Процесуальний порядок порушення кримінальної справи

Кримінально-процесуальний закон встановлює порядок порушення кримінальних справ, який полягає в дотриманні певної послідовності виконання процесуальних дій з отримання, розгляду і прийняття рі­шення стосовно можливості порушення кримінальної справи.

Стаття 97 КПК покладає на прокурора, слідчого, органи дізнання і суддю обов'язок прийняття заяв і повідомлень, про будь-які скоєні злочини або злочини, що готуються. Вони повинні приймати такі за­яви і повідомлення у всіх справах, в тому числі і по тих, які не від­носяться до їх компетенції. Вони не мають права відмовити в прийомі заяв чи повідомлень про злочини за мотивами недостатності даних, які повідомляються, або звернення не за належністю органу.

Порядок прийняття, реєстрації, обліку і розгляду заяв і повідом­лень про злочини детально регламентовані різними відомчими ін­струкціями, але загальні для всіх відомств правила обліку злочинів

викладені в «Інструкції про єдиний облік злочинів», затвердженої 26 березня 2002 року Генеральним прокурором України, Міністром вну­трішніх справ, головами служби безпеки, державної податкової адмі­ністрації, Міністром юстиції України.

Розгляд заяв і повідомлень про злочини полягає в тому, що вказані вище посадові особи і органи вивчають, аналізують, оцінюють, пере­віряють їх і у разі необхідності не пізніше триденного строку прийма­ють рішення по суті; тобто: 1) порушують кримінальну справу; 2) від­мовляють у порушенні справи; 3) направляють заяву чи повідомлення за належністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

При розгляді заяв і повідомлень з'ясовуються наступні обставини: чи є в них підстави для порушення кримінальної справи; чи вбачаєть­ся в діянні, про яке повідомляється, ознаки конкретного складу зло­чину або сукупності декількох видів злочинів; чи маються підстави для відмови в порушенні кримінальної справи (ст. 6 КПК); чи є необ­хідність у провадженні перевірочних дій; чи підлягає заява, повідом­лення передачі за належністю в інший орган; чи забезпечені права за­явника та інших зацікавлених осіб.

При наявності інформації про те, що особі, яка повідомила про зло­чин, загрожує небезпека його життю і здоров'ю, правоохоронні органи повинні застосувати необхідні заходи для забезпечення безпеки заяв­ника, а також членів його сім'ї і близьких родичів.(ч. З ст. 97 КПК).

Якщо питання щодо порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі тих даних, що маються в заяві або повідомлен­ні, то така перевірка здійснюється прокурором, слідчим чи органом дізнання в строк не більше десяти днів. Ця перевірка здійснюється шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів, висновків відповідних спе­ціалістів, наприклад, судових медиків щодо причини смерті, ступеня тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. Для перевірки заяв та по­відомлень про злочини на вимогу слідчого, прокурора, органу дізнан­ня може бути проведена ревізія (ч. 1 ст. 66 КПК).

В ч. 5 ст. 97 КПК, а також у Законі України «Про оперативно- розшукову діяльність» 1992 року та інших нормативних актах пе­редбачено, що заяви або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Зазначені в законодавчих актах України окремі оперативно-розшукові заходи здійснюються з дозволу суду аа поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступник, погодженого з прокурором. Постанова судді про на­дання такого дозволу може бути оскаржена в апеляційному порядку.

У відповідності до ч. З ст. 187 КПК до порушення кримінальної справи у невідкладних випадках може бути проведений не тільки огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК), але і такі слідчі дії, як накладен­ня арешту на кореспонденцію та зняття інформації а каналів зв'язку.

Відзначалося, що органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані приймати повідомлення і заяви про будь-який вчинений злочин або злочин, що готується, але порушувати кримінальні справи кожен з них повинен тільки в межах своєї компетенції, яка визнача­ється як межами територіальної підслідності або підсудності справи, так і характером злочину.

Зокрема, відповідно до чинного КПК суддя має право порушувати кримінальну справу лише за скаргою потерпілого і при наявності да­них, що вказують на ознаки скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 27 КПК. В інших випадках судді не надано право порушувати криміналь­ну справу. Якщо ж судді (суду) стане відомо про вчинення Іншого зло­чину (публічного характеру), то він повинен обмежитися повідомлен­ням про це в прокуратуру (ст.ст. 276,278, 279 КПК).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК при наявності законних приводів і достат­ніх підстав, а також при відсутності обставин, що виключають прова­дження в кримінальній справі, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя виносять постанову про порушення кримінальної справи.

Така постанова, крім відомостей, що перераховані в ст. 130 КПК, повинна містити в описовій частині відомості щодо приводів і підстав до порушення кримінальної справи, викладаються фактичні дані, які вказують на наявність об'єктивних ознак конкретного злочину (міс­це, час, спосіб та інші обставини скоєного).

