Наочні методи. Спостереження — основний метод ознайомлення дітей з природою

Визначення спостереження і його навчально-виховне значення. Проблемі спостережень, розвитку спостережливості приділялося багато уваги в дослідженнях різних педагогів. У педагогічній літе­ратурі спостереження розглядається як:

1) важливий психічний процес (Г. О. Люблінська, С. Л. Рубінштейн);

2) вид пізнавальної навчальної діяльності (Б. Г. Ананьєв);

3) метод навчання (М. М. Скаткін, Л. В. Занков, І. Я. Лернер та ін.).

Ця різноманітність підходів свідчить про єдність розуміння спостереження як активної форми пізнання навколишнього світу, що має на меті нагромадження фактів, початкових уявлень про об'­єкти і явища, внаслідок чого воно може розглядатися як психіч­ний процес, як пізнавальна діяльність і як метод навчання.

Є різні підходи до визначення самого процесу спостереження і розуміння його суті.

Деякі автори (Л. В. Занков, П. А. Рудик, А. О. Смирнов) роз­глядають спостереження як планомірне, більш або менш довго­тривале сприймання, що дає змогу простежити те чи інше явище, ті чи Інші зміни, які відбуваються в об'єктах сприймання. У роботах Б. Г. Ананьєва, а також у дослідженнях, що розви­вали висунуті ним положення (Г. К. Матвєєва, П. Г. Саморукова), спостереження визначається як складна психологічна діяльність, в якій сприймання, мислення і мова об'єднуються в єдиний ціліс­ний акт розумової роботи. В цьому визначенні підкреслено, що спостереження передбачає не тільки безпосереднє сприймання фак­тів, але й їх осмислення, інтерпретацію. При цьому рельєфно ви­ступає зв'язок між першою і другою сигнальними системами.

У результаті розвитку спостережень формується спостережли­вість — сукупність особистих якостей і здібностей людини, яка пе­редбачає вміння підмічати суттєве в навколишньому світі, пра­вильно розпізнавати типові риси в тих чи інших явищах, швидко орієнтуватися в різних ситуаціях. Вказуючи на важливість форму­вання спостережливості у дітей, К. Д. Ушинський зазначав, що якщо вчення має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно повинно вправляти їх здатність до спостереження.

Методу спостереження належить особлива роль у пізнанні діть­ми природи, оскільки він базується на чуттєвому сприйманні, за­безпечує живий контакт дітей з реальними об'єктами природи, в результаті чого у дітей формуються реалістичні уявлення про об'­єкти природи та зв'язки між ними. Участь мислення у сприйманні стимулює пізнавальний пошук дітей, сприяє зв'язку набутих чут­тєвих образів з тими, що у дітей вже є, і допомагає виникненню власних суджень.Спостереження за об'єктами природи сприяють розвитку мови дітей. К. Д. Ушинський зазначав, що основа розуміння суто люд­ської мови полягає в правильному логічному мисленні, а правильна логіка мислення виникає з правильних і точних спостережень.

У процесі спостережень розвиваються аналізатори: зір, дотик, слух, нюх, засвоюються сенсорні еталони.

Нові знання, що їх набувають діти, дають поштовх для розвит­ку пізнавальних, інтересів.

Спілкування дітей з живою природою дає змогу успішно вирі­шувати завдання екологічного виховання через засвоєння дітьми доступних їх розумінню залежності у природі, формування цінніс­них орієнтацій, ознайомлення з правилами природокористування.Не можна переоцінити роль спостережень у формуванні любові до рідного краю, як однієї з основ національного дитячого садка, в естетичному вихованні, оскільки саме спостереження закладають його основу—формують естетичні враження. Корисні спостере­ження і для фізичного розвитку дітей, бо найчастіше вони відбу­ваються на природі. Спостереження у природі — складна пізнавальна діяльність дітей дошкільного віку. Сучасними дослідженнями (Г. К. Матвєєвої, П. Г. Саморукової, Г. І. Васильєвої, Н. І. Вєтрової) доведено, що спостереження за­роджуються у молодших дошкільників під час продуктивної діяль­ності. Дитина, граючись у пісочнику, ліпить пасочки. Одна з них розсипається, бо пісок взято з незволоженого місця, інша — три­мається. Це зосереджує увагу дитини, примушує її думати над тим,як досягти успіху.Спостереження тісно пов'язані із словом. За допомогою слова повідомляється мета спостереження, вихователь керує розглядан­ням об'єктів природи, і досить часто у слові фіксується результат спостереження (бесіди, розповіді про те, що діти бачили).

Спостереження не розвивається спонтанно. Воно потребує ке­рівництва з боку вихователя: навчання прийомам раціонального об­стеження, порівняння, виділення істотних залежностей, підведення до узагальнень, формування ставлення до об'єктів природи.

Протягом дошкільного віку відбувається ряд змін у цій діяль­ності. На перших етапах діти не здатні самостійно поставити мету спостереження. Це роблять дорослі, і мета найлегше сприймається дітьми під час діяльного ознайомлення із спостережуваними об'єк­тами. Поступово розвивається уміння сприймати і ставити мету спостереження поза зв'язком з продуктивною діяльністю як само­стійне пізнавальне завдання. Основними мотивами спостереження стає інтерес до нових знань, а не просто потреба вирішення будь-якого практичного завдання.

Відбуваються зміни у характері обстеження предметів. Діти по­ступово оволодівають різноманітними раціональними способами сприймання. Змінюється характер обстеження предметів: від кон­тактних способів обстеження дошкільники переходять до дистантних, від практичних дій по зіставленню предметів і визначенню їх властивостей — до розумових дій. Розвивається і планомірність використання різних способів сприймання. Якщо спочатку план вно­ситься дорослими, то у подальшому у дітей формується здатність не тільки прийняти готовий план, але й самостійно сплановувати своє спостереження.Змінюється співвідношення включених у спостереження сенсор­них та інтелектуальних процесів. Це виявляється в оволодінні діть­ми новими видами спостережень, в яких посилюється значення ми­слення, інтерпретації того, що дитина сприймає.

Види спостережень у природі. Спостереження в природі, що проводяться з дітьми дошкільного віку, класифікуються залежно від: а) тривалості (епізодичні, або короткочасні, і тривалі спостереження за розвитком, змінами об'­єктів); б) дидактичної мети (первинні, повторні, заключні, порів­няльні; в) способу організації (колективні та індивідуальні, пла­нові і позапланові).

Епізодичні, або короткочасні, спостереження — це, як прави­ло, спостереження за тими об'єктами, явищами природи, які три­вають недовго (веселка, злива тощо), або ж ті, до яких діти не можуть повертатися часто, (розглядання їжачка, черепахи, яких на короткий час приносять у дитячий садок). Частіше в дитячому садку мають місце тривалі спостереження, в яких простежуються, наприклад, основні фази розвитку рослини в період цвітіння: утво­рення пуп'янків, їх розкриття, утворення плодів тощо.

