сприяє правильному обранню порядку провадження слідчих дій на різних етапах розслідування кримінальної справи. Іншими словами, побудо­ва і використання класифікації слідчих дій — це важливий засіб ви­рішення як теоретичних, так і прикладних задач.

За методом відображення фактичних даних всі слідчі дії можна розділити на дві основні групи.

До першої групи варто включити ті дії, в основі структури яких ле­жать прийоми розпиту та опису, тобто слідчий отримує інформацію, яка зберігається в пам'яті осіб (ідеальні сліди). Сюди відносяться: до­пит, очна ставка, пред'явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент.

До другої групи відносяться слідчі дії, які базуються на безпосеред­ньому спостереженні слідчого та інших осіб, що беруть участь у дії. Ця група охоплює способи відображення інформації, що відбивається в фізико-хімічних, медико-біологічних ознаках (протяжність, форма, обсяг, колір, запах, температура та ін.), тобто виявлення, попереднє дослідження та фіксація матеріальних слідів. В цю групу входять: огляд, обшук, виїмка, освідування, ексгумація трупа, накладення арешту, виїмка та огляд кореспонденції, зняття інформації з каналів зв'язку, підготовка й призначення судової експертизи.

В деяких літературних джерелах (М.В. Салтєвський, В.А. Образ- цов) слідчі дії першої групи пропонується іменувати вербальними (словесними), а другої — відповідно — нонвербальними.

Є точка зору (С.А. Шейфер, Л.Д. Удалова) згідно з якою може бути і третя (змішана) група слідчих дій, які базуються на сполученні ме­тодів розпиту і спостереження. Ці дії призначені до відображення об'єктів, які одночасно містять інформацію, що подана в слові (вер­бальна) і фізичних та інших ознаках. Це пред'явлення для впізнання,

перевірка показань на місці і слідчий експеримент. Не заперечуючи в цілому проти виділення цієї групи, все ж вважаємо, що воно не є принциповим, оскільки основними методами відображення інформа­ції в пропонуємому сполученні все ж таки є розпит і опис.

Важливою підставою класифікації може бути мета слідчої дії. Ме­тою кожної такої дії, звичайно, є отримання доказової інформації, але в даному випадку мова йде не про форму або зміст фактичних даних, що отримуються, а про спроможність слідчої дії до перевірки доказів. Зрозуміло, що перевірити, а потім оцінити, наприклад, показання об­винуваченого можна і за допомогою допитів свідків, потерпілого і т.д. Разом з тим, слід зазначити, що існують слідчі дії, які спеціально при­стосовані законодавцем до перевірки вже зібраних доказів і для досяг­нення цієї мети розроблена процесуальна форма, яка дозволяє дослі­джувати вже здобуті фактичні дані в ході провадження інших слідчих дій та інших способів збирання доказів. Ці слідчі дії іменують пере­вірочними й вони можуть проводитися тільки, якщо перед цим були виконані інші дії. Наприклад, проведенню очної ставки повинні пере­дувати допити осіб, з якими провадиться ця дія та в показаннях яких маються суттєві протиріччя.

Нехтування перевірочним характером вказаних дій може призвес­ти до процесуального спрощенства, порушення процесуальної фор­ми, і врешті-решт, до появи суттєвих порушень вимог кримінально- процесуального закону.

У зв'язку з цим слід визнати хибною практику проведення поперед­ніх «тактичних» очних ставок, «оперативних» впізнань і таке інше з метою начебто формування в особи психологічної стійкості перед офі­ційним проведенням слідчої дії, або розцінювати перевірку показань на місці обвинуваченого як додатковий засіб укріплення цього джере­ла доказів.

До перевірочних слідчих дій відвосяться: очяа ставка, пред'явлен­ня для впізнання, перевірки показань на місці, слідчий експеримент, призначення і проведення експертиз.

Волюнтаристський, безграмотний підхід до вибору найбільш оптимального порядку, підміна однієї слідчої дії іншою, ігнорування тактично-методичними рекомендаціями, які розроблені в рамках ме­тодик розслідування окремих видів злочинів у сукупності з порушен­ням положень КПК може завдати суттєву шкоду розкриттю і якісно­му, 'своєчасному розслідуванню злочинів, встановленню об'єктивної істини в кримінальній справі, призвести до порушення прав і закон­них інтересів суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Слідчі дії можна також розподілити і на наступні групи.

1. Невідкладні та інші. Під невідкладними варто розуміти такі слідчі дії, невиконання яких у терміновому порядку може потягти втрату, псування або фальсифікацію доказів. Наприклад, як пише В.П. Колмаков стосовно огляду місця події: «Для того, щоб сліди, які є на місці події, та інші речові докази (сліди папілярних узорів, сліди ніг, транспортних засобів, плями крові, труп та ін.), не були пошко­джені або знищені людьми, тваринами або атмосферними явищами,

огляд місця події (і трупа) необхідно проводити невідкладно, без зво­лікань. Тому він називається ще і дією невідкладною».

