Вплив зносу на вартість машин та обладнання

Відносно до проблем оцінки, знос означає втрату вартості об’єкту в процесі його експлуатації чи тривалого зберігання, впливу науково-технічного прогресу та зовнішнього економічного середовища. Зменшення вартості відбувається внаслідок матеріального зносу, під яким слід розуміти втрату об’єктом корисних властивостей у результаті природних процесів, зносу конструктивних елементів під час експлуатації, а також під впливом зовнішніх негативних факторів (аварій, перевантажень, стихійних лих та ін.). Якщо вартість понизилася внаслідок втрати об’єктом конкурентоспроможності, падіння ринкового попиту порівняно з аналогічними об’єктами, то це свідчить про його техніко-економічне старіння (знос). Закордонні фахівці в галузі оцінки майна виділяють техніко-економічне старіння та пов’язане з ним знецінення на три види: технологічне, функціональне та економічне (зовнішнє).

Технологічне старіння прийнято вважати наслідком науково-технічного прогресу в сфері створення нових конструкцій, технологій і матеріалів, що проявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки порівняно з новими аналогами, які купуються за меншою ціною та потребують менших експлуатаційних витрат (обслуговування та ремонт).

Функціональне старіння — це знецінення об’єкта в результаті невідповідності його параметрів і характеристик оптимальному техніко-економічному рівню, що забезпечує достатню для сучасного виробництва потужність, точність, надійність, енергоємність, екологічність та інші споживчі властивості.

Економічне старіння — це знецінення об’єкта зумовлене впливом зовнішніх факторів (зміна ринкової рівноваги попиту та пропозиції, запровадженням законодавчих обмежень на використання певного виду устаткування через невідповідність екологічним чи ергономічним критеріям, погіршення якості сировини і т.д.)

Фізичний знос і техніко-економічне старіння в кожному конкретному випадку проявляються у системі, тому при оцінці враховується сукупний знос як сума втрат його вартості під впливом усіх видів старіння.

Якщо сукупний знос об’єкта оцінки під впливом всіх факторів старіння перевищує 100%, то коефіцієнт (К₀), що враховує знецінення від сукупного старіння (зносу), можна визначити за формулою, яку слід доповнити складовою технологічного старіння об’єкту:

, (2.1)

де К_Ф — коефіцієнт фізичного зносу;

К_ТС — коефіцієнт технологічного старіння;

К_ФУ — коефіцієнт функціонального старіння;

К_ЕС — коефіцієнт економічного старіння.

На фізичний знос машин та обладнання в кожному конкретному випадку впливає багато специфічних факторів, що потребує прямих методів визначення його величини. Вони засновані на огляді об’єктів оцінки, випробуванні у різноманітних режимах роботи, оцінці спрацювання найважливіших вузлів, зовнішніх і внутрішніх дефектів і пов’язаних з ними втрат товарної вартості. У випадку необхідності можуть діагностуватися всі найважливіші параметри функціонування засобу праці, а також виготовленого на ньому тестового виробу.

Внаслідок складності оціночних робіт, значну трудомісткість і тривалість діагностичного циклу використання прямих методів у вкрай обмежено. Тому перевага віддається непрямим методам визначення фізичного зносу машин та обладнання, які базуються на їх огляді, вивченні експлуатаційних умов, інформації про ремонти та вкладення грошових коштів у забезпечення працездатного стану.

Найбільше поширення здобули наступні непрямі методи визначення фізичного зносу об’єкту:

1. Метод “ефективного віку” — базується на міркуваннях фахівця-експерта чи самого оцінщика щодо фактичного стану машини (обладнання) виходячи з її зовнішнього вигляду, умов експлуатації та інших факторів, а також припущень про можливість достовірного визначення строку служби об’єкту. При використанні даного методу, аналогічно до визначення зносу будинків та споруд, використовуються наступні терміни та визначення:

þ Строк служби (строк економічного життя) (С_С) — це період часу від дати встановлення до дати виведення з експлуатації об’єкта (чи повністю відпрацьовано ресурс об’єкта).

þ Залишковий термін служби (С_З) — прогнозована кількість років до виведення об’єкту з експлуатації (чи залишковий ресурс можливого напрацювання).

þ Хронологічний (фактичний) вік (С_Х) — кількість років, що проминули від дати створення об’єкта (чи напрацювання).

þ Ефективний вік (С_Е) — різниця між строком служби і залишковим строком служби (чи розмір напрацювання об’єкту за минулі роки): С_Е = С_С – С_З.