Після зазначення в описовій частині постанови кваліфікації зло­чину відповідно до статей КК України, повинно бути і посилання на статтю КПК, якою керувався прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя (ст. 27 або 98 КПК).

Якщо справа порушена слідчим і прийнята ним до провадження, то складається одна постанова про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження (ст. 113 КПК).

В резолютивній частині постанови міститься рішення про пору­шення кримінальної справи. Ця частина є логічним продовженням описової частини. В резолютивній частині вказується стаття Особли­вої частини КК, за ознаками якої кваліфікується скоєне, що підлягає розслідуванню, куди направляється справа або ким приймається до провадження.

Кримінальна справа порушується як за фактом вчинення злочину, так і відносно особи, яка вчинила злочин, якщо на момент порушення кримінальної справи вона встановлена (ч. 2 ст. 98 КПК).

Постанова прокурора, слідчого або судді набирає законну силу з моменту її винесення і підписання ними, а постанова дізнавача — з моменту затвердження її начальником органу дізнання.

З моменту порушення кримінальної справи стосовно конкретної особи починається строк слідства (ст. 120 КПК).

Копія постанови про порушення кримінальної справи надсилаєть­ся слідчим, органам дізнання в добовий строк прокурору, про що може бути вказано в резолютивній частині.

Чинний КПК (ст. 98¹) передбачає можливість застосування такої форми попереджувального обмеження стосовно особи, щодо якої по­рушено кримінальну справу як заборона такій особі виїжджати за

межі України. Таке попереджувальне обмеження не є запобіжним за­ходом, воно відноситься до інших заходів процесуального примусу. Даний попереджувальний захід застосовується виключно прокуро­ром або суддею і тільки по відношенню до особи, проти якої порушено кримінальну справу і зводиться до заборони такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового слідства чи судового розгля­ду. Підписка про такий невиїзд у особи не відбирається.

Рішення щодо застосування подібного попереджувального заходу приймається у формі постанови, яка доводиться до відома даної соби під розписку.

Заборона на виїзд за межі України застосовується лише тоді, коли прокурор або суддя мають відомості про те, що особа, стосовно якої по­рушена кримінальна справа, робить спробу виїзду за кордон з метою ухилитися від слідства і суду.

На підставі постанови про застосування даного попереджувального заходу громадянину України може бути відмовлено у видачі паспор­ту для виїзду за кордон. Паспорт може бути тимчасово затримано або вилучено судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, службою безпеки, прикордонною службою України.

У випадках, якщо особа, щодо якої порушена кримінальна справа, і до якої застосоване попереджувальне обмеження, буде притягнута як обвинувачений (ч. 1 ст. 43 КПК), то до неї може бути застосований один із запобіжних заходів, передбачених ст.ст. 149, 436 КПК.

Особі, щодо якої порушена кримінальна справа і слідство ще не за­кінчено, може бути не надано дозволу на іміграцію (п. 2 ч. 1 ст. 10 За­кону України "Про іміграцію" від 7 червня 2001 року.)

22 грудня 2006 року КПК було доповнено ст. 98². Положення цієї статті служать додатковою гарантією дотримання прав і інтересів учасників процесу в ході порушення кримінальної справи, зокрема права на оскарження цього рішення.

Мета вказаної норми полягає в тому, щоб зацікавлені особи чітко і ясно уявляли собі, на яких підставах було прийнято рішення про по­рушення кримінальної справи, що було приводом до її порушення. Так, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя при порушенні кри­мінальної справи зобов'язані вручити копію відповідної постанови, особі, стосовно якої була порушена кримінальна справа, а також по­терпілому. Така копія повинна бути вручена негайно, а при неможли­вості негайного вручення — не пізніше трьох діб з моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи.

V випадку, коли немає можливості вручити копію постанови про по­рушення кримінальної справи в строк, визначений частиною першою ст. 98-2 КПК, через хворобу, неможливості встановлення місця перебування або з інших поважних причин особі, стосовно якої порушено кри­мінальну справу, або потерпілому копія постанови вручається їм протя­гом трьох діб з моменту їх явки, приводу або встановлення місця їх пе­ребування. Законодавець не розкриває, що розуміється під поважними причинами, однак, як показує практика, такими поважними причина- ми можуть бути: відрядження, виїзд з постійного місця проживання у зв'язку з хворобою або смерті близьких родичів та інші.

У згаданій нормі враховуються права й інтереси інших учасників кримінального процесу. Зокрема, представнику потерпілого, захис­нику чи законному представнику підозрюваного або обвинуваченого копія постанови про порушення кримінальної справи повинна бути вручена або направлена за їх письмовою вимогою протягом трьох діб з моменту пред'явлення такої вимоги. Якщо ж особа, стосовно якої по­рушена кримінальна справа чи потерпілий відмовляється отримувати копію постанови про порушення кримінальної справи, то прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя повинні скласти відповідний про­токол, в якому будуть зафіксовані причини і мотиви відмови в отри­манні даної постанови.