Дифузіонізм

Поняття «дифузія»(від лат - поширення) запозичено з фізики, де воно означає «розтікання», «проникнення», в антропології під дифузією почали розуміти поширення культурних явищ через контакти між народами – торгівлю, переселення, завоювання. Дифузіонізм як науковий напрям припускав визнання головним змістом історичного процесу дифузію, контакт, запозичення, перенос і взаємодію культур. Еволюціоністській ідеї автономного виникнення й розвитку схожих культур у подібних умовах дифузіоністи протиставили ідею унікальності виникнення культурних елементів у певних географічних регіонах і подальшому поширенні їх із центру зародження.

Засновником дифузіонізму прийнято вважати професора Мюнхенського університету Фрідріха Ратцеля, який першим звернув увагу на закономірності розподілу явищ культур по країнах і зонах. В еволюціоністів культурні явища були відвернені від конкретних умов їхнього виникнення й існували ніби самі по собі. Ратцель одним з перших порушив питання про явища культури як ознаки зв’язку народів: раси змішуються, мови змінюються і зникають, самоназва народностей змінюється і тільки культурні предмети зберігають свою форму і ареал буття.

Ратцель розглядає різні форми взаємодії народів: переселення племен, завоювання, змішання расових типів, обмін, торгівля. Саме в процесі цих взаємодій відбувається просторове поширення культур.

Ратцель виділяв два способи переміщення елементів культур: 1. Повний і швидкий перенос не окремих предметів, а всього культурного комплексу; цей комплекс він називав акультурацією; 2. Переміщення окремих етнографічних предметів від одного народу до іншого. При цьому він відзначав, що одні предмети (прикраси, одяг, наркотики) легко передаються від народу до народу, а інші (упряж, вироби з металу) переміщуються тільки разом з їхніми носіями.

У працях Ратцеля були сформульовані лише основні положення дифузіонізму як самостійного напряму у вивченні культур: принцип взаємовпливу культур; їхня зміна шляхом запозичення; ідея одного або декількох центрів початку людської культури. При цьому самій людині Ратцель призначав другорядну роль у культурі (як носія етнографічних предметів) і припускав відносну незалежність культури від нього.

У якості представників дифузіонізму можна назвати Л.Фробеніуса, Ф.Гребнера, К.Уісслера

При всій розмаїтості позицій прихильників дифузіоністів можна виділити загальні положення та ідеї:

1. Уявлення про те, що культура є живим організмом, що народжується і розвивається в певних географічних умовах; кожний елемент культури виникає в конкретному регіоні й звідтіля поширюється по всій земній кулі.

2. Основними факторами розвитку культури є запозичення, переноси; переміщення культур зачіпає не тільки предмети матеріального побуту, але й духовні явища: міфи, культи, звичаї.

3. У кожної культури є свій центр зародження й поширення. Знайти цей центр і є завдання антропології.