Первинні спостереження мають на меті створити перше уявлен­ня про найбільш характерні властивості об'єкта, дати дітям цілісне враження, яке повинно доповнюватися, закріплюватися, уточнюва­тися: Наприклад, після першого спостереження за рослиною ма­ти-й-мачухи, яке проводиться у сонячну погоду, коли її квітки від­криті, слід провести повторне спостереження у похмуру, погоду, ко­ли квітки закриті, пониклі, наче сумують за сонцем, пояснити ді­тям, що ця рослина — живий барометр, по ній можна визначати погоду. Після відцвітання варто показати дітям насіння мати-й-мачухи, порівняти його з насінням кульбаби, відмітити подібність у розповсюдженні, треба привернути увагу до листків, яких не було під час цвітіння рослини, дати змогу доторкнутися до верх­ньої і нижньої сторони листка, пригадати, чим корисна рослина, як до неї треба ставитися. Отже, повторні спостереження зв'язані з одержанням нової інформації про якості, зміни в об'єктах, які з'являються в процесі їх розвитку, з закріпленням раніше здобутих знань.

Заключні спостереження мають на меті дати повне уявлення про зміни, які відбулися у природі за відповідний проміжок часу (пори року). Такі спостереження найчастіше проводяться під час екскур­сій. На них констатуються зміни, що вже настали і характерні для певної пори року. Наприклад восени — похолодання, різний колір листя, зменшення кількості комах, птахів. Отже, мета заключних спостережень — дати відносно завершені знання про явища, які відбуваються в природі за певний період.

У порівняльних спостереженнях прийом порівняння провідний і допомагає активізувати розумову діяльність дітей, спрямувати її на виділення суттєвих ознак, підведення до узагальнень, класифі­кації об'єктів природи. Такі спостереження найчастіше проводяться із старшими дошкільниками.

Спостереження можуть бути колективними (об'єднувати всю групу, проводитися підгрупами) та індивідуальними. Останні важ­ливі не лише з точки зору вирівнювання знань дітей, які відстають у засвоєнні програми через різні причини, але й для задово­лення зростаючих потреб у оволодінні новими знаннями інтелекту­ально обдарованих дітей. Ці діти, за спостереженнями автора, впли­вають на інших дітей своїм зацікавленим ставленням до явищ при­роди, поясненнями цих явищ під час самостійних спостережень.

Спостереження можуть бути плановими і за ініціативою дітей, тобто позапланові. Найчастіше вони характерні для тих дитячих колективів, де систематично і ґрунтовно проводяться планові спо­стереження і у дітей сформований високий рівень пізнавальних ін­тересів. Часом позапланові спостереження зумовлюються природ­ними об'єктами та явищами, наприклад метеорологічними явища­ми, які не можна передбачити заздалегідь.

Методика керівництва спостереженнями

Структура спостереження. Процес спостереження умовно поді­ляють на чотири етапи, кожний з яких служить досягненню загаль­ної мети спостереження.

/ етап — підготовчий. Мета його — викликати у дітей інтерес до об'єкта спостереження. Для цього використовується коротка бесі­да, в якій з'ясовується, що діти вже знають про об'єкт спостере­ження, що дізнаються нового. Інколи для підготовки до сприйман­ня об'єкта доцільно показати ілюстрацію або подивитися діафільм. Така робота з дітьми проводиться за день-два до початку спосте­реження.

// етап — початок спостереження. На ньому етапі важливо під­тримати у дітей інтерес до об'єкта спостереження, зосередити їх увагу. З цією метою в групах молодшого дошкільного віку викори­стовують сюрпризність появи об'єкта, несподіваність. Наприклад, в гості до дітей завітав Буратіно, він приніс велике яйце. Раптом з нього почувся писк. Вихователь знімає верхню частину шкаралу­пи, і діти бачать маленьке курчатко.

На цьому етапі вихователь ставить перед дітьми мету спостере­ження: «Зараз ми розглянемо його, і ви дізнаєтеся багато ціка­вого».

У групах старшого дошкільного віку найчастіше використо­вують загадку, яка вимагає певного розумового напруження і сприяє утриманню уваги дітей.

IIIетап — основний, найтриваліший за часом. На початку спостереження 1—2 хв слід надати дітям для мовчазного сприйми 11 ті, щоб сформувався цілісний образ. Слово вихователя може бути націлене на сприймання естетичного вигляду об'єкта: «Подивіться, який він гарненький». Подальший розгляд об'єкта включає аналіз його особливостей та пристосування до навколишнього середовища, спільні ознаки з іншими об'єктами, взаємозв'язки з ними, з люди­ною тощо. В результаті проведення цього етапу у дітей повинні сформуватися точні уявлення про об'єкти природи.

IV етап — заключний. Мета його — підведення підсумків, за­кріплення тих нових знань, яких набули діти в процесі спостере­ження. В ході цього етапу важливо оцінити пізнавальну активність дітей.

Схема спостереження за об'єктами. Спостереження за будь-якими об'єктами природи не повинно бути стихійним, невпорядкованим. Після прийняття дітьми завдання, вихователь має керува­тися певним планом, щоб домогтися більшої ефективності спостере­ження, комплексного виконання завдань ознайомлення дошкільни­ків з природою.

Під час спостереження за явищами неживої природи доцільно скористатися такою схемою:

1. Оцінка краси, своєрідності явища природи.

2. Визначення доступних розумінню дітей причин явища.

3. Значення цього явища в житті природи, діяльності людини.

Наприклад, спостереження за перистими хмарами. «Подивіть­ся, які сьогодні ніжні хмарки на голубому небі. Ви вже бачили ко­ли-небудь такі? Хто знає, як вони називаються? До чого вони по­дібні? Чому їх назвали перистими? Чому люди милуються їх кра­сою. Чи випадає з таких хмар дощ або сніг. Ці хмарки, пояснює вихователь, знаходяться дуже високо на небі. Хто з вас літав на літаку, той, напевно, знає, що на висоті дуже холодно і хмарки ці складаються з дрібнесеньких крижинок. Ви правильно помітили, що з таких хмарок не випадає сніг чи дощ. Люди милуються про­зорим голубим небом з легкими, ніби пір'їни, хмарками, і художни­ки малюють їх на шпалерах і тканинах».

Під час спостереження за явищами живої природи (рослин) до­цільно дотримуватися такої схеми:

1. Оцінка естетичного вигляду і особливостей будови рослини.

2. Вимоги рослини до умов життя.

3. Значення рослини для природи і життя людини.

