Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Общеевропейский процесс в 1960-1990





Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Усиление интеграционных процессов в странах Западной Европы. 1957 – ЕЭС и евроатом (римский договор). ЕАСТ (Европейская Ассоциация Свободной Торговли) – как альтернатива ЕЭС, но оказалась неэффективной т.к. Великобритания поставила вопрос о вступлении ЕЭС, Франция – против. 1965 – создание Таможенного Союза. 1 расширение ЕЭС – 1973. 1972 – проходят консультации по безопасности. 1975 в Хельсинки – Совещание по вопросу безопасности и сотрудничества в Европе (СБСЕ – 33 епропейских государства, (кроме Албании) + США и Канада) и был принят Заключительный акт СБСЕ: коллективное признание политических и территориальных изменений в Европе, послевоенные границы. 1990 – Парижская хартия для новой Европы подписана всеми членами СБСЕ (изменены параметры внешних угроз для Европы: ядерная угроза снижается, но этнические конфликты, наркотрафик, торговля оружием, экология становятся актуальны) 1 января 1995 – трансформация СБСЕ в ОБСЕ. Углубление интеграционных процессов в Европе. Маастрихтский договор 1922. Создание ЕС. Роль Ес и НАТО в системе евробезопасности.

29) Третья волна деколонизации. Понятие “третий мир”.

Завершальним "акордом" деколонізації стало визволення від колоніальної залежності решти народів тропічної Африки наприкінці 60 - 70 років ХХ століття. На руїнах колоніальних імперій Великобританії, Франції, Бельгії і Португалії виникло близько 40 незалежних держав. Метрополії передали владу еліті цих країн, зберігши з ними політичні і економічні зв'язки.

В 70-80 роки зазнала краху остання португальська колоніальна імперія. Визволилися Ангола й Мозамбік, після цього припинили своє існування колоніальні режими на більшості островів Атлантичного, Індійського та Тихого океанів. Здобуття незалежності Намібією в березні 1990р. завершило цей глобальний процес ліквідації колоніалізму.

Було ліквідовано режим апартеїду в ПАР, в 1994 р. там була прийнята тимчасова Конституція. На початку 90-х рр. у країнах Африки прийнято більше 30 нових конституцій, що передбачають поділ влади, існування декількох партій, юридичні гарантії прав людини.

Однак ситуація в багатьох країнах продовжує залишатися нестабільною, нові інститути не можуть зміцнитися, діють найчастіше неефективно. У меншому масштабі зазначені зміни торкнулися країни Азії, хоча в деяких з них були ліквідовані авторитарні режими (Філіппіни, Південна Корея й ін.).

Третій світ". Становлення руху афро-азіатської солідарності.

Нові самостійні держави, що постали на територіях колишніх колоніальних імперій, разом з іншими економічно малорозвинутими країнами Азії, Африки та Південної Америки утворили "третій світ".

Цілісність та специфіку країн "третього світу" визначав цілий комплекс чинників. Вони мали багато спільного: низький рівень економічного розвитку; особливе місце в системі світового господарства; багатоукладну економіку; наявність гострих економічних, демографічних, соціокультурних проблем, шляхи рішення яких ще не були знайдені. Водночас існували й чинники, що роз'єднували ці країни: нерівномірність соціально-економічного розвитку, поляризація орієнтацій у міждержавних відносинах тощо.

Національно-визвольний рух у цей час вирізнявся розвитком та зміцненням внутрішньої згуртованості.

Зовнішньополітична діяльність афро-азіатських держав спрямовувалася на збереження і зміцнення міжнародного миру та безпеки, подолання колоніалізму, расизму в усіх формах і виявах, розвиток взаємного спів-робітництва. Зовнішньополітична активність молодих суверенних держав діставалавідображення в міжнародних актах, прийнятих самостійно або спільно з іншими державами.

Функція підтримання миру й міжнародної безпеки була одним із найважливіших аспектів зовнішньополітичної діяльності афро-азіатських країн. Ця функція охоплювала такі питання, як загальне й цілковите роззброєння (ліквідація іноземних військових баз, виведення іноземних військ), заборона застосування атомної зброї й проведення ядерних випробувань, мирне розв'язання міждержавних конфліктів тощо.

