Складові культурної антропології

Ку льтура як предмет вивчення культурної антропології – це сукупність результатів діяльності людського суспільства у всіх сферах життя і всіх факторів (ідей, вірувань, звичаїв, традицій), що складають і обумовлюють образ життя, нації, класу, групи людей в певний період часу. Культурна антропологія досліджує розвиток культури у всіх її аспектах: образ життя, бачення світу, менталітет, національний характер, результати духовної, суспільної, виробничої діяльності людини. Культурна антропологія вивчає унікальну людську здатність розвивати культуру через спілкування, комунікацію, у тому числі і мовленнєву, розглядає велику різноманітність людських культур, їх взаємодію і конфлікти, особливу увагу приділяє взаємодії мови і культури.

Слово „культура” знайоме кожному, але мало хто візьметься пояснити, що таке „культура” з наукової точки зору. Між буденим і науковим уявленням про культуру велика дистанція. У більшості людей „культура” асоціюється з „вихованістю”, „освіченістю”, „інтелігентністю”. В популярній літературі можна зустріти вираз „культура почуттів”, „культура мовлення”, „культура поведінки”. Ми з легкістю розмірковуємо про культурну політику різних держав, маючи на увазі їх турботу про музеї, театри, бібліотеки, систему освіти. Ми вживаємо це слово на кожному кроці. Але все ж в повсякденому обіході смисл слова „культура” є розмитим і більшість покладається в цьому питанні на інтуіцію. Інша справа, наука – вона користується ясними науковими поняттями. А теоретичне поняття, на відміну від буденного, вказує не на зовнішні ознаки, а на внутрішню причину, яка породила дане явище. З цього витікає, що в понятті „культура” повина бути відповідь на запитання, яким чином людина стає культурною істотою, і це стосується як людства в цілому, так і окремого індивіда, кожного з нас.

Визначити поняття «культура» означає сутність явища, яке воно позначає. Зробити це не легко, бо в самому простому словнику дається 4-6 визначень поняття «культура».

Так, словник М.Ожегова дає 6 визначень:

1) Походження культури з лат.(cultura) – обробка, культивування пов’язується з обробкою землі. Звідси походить поняття агрокультури – похідне від латини colo colere – обробляти землю, займатися землеробством.

2) культура, освіченість, синонім грецького слова (пайдейя = виховання у відповідності з традиціями етносу, моралі)

3) Культура як людська діяльність, як спосіб існування людини, внаслідок якого створюються і накопичуються духовні цінності – наука, мораль, релігія, мистецтво. Культура – це створення людиною самої себе, формування особистості.

Проте, що без культури люди по великому рахунку не відрізнялись би від тварин, здогадувались вже мислителі древності. Саме у давніх римлян з`явилось слово “культура”, яке означало „обробку”, „уход”. Культивуванню, тобто обробці землі був присвячений відомий в Давньому Римі трактат „De agri cultura”, написаний М.П.Катоном. Однак, відправною точкою в формувані наукових уявлень про культуру прийнято вважати працю „ Тускуланські бесіди ”, яка належить видатному римському політику, оратору і філософу Марку Туллію Цицерону (106-43 до н.е.)

В „Тускуланських бесідах” Цицерон характеризує філософію як „обробку душі”. Цицерон пояснює античне протиставлення культури і варварства. Вже греки пишалися своїм державним устроєм, пишалися тим, що проявляють громадянські доблесті, шанують олімпійських богів, вивчають філософію, захоплюються пластичними мистецтвами. Саме тут, на думку давніх греків, і пролягла межа між ними і варварськими народами, які не знали серйозних культурних досягнень.

Ще чіткіше усвідомили різницю між культурою і варварством громадяне Древнього Риму. Навіть в своєму власному середовищі Цицерон і його сучасники бачили протистояння ”cultus”і „vulgus”. До перших Цицерон відносив своє аристократичне оточення, яке постійно удосконалювало свій розум і душу, демонструючи свою духовну складність і незвичайну вишуканість. До другої групи Цицерон відносив „грубий і беспорядний натовп” або „чернь”, з її примітивними звичаями – цирковими виставами і боями гладиаторів. Таким чином, силою, яка обробляє розум і душу людини у Цицерона є грецька освіченість, і насамперед філософія. Саме завдяки їй, а також мистецтву красномовства, людина, згідно Цицерона, стає гідним громадянином, здатним співвідносити спільний і приватний інтереси.