Нормовані галузевими стандартами строки служби для різних груп обладнання і механізмів відображають їх експлуатаційні можливості в середньостатистичних умовах роботи. Тому для оцінщика вони мають не більш ніж довідковий характер. У кожному конкретному випадку визначення залишкового терміну служби обладнання необхідно враховувати реально існуючий на момент оцінки рівень фізичного зносу. Відмінності фактичних вікових параметрів засобів праці визначають методичні особливості розрахунку коефіцієнту їх фізичного зносу:

· для порівно нового обладнання при нормальних умовах експлуатації він визначається наступним чином:

(2.2)

· для більш старого складного обладнання коефіцієнт розраховується за такою формулою:

(2.3)

· для обладнання, що відпрацювало термін більший за строк його економічного життя, яке продовжує все ще працювати, хоча по бухгалтерським документам на нього вже нараховано 100% зносу, коефіцієнт визначається таким чином:

, (2.4)

С^*_З — залишковий строк служби, визначений експертним шляхом

· для капітально відремонтованого обладнання, коефіцієнт визначається за формулою:

(2.5)

Ефективний строк служби визначається наступним чином:

, (2.6)

де С_Х1, С_Х2 … С_Хі — відповідно хронологічний вік частин об’єкту, які було капітально відремонтовано та підпадаючих під ремонт;

k₁, k₂ … k_i — процентне співвідношення цих частин об’єкту в загальній їх сукупності.

2. Метод експертизи стану передбачає залучення спеціалістів-експертів, в тому числі можливо й робітників служби головного механіка та ремонтних підрозділів підприємства, для оцінки фактичного стану обладнання та визначення рівня його фізичного зносу. Для того, щоб експерти керувалися єдиними критеріями оцінки зносу на основі накопиченого досвіду діагностичних робіт, складають спеціальні оціночні шкали (наприклад, табл. 2.1).

Коефіцієнт фізичного зносу визначається за наведеною шкалою або в залежності від фактичного стану об’єкту, оціненого експертним шляхом (“добре”, “задовільно” і т.д.), або в залежності від прогнозованого залишкового терміну служби, вираженого у відсотках.

Таблиця 2.1

Шкали експертних оцінок для визначення ступеня зносу при обстеженні технічного стану машини та обладнання.

3. Метод зниження споживчих якостей відображає залежність основних параметрів потужності, продуктивності, надійності та інших характеристик машин та обладнання від їх зносу. Коефіцієнт природного (звичайного) фізичного зносу розраховується на базі індексів зміни основних параметрів на момент оцінки, порівняно з вихідними значеннями, які мав об’єкт на момент введення в експлуатацію за формулою [5]:

, (2.7)

де х₁, х₂, х₃ — значення основних параметрів на момент оцінки;

х_1,0, х_2,0, х_3,0 — значення основних параметрів на початок експлуатації;

а₁, а₂, а₃ — показники ступеня, що відображають силу впливу основних експлуатаційних параметрів на вартість об’єкту.

4. Метод зниження дохідності базується на припущенні, що накопичення фізичного зносу пропорційно знижує дохідність (прибутковість) роботи обладнання. Коефіцієнт фізичного зносу обладнання, згідно з даним методом, визначається за формулою:

, (2.8)

де П₀ — прибуток (дохід), що приносило обладнання на початку експлуатації; П₁ — прибуток (дохід) на момент оцінки.

Виділення технологічного, функціонального та економічного (зовнішнього) старіння структурних складових суспільного процесу техніко-економічного старіння машин та обладнання створює методологічні передумови для розробки теоретичних основ методичного та прикладного інструментарію якісного вимірювання впливу цих процесів на зниження ринкової вартості об’єктів оцінки. Разом з тим науці та практиці ще не вдалося виробити прийнятні концептуальні підходи і методологічний апарат, необхідний для вирішення виникаючих оціночних проблем.

При проведені оцінки рівня знецінення діючого машинного парку під впливом різноманітних видів його техніко-економічного старіння, на наш погляд, слід враховувати наступне.

Виступаючи наслідком науково-технічного прогресу, технологічне старіння пов’язано з появою нових моделей машин-аналогів, які порівняно з об’єктами оцінки коштують дешевше та забезпечують нижчі експлуатаційні витрати. З огляду на це, рівень знецінення діючих (оцінюваних) засобів праці через надлишкові капітальні витрати на їх придбання та підвищених експлуатаційних витрат можна визначити за допомогою коефіцієнту (К_ТО), який розраховується на такою формулою:

, (2.9)

де КВ₀ та КВ₁ — повна вартість заміщення об’єкту оцінки та його відтворення;

ЕВ₀ та ЕВ₁ — експлуатаційні витрати, характерні для оцінюваного об’єкту та його сучасного аналогу.