4. Інтерпретація сприйнятого у світлі знань дітей. Розглянемо використання цієї схеми на прикладі спостереження

за рослиною мати-й-мачухи у старшій групі.

Зупинивши дітей біля рослини, що цвіте, вихователь пропонує їм уважно роздивитися рослину і пригадати, як вона називається. Далі вихователь розповідає, що називають її мати-й-мачуха, і за­питує, чим вона подобається дітям. Вислухавши відповіді дітей, вихователь розповідає, що квітка схожа на маленьке сонечко, яке наче тягнеться до великого Сонця. А на яку добре знайому вам рослину вона схожа? (На кульбабу). А як можна відрізнити рос­лини одну від одної? Обстежуючи рослину за допомогою дотико­вого, зорового, нюхового аналізаторів діти разом з вихователем відзначають, що стебло у мати-й-мачухи покрите маленькими лу­сочками, листків немає. У кульбаби стебло гладеньке, є листки. Чому ж мати-й-мачуха так рано розцвітає, може, хтось із вас знає? Це тому, що вона має таємниці. Хочете про них дізнатися? Таєм­ничим голосом вихователь розповідає, що ще з минулого літа ма­ти-й-мачуха запасає поживні речовини в своїх товстих кореневи­щах, неначе у комірках, а тому рано навесні, як тільки пригріє сонечко, вона першою розцвітає.

Є у мати-й-мачухи й інша таємниця,— продовжує вихователь. Чому вона називається мати-й-мачухою? Ось послухайте. Мине весна, і квітки відцвітуть. На початку літа виростуть листки. Зни­зу вони вкриті ніжним білим пухом. Доторкнешся — листочок теп­лий, лагідний, як мамині руки. А зверху листки гладенькі, холод­ні— це мачуха. Листками і квітками мати-й-мачухи лікуються від кашлю.

А зараз давайте подивимося, хто прилітає до квітів. Що бджіл­ки шукають на квітках? Вони збирають з квітів мати-й-мачухи со­лодкий нектар і пилок. Ось яка корисна ця рослина — і природу прикрашає, і перших комашок годує, і людей лікує. Тому люди люблять мати-й-мачуху і ніжно називають її квітки золотистими вогниками. А може, ви десь бачили цю рослину? Як ви до неї ставилися?

Спостереження за тваринами можна проводити за такою схе­мою:

1. Оцінка естетичного вигляду і особливостей будови тварини залежно від способу життя.

2. Спосіб життя тварини (де живе, чим живиться, як захищає­ться, які сезонні зміни).

3.Значення тварини в природі і житті людини.

4.Інтерпретація сприйнятого у світлі знань дітей. Ось приклад спостереження за бабкою на водоймі. «Придивіться, діти, хто це так стрімко літає над ставком? Так,

це бабка. Яка вона струнка! Як гарно переливаються на сонці її блискучі крила! Це справжня окраса нашої природи. А як ви думаєте, чому вона так стрімко літає? Звичайно, тому, що у неї довгі і сильні крила, покриті сіточкою жилок. їх можна добре роздивитися на цій картинці. А може, хтось із вас знає, що бабка розшукує у повітрі? Чим бабка живиться?

Живиться бабка мухами, комарами, мошками, яких наздоганяє у повітрі. Подивіться, які у бабки великі очі (показує картинку). Вони допомагають їй добре бачити у польоті здобич. Якщо трап­ляється велика муха, бабка хапає її своїми чіпкими лапками.

Як ви думаєте, чому багато бабок з'являється біля ставка вліт­ку. Тому, що влітку тут багато комарів, мошок. Чи приносять баб­ки користь, виловлюючи багато комарів, мошок, мух. Так, мошки, комарі докучають людям, свійським тваринам. Поїдаючи їх, бабки приносять користь. Ось чому ми повинні берегти цих корисних ко­мах, які прикрашають нашу природу.

Послухайте вірш про бабку:

Мов химерний літачок, Сіла бабка на сучок. Цілий день вона літала Край ріки, біля дворів. Скільки мошок поковтала! Скільки з'їла комарів!

А де ви, діти, бачили бабок, коли ходили на прогулянку з ма­мою чи татом? Як ви до них ставилися? Добре, що всі ви знаєте, що ці гарні і корисні комахи потребують дбайливого ставлення до них».

Отже, дотримання схем спостереження дає змогу більш інфор­мативно і повніше виконувати завдання ознайомлення дітей з при­родою: формування елементів наукових знань про закономірності в природі, розвиток мови і мислення, удосконалення діяльності аналізаторів, розвиток пізнавальних інтересів, формування цінніс­них орієнтацій, пізнання правил природокористування, розвиток естетичного сприймання природи.

Підготовка вихователя до спостереження. Під час підготовки до спостереження вихователь повинен чітко уявляти програму: які навчальні, розвиваючі і виховні завдання будуть реалізовуватися в процесі спостереження. Навчальні зав­дання передбачають формування конкретних уявлень про об'єкти природи, зв'язки між ними. Розвиваючі завдання спрямовані на розвиток психічних процесів, на яких акцентується увага під час проведення спостережень. Виховні завдання спрямовані на фор­мування у дітей ставлення до певних природних об'єктів.

Успіх у проведенні спостереження залежить від того, які умови будуть створені для цього. Під час вибору місця для спостережен­ня в природних умовах важливо вибрати такий об'єкт, в якому най­повніше виявлені ті якості, на які хоче звернути увагу вихователь, наприклад, групу дерев, в яких найбільш яскраво виявлені ознаки золотої осені. Також слід продумати, як розмістити дітей. Влітку треба розміщувати дітей у тіні, щоб запобігти стомленню і виник­ненню негативних емоцій.

Для проведення спостережень за дрібними тваринами в кімна­ті важливо відповідно підготувати об'єкт. Наприклад, не рекомен­дується годувати тварин перед проведенням спостереження, щоб вони краще виявили свої звички у незвичних умовах. Щоб приму­сити тварин виявити характерні риси поведінки, слід підготувати не тільки їжу, а й додаткове обладнання. Наприклад, гострі кігті кішки, тонкий нюх, спритність можна легко продемонструвати ді­тям, даючи кішці м'ясо, загорнуте в папір і прив'язане до нитки. Кішка стрибає, почувши запах м'яса, розкриває пазури і розри­ває папір.

Для того щоб показати їжачка, його мордочку, лапки, здат­ність їжачка плавати, треба внести таз з водою і пустити їжачка у воду.Слова, якими вихователь називає дії тварин, повинні бути правильно підібрані — кріль стрибає, а не бігає, кішка хлепче, а не п'є молоко. Особливо ретельно потрібно підбирати слова для визначення естетичних властивостей об'єктів, щоб вони викликали у дітей емоційну чутливість.Під час проведення спостережень треба розмістити дітей так, щоб усім було добре видно об'єкт.Вихователь повинен обміркувати весь хід спостереження, при­йому, які доцільніше використовувати для активізації пізнаваль­ної діяльності дітей.

