Годування риб. Годувати акваріумних риб слід різноманітним кормом один-два рази в день так, щоб корм вони з'їдали за 10—20 хв

У живленні риб застосовують живий і сухий корми. Сухий корм — це сушена дафнія, комбінований корм фірми «Тетра». Про­те постійно годувати сухим кормом риб не рекомендується.

Найбільш розповсюджений живий корм — трубочник, мотиль і коретра.

Трубочник — представник кільчастих червів, що живе у мулі ставків. Невелику кількість трубочника легко зберігати в холо­дильнику у банці з водою, яку кожний день треба замінювати.

Личинки комарів — мотиль (червоного кольору) і коретру (безбарвна, прозора) —зберігають у холодильнику загорнутими у во­логу ганчірку.

Для невеликих риб і мальків найкращий корм — дафнії, цик­лопи, яких можна зберігати живими у воді тільки при постійному продуванні повітрям. При утриманні золотих рибок можна викори­стовувати й інші види кормів: дощових черв'яків, запарену окро­пом манну крупу (перед годуванням її промивають холодною водою).

Догляд за акваріумом. При правильному догляді акваріум завжди буде радувати зе­леними заростями і яскравими здоровими рибками.Раз на тиждень акваріум чистять з допомогою сифона — гу­мового шланга з широким пластмасовим наконечником, через який відсмоктують воду з брудом, що назбирався у верхньому шарі ґрунту. Рослини і риби при цьому залишаються в акваріумі. Під час чищення зливають до 1/3 об'єму брудної води і замінюють її відстояною водою. Скло акваріума, яке покрите зеленим наростом водоростей, очищають скребком з лезом. Під час чищення акваріума приво­дять у порядок і рослини: обривають жовте листя, проріджують кущі.

Якщо в акваріумі створено біологічну рівновагу, повну заміну води здійснюють не частіше 1—2 разів у 1—2 роки, якщо у цьому виникає потреба.

Під час годування риб уважно стежать, чи немає серед них таких, що неприродно плавають, лежать на дні. Якщо такі є, то їх відразу ж відсаджують з окрему посудину для лікування, а са­чок після цього прополіскують у гарячій воді.Щоб риби не вискочили з акваріума, його слід прикривати склом.

Риби повинні вчасно одержувати достатню кількість якісного корму і бути ситими. Існуюча думка, що для підтримання нор­мального стану риб їх краще не догодовувати, ніж перегодовува­ти, хибна. Вважається нормальним, коли дорослих риб годують уранці і ввечері. Залишки сухого корму, не використаного рибами, не можна залишати в акваріумі, бо вода стане каламутною (корм швидко загниває і розкладається, споживаючи кисень).

Розмноження риб. У хороших умовах риби можуть роз­множуватися. У живородящих риб черев­це стає повним, біля анального плавця виразніше помітна темна пляма. Для не­ресту самку слід пересадити в окремий акваріум без ґрунту, але з жмутиком куширу, де будуть ховатися народжені мальки. Оскільки більшість риб поїдає своїх і чужих мальків, після нересту сам­ку повертають в акваріум, а мальків го­дують дафніями, циклопами, подрібненим сухим кормом.У лабіринтових риб після нересту від­саджують інших риб і самку. А самця відсаджують тільки після того, як маль­ки попливуть.У цихлових риб після метання ікри батьків із нерестовища не відсаджують. За відкладеною ікрою звичайно доглядає самка, обмахує її плавцями і проковтує білі мертві ікринки. Самець ревниво охо­роняє ділянку. Дорослих риб відсаджу­ють тільки тоді, коли мальки зміцніють і зможуть самостійно плавати.

Птахи в кутку природи. Рухливість птахів, їхнє яскраве привабливе забарвлення, ціка­ва поведінка, спів — усе це зумовлює великий інтерес до утриман­ня птахів у кутку природи і виховання дбайливого ставлення до них, відповідальності за життя живої істоти.

У кутку природи можна утримувати тих птахів, які добре роз­множуються в умовах неволі,— хвилястих папуг і канарок.