Чинний КПК використовує термін «невідкладні слідчі дії» в ч. 2 ст. 104 КПК «Порядок провадження дізнання в кримінальних спра­вах», але не розкриває їх змісту, не відповідає на питання, які все ж таки дії відносяться до невідкладних. На нашу думку, в залежності від обставин конкретної кримінальної справи будь-яка слідча дія може опинитися в розділі невідкладною. І при цьому необхідно мати на увазі, що невідкладність проведення слідчої дії не залежить від ета­пу розслідування — первісного чи наступного. Так, наприклад, якщо в ході розслідування з'явилися дані про можливе знаходження речо­вих доказів, предметів, які здобуті злочинним шляхом у певної особи, то обшук або виїмка у нього проводиться негайно.

5. Первісні, наступні та повторні слідчі дії. Первісними слід визна­ти ті дії, з яких за звичаєм починається розслідування до встановлен­ня особи підозрюваного, до пред'явлення її обвинувачення, або дії, які проводяться органом дізнання незалежно від категорії кримінальної справи протягом 10 діб після порушення кримінальної справи (ст. 108 КПК). А всі інші слідчі дії вважаються наступними. Серед останніх варто виділити повторні, тобто ті однорідні дії, які виконуються знову (за винятком впізнання одного і того ж об'єкта) в повному обсязі. За­коном не обмежується число повторних слідчих дій, однак і тут воно повинно досягати розумних меж і визначатися предметом та межами доказування в конкретній кримінальній справі.

6. Основні і додаткові слідчі дії. Якщо при провадженні первісної слідчої дії залишилися нез'ясованими будь-які обставини або потре­бується уточнення якихось окремих моментів, то проводиться додат­кова дія. Різниця між повторною і додатковою слідчими діями — в обсязі обставин, які досліджуються.

7. Обов'язкові і необов'язкові. Законом передбачена низка слід­чих дій, проведення яких є обов'язковими. Це: призначення судово- медичної експертизи з метою встановлення причин смерті, тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо їх осудності; для встановлення статевої зрі­лості потерпілого, для встановлення віку підозрюваного або обвинува­ченого (ст. 76 КПК).

Обов'язковим є допит обвинуваченого в справі, яка передається до суду з обвинувальним висновком, оскільки тим самим реалізується його право на захист (ст. 43, ч. 2 ст. 74 КПК), а в ч. 1 ст. 143 КПК пря­мо вказано, що слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого одразу ж після його явки або приводу і у всякому випадку не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення. Також обов'язковим є допит підозрюваного (ст. 106 КПК).

У всіх інших випадках проведення слідчих дій є обов'язковим тіль­ки тоді, коли: а) е клопотання обвинуваченого або іншого учасника

процесу для встановлення обставин, які мають значення для правиль­ного вирішення кримінальної справи; б) якщо маються вказівка про­курора або начальника слідчого відділу (ст.ст. 114, 114-1, 227 КПК). Решта слідчих дій є необов'язковими і їх провадження обумовлюється конкретною ситуацією розслідування і визначаються предметом дока­зування в кримінальній праві.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можуть розподілятися на такі, які проводяться:

1) за постановою слідчого або без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий проводить наступні дії: допити, очні ставки, впіз­нання, огляди, відтворення обстановки і обставин події, та, як виняток із загального правила, обшук особи (ч. З ст. 184 КПК) у випадку фізич­ного захоплення підозрюваного, при затриманні його, при взятті особи під варту і в разі наявності підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводився обшук або примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, що мають значення для справи;

2) з дозволу (рішення, постанови) суду або без вього. Тільки голова апеляційного суду чи його заступник своєю постановою можуть дозво­лити слідчому накласти арешт на кореспонденцію, провести її огляд та виїмку в поштово-телеграфній установі, знімати інформацію з ка­налів зв'язку.

В КПК також передбачено, що обшук та примусова виїмка в житлі або в іншому володінні особи, їх огляд, виїмка документів, що станов­лять державну або банківську таємницю, направлення обвинувачено­го на стаціонарну експертизу також повинні проводитися за мотиво­ваною постановою судді місцевого суду;

3) з санкції і без санкції прокурора. З санкції прокурора або його заступника проводиться обшук, за винятком обшуку особи, житла чи іншого володіння особи. Постанова слідчого про ексгумацію трупа по­винна бути затверджена прокурором (ч. 2 ст. 192 КПК).

У тих випадках, коли для проведення слідчих дій вимагається отримання мотивованої постанови суду, то для цього необхідно спо­чатку отримати згоду прокурора, який здійснює нагляд за законністю досудового слідства;

4) з участю понятих і без них. Ст. 127 КПК визначає слідчі дії, які обов'язково проводяться в присутності не менше двох понятих. Це: огляд, обшук, виїмка, пред'явлення для впізнання, відтворення об­становки і обставин події.

До участі в проведенні освідування поняті можуть бути залучені у разі, коли слідчий визнає це за необхідне (ч. 2 ст. 127 КПК). В ст. 187^і КПК передбачено участь понятих лише із числа представників пошто­во-телеграфних установ.