Боротьба афро-азіатських країн за загальне й цілковите роззброєння та суворий міжнародний контроль за озброєннями мала на меті не лише збереження миру, а й вивільнення в разі роззброєння значних коштів і ресурсів для подолання голоду, злиднів, неосвіченості й рабства на Землі. На сесіях Генеральної Асамблеї ООН, у Комітеті ООН з роззброєння та в інших її органах представники країн Азії й Африки брали активну участь в обговоренні питань роззброєння, підкреслювали свою заінтересованість у їх невідкладному розв'язанні, часто виступали з конструктивними пропозиціями.

Об'єктивні потреби незалежного розвитку змусили уряди національних держав Азії й Африки докласти зусиль до ліквідації іноземних військових баз. Це питання і розглядалося на Бандунзькій конференції 29 афро-азіат-ських держав.

Таким чином, позиції миролюбних сил в Азії й Африці значно зміцнилися після краху колоніальних систем.

Розвиток національно-визвольного руху в країнах Азії й Африки поставив на порядок денний утворення міжнародної організації з метою об'єднання їхніх зусиль на світовій арені.



У квітні 1955 р. в Делі відбулася конференція представників громадсько-політичних організацій 14 азіатських країн. Конференція утворила Міжнародний комітет солідарності народів азіатського континенту й закликала до утворення національних комітетів солідарності. До цього руху приєдналися громадсько-політичні організації африканських країн.

Перша конференція солідарності народів Азії й Африки проходила в Каїрі в грудні 1957 р. В ній брали участь представники політичних партій, громадських рухів, національно-визвольних рухів, національних комітетів солідарності більш ніж 20 країн Азії й Африки. Вони виступили ініціаторами створення Організації солідарності народів Азії й Африки (ОСНАА).

В багатьох країнах виникали національні комітети, які багато зробили для того, щоб допомогти місцевим патріотичним організаціям правильно зорієнтуватися в складній обстановці революційної боротьби й визначити найкоротші шляхи дта досягнення головної мети - завоювання політичної незалежності.

Прихильники руху ОСНАА прагнули до того, щоб зовнішньополітична діяльність кожного уряду підкорялася загальним завданням антиімперіалістичної боротьби народів в умовах краху колоніалізму. Протягом свого існування ОСНАА послідовно обстоювала ідеї свободи, незалежності, миру й дружби між народами, прогресу, основні зусилля, організації спрямовувалися на боротьбу проти колоніалізму, подолання його політичних та економічних наслідків, за національне відродження й соціальний прогресі

Значну увагу рух афро-азіатської солідарності приділяв соціально-економічним проблемам країн "третього світу", питаннямі забезпечення їхньої економічної незалежності. Важливу роль у розробці стратегії соціально-економічного розвитку для країн, що визволилися, відіграв економічний семінар, організований ОСНАА в лютому 1965 р. в Алжирі. З метою налагодження співробітництва в подоланні соціально-економічної відсталості країн, що позбулися пут колоніалізму, рух афро-азіатської солідарності утворив спеціальний постійний економічний орган.

Загалом рух афро-азіатської солідарності надав процесові національного визволення міжнародно-політичного характеру і справив тим самим значний вплив на розвиток міжнародних відносин.

 

30) Идеология и практика движения “неприсоединения” и его эволюция в 1960-1970. Особенности.

Основатели движение «неприсоединения» - лидер Югославии Броз Тито, Индии Неру, Египет Гамаль Абдель Насер, Шри-Ланки.

Первая конференция этих держав – сентябрь 1961г. в Белграде.

- отказ от участия в военных блоках

- отказ от размещения иностранных военных баз на своей территории

1964г. конференция в Каире.

Идея создания нового экономического порядка.

Движение неприсоединения проявляется в трех видах

- как внешнеполитическая доктрина стран, которые развиваются

- как конкретный внешнеполитический курс или ориентация этих стран

⁃ как своеобразное межгосударственное объединения стран, которые развиваются – движение неприсоединения.

 

Конфлікт між великими державами, а також їхні спроби втягнути в глобальне протистояння країни Азії, Африки й Латинської Америки підштовхнули велику групу видатних діячів держав, у тому числі тих, які нещодавно визволилися від колоніальної залежності, зайняти позицію неучасті у військово-політичних блоках, відсторонитися від конфліктів провідних держав світу.