Прийоми активізації пізнавальної діяльності дітей у процесі спостереження. Основним методичним прийомом керівництва сприйманням ді­тей у процесі спостереження є запитання. Продумати і сформулю­вати запитання до наступного спостереження — найвідповідальні­ший момент у підготовці до спостереження. Правильно підібра­ні запитання повинні бути тією логічною драбинкою, якою рухає­ться думка дитини. Кожне запитання повинно містити конкретну думку, доступну розумінню дітей, у ньому має бути враховано і їх попередній досвід. Запитання повинні спонукати дошкільників до активного сприймання, засвоєння нового, максимально активі­зувати діяльність дитини.

Характер запитань, їх складність залежать від віку дітей. У гру­пах молодшого дошкільного віку запитання вихователя спрямовані переважно, на визначення властивостей та якостей об'єктів: Якого кольору? Що робить? Що їсть? (Переважно репродуктивні). Запи­тання, що стосуються визначення залежностей між явищами, в цих групах ще обмежені.

У групах дітей старшого дошкільного віку кількість запитань, спрямованих на визначення залежностей між явищами в природі (тобто пошукових, проблемних), збільшується. Наприклад, чому навесні на снігу утворюється крижана кірочка? Чому на вулиці сніг розтанув, а в саду ще лежить? тощо. Знаходження відповідей на такі запитання активізують думку дітей, викликають інтерес до явищ, які спостерігаються, проте не завжди діти самі можуть зна­йти правильну відповідь. У таких випадках використовується пояс­нення. Воно спрямоване на більш глибоке сприйняття тих сторін об'єкта чи явища, які важливі для засвоєння знань. О. П. Усова справедливо вважала, що пояснення вихователя допомагають від­кривати дітям те, що треба бачити і як треба бачити.

У молодших групах пояснення короткі, вони стосуються того, що безпосередньо бачать діти. Наприклад: Голуб полетів у голуб'ят­ник. Це будиночок, де живуть голуби.

Пояснення для дітей старшого дошкільного віку повинні підво­дити дітей до встановлення залежностей, узагальнень. Наприклад, пояснюючи дітям роль захисного забарвлення у комах, вихователь підводить дітей до узагальнення, що таке забарвлення допомагає комахам уникнути небезпеки, зберегти життя.

Під час спостережень, крім пояснень, можна застосувати розпо­відь. Вихователь розповідає про те, що дитина не може безпосеред­ньо побачити. Наприклад, розглядаючи з дітьми підготовчої групи мурашник, вихователь розповідає, що зверху видно лише частину мурашника. Мурашки живуть глибше, під землею. Бачите ці ходи? Вони ведуть під землю. Там мурашки побудували багато ходів, коридорів. У них живуть мурашки, їх личинки, лялечки,

Важливе значення у керівництві спостереженнями має порів­няння. Воно дозволяє сформувати більш чіткі уявлення. Дослі­дження, проведене К. І. Золотовою, свідчить про те, що на всіх етапах пізнання використання порівняння забезпечує формування більш повних і точних уявлень. Дітей потрібно навчити порівнюва­ти різні явища. Для цього важливо так поставити перед дітьми пі­знавальне завдання, щоб вирішення його було неможливим без використання порівняння. Наприклад: чим відрізняється, що спіль­ного?

К. І. Золотовою виділено кілька етапів у розвитку уміння ко­ристуватися порівнянням. На першому етапі діти орієнтуються на зовнішні яскраві ознаки і порівнюють тільки їх. Наприклад, за контрастними озна­ками легко знаходять відмінність у будові тіла кішки і кроля.На другому етапі знаходять відмінність за менш конт­растними ознаками, але під час аналізу орієнтуються, як правило, на одну найбільш характерну ознаку.На третьому етапі здійснюється перехід дітей до більш високого рівня у використанні порівнянь. Діти вміють зіставляти не тільки різко контрастні, але й подібні один до одного об'єкти.

Приймаючи до уваги поетапність розвитку у дітей дошкільного віку вміння порівнювати, можна встановити послідовність органі­зації спостережень з дітьми різного віку. У молодшій і середній групі порівняльні спостереження краще проводити за знайомими об'єктами на однорідному, але контрастному матеріалі.

Старші дошкільники можуть встановлювати не лише різкі від­мінності об'єктів, але й знаходити спільне у подібних об'єктах. Не­обхідно паралельно навчати дітей порівнянню за відмінністю і по­дібністю. Способи порівняння можуть бути різними. Крім зістав­лення у процесі спостереження (чим схожі, чим відрізняються), можна використати порівняння за ілюстраціями, іграшками, а та­кож по пам'яті.

Отже, порівняння допомагає активізувати розумову діяльність дітей через знаходження суттєвих ознак, виділення зв'язків, залеж­ностей, а це, в свою чергу, розвиває у дітей інтерес до природи, до­питливість, бажання пізнавати нове.

У проведенні спостережень використовуються ігрові прийоми. Вони збільшують інтерес до спостережень, роблять сам процес більш доступним і привабливим. Використання їх особливо важли­ве у молодшому дошкільному віці для утримання уваги, кращого засвоєння матеріалу. Наприклад, імітація рухів тварини: «Постри­бали, як горобчики», наближення об'єкта до дітей: «Ось рибка по­пливла до Вови, тепер до Юрка. До кого ще попливе?» Широко ви­користовується звуконаслідування.

У групах старшого дошкільного віку ігрові прийоми використо­вуються рідше, бо увага дітей під час спостережень утримується в основному за рахунок новизни, пізнавальної насиченості. Ігрові прийоми, які використовуються в цих групах, побудовані на замітить появу пуп'янка чи квітки», «Хто більше назве ознак певного об'єкта».

Важливе значення під час проведення спостережень має вико­ристання художнього слова. Воно загострює чуттєве сприймання, сприяє створенню більш яскравих образів, викликає у дітей відпо­відний настрій. Наприклад, спостерігаючи відліт журавлів, вихо­ватель може прочитати вірш М. Познанської «Журавлі»:

Журавлі летять, курличуть, Шлють останнє «прощавай», Літечко з собою кличуть, Забирають в теплий край.

Використання в спостереженнях фольклору (загадок, прик­мет, легенд) робить їх більш чіткими і конкретними. Прислів'я, приказки, загадки підкреслюють особливості спостережуваного предмета: «Ніс довгий, а голос дзвінкий (комар)».

Рідше використовується в процесі спостережень виконання пра­ктичних завдань, запропоноване у дослідженні Г. І. Васильєвої. Виходячи на прогулянку, вихователь пропонує дітям простежити за мурашками і розповісти, що вони несуть у мурашник. Це стимулює дітей на пошук запитань, що виникають.

