Пам’ятки античної культури в Північному Причорномор’ї

Антична культура в своїй основі була культурою класового суспільства — культурою рабовласників і рабів, багатих і бідних. Величезна різниця в становищі багатих і бідних жителів виразно простежується в поховальних пам'ятках. Монументальні кам'яні склепи, з курганними насипами, розписом стін, з багатим поховальним інвентарем — розписним посудом, ювелірними виробами, різними прикрасами тощо — належали представникам найвищої знаті. Разом з тим зустрічаються звичайні грунтові могили з одною чи кількома простими посудинами або й зовсім без них, що являють собою поховання найбідніших жителів, а можливо, і рабів. До нашого часу дійшло багато пам'яток античної культури — написів, вирізьблених на кам'яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду та інших пам'яток, значна частина населення античних міст була письменною. Були в причорноморських містах і власні професіональні музиканти. Судячи з написів, скульптури, живопису та зображень на монетах, тут поширилися ліри, флейти, труби, кіфари. Відомо про існування театрів в Ольвії, Херсонесі та Пантікапеї. У написах згадується і багато видів спорту, з яких провадилися змагання: біг, метання диска, списа та м'яча, гімнастика, кулачний бій, плавання, кінні змагання, а також змагання з п'ятиборства. Поряд з ними значного розвитку досягло мистецтво стрільби з лука. Високого рівня досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних споруд — склепів. Найвизначніші пам'ятки цього типу відкрито у Боспорі. Зводили такі величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів з псевдосклепінням та багато склепів з фресковими розписами стін. Найяскравішими пам'ятками цього напряму є розписи склепів (III ст. до н. е.) першого кургану Васюринської гори та біля Анапи (Таманський півострів). Пізніше над структурним розписом нижньої частини стіни почали вміщувати сюжетні сцени. До монументального мистецтва належать підлоги з сюжетними або орнаментальними зображеннями, складеними з дрібної різноколірної гальки на вапняному розчині. Велику мистецьку та пізнавальну цінність являють собою надмогильні пам'ятники — стели. З III ст. до н. е. на стелах зустрічаються рельєфи з зображенням небіжчиків, іноді їх родичів, сцени з життя померлих. У античних містах встановлювалося багато скульптур богів, героїв, в основному грецького пантеону. Високого рівня досягло виготовлення художніх прикрас із коштовних та кольорових металів.На значній частині виробів відображені сцени з життя і побуту скіфів, виконані з великою етнографічною достовірністю. Античні традиції ввійшли складовою частиною в культуру місцевих племен.

7. Язичництво: питання його розквіту і занепаду в українській традиційній культурі.

Під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Перше релігійне нашарування в давньослов’янському язичництві складають обряди і вірування. Цей, перший шар, відповідав розвинутому анімізму і складався більшою частиною з духів природи, формується демонологічний світ. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки,упирі тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон. Також великої уваги набувають культи лісів та дерев тощо. Другий шар у язичництві давніх слов’ян, деякі дослідники, пов’язують із впливом трипільської культури. Цей шар відбивав релігійні вірування і культи, пов’язані з раннім землеробським господарством, з шануванням божеств родючості та врожаю, що уособлювали собою Всесвіт. Тут мають місце обряди та ритуали сезонного господарського циклу. Нарешті, центральним шаром язичництва є коло релігійних уявлень і практик індоєвропейців, у яких склалися загальні погляди на світ, його трискладову структуру; віра в богів - творців неба, землі, людей; практика їхнього вшановування кривавими жертвопринесеннями; надзвичайно розвинутий культ предків і поховальна обрядовість. Боги уособлювали явища природи й космос, а з часом і суспільні процеси. Є всі підстави вважати, що наприкінці І тис. слов’янське язичництво становило собою досить складну систему уявлень, міфологічних образів, котрі мали глибокі первісні коріння та пройшли шлях різних перетворень від мисливських небесних тварин, землеробських богинь родючості до патріархальних і воєнно-дружинних культів Перуна та Сварога. Язичництво давніх слов’ян має витоки з тисячолітньої історії, протягом якої воно перебувало в процесі постійних видозмін. В цьому і полягає головна особливість еволюції слов’янського язичництва - впродовж усього періоду існування якого різноякісні релігійні нашарування не замінювали один одного, а співіснували, взаємодоповнюючи один з одного. Слов’янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів, вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть, однак воно відрізнялося від християнства своєю релігійною суттю. 988 рік(коли християнство запровадили, як державну релігію К. Р.) став тією межею, яка поділила історію східного слов’янства на два періоди: язичницький та християнський. Більшість дослідників вбачають головну причину офіційного введення й поширення християнства в невідповідності старих язичницьких поглядів інтересам панівної верстви.