Батьківщина хвилястих папуг — Австралія, де вони живуть у невеликих гаях. Природне забарвлення птахів — трав'янисто-зе­лене з поперечними темними хвилястими смугами. Шляхом штуч­ного добору були виведені найрізноманітніші за кольором птахи. Самка відрізняється від самця буруватим забарвленням восковицї, у самця ж вона блакитна. У молодих птахів восковиця має ро­жевувате забарвлення.

Щоб папуга легше звикав до неволі, краще брати в куток природи молодого птаха. Здоровий птах має гладке оперення і дзьоб, ціле махове і хвостове пір'я.Для утримання папуг використовують клітки, виготовлені з ме­талевого дроту. Найкраще підходить клітка таких розмірів, см: довжина — 60, висота 50, ширина 30—35.Клітку з хвилястими папугами встановлюють у світлому місці, але не на сонці і не на протягу. Якщо в дитячому садку є умови для влаштування вольєра, це сприятиме поліпшенню умов утри­мання птаха. Надзвичайно добре впливає на здоров'я папуг утри­мання їх влітку у відкритих вольєрах на повітрі.

Корм для хвилястих папуг повинен складатися з чотирьох ком­понентів: зернового, м'якого, вітамінного, або зеленого, і міне­рального.Зерновий корм — основний для птахів. Він складається з жовтого або білого проса, канаркового насіння з невеликою до­бавкою вівса і вівсянки та соняшнику. Відсутність проса в раціоні птахів викликає у них шлунково-кишкові захворювання. Корисно давати птахам колоски вівса молочно-воскової стиглості.

До м'яких кормів належать білий хліб, сухарі, сир, яйця, страви з картоплі, пудинги. Забороняється давати папугам м'ясні продукти, тваринний жир, шоколад.Вітамінний, або зелений, корм складається з лист­ків салату, редису, буряка, капусти, моркви, конюшини, подорож­ника. Не можна давати мокру зелень, оскільки вона викликає пронос. Корисні свіжі гілки верби, вишні, яблуні, берези тощо. Потрібно давати папугам кусочки яблук, груш, кавунів, динь.

Мінеральний корм завжди повинен бути у клітці. Він складається з крупного річкового піску, товченої яєчної шкаралу­пи від сирих яєць, товченої шкільної крейди, кухонної солі, цук­рового піску, подрібненого деревного вугілля. Все це потрібно міняти через 10 днів, в міру забруднення.

Добова норма зернового корму — столова ложка, м'якого — одна чайна ложка на птаха. Вітамінний корм дають у необмеже­ній кількості. Воду птахам дають сиру, кімнатної температури, міняють її щодня.

Хвилясті папуги легко розмножуються в клітках і вольєрах. Стимулом для цього є гніздовий ящик або дуплянка з лотком 5 см і внутрішньою камерою близько 15 см у попереку. Гніздова підстилка не потрібна. Дно дуплянки роблять не пласким, а трохи нахиленим до центра, щоб яйця трималися поруч. Насиджування триває 17 днів. Пташенята виводяться не одночасно, тому в одно­му виводку вік їх різний. Однак це не заважає нормальному ви­годовуванню молодняка. Якщо розмноження птахів відбувається в період короткого світлового дня, вночі клітку з папугами по­трібно освітлювати нічником.

Деякі найбільш здібні хвилясті папуги навчаються вимовляти слова і речення. Більш здібні до розмов самці, ніж самки. Навчан­ня папуг вимовляти слова потребує частого спілкування, тихої спокійної обстановки.

Канарки належать до ряду горобиних. Вважають, що назва канарка пов'язана з її походженням з островів Канарського архі­пелагу, звідки у XV ст. її завезли у Європу іспанські, а потім й інші моряки. У природі канарки люблять ліс з галявинами та кущами. У негніздовий період вони ведуть зграйний спосіб життя, живляться насінням різних трав і фруктами. В період вигодову­вання пташенят канарки поїдають і дрібних комах.