Важливою умовою успішного проведення спостережень є вклю­чення в обстеження об'єкта різних аналізаторів. Чим більше ор­ганів чуттів братиме участь у сприйманні, тим повніше, яскравіше буде уявлення про предмет. Треба дати дитині змогу не тільки побачити предмет, але й відчути його на дотик, понюхати, послу­хати.

Спостереження необхідно проводити емоційно, застосовувати для опису яскраві порівняння «горобчики, неначе у сірі светри одяглися», «синичка нарядна, у жовтій сорочці, чорній краватці». У ході спостереження діти повинні відчути ставлення самого вихо­вателя до об'єктів природи. Наприклад, щоразу, коли вихователь звертає увагу на появу біля квітів красеня джмеля, у нього повин­ні знайтися добрі слова, які зацікавлять дітей: «Подивіться, хто прилетів до нас у такій гарній пухнастій шубці. Ану, джмелику, пошукай, що наші діти приготували тобі на обід».

Методика керівництва спостереженнями єдина як у повсякден­ному житті, так і на заняттях. Спостереження у повсякденному житті менші за обсягом пізнавального матеріалу, вони проводять­ся за поступовими змінами в природі в усі пори року. Обсяг мате­ріалу, потрібний для засвоєння дітьми, визначається програмою дитячого садка: це ознайомлення з явищами неживої природи, рос­линним, тваринним світом, працею людей у природі в різні сезони.

Слід рішуче усувати такі найбільш істотні недоліки в організації спостережень у природі, як інформаційна збідненість, змен­шена розумова активність дітей і, як наслідок цього, недостатня комплексність у виконанні завдань ознайомлення з природою.

ДЕМОНСТРУВАННЯ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ. Потреба використання ілюстративного матеріалу під час ознайомлення дошкільників з природою зумовлюється особливою привабливістю ілюстративного матеріалу для дошкільників і харак­тером їх образного мислення.Розглядання картин, ілюстрацій у роботі з дошкільниками до­помагає вирішувати різноманітні завдання, в першу чергу уточню­вати, закріплювати знання про природні об'єкти, збагачувати їх. Спостереження в природі, наприклад за комахами, не завжди дають змогу розглянути деталі в зв'язку з невеликими розмірами та полохливістю деяких представників. Сприймання статичного зо­браження на картині, таблиці створює умови для уточнення дитя­чих вражень.

Розгляданню ілюстративного матеріалу належить значна роль у збагаченні існуючих у дітей вражень про об'єкти природи. Твари­ни на ілюстраціях подаються у природному оточенні, що дозволяє показати дітям зв'язки тварини з умовами середовища.Ілюстративний матеріал є засобом формування уявлень про природні об'єкти у тих випадках, коли не можна показати їх ді­тям у реальному вигляді. Наприклад, свійських тварин за умов ве­ликого індустріального міста.Ілюстративний матеріал є одним з найкращих засобів, який спо­нукає до розмови наймовчазніших дітей. Він наче наближує об'єкт до дитини, робить його більш зрозумілим і викликає мовну актив­ність дошкільників.

Важливе значення має ілюстративний матеріал у вихованні естетичних почуттів, формуванні гуманного, дбайливого ставлення до рідної природи.

Поряд з цим треба чітко усвідомлювати, що зображення на картині не дає повного уявлення про предмет через те, що воно:а) плоске, а предмет має об'єм;б) зображено майже завжди не в тій величині, що й реальний предмет;в) інколи позбавлене кольору або не завжди повністю збігає­ться за кольором з натуральними предметами;г) нерухомо показує предмет в одному положенні, не дає уяв­лення про характерні рухи, звуки.

У сприйманні зображення бере участь один зоровий аналізатор.У формуванні ж цілісного образу реального предмета провідна роль належить взаємодії аналізаторів.

Отже, треба насамперед піклуватися про створення у дітей правильних уявлень за допомогою методів, що забезпечують без­посередній контакт з реальними об'єктами природи, а збагачення, уточнення і закріплення знань слід проводити з використанням ілюстративного матеріалу.

Вимоги до ілюстративного матеріалу, його використання. Ілюстративний матеріал, що зображує природні об'єкти, має викликати у дітей чуттєві образи, близькі до сприймання дійсно­сті, тобто вони повинні бути виконані реалістично. Тварини і рос­лини мають бути показані у природний умовах існування. Цим ви­могам відповідають картини відомих анімалістів, майстрів пензля

О. Комарова, В. Ватагіна.

Для ознайомлення з природою використовується ілюстративний матеріал, який можна класифікувати за такими видами:а) предметні картинки, тобто такі, на яких зображено певний предмет;б) сюжетні, на яких показано кілька предметів у певному зв'язку;в) художні картини — репродукції відомих майстрів пензля.

1. Левітана, І. Шишкіна, В. Бакшеєва, А. Грицая та ін.

Для ознайомлення дошкільників з природою створені пред­метні і сюжетні картини. Широко використовуються серії картин С. О. Веретенникової «Свійські тварини», «Птахи», «Трав'янисті рослини»; О. І. Соловйової «Чотири пори року»; «Дикі звірі» П. С. Меншикової.

В Україні видавництвом «Мистецтво» видано серії картин «Свійські тварини», «Дикі тварини» (автор 3. П. Плохій), «До­шкільникам про ліс, луг, водойму», «Дошкільникам про природу», 1, 2, 3 випуски (автор Н. Ф. Яришева).

Під час ознайомлення дошкільників з природою широко за­стосовуються дидактичні картини, видані для шкіл, наприклад серія картин «Світ тварин» (автор О. О. Яхонтов).

Використовується також книжкова графіка — ілюстрації Є. Чарушина, Ю. Васнецова, Ф. Ярбусової, М. Установа та ін., яку де­монструють дітям переважно в процесі ознайомлення з творами ху­дожньої літератури.

Для індивідуальної роботи з дітьми, _а також роботи з невели­кими групами дітей у дитячих садкам підбирають різноманітні ілюстрації, листівки, які для зручності використання розкладають в окремі папки за розділами: нежива природа, рослини (лісові, лучні, водойм, декоративні квіткові, культурні), тварини (молюс­ки, комахи, риби, земноводні, плазуни, птахи, свійські і дикі звірі).

Розглядання ілюстративного матеріалу проводиться в процесі повсякденного життя і на заняттях.

Враховуючи великий інтерес дітей до картинки, а особливо до зображення тварин, потрібно проводити їх розглядання індиві­дуально, або з невеликою групою дітей уранці, під час прийому, на вечірній прогулянці. Розглядання картинок може бути засобом перевірки знань дітей, збагачення їх, узагальнення* розвитку мо­ви. Надзвичайно тягнуться до розгляду ілюстрацій діти з вираже­ним пізнавальним інтересом до природи, і така індивідуальна ро­бота з ними сприяє їх подальшому розвитку. Цікаві для розгляду книги «У нашому дворі» з ілюстраціями Є. Чарушина, «Малюкам дітлахам про малюків звірят» тощо.