Створення та впровадження принципово (радикально) нових технологій здатне повністю знецінити традиційний машинний парк, так як вони базуються на адекватних сучасним технологічним вимогам видах техніки.

Поява на ринку засобів праці нових моделей машин з більшим діапазоном функціональних можливостей, більш високими показниками продуктивності, потужності чи інших параметрів, порівняно з аналогічною оцінюваною моделлю, зумовлює її функціональне старіння (знецінення). Зниження вартості у цьому випадку відбувається через пониження споживчих властивостей, недоліків функціональної корисності, а також можливого недовикористання потужності.

Недовикористання та пов’язана з цим втрата вартості машин та обладнання визначаються різноманітністю причин та умов, які необхідно ідентифікувати та враховувати при виокремленні видів зносу обладнання.

Коефіцієнт знецінення об’єкту оцінки, внаслідок його функціонального знецінення, що зумовлює недовикористання параметрів продуктивності, потужності чи інших характеристик, визначається за такою формулою:

, (2.10)

де К_ФО — коефіцієнт функціонального старіння;

N_ф — фактична (реальна) потужність чи продуктивність об’єкту оцінки;

N_р — розрахункова потужність чи продуктивність сучасного об’єкту-аналога;

n — показник степеню, який враховує вплив закону економії на масштабах (коефіцієнт “гальмування ціни”, коефіцієнт Чілтона). Згідно зі світовою практикою, середнє значення цього коефіцієнту для більшості видів машин та обладнання приймається рівним 0,6 – 0,7

У випадку, коли нове обладнання перевищує оцінюваний аналог по екологічності, ергономічності та іншим функціональним параметрам, у наведену вище формулу вводяться додаткові співмножники, які враховують співвідношення цих параметрів.

Економічне старіння машин та обладнання — це втрата ними вартості під впливом зовнішніх факторів. Тому інколи його називають зовнішнім старінням (зносом). Серед причин економічного старіння слід виділяти падіння попиту на машинну техніку, на виготовлювану на ній продукцію, зростання цінової конкуренції, скорочення ринкової пропозиції та погіршення якості сировини, інфляційні процеси, законодавчі обмеження на права власності, погіршення акцизної політики та інші зміни в оточуючому середовищі.

Кількісна оцінка впливу цих зовнішніх змінних сильно ускладнена, оскільки всі вони, як правило, впливають на підприємство в цілому, а не на окремий об’єкт оцінки. З огляду на це, особливої актуальності здобуває дохідний підхід до оцінки.

Для визначення рівня знецінення машин та обладнання, потужності яких неповністю використовуються через вплив зовнішніх факторів, використовують вище наведену формулу 2.10. При цьому в знаменник підставляють величину номінальної потужності чи продуктивності оцінюваного об’єкту.

Вплив інших зовнішніх факторів вимірюється у абсолютному чи відносному вимірі, а потім підсумовуються значення усіх його складових при визначенні загального показника знецінення за рахунок економічного (зовнішнього) старіння.

3. Підходи та оцінки машин та обладнання (на заводі):

Вірогідність (достовірність) оцінки технічного потенціалу підприємства залежить від правильного вибору методів оцінки, які ґрунтуються на трьох підходах: витратному, порівняльному та дохідному.

a) витратний;

ВИТРАТНИЙ ПІДХІД базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням утрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.

Сутність витратного підходу полягає у тому, що в якості міри ринкової вартості приймаються повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці.

Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, тому що між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Не зважаючи на це, даний підхід часто являється єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхуванні транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.

Витратний підхід до оцінки машин та обладнання практично реалізується в наступних методах:

1) розрахунок за ціною однорідних об’єктів;

2) аналіз та індексація витрат;

3) по-елементний розрахунок витрат;

4) визначення собівартості за укрупненими нормативами.

Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкту базується на припущені, що собівартість виготовлення однорідного об’єкту, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, так як формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналогу, визначається повна собівартість об’єкту оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючі коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.

Відновну вартість об’єкту оцінки визначають шляхом сумування його повної собівартості та величини середньо ринкового прибутку, що припадає на однорідні об’єкти. Остання розраховується за такими усередненими значеннями рівня рентабельності:

þ для техніки, що користується підвищеним попитом — 25–35%;

þ для техніки, що користується середнім попитом — 10–15%;

þ для техніки, що користується незначним попитом — 5–10%.

При низькому рівні ліквідності, коли об’єкт оцінки не має ринкового попиту, його відновну вартість прирівнюють до собівартості.

Метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкту до її сучасного рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкту в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т.ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виділяють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату працю та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніками.