Природне забарвлення дикої канарки — зелено-жовте, але вже у XVII ст. з'явилися виведені у неволі канарки різноманітного забарвлення (жовті, білі, коричневі). Пісня домашньої канарки мало відрізняється від пісень диких канарок. Було помічено, що канарки добре наслідують звуки. Цим скористалися любителі, і в країнах Західної Європи і Росії з'явилися канарки, пісні яких відрізнялися від пісень диких канарок. Це канарки гарцського наспіву, які виконують пісню, злегка відкриваючи дзьоб, і канарки вівсяночного наспіву, який вони перейняли від звичайної вівсянки. Канарки вівсяночного наспіву виконують пісню з відкритим дзьобом.

Співець вважається хорошим, якщо кожне коліно у його співі тривале і переходи від одного коліна до другого плавні і м'які.

Для утримання канарки потрібна клітка розміром 40Х20Х Х20 см. Розміщувати її треба у світлих місцях кімнати, але не на протягу і не на сонці.Як і у папуг, корм канарки складається з зернового, м'якого, вітамінного, або зеленого, і мінерального.Основним кормом є зерновий, який складається з суміші різного насіння (дрібне біле просо — 3 частини, канаркове насін­ня — 2 частини, вівсяна крупа, суріпка, рапс, льон по 1 частині, салат—7г частини). З задоволенням канарки поїдають насіння різних польових, лучних трав. На день дають по 1—2 чайні ложки на пташку.

З м'якого корму канарки споживають яйце, білий хліб, змочений у молоці, каші.

У літній період під час линяння в раціон птахів дуже корисно включити мурашині лялечки.

З вітамінних, або зелених, кормів канарки з задоволен­ням поїдають різні соковиті рослини: мокрець, традесканцію, проросле насіння і ростки пшениці, вівса, бруньки плодово-ягідних дерев і кущів. Потрібно давати птахам фрукти і овочі: яблука, груші, абрикоси, малину, огірки, моркву (терту), капусту, салат.

Мінеральний корм дають такий, як і папугам.Якщо утримується пара канарок, навесні вони можуть утвори­ти пару і виводити пташенят. Для цього треба повісити гніздо і покласти в клітку будівельний матеріал для гнізда: кусочки ба­вовняних ниток б см завдовжки, м'яку траву, сухий мох, дрібне пір'я. Не можна давати птахам вату, клоччя, оскільки вони можуть зачепитися за тонкі волокна і потягнути за собою гніздо з яйцями і пташенятами.

У кладці буває 4—5 яєць голубуватого кольору з коричневими крапками. Перше пташеня вилуплюється з яйця на 14-й день, реш­та — через 2—3 дні після першого. Вони з'являються на світ сліпи­ми і в рідкому пуху. Ростуть швидко: на 5-й день у них відкриваю­ться очі, через 7—8 днів з'являється пір'я, а у 18—20 днів маленькі канарки вже починають вилазити на передній край гнізда і нама­гаються перестрибнути на сусідню жердинку. У двомісячному віці у птахів розпочинається перше линяння, а у 5 місяців вони почи­нають потихеньку співати. Молоді самки також іноді пробують співати, проте співцем у канарок є самець. Якщо молоді канари в перший рік життя будуть слухати співи старих канарів, то вони скоріше навчаться співати. Для цього їх розсаджують у клітки поодиноко.

Правильне утримання птахів у неволі складається з трьох ос­новних умов: влаштування клітки; складання раціону, близького до живлення на волі; догляд, що забезпечує збереження здоров'я.

Кожна клітка повинна мати подвійне дно (зовнішнє нерухоме і внутрішнє висувне) і бортики, які запобігають засміченню кім­нати. Годівничка повинна обов'язково висуватися, щоб було зручно насипати в неї корм і чистити її. У клітці укріплюються дерев'яні жердочки різного діаметра (10—15 мм). їх потрібно розташувати так, щоб птахи не забруднювали своїми екскрементами годівницю і поїлку. Поїлка повинна бути достатньо широкою і стійкою. Для купання птахам ставлять ванночку з водою, яку прибирають після того, як пташка викупалася.