Вперше термін "Рух неприєднання" було використано в документах ІІІ-ої конференції країн, що не приєдналися (Лусака, 1970 р.). Формуванню Руху неприєднання передувало зародження доктрини неприєднання на межі 40-х і 50-х років та вибір політики неприєднання більшістю країн, що визволилися, наприкінці 50-х - на початку 60-х років. Започаткував ідеологію Руху неприєднання Д. Неру.

З ініціативи прем'єр-міністра Індії Д. Перу, президента Югославії Й. Броз Тіто, президента Єгипту Г. А. Насера, керівників Індонезії й Гани та інших держав у вересні 1961 р. в Белграді відбулася конференція 25 глав урядів, що поклала початок Рухові неприєднання. Її організаторами стали Югославія, Єгипет, Індія, Індонезія та Афганістан. Учасники Руху, більшість яких вважала, що СІІІА і СРСР нєсуть ріпну відповідальність за міжнародну напруженість і гонку озброєнь, проголосили неприєднання до військово-політичних блоків, підтримали боротьбу народів проти колоніалізму, за незалежність, за ліквідацію економічної нерівності у світі, за мирне співіснування.

З 1981 р. І вересня святкується як День Руху неприєднання.

Своєрідність організаційного боку діяльності Руху неприєднання полягає в тому, що пін функціонує без Статуту, тобто немає основоположного документа, який визначав би його мету, завдання та структуру, регламентував функції його органів.

Головні програмні документи Руху неприєднання приймаються на конференціях глав держав та урядів, що проводяться регулярно (Белград - 1961 р., Каїр - 1964 р,, Лусака - 1970 р., Алжир - 1973 р., Коломбо - 1976 р., Гавана - 1979 р..). Країна, в якій проводиться конференція у верхах, стає країною-координатором, а її керівник - головою руху. Країна-координатор і керівник Руху неприєднання забезпечують підготовку його форумів та документів. Для обговорення актуальних проблем проводяться конфереіщії міністрів закордонних справ.

Документи Руху неприєднання ухвалюються на основі консенсусу й мають рекомендаційний характер.

Отже, цілі та принципи Руху неприєднання зафіксовані в програмних документах його форумів. Це - боротьба проти імперіалізму, колоніалізму й неоколоніалізму, апартеїду, расизму та всіх форм гегемонізму іі експансіонізму, за мирне співіснування держав, розрядку міжнародної напруженості, припинення гонки озброєнь, за перебудову світових економічних відносин, за новий міжнародний інформаційний порядок.


 

31) “Холодная война”: причины, характер, периодизация.

1949 – НАТО, в ответ 1955 – ОВД (Организация Варшавского Договора) Борьба за влияние а странах 3 мира. Сначала у США ядерное оружие, взрывают в японской войне (Хиросима, Нагасаки) 1949 – СССР, 1 испытание атомной бомбы.

1 период: 1944-1947 предконфронтационный

2 период: 1947-1962 Карибский кризис. Конфронтация. Жесткий период. Опасность ядерной атаки.

3 период: 1962-1969 Гонка воорцжений с 50х в США кризис из-за войны во Въетнаме, поэтому снижение активности “холодной войны” . США – политика навеления мостов в Восточную Европу.

4 период: 1969-1979 “Разрядка”. Начало саммитов. Появляется СБСЕ (ОБСЕ) Ухудшение отношений из-за вторжения в Афганистан.

5 период: 1979-1985. Вторая “холодная война”. В США Рейган – Стратегическая Оборонная Инициатива (СОИ) Суть: на космические пространства выведут объекты, которые будут улавливать старт Советских баллистических ракет и сбивать их. Чтоб втянуть СССР в гонку вооружений.

6 период: 1985-1991 Горбачев. Железный занавес поднят. Союз распался.

32) МО в 1980. “Холодная война-2”

1979-1985 - “холодная война 2” - Рэйган, Стратегическая Оборонная Инициатива (СОИ) Суть: на космические пространства выведут объекты, которые будут улавливать старт Советских баллистических ракет и сбивать их. Чтоб втянуть СССР в гонку вооружений. 1983-1986 Советские ядерные силы в состоянии повышеной боевой готовности. 1979 – ввод Советских войск в Афганистан, США считают что это нарушение геополитического равновесия. 1983 – советский истребитель сбил Южнокорейский лайнер (СССР считали это по заданию американской разведки) Рэйган назвал империей зла.







Date: 2015-07-23; view: 1004; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2022 year. (0.021 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию