Міфологія східнослов’янських племен 1 page

Слов'янська міфологі - сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.). Слов'янську міфологію можна поділити на декілька рівнів. Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До нього належали два праслов'янських божества: Перун та Велес, а також пов'язаний з ними персонаж жіночої статі, праслов'янське ім'я якого залишилось нез'ясованим. Ці божества пов'язані між собою як учасники громового міфу: бог грому Перун, що сидить на небі, переслідує свого ворога, що живе внизу, на землі. Причина їх ворожнечі в тому, що Велес краде людей, тварин, а в деяких міфах — вкрав дружину Перуна. Велес, перетворившись у змія, ховається під деревами, камінням, перетворюється на коня, корову, людину. Перун стріляє в нього вогняними стрілами. Перемога завершується рясним дощем, що сприяє врожаю. Крім названих богів, до нього входили інші — Сварог і Сварожня, Дажбог і Ярило. До середнього рівня відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Рід. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств — Мокош, Лада та ін. Міфологізація історичної традиції приводить до появи міфологічного епосу. Героями слов'янського епосу виступають Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь, які вважаються засновниками м. Києва. Противниками цих героїв виступають персонажі змієподібної форми та різні чудовиська. Пізнішими варіантами образів цих персонажів слід вважати Солов'я-Розбійника, Змія Горинича, а також казкові персонажі: баба-яга, кощій, чудо-юдо, лісовий цар, водяний цар, морський цар тощо. Казкові персонажі належали до класу шкідливих, від яких людина відмежовувалась. До нижчого рівня слов'янської міфології відносяться різні групи нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором. Це домовики, мавки, водяники, кикимора, болотяники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов'язані з негативними явищами в житті людини. Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології виступає дерево світу. У слов'янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів —тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть (в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формувало сприйняття цілісної картини світу).Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості і мала таємний зв'язок з зірками. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Міфологічні погляди стародавніх слов'ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. Сонце в цих міфах зображене в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця встигає знести золоте яйце, яке стає навесні новим джерелом світла і тепла, пробудження і воскресіння природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок цього настає весна, а потім літо. З яйця-райця з'являється все живе на Землі.

Міфологія стародавніх слов'ян включає погляд на походження людини. Первісним матеріалом, з якого створено людину, було дерево. Це перш за все дуб, ясен, бук або просто пеньок. Але для оживлення потрібна жива іскра, небесний вогонь. Тому міфологія слов'ян, як і інших народів, пов'язує оживлення з блискавкою. Слов'янський Дажбог таємно зійшов на землю і своєю життєдайною іскрою в чудесний спосіб запліднив дочок Отця Русі, які у належний час народили потомство. З тих пір, згідно з міфом, слов'яни стали вважати себе дітьми Дажбога. Віра в божественне походження народу формувала впевненість людей в їх історичному призначенні, виховувала почуття злагоди, милосердя, поваги і любові до народу та рідної землі.

10.Освіта в середньовічній Русі. Шкільна освіта за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стає частиною загальнодержавної і церковної політики Київської Русі. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя), школа "книжного вчення" (для підготовки священників) та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення. Набір в школи здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, граматики, риторики, історії. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. Навчання у школах проводилось на церковно-слов янській мові. Особливого значення у вищих школах надавалося вивченню іноземних мов. На першому місці була грецька мова, друге місце посідала латинська. Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Окрім Києва, центрами освіти були міста Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки, які зберігали не лише релігійні книги, а й твори світського й повчального характеру. У 1037 році князь Ярослав Мудрий заснував першу бібліотеку при Софіївському Соборі. Вона налічувала понад 950 книг. Розвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням історичної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства. Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.). У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його.

11. Писемність в середньовічній Русі. Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

12. Наукові знання в середньовічній Русі. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир. Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма. Основою вищої науки у ці часи на наших теренах була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латини та німецької мови.За часів Київської держави особливо відомими і популярними були, по-перше, книги Святого Письма: Євангелія, Апостоли, Псалтирі. Найдавніше Остромислове Євангеліє виготовлене в 1056-57 рр. в Києві. Освічені люди Київської держави в основному займаються перекладами і вивченням відомих праць. Але повних перекладів класичних грецьких, римських та ін. філософів в Україні тих часів ще не було. Європейська орієнтація, вивчення і наслідування кращих зразків європейської науки та мистецтва – такі характерні риси освіти в Україні-Русі того часу.