Чистота — основна умова успішного догляду за птахами. Існує два способи утримання настилу у клітці: посипати його піском або класти на нього папір. Міняти пісок треба влітку 2 рази на тиж­день, а взимку 1 раз на тиждень, папір треба міняти щодня.

Птахи не бояться шуму, але бояться різких рухів. Тому слід привчити дітей підходити до клітки спокійно, рухатися плавно, не­квапливо. Не можна брати птахів у руки, крім того випадку, коли це буде конче потрібно. Здійснюючи один раз на місяць генеральне прибирання кліток, птахів переводять у нове приміщення, щільно поєднавши відкриті дверцята обох кліток.Виконання всіх цих вимог дає гарантію хорошого здоров'я пташок.

Утримання ссавців у кутку природи. Із ссавців у кутку природи утримують тих, що добре розмножу­ються в умовах неволі. Представниками їх є морська свинка та хо­м'ячок, що належать до ряду гризунів.

Морська свинка походить з Південної Америки, де була одо­машнена ще інками. Звірка вирощували на м'ясо і заради забави. В Європу морська свинка була завезена близько 400 років тому «з-за моря», тому спочатку стала називатися заморською, а потім просто морською свинкою.На батьківщині вони живуть невеликими групами серед трави і кущів, де споруджують нори. Природне їхнє забарвлення — ко­ричнево-буре, сіре. Від цих форм виведені білі, чорні, золотисті, двоколірні і триколірні звірки.Морські свинки невибагливі, вони не кусаються. Приміщення для них зробити неважко. Морська свинка не може ні стрибати, ні лазити, тому будь-який великий ящик, стінки якого не нижчі 30—35 см, може бути для неї житлом. На дно насипають тирсу, ставлять хатку, де свинки люблять ховатися.

Цікавіше утримувати не одну, а двох свинок, вони добре ужи­ваються між собою, розмножуються. Вагітність їх триває близько двох місяців, дитинчата народжуються зрячими, вкритими шерстю. Всього 2—3 дні мати годує їх молоком, і скоро вони починають самі пробувати овочі або траву. В цей час їм добре давати розмо­чену у молоці булку. Днів через п'ять дитинчата стають зовсім самостійними і мати більше не піклується про них.

Годують цих гризунів свіжою травою, сіном, морквою, буряком, вівсом, молочними продуктами, хлібом, дають також кускову сіль, крейду, вапно. Воду свинки не п'ють, бо отримують її з кормів.

При хорошому догляді свинки живуть 10 і більше років і ста­ють зовсім ручними.

Хом'ячки золотистий, або сирійський, і джунгарський. Золотистий, або сирійський, хом'ячок розповсюджений у Перед­ній Азії, на Балканах, у Туреччині, Ірані. Населяє він передгірні степові ландшафти, лучні степи, посіви. Основу його живлення становлять насіння, зелені пагони рослин. Активний уночі і в присмерковий час. Хом'ячки риють нори до 2 м завглибшки, на зиму роблять запаси. Джунгарський хом'ячок мешкає у степах і напівпустелях Цент­ральної Азії, Південного Сибіру і Північно-Східного Казахстану. Активний у присмерковий час і вночі. Нори хом'ячків мають по кілька ходів, віднорків і гніздову камеру. Живиться він в основно­му так само, як і сирійський хом'ячок, споживає і комах. У сплячку не впадає, робить на зиму запаси. Статевозрілим хом'ячок стає вже у віці 4 місяців.

Обидва гризуни приємні і добре живуть у неволі. Утримують їх у металевих клітках з товстого дроту, в які ставлять невеличкий будиночок і кладуть матеріал для гнізда (вату, м'які шматочки тканини, тирсу), з якого хом'ячок влаштовує гніздо. Поруч з гніз­дом він влаштовує комірку, в якій збирає запаси продуктів. В од­ному з кутків клітки розміщує туалет. В клітку добре поставити бігове колесо, щоб задовольнити рухову активність звірків, яка особливо виявляється у присмерковий час.