У залежності від виду конструктивних матеріалів використовують цінові індекси чорних чи кольорових металів, пластмас. Витрати на енергоносії переоцінюють по ціновому індексу на продукцію електроенергетики. Коригуючий коефіцієнт витрат на оплату праці формують як відношення середньомісячної заробітної плати по промисловості на момент оцінки до відповідного базового показника. Для індексації амортизації використовують комбінований коефіцієнт, який на 40% складається з цінового попиту на будівельні матеріали та на 60% з цінового попиту на продукцію машинобудування.

Проіндексовані групи витрат сумують, визначаючи повну собівартість відтворення технічного засобу на момент оцінки, а потім, шляхом додавання прибутку формують відновну вартість об’єкту оцінки.

Метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається шляхом сумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та збірку, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі збірними та монтажними роботами, приймається рівним 30 – 40% від загальної вартості основних частин об’єкту.

Метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Технологічна схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин та обладнання (ткацький верстат, фасовочний автомат, пакувальна машина тощо) відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму та єдиних укрупнених нормативів виробничих витрат.

Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрати будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора. Таким фактором, наприклад, при визначенні укрупненого нормативу матеріальних витрат, з урахуванням затрат на технологічну енергію та паливо, як правило, беруть масу (тоннаж) конструкції технічного засобу. Залежно від специфіки продукції та її виробництва можуть обиратись й інші фактори: об’єм конструкції, потужність, об’єм робочого простору, максимальні габарити виготовлюваних деталей і т.д.

Склад нормативів витрат обмежений та охоплює їх комплексні види, які у своїй сумі формують 70% собівартості виробу, а саме: витрати на основні матеріали, на комплектуючі вироби, на заробітну плату основних робітників і накладні витрати.

Питомі матеріальні витрати розраховують на основі калькуляцій на виготовлювані технологічно схожі компоненти обладнання шляхом розподілу основних матеріальних затрат за кожним аналізованим об’єктом на його масу, а потім визначають усереднене значення цього показника. У разі необхідності даний норматив диференціюють залежно від матеріальної структури і груп складності об’єктів.

Для визначення витрат на комплектуючі вироби використовують метод прямого рахунку, тобто шляхом перемноження їх числа у окремому об’єкті на покупну (сучасну) ціну кожного комплектуючого виробу. При великій специфікації комплектуючих використовують укрупнений норматив, у вигляді усередненого відсотку відповідних елементів у загальній сумі витрат на комплектуючі, які встановлюються на основі калькуляцій декількох технологічно однорідних об’єктів.

Заробітна плата основних робітників визначається за укрупненим нормативом, виходячи з її суми на один окремий технологічний вузол (станину, корпус, траверси тощо). Такий норматив може диференціюватися залежно від окремого параметру, наприклад, від маси конструкції. Для врахування конструктивно-технологічної складності певних вузлів і пов’язаних з цим одномоментних трудовитрат використовують бальний метод. Сутність цього методу полягає у тому, що кожному технологічному вузлу, враховуючи рівень складності та оригінальності його деталей, об’ємності конструкції та інших технічних характеристик, присвоюють число балів, при сумуванні яких отримують загальний показник складності об’єкту в балах. В якості нормативу використовують питому вартість одного балу.

Накладні витрати, до складу яких входять витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання, цехові, загальногосподарські та комерційні витрати, визначаються за допомогою укрупненого нормативу — коефіцієнта (процента) цієї категорії витрат відносно суми заробітної плати основних робітників.

Для успішного використання витратних методик визначення ринкової вартості машин та обладнання, у тому числі, за допомогою укрупнених нормативів, необхідно систематично збирати та оновлювати інформацію по підприємствах-виробниках технічних засобів і на цій основі розпрацьовувати вартісні нормативи.

б) дохідний;

ДОХІДНИЙ ПІДХІД полягає у визначенні поточної вартості об’єкта майна як сукупності майбутніх доходів від його використання і реалізується в методах дисконтованих доходів, прямої капіталізації доходів та рівновеликого аналога.

Оскільки спектр і розмір майбутніх доходів від використання машин та обладнання безпосередньо визначити неможливо (дохід створюється всією виробничою чи комерційною системою, якою виступає підприємство у цілому, мікропідприємство, цех, дільниця, потокова лінія), то спочатку визначають загальний чистий дохід економічної системи, машинний комплекс якої оцінюється. При цьому враховують принцип найбільш ефективного використання машин та обладнання, у тому числі реальні можливості його технічного дооснащення.

Методи дисконтованих доходів і прямої капіталізації доходів використовуються за схожими алгоритмами, склад та етапність яких подано у табл. 3.1.

Таблиця 3.1