13. Архітектура середньовічної Русі. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена на­самперед дерев'яними спорудами. Із дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Контакти з візантійсь­кою культурою обумовили виникнення монументальної кам'яної архітектури. Перші ка­м'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських майстрів. Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі "міста Ярослава" у Києві. На цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури, як Софіївський собор (1037 р.). В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Розма­їття мозаїк, фресок, стовпи, арки, відкоси віконних пройм — все це вражало пишнотою. У другій половині XI ст. культове будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей час за­сновуються монастирі й саме в них зводяться нові кам'яні храми. Першим взірцем монастирського храму був Успенський храм Печерського монастиря Наприкінці XII — поч. XIII ст. монументальна архітек­тура Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм.У Києві та на Київщині були зведені храми — Трьохсвя­тительський (1189р.), св. Василія (1190р.) в Овручі, Апо­столів (1197 р.) у Білгороді.

14. Музичне мистецтво в середньовічній Русі. Активно розвивався у Х—XI ст. билинний епос. У билинах у художньо-поетичній формі відбивалася боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. Носіями народного мистецтва були скоморохи. Великий інтерес становить музика княжого двору. Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали духові та ударні інструменти. У Київській Русі з'явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві. Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравала Києво-Печерська Лавра.

15. Іконопис у середньовічній Русі. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності. До них молилися, у них сподівалися знайти зцілення і допомогу в житті. Ікони, як специфічний вид релігійного малярства, виникли дуже давно, і найраніші уцілілі твори належать до УІ ст. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI - поч. Серед ікон, що дійшли до наших часів, на-йшанованішою була ікона "Богородиці - Елеуса". У Києві сформувалася іконографія перших руських "святих" - Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона "Борис і Гліб" Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

16. Церква та її роль у культурному житті Київської Русі. Православна Церква об’єднала удільні князів-ства, скріпила живий зв’язок між розрізненими слов’янськими племенами, заклала міцну основу, на якій розбудувалася Київська Русь і виросла могутня централізована держава. Вона багато посприяла формуванню Київської Русі, влила життя в її державний організм, постійно підтримувала його життєздатність. Церква своїм благодатним впливом розвіювала ворожнечу, помсту, жорстокість, приниження людської гідності, братовбивство, криваву різню, дикі звичаї, постійні міжусобні війни і вселила в людські серця святу любов до Бога і до свого ближнього. Таким чином згуртовувала народ, єднала його в єдине ціле, формувала єдину націю, яка й сьогодні є однією з найчисельніших у світі.Завдяки розгорнутій церковній діяльності змогли розвинутися в Київській Русі письменність, друкарство, мистецтво, храмобудівництво, архітектура, церковний спів. Всі благі починання в державі освячувались Церквою, це забезпечувало їм успіх: держава укріплялася, розвивалася. Церква стримувала в ній негативні процеси, викривала згубні пороки в народі і з ними боролася. Без Православної Церкви Київська Русь ніколи не змогла б так високо піднятися і стати великою розвинутою європейською державою.

17. Внесок Ярослава Мудрого в розвиток культури. За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печорський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо. Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорить: Ярослав многи книги списав, положив церкви Святой Софии", зібрав першу в Україні бібліотеку.Ярослав зібрав навколо себе освічених людей — Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії.Зібрані Ярославом висококультурні люди уклали "Руську правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво і триповерхові будинки з балконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань і 8 ринків. Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, що стояв у ряду кращих пам'яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися в один потік, який дав ту неповторну єдність і своєрідність, чим і нині пишається український народ. Зведення як храмів, так і світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.

18. Володимир Мономах та його “Повчання”. У «Повчанні» Володимир Мономах виразно описує сторінки свого життя, не приховує негарних вчинків, яких припустився на довгому життєвому шляху. Князь висловлює власні моральні засади, дає практичні поради своїм дітям, як ефективно керувати княжим двором і державою, успішно битися з ворогом. Життєпис оповідає про походи і війни 1068—1117 pp., в яких Мономах брав безпосередню участь, а також про «лови» (полювання). Лист до Олега він написав 1096 р. у зв'язку із загибеллю свого сина Ізяслава в боротьбі з Олегом, котрий тоді розв'язав криваву усобицю на Русі.

19. Культура Галицько-Волинської Русі. Її міські центри (Галич, Львів, Звенигород) та їхня архітектура. У культурі галицько-волинської доби ще виразніше, ніж раніше,спостерігається оригінальне поєднання слов'янської спадщини і нових рис,зумовлених зв'язками з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами Сходу. За рівнем культурного розвитку Галицько-Волинська держава не відставала від сусідів, а в багатьох випадках стала батьківщиною нових творчих здобутків. Князівству належить почесне місце в формуванні української культури, в зміцненні її зв'язків з культурами інших народів.Протягом століть у тяжкі часи панування іноземних держав українські діячі літератури, мистецтва, освіти звертались до спадщини минулих епох, в тому числі і до доби Галицько-волинського князівства. Спогад про його колишню велич підтримував дух визвольної боротьби українського народу. У містах Галичини — Перемишлі, Звенигороді, Василеві, Галичі започатковано будівництво церков з білого каменю, широко стали застосовуватись у будівлях різьблені орнаменти. В одному лише Галичі відоме розташування не менше ЗО мурованих монументальних споруд, однак лише частина їх вивчена археологами. Будівництво найбільшого в Галичі храму —Успенського собору пов'язують зі створенням тут єпископи' 1157 р. Це —яскравий зразок галицької білокам'яної архітектури.

20. Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства. Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр.Спочатку мурованими були лише храми і князівські палати.Перші муровані храми в Галичині та Волині з’являються досить рано — із кінця ІХ — початку Х ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ—ХІІІ ст. назавжди втрачена.У ХІІ—ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд. Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.).

21.Вплив Київської Русі на розвиток культури сусідніх країн Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов’ян, протягом вибудувала самобутню і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії.Численні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про самобутність культури Київської Русі і спростовують твердження окремих науковців про іноземні впливи на неї, які особливо були популярними серед вчених у ХІХ і на початку ХХ ст.Тривалий час вважалось аксіоматичним, що до Кирила та Мефодія на території Київської Русі писемності не було. Дослідження останнього часу доводять, що вже в ІІІ тисячолітті до н. е. зустрічаються написи на керамічних виробах, і таких пам’яток чимало в музеях України. Багато часу, сил та енергії пошукам і дешифруванню праслов’янської писемності віддав В. Даниленко.Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кількістю писемних пам’яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, а також графіті у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і Ярослава працювали школи. Народилася і утвердилася любов до книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книги. Утворюються бібліотеки — перша з них була при Софійському соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми — “книголюбцями”. Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця,“почитая часто в день и в нощи”, був палким прихильником книги.На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але “Слово про Ігорів похід” серед них посідає чільне місце. Один із найвизначніших світських творів періоду Київської Русі — це “Поучение”дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна. Особливим і своєрідним жанром у літературі були “житія” святих; у них ми знаходимо багато інформації про соціальні відносини, політичне життя, побут і культуру того часу. Найхарактерніша пам’ятка цього жанру — “Києво-Печерський Патерик”.До оригінальних творів літератури належать також літописи, які являють собою значне явище не лише у вітчизняній, а й у світовій літературі. “Повесть временных лет”доносить до читача ідею патріотизму, величі, єдності й незалежності Руської землі.Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває специфіку мислення і мову народу. Найяскравіше це помітно у билинах:тут образи богатирів — це уособлення патріотизму і мужності, героїки і безмежної відданості Батьківщині.Разом з народом і в народі жили обрядовий фольклор, казки, історичні перекази, легенди, ліричні пісні, прислів’я, приказки, загадки та ін. Майже в первозданному вигляді до нас дійшли високі взірці обрядової поезії — колядки та щедрівки. Широко побутувала в Київській Русі перекладна література: філософські та богословські трактати, апокрифи, романи і повісті, історичні хроніки та вибране з них, так звані Ізборники: “Хожденіе богородиці по муках”, “Олександрія”, твори Йосифа Флавія, Іоанна Малали,Георгія Амартола, Козьми Індікоплова та ін. Вони істотно розширювали кругозір та світосприймання давньоруського читача.Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев’яна архітектура, на зміну їй приходить мурована, візантійського типу, яка частково увібрала в себе традиції будівничих Русі. Зводяться Десятинна церква, Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори та церква П’ятниці на торгу в Чернігові, а також собори у Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших містах.Із мурованою архітектурою на Київську Русь приходить монументальний живопис — фрески та мозаїки. Найбільша кількість їх збереглась у Софії Київській та церкві Спаса на Берестові. Цінність софійських фресок полягає у тому, що на них зображено багато світських тем із життя києворусичів.Високого рівня розвитку досягло декоративно-прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популяр- ними не тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін. Культурі Київської Русі притаманні також спільні риси в різних галузях духовної і матеріальної культури — житті, одязі, речах побуту,декоративно-прикладному мистецтві, обрядовості, усній народній творчості, що на сьогодні являє для нас єдину спільність — культуру Київської Русі

22.Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі. Східні звичаї поширювалися нестримно на Русі під час монголів, приносячи із собою нову культуру. Змінилася загальним образом одяг: від білих довгих слов'янських сорочок, довгих штанів вони перейшли до золотих каптанів, до кольорових шароварів, до сап'янових чобіт.Велика зміна побуту внесло той час у положення жінок: домашній побут російської жінки прийшов зі Сходу. Крім цих великих рис повсякденного російського побуту того часу, рахівниця, валянки, кава, пельмені, одноманітність російського й азіатського теслярського і столярного інструмента, подібність стін кремлів Пекіна і Москви — усе це вплив Сходу.Церковні дзвони, це специфічна російська особливість, прийшли з Азії, відтіля і ямські колокольци. До монголів у церквах і монастирях застосовували не дзвону, а "било і клепало". Ливарне мистецтво було розвинуте тоді в Китаї, відтіля і могли прийти дзвону.Вплив монгольського завоювання на культурний розвиток традиційно в історичних працях визначається як негативне. На думку багатьох істориків на Русі наступив культурний застій, що виразився в припиненні літописанні, кам'яного будівництва і т.д.Визнаючи наявність цих і інших негативних наслідків, слід зазначити існування інших наслідків, що не завжди можна оцінити з негативної точки зору.У Поволжя залишки будинків з облицюванням мармуром, водопроводи, надгробки, частини срібних речей, венеціанське скло свідчать про життя монголо-татарських культурних родичів ХІІІ-ХІV ст. І відносин з іншими народами Сходу.Вплив Сходу наклало свій відбиток на народну творчість. Значна частина великоросійських народних пісень, стародавніх і весільних обрядів складена, у так називаній "п'ятитонній", чи "індокитайській" гамі. Ця гама існує, як єдина, у тюркських племен басейну Волги і Ками, у башкирів, у сибірських татар, у тюрків Туркестану, у всіх монголів. У Сіаму, Бірмі, Камбоджі й іншому Індокитаї вона панує і зараз. Ця безупинна лінія зі Сходу обривається на великоросах.Стиль російської казки має аналогію зі стилем казок тюрок і кавказців. Російський епос по своїх сюжетах зв'язаний з "туранським" і степовим "ординським" епосом.Головна частка монгольського ярма на Росію відноситься до області духовних зв'язків. Можна без перебільшення сказати, що православна церква вільно зітхнула під час панування монголів.Від платежу важкої татарської данини було урятовано все російське духівництво з церковними людьми. Татари відносилися з повною віротерпимістю до всіх релігій, і російська православна церква не тільки не терпіла від ханів ніяких утисків, але, навпаки, російські митрополити одержували від ханів особі пільгові грамоти, якими забезпечувалися права і привілеї духівництва і недоторканність церковного майна.Хани видавали російським митрополитам золоті ярлики, що ставили церкву в зовсім незалежне від князівської влади положення. Суд, доходи - усе це підлягало веденню митрополита, постійно відчуваючи потребу в грошах для воєн, церква швидко придбала матеріальні засоби і земельну власність і могла надати притулок багатьом людям, що шукали в неї захисту від князівської сваволі. Узагалі православне духівництво користалося в монголів пошаною і заступництвом.

23.Вплив культури Київської Русі на життя Литовського князівства. Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв’язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку.; основою литовського судочинства стала “Руська правда”. Руська (українська) мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася службав церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра,священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім’ї приймають православ’я (литовці переважно були язичниками) та поріднюються з українськими князями.Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

24.Становище Українcької культури в Литовській державі. У цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Литовці дотримувалися правила: “Ми старину не рушимо, а новини не вводимо”. Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію.Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями. У ХVІ ст. велика частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля,Брацлавщина, Київщина) підпала під владу Речі Посполитої. В Україні з’явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура і православна церква зазнали жорстоких утисків. Поряд із зміцненням польської адміністрації костели почали боротьбу за перетворення українців на римо-католиків.Наслідки Берестейської церковної унії 1596 р. були дуже тяжкими для української культури: створення з однієї православної церкви двох —уніатської (українська католицька церква, з’єднана з Римом) і православної, яка у другій половині ХVІІ ст. потрапила в залежність від Московського патріархату.Поглиблюється денаціоналізація української шляхти, цілий ряд знатних родів переходить в унію або католицтво, спольщується. Православні ненавиділи уніатів як зрадників, а римо-католики не вважали православних повноправними громадянами, принижували їх. Поляки вимагали, аби уніати, з’єднані з Римом, відмовилися від своїх догм, історії, традицій. Але українська католицька церква, за словами історика Д. Дорошенка, не зв’язала себе з польським урядом, а активно боролася проти полонізації.Отже, територіальний поділ, міжконфесійна боротьба розмежували українську людність і на тривалий час розпалили вогнище протиборства, що не давало можливості для об’єднання і протидії зовнішній експансії. Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поступова кристалізація національних рис архітектурного будівництва і поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Формується український стиль дерев'яних церков - трибанних і п'ятибанних з традиційним чітким поділом церкви на три частини: вівтар, власне церкву та "бабинець". Вікнам і дверям надавали характерної шестикутної форми. В XIV-XV ст. в містах. Західної України будуються церкви перехідного типу, які поєднують візантійський стиль з елементами готичного і романського.

Date: 2015-07-24; view: 703; Нарушение авторских прав