Як і інші гризуни, хом'ячки живляться зернами рослин, овоча­ми, у неволі їдять булку і п'ють молоко. Особливістю цього звірка є досить місткі защічні мішки. В них хом'ячок, коли він ситий, на­биває зерно і переносить у комірку. Його щоки при цьому надува­ються і мордочка набуває забавного вигляду.

При утриманні пари хом'ячків у них 2—3 рази на рік з'являє­ться потомство по 6—10 відразу. Перед появою малят самця від­саджують, а самку не турбують, бо вона може загризти дитинчат. Годувати її в цей час треба краще, давати молоко. Хом'ячата на­роджуються сліпими, голими, безпомічними. Проте приблизно че­рез 3 тижні можна побачити, як з пухнастого гнізда виглядають мордочки маленьких хом'ячків, а потім вони виповзають з гнізда і живляться коло годівниці разом з. матір'ю, від якої відрізняються лише більш світлим забарвленням. Живуть тварини близько 3 ро­ків.

Клітку з хом'ячком не можна ставити на світлі. Більшу частину дня він сидить у своєму гнізді, так що з підстилки видно тільки його голівку, або спить, згорнувшись, як кулька. Проте варто від­крити дверці клітки, і хом'ячок прокидається, позіхає, широко від­криваючи свій рожевий ротик і, перевалюючись, іде за частуван­ням. Молодий хом'ячок швидко стає ручним і, як правило, не кусає. Якщо його раптово потривожити, він, захищаючись, може прокусити палець. Про це слід пам'ятати під час догляду за звірком.

Тварини — тимчасові мешканці кутка природи. Спостереження під час екскурсій і прогулянок має епізодичний характер. У деяких випадках їх доцільно продовжити в кутку при­роди протягом кількох днів, повернувши потім тварин у місця їх­нього постійного мешкання. Цікавим об'єктом для спостережень може бути псевдокінська п'явка, яка часто зустрічається під час прогулянок на водойму. Майже всі бояться п'явок, і навколо цих тварин створюється бага­то легенд, яким можна дати правильне тлумачення, простеживши за ними кілька днів. Розміщують тварину у банці з водою, на дно якої кладуть камінець і гілочку елодеї або якоїсь інщ₀ї рослини. Банку зверху закривають кришкою з маленькими отворами. Якщо цього не зробити, п'явки легко виповзуть.

Увагу дітей звертають на те, що довге тіло п'явок сплющене, неначе стрічка. Передній кінець тіла сильно звужений. Тут знахо­диться рот і по краю голови багато майже непомітних очей. Задній кінець тіла ширший, на ньому розташований великий круглий при­сосок. Присмоктуватися п'явка може не тільки заднім, але й перед­нім кінцем. Увагу дітей звертають на спосіб пересування п'явки по склу: вона наче крокує, поперемінно прикріплюючись то ротом, то заднім присоском. Плаває п'явка, хвилеподібно вигинаючи своє тіло.

Псевдокінські п'явки не можуть присмоктуватися до людини. Живляться вони найчастіше молюсками і червами; великі п'явки поїдають малих. Годують п'явок мотилем або крихітним шматоч­ком сирого м'яса, який подають з дротика. П'явка заковтує їжу цілком. Дихає п'явка просто через слизову оболонку шкіри, під якою проходять кровоносні судини. Цікаві спостереження можна провести за п'явкою як живим барометром. Перед дощем, за 10— 12 год до нього, п'явка вилазить з води і висить, прикріпившися до скла, вище рівня води. В хорошу погоду вона тримається у воді.

Медичні п'явки, яких використовують у лікарській практиці, менші за псевдокінську, вони темно-зелені, з гарним жовтим ма­люнком на спині.