Розглядання ілюстрацій у книгах проводять по-різному: іноді корисно розглянути їх до читання, для того щоб створити у дітей зоровий образ тих предметів, явищ, про які йтиме мова. В інших випадках достатньо перегляду ілюстрацій під час читання книги. Ілюстрації розглядають і в процесі бесіди про прочитане.

Для роботи з дітьми раннього віку і. першої молодшої групи краще використовувати предметні картинки, ілюстрації з зобра­женням небагатьох об'єктів. Розглядання цього ілюстративного ма­теріалу (півень, курка, заєць, ведмідь та ін.) проводиться на за­няттях і в повсякденному житті, і основна його мета — навчити ді­тей пізнавати зображене на картинці, називати його.

У другій молодшій групі картини найчастіше використовують для уточнення і конкретизації уявлень, їх закріплення. Так, після спостережень за кішкою діти розглядають картину «Кішка з ко­шенятами». Вихователь учить дітей пізнавати тварину, називати характерні її ознаки (розмір, колір шерсті), частини тіла (очі, ву­ха, хвіст, ноги), деякі дії (спить, грає, хлебче). Організовуючи роз­глядання сюжетної картини, вихователь використовує дитячий дос­від, близький до змісту картини, ставить дітям такі запитання: «Хто намальований на картині? Як ви дізналися, що це кошеня? Якого кольору шерсть у кішки? У кошенят? Якого кольору шерсть у кішки, яка живе у вашому будинку? Чим зайняті кошенята? Що робить сіре кошеня? Що робить кошеня, яке лежить біля кішки? Як ви думаєте, голодне воно чи ні? Чому спить? Чи чули ви, як хо­дять кошенята? Чому вони ходять тихо?» Наприкінці заняття ви­хователь сам розповідає за картинкою.

Для розглядання в молодшій групі можна використати картини «Собака з цуценятами», «Кури». У середній групі розглядання картин спрямоване на розширення знань дітей. З дітьми розглядають картини «Кролі», «Качки і гу­си», «Вовк», «їжак», «Білка». Це дає змогу вивести дітей за межі безпосереднього досвіду. Розглядання картин використовується та­кож для систематизації і узагальнення знань дітей. Наприклад, у середній групі можна використати картини у поєднанні з розповід­дю вихователя для розширення і систематизації знань про життя диких тварин у лісі.

Вихователь: «Сьогодні я розкажу вам про те, як звірі зимують. Яких ви знаєте звірів, що живуть у лісі? (Демонструється картина «Зайці»). Зайці взимку одягають білі шубки. А для чого? На бі­лому снігу зайчика не видно. Коли їсти захоче — поїсть гілочок. Зайчики лякливі, весь час озираються. А кого вони бояться? Так, вони бояться вовка, лисичку (демонструється картина «Лисиця»). Ось лисичка у рудій теплій шубці біжить по снігу і нюхає, де тут заховався зайчик чи мишка. Лисиця має добрий нюх. Вона чує, де під снігом миші ховаються, і ловить їх. Цим вона і приносить ко­ристь. А подивіться, де зайчик заховався. Він білий, і його майже не видно. Як ви гадаєте, чи знайде його лисиця?

А ось вовки (вивішує картину «Вовки»). Вони взимку дуже го­лодні. Вовки сильні, швидко бігають і можуть нападати на коней і на людей. Кого вони наздоганяють? Як ви думаєте, чи можуть вони наздогнати коней?

Ще в лісі живе білка (демонструється картина «Білка»). Про те, як живе білка в лісі і що вона їсть взимку, ви самі розкажете, оскільки бачили білочку».

Наприкінці заняття можна поставити запитання: Чому звірі не мерзнуть взимку? Чим вкрите їхнє тіло? Чому у зайчика, білки мі­няється колір шубки?

У старших групах картини можна використовувати для уточ­нення уявлень, формування понять у процесі бесіди за картиною. Для систематизації знань на основі досвіду добре використати по­рівняння. До заняття підбирається серія картин, наприклад, про комах «Бабка», «Білан жилкуватий, «Сонечко». Спочатку органі­зується розглядання, потім порівняння, виділення спільних і від­мінних рис у будові. Діти приходять до висновку, що у всіх комах шість ніг, є крила, вусики, голова, черевце. А відрізняються тим, що у метеликів на крильцях лусочки, у жуків крила тверді, у ба­бок — прозорі, з сіточкою жилок.

Розглядання пейзажу на картині слід проводити після спостере­ження за подібними явищами природи. Під час демонстрування картини дітям пропонують порівняти зображене на картині з тим, що вони бачили у природі. Зрозуміти настрій картини (пейзажу) допомагають такі запи­тання до дітей: «Весела чи сумна ця картина? Чому ви так думає­те? Які фарби потрібні були художнику, щоб показати це? Чому художник так назвав свою картину?»

Під час розглядання пейзажу потрібне пояснювальне слово ви­хователя. Воно має бути лаконічним, образним. Більш глибокому сприйняттю пейзажу сприяють поетичне слово і музика.

ДЕМОНСТРУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ. Під час ознайомлення дошкільників з природою потрібно вико­ристовувати технічні засоби навчання.Проведеними дослідженнями (М. М. Шахмаєв, В. Д. Сич та ін.) доведено, що демонстрування кінофільмів, діафільмів та ін­ших технічних засобів навчання є одним з джерел інформації, яке наділене великою силою емоційного впливу, здатне викликати співпереживання, співучасть, збагачуючи водночас знаннями, здій­снюючи великий вплив на моральний та естетичний розвиток осо­бистості.

Ефективність впливу технічних засобів навчання залежить від правильного визначення їхнього місця у навчально-виховному процесі. Слід пам'ятати, що технічні засоби, органічно включені у навчальний процес, допомагають вихователю вирішити цілий ряд пізнавальних і виховних завдань. Проте ні діафільм, ні кінофільм не можуть і не повинні замінити безпосереднього спостереження природних явищ.

Технічні засоби навчання поділяють на три групи: екранні (діа­фільми, діапозитиви, епіматеріали); екранно-звукові (кінофільми, телепередачі); звукові (радіопередачі, грам- та магнітофонні за­писи).

З екранних засобів навчання під час ознайомлення дітей з при­родою досить широко застосовуються діафільми і діапозитиви.

Діафільм — певним чином змонтована сюжетно завершена система кадрів. Для ознайомлення дошкільників з природою ство­рено значну кількість діафільмів, що мають у своїй основі пізна­вальний матеріал.