Під час цільової прогулянки до водойми діти бачать різних мо­люсків. У куток природи можна взяти ставковика, розмістивши його або у банці з водою, або в окремому акваріумі. Спостерігаю­чи, як ставковик повзе по склу, можна роздивитися його пласку ногу, на якій розміщено рот. Відкриваючи і закриваючи його, він очищає зелений наліт водоростей на склі. Час від часу він підні­мається до поверхні. Слід пояснити дітям, що так він дихає. Інко­ли ставковики відкладають на склі і рослинах свою ікру —це прозора драглиста ковбаска, в якій просвічуються окремі ікринки. Через 3—4 тижні з неї виходять крихітні ставковички. Саме в цей час і слід повернути їх у водойму.

Кілька днів в акваріумі можна потримати рака. Годують його маленьким шматочком м'яса, який спускають на дротику. Цікаво спостерігати за рухами рака, за тим, як він споживає корм, тощо. Кількість води в акваріумі повинна бути невелика — це сприяв поверхневому насиченню води киснем.

Найбільш поширеними тимчасовими мешканцями кутка природи є комахи. Розміщують їх в інсектаріях або садках, де вони перебувають протягом кількох днів.

Інсектаріями для наземних комах (жуків, коників, гусені) можуть бути різні банки, старий акваріум, ящик з передньою стінкою із скла. Можна виготовити інсектарій з прозорої плівки. Зверху він має бути прикритий плівкою.

Внутрішнє влаштування інсектарію нескладне. На його Д^но треба насипати піску, посадити кілька кущиків трави, іноді ^п9і класти камінець, черепок. Трава повинна бути свіжою, тому треба поливати, обприскувати. Розміщувати садок треба трохи далі від яскравого сонячного світла.

Яких же комах можна утримувати в інсектарії? Тимчасовими мешканцями кутка природи можуть бути коники, цвіркуни, попели­ці разом з личинками сонечка, клоп-солдатик, бронзівка, тУРУ^н-мурашки тощо.

Коників годують як рослинною (колосок пшениці з зерном, шматочок моркви, яблука, листок салату), так і тваринною їжею (дрібними комахами). Садок уранці треба обприскувати водою. Краплини її коники злизують з трави і скла. Якщо утримувати самців коників, то в ясну погоду можна слухати їхній спів.

Не менш цікавим об'єктом є цвіркун. їсть він листки салату, інші ніжні рослини, а також зерна рослин. Самці цвіркунів, якконики, співають, видаючи мелодійний, не такий гучний, як у кони­ків, звук.

Личинок сонечка найлегше знайти на рослині, ураженій попели­цями. Таку гілку зрізають і ставлять в інсектарій у маленьку пляшечку з водою. Діти переконуються, як швидко личинки очищають рослину від попелиць.

Клопів-солдатиків годують в інсектарії насінням рослин. Навесні солдатики з задоволенням висмоктують горішки липи.

Туруни легко розправляються з досить великою здобиччю наприклад з гусінню, голими слизняками. Час від часу інсектарій слід збризкувати водою. Краплини води туруни охоче злизують. Під час спостережень увагу дітей звертають на тонкі і сильні ноги туруна, добре пристосовані до бігання. Небагато жуків можуть так швидко пересуватися по землі, як туруни.

Бронзівку треба посадити у інсектарій на гілку шипшини або таволги. Проте годувати її можна не тільки квітками. Ці ласуни охоче ссуть змочений водою цукор, фруктові цукерки, гризуть шма­точки яблук. Увагу дітей слід звернути на те, що ноги бронзівок зовсім не схожі на легкі і сильні ноги турунів. У бронзівки вони криві, короткі і шипуваті. Вони пристосовані до лазіння по су­цвіттях і віночках квітів. В інсектарії ці гарні жуки найчастіше сидять на квітах. Особливо активні вони у сонячну погоду.

Влітку, коли частина об'єктів кутка природи переноситься на веранду, доцільно влаштувати формікарій — приміщення для утримання мурашок. Зі способом життя мурашок дітям ознайоми­тися під час спостережень не просто — мурашник схований біль­шою частиною під землею. Ось як пропонує влаштувати форміка­рій ентомолог М. М. Плавильщиков.