Діафільми, що знайомлять з сезонними змінами у природі: «Чо­тири пори року», «Природа в зображенні російських художників», «Пори року» (з чотирьох частин — «Літо», «Осінь», «Зима», «Вес­на»), «Хто як до зими готується», «Хто як зимує», «Хто як весну зустрічає», «Хто як літо проводить».

Діафільми, що знайомлять з життям тварин: «Тому що вони гарні», «Свійські тварини», «Дикі тварини», «Хто живе у теплому морі», «Хто живе у холодному морі», «Птахи наших лісів», «Звірі наших лісів», «Це все кішки», «Це все собаки», «Про пінгвінів», «Мавпенятко Френд», «Курчатко Ціп» тощо.

Діафільми, що знайомлять з життям рослин: «Незвичайні рос­лини», «Лікарські рослини».

Діафільми, що знайомлять з працею людей у природі: «Осінь у колгоспі», «Зима в колгоспі», «Весна в колгоспі», «Літо в колгос­пі», «Вірші про хліб», «Хліб — всьому голова», «Праця колгоспни­ків у різні пори року».

Демонстрування діафільмів використовується на заняттях і у повсякденному житті, найчастіше під час розваг. Вони дають змо­гу розширити знання дітей, вивести за межі того, що діти бачать у найближчому оточенні.

До перегляду діафільму проводиться попередня робота: спосте­реження, читання книжок, пов'язаних із змістом діафільму. Безпо­середньо перед показом діафільму з дітьми проводять вступну бе­сіду, спрямовану на постановку завдання, на що треба звернути увагу під час перегляду.

Робота з дітьми після перегляду діафільму може проводитися у різних формах: бесіда, малювання на тему переглянутого діафіль­му тощо.

Значне місце під час ознайомлення дошкільників з природою відводиться діапозитивам. Вони мають ряд цінних переваг перед картинами і діафільмами:

1. Діапозитиви на відміну від діафільмів не зв'язані системою кадрів. Це дає змогу вихователю відібрати тільки ту кількість кадрів і розмістити їх у такій послідовності під час показу, які від­повідають дидактичним завданням, віку дітей, логіці матеріалу, що вивчається.

2. Діапозитиви, як і картини, є статичним зображенням, але ве­ликий розмір екрана, крупне зображення дозволяють сприймати значно більшу кількість інформації, особливо деталей.

3. Діапозитив, особливо кольоровий, порівняно з картиною, діа­фільмом має кращу якість зображення: воно яскраве, соковите, на­повнене світлом.

4.Цінна особливість діапозитивів — це можливість відображен­ня в них природи місцевого краю. Ця властивість діапозитивів особливо цінна для роботи з дітьми дошкільного віку. Сприймання знайомого викликає у дітей зацікавленість, радість, що важливо для виховання любові до рідного краю.

5. Важливе значення має те, що діапозитиви можна зробити аматорським шляхом. Діапозитиви, виготовлені на місцевому ма­теріалі, мають переваги перед серійними. У дитячому садку слід створити фонд діапозитивів, знятих на місцевому матеріалі. Це можуть бути найбільш поширені рослини лісу, лук і водойм, де­коративні квіткові рослини; цвітіння найбільш розповсюджених дерев і кущів; краєвиди рідних місць у різні пори року; найбільш розповсюджені комахи; свійські тварини; дикі тварини зоопарків.

Діапозитиви можна використовувати на заняттях і у повсякден­ному житті. В дослідженні В. Д. Сич доводиться потреба обмежу­вати кількість кадрів за умови, що вони несуть смислове наванта­ження. На одному занятті в старшій групі можна використати 12— 15, у молодших — 8—10 кадрів. Перевищення цих цифр веде до зниження якості запам'ятовування.

Найчастіше діапозитиви використовуються для закріплення вра­жень дітей. Введення перегляду кількох діапозитивів у бесіду про ту чи іншу пору року вносить пожвавлення, стимулює активність дітей.

Враховуючи урбанізацію нашого життя і часто неможливість за умов міста показати, наприклад, луки, що цвітуть, красу квіт­кових рослин на дзеркальній гладіні озера тощо, можна зробити це з допомогою діапозитивів і розповіді вихователя. Перед пока­зом діапозитивів слід запитати у дітей, чи були вони на лузі, які красиві рослини там бачили, чи літали метелики, бджоли, джмелі.

Показ діапозитивів доцільно почати з загального вигляду лук, що цвітуть. Яскраве зображення треба доповнити емоційною роз­повіддю вихователя, наприклад: «Коли на луці розцвітають рос­лини, він стає дуже красивим. Його можна порівняти з чарівним килимом або з дуже гарною тканиною. Повітря на лузі духмяне, чисте і дуже корисне для людей». А далі демонструються окремі рослини, тварини у сполученні з розповіддю вихователя про них. Цінність таких занять — у формуванні інтересу до природи і дбай­ливого ставлення до неї.

З використанням діапозитивів можна проводити дидактичні ігри. Наприклад, у грі «Відгадай, яка це квітка» вихователь де­монструє діапозитиви і пропонує дітям відгадувати назви рослин (декоративних квіткових, дикорослих). Засвоєння назв, в основі якого лежить процес диференціювання образів, має важливе зна­чення для пізнання дітьми природи, адже ще К. Лінней ствер­джував, що без назви немає знання.

Для систематизації знань дітей про об'єкти і явища природи доцільно проводити демонстрування діапозитивів і гру «Де що росте», «Коли це буває», де знайомі дітям рослини, картини при­роди, завдяки діапозитивам, повертають дітей до спогадів про пережиті ними враження і одночасно ставлять перед ними розу­мові завдання.

Враховуючи важливу роль естетичних вражень у формуванні ставлення дошкільників до природи, доцільно ширше використову­вати діапозитиви для збагачення дитячих вражень про природу. Дітям подобаються вечори розваг «Спогади про літо», «Криштале­ва зимонька» та інші, під час яких демонструються рідні краєвиди, пейзажні картини, читаються вірші про природу.

Рідше в дитячих садках використовується епі проектор. Якість зображення його, порівняно з діапозитивами, дещо гірша. Методика використання епіпроектора під час ознайомлення до­шкільників з природою аналогічна методиці використання діапо­зитивів.

З екранно-звукових засобів навчання важлива роль належить кінофільмам. Дидактична цінність їх полягає у тому, що вони дають змогу сформувати у дітей більш повні уявлення про явища природи. Переміщення тварини в кадрі допомагає створенню уяв­лень про її рухи, поведінку, зв'язок з навколишнім середовищем, про її відносні розміри, звуки. Це робить демонстрування кінофільму незамінним у тому випадку, коли не можна провести ознайомлення дітей з природними об'єктами за природних умов. Широкому застосуванню кінофільмів під час ознайомлення до­шкільників з природою в дитячих садках перешкоджає недостатня кількість кінофільмів про природу для дітей і відсутність у бага­тьох дошкільних закладах умов для демонстрування кінофільмів.

Дошкільникам демонструють такі кінострічки: «По гриби», «Зи­ма прийшла», «Весна прийшла», «Діти — друзі птахів», «Русачок», «Звідки стіл прийшов» (перша частина), «Кухоль молока», «Розпо­відь колоска». Два останніх кінофільми особливо важливо демон­струвати міським дітям, оскільки вони переносять дітей в атмо­сферу праці, зв'язаної з виробництвом найважливіших сільськогос­подарських продуктів, показують піклування людей про тварин, рослини.

Телебачення, яке так міцно ввійшло у наше життя, є та­кож цінним засобом ознайомлення дошкільників з природою. Для них організовано серію телепередач: «Дітям про звірят», яка ви­ходить в ефір у другій половині дня. До передачі треба готувати дітей бесідою про те, що їм відомо про звірят. У процесі сприй­мання телепередачі керівництво вихователя має непрямий харак­тер: посмішка, поворот голови та ін. Усе повинно націлювати на сприйняття дітьми головних моментів. Після передачі слід закріпи­ти, осмислити знання, що отримали діти, включити їх у діяль­ність — малювання, гру, працю.

Із звукових засобів навчання найчастіше використовуються слухання грам- та магнітофонних записів. Найчасті­ше вони використовуються для посилення емоційної насиченості занять. Наприклад, бесіду про весну пожвавить включення грам­запису голосів птахів, яких діти слухали навесні. Ефективне поєд­нання перегляду діапозитивів із слуханням грам- або магнітофон­них записів. Так, поетичному сприйманню картин кожної пори ро­ку допоможе прослухування чудових п'єс П. І. Чайковського з аль­бому «Пори року» — «Підсніжник», «Осіння пісня» та ін,

Рідше використовуються під час ознайомлення дошкільників з природою радіопередачі, оскільки спеціальних передач про природу для дітей виходить досить мало. Під час слухання радіо важливо уникнути моментів, що відвертають увагу дітей. Діти повинні включитися у відгадування загадок, виконання домашніх завдань. Після передачі вихователь дає змогу дітям обмінятися думками, відповідає на їхні запитання, уточнює, як вони зрозуміли зміст передачі.

ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛЕЙ. Слово модель — означає зразок, умовний образ якого-небудь об'єкта. Модель є одним із засобів наочності навчання. Вона виконує ілюстративну роль під час розповіді педа­гога про найбільш важливі властивості, дії об'єкта, що вивчається, в цілому або його окремих частин. Моделі широко застосовуються у шкільній педагогіці. Сьогодні використанню методу моделей при­діляється достатня увага і в дошкільній педагогіці.

Дослідження останніх років (С. М. Ніколаєва, І. О. Хайдурова та ін.) довели, що вимогам розвиваючого навчання дошкільників відповідає такий систематизований зміст знань, у центрі якого гло­бальна закономірність тієї чи іншої галузі дійсності, що має яскра­во виражені зовнішні прояви. Дитина в процесі предметно-чуттєвої діяльності може виділити істотні зв'язки і явища в тій чи іншій га­лузі і відобразити їх у формі узагальнених уявлень.

Засвоєння таких узагальнених знань, формування уявлень про залежності в природі вимагають використання специфічних мето­дів, які застосовуються під час проведення поглиблено-пізнавальних занять.

Для формування уявлень про залежності в природі особливе значення мають діючі моделі. Будь-який статичний замінник реального об'єкта, картина, муляж дає змогу сформувати уявлення лише про зовнішні ознаки, тоді як діюча модель розкриває дітям функціонування об'єкта, його зв'язок з конкретними умовами. На­приклад, картинка-модель метелика павичеве око, який сидить на «корі» (відповідно розфарбованому картоні), може мати крильця, що рухаються за допомогою непомітних тонких дротинок. Вдаю­чись до цієї рухомої моделі, вихователь демонструє особливості будови тіла, поведінку комахи і її пристосувальний взаємозв'язок із навколишнім середовищем: маскувальне (кольору кори) забарв­лення нижнього боку крил у згорнутому положенні, коли метелик сидить, і застережне — верхньої сторони, коли він раптом розгортає крила.

Модель маскування дає змогу показати дітям значення відповідності і невідповідності забарвлення, наявності або відсут­ності руху для впізнання певного об'єкта. Вона діє так: на кольо­рову частину встановлюється (щоб діти не бачили) площинна гео­метрична фігура такого самого кольору — треба впізнати її. Щоб перевірити правильність відповіді, фігура висувається на білу час­тину панелі. Потім діти пояснюють, чому їм було важче впізнати її на кольоровому тлі і зовсім легко на білому. Вихователь підсу­мовує: якщо забарвлення якогось предмета збігається з кольором тіла, він стає непомітним.

Демонстрування іншої геометричної фігури (колір той самий) при повільному русі по зафарбованій частині панелі переконує, що її легше пізнати у русі, ніж нерухому. Так дошкільники спро­щено знайомляться з головними ознаками маскування природних об'єктів у навколишньому середовищі.

Своєрідною моделлю водойми є акваріум. Через його прозорі стінки діти можуть спостерігати за всіма об'єктами, що знаходять­ся у ньому. Усвідомити взаємодію їх допоможуть також запитання: «Навіщо в акваріумі пісок? (У ньому ростуть рослини); Для чого потрібні рослини? (Насичують воду киснем, служать рибкам кор­мом, прикрашають акваріум). У ході бесіди проводиться паралель між життям мешканців акваріума і природою водойми. У до­шкільників формується уявлення про єдність і взаємозв'язки в при­роді.

Можна використати «живі картини», на яких за допомогою вирізаних з паперу рослин, комах тощо демонструється послідов­ність цвітіння, появи комах, що допоможе сформувати більш у загальне усвідомлення дітьми змін у природі.

Н. І. Вєтровою досліджувалась можливість використання моде­лей для розвитку узагальнених способів спостереження у дітей.

Отже, дидактична цінність методу моделей полягає у можливо­сті досить швидко і переконливо формувати узагальнюючі уявлен­ня, приводити їх у систему. При цьому ніколи не можна забувати того, що справжня педагогіка, як вказував К. Д. Ушинський, дає учням передусім матеріал і у міру нагромадження цього матеріалу приводить його в систему. Чим більший і різноманітніший матеріал, тим вищою стає система. Отже, використання методу моделей у до­шкільному віці завжди повинно йти поруч з нагромадженням фонду конкретних вражень через безпосередній контакт дітей з при­родою. Метод моделей допоможе у проведенні поглиблено-пізнавальних занять.