Беруть банку, в яку вкладають дерев'яний циліндр, зміцнюючи його розпірками. Розмір циліндра повинен бути на 5—6 см мен­ший, ніж внутрішній діаметр банки, а висота на одну третину мен­ша, ніж висота банки. В дерев'яний циліндр вбивають палочку завтовшки як палець і завдовжки як висота банки.

Мурашник розміщують у проміжку між дерев'яним циліндром і стінками банки. Цей проміжок вузький ((2—3 см завширки), і за життям мурашок буде легко спостерігати. Щоб мурашки не роз­повзалися, верхню частину стінки зсередини змащують тонким і рівним шаром будь-якого жиру. Змазку треба поновлювати і сте­жити за тим, щоб вона не засмічувалася землею. Роблять її вже після засипання банки мурашником (субстрат, мурашки, личинки).

У банці мурашкам надто тісно. Тому поруч влаштовують вигул. Для цього служить дощечка із скляним парканом 6—8 см зав­вишки. На дно насипають пісок, а від банки-мурашника (від вер­хівки палочки, вбитої в циліндр) перекидають місток з тасьми або вузької смужки фанери. Зсередини стінки скляного паркана зма­щують жиром.

Годують мурашок на вигулі комахами, цукровим сиропом, кри­хітками м'яса.

Для утримання водяних комах використовують невеликий аква­ріум, банку, глибоку тарілку. Розміщують комах завжди окремо.

Личинки бабки невибагливі і можуть жити в акваріумі, на дно якого слід покласти невелику кількість дрібного піску. Спостері­гаючи за личинкою, можна відмітити, що черевце її то злегка ско­рочується, то розширяється. Це личинка дихає. Органи дихання у неї розташовані у задньому відділі кишок. Личинка втягує у задню кишку воду, а потім виштовхує її, обмиваючи зябра. Якщо до­торкнутися до личинки вона сильно скорочує черевце і відразу викидає із кишки весь запас води. Поштовх віддачі відкидає її вперед. Таким ракетним рухом личинка рятується від ворогів.

Якщо покласти біля личинки мотиль або маленького черв'яка, можна побачити, що личинка, помітивши здобич, почала рухатися. Від її голови швидко висунулася вперед «маска» — нижня губа, на кінці якої є два гачки. Личинка хапає здобич гачками, а потім складає губу, і здобич потрапляє в рот. У спокійному стані складе­на губа прикриває «обличчя» личинки, ніби маска.«Маска» — чудове пристосування. Личинка бабки не плавець, повзає вона повільно. «Маска» дозволяє личинці полювати, не роб­лячи стрибків, не кидаючись на здобич.

Якщо велику личинку бабки помістити в акваріум навесні, мож­на спостерігати вихід бабки з личинки. Для цього в пісок акваріу­ма треба вставити довгі гілочки, щоб личинка могла виповзти по них з води. Після виповзання з води личинка завмирає, але раптом у неї на спині з'являється поздовжня тріщина, яка збільшується, заходячи на голову. Краї тріщини розсуваються, з неї поступово з'являються голова і груди бабки, далі бабка витягує ноги, деякий час висить головою вниз, ніби відпочиваючи. Поступово з'являється черевце, і бабка сидить уже на старій шкурці. Летіти вона ще не може, бо замість великих блискучих крил на її спині лежать товсті короткі пластинки. Поступово пластинки розправляються. Мине ще 5—6 год, доки крила розправляться, затвердіють і бабка виру­шить у свій перший політ.

Волохокрильця (ручайника) утримують у акваріумі з невели­кою кількістю води або у тарілці з водою. Треба покласти туди водяних рослин, бо личинка дихає не атмосферним повітрям, їй потрібна вода, збагачена киснем. На дно тарілки кладуть такий самий матеріал для хатинки, який використовує личинка. Годува­ти її можна подрібненим м'ясом. Оскільки цей корм швидко псує­ться, слід давати його стільки, скільки личинка зможе з'їсти від­разу.

Розглядаючи волохокрильця і його чохлик, потрібно пояснити дітям, що це не просто його житло, а й маскувальне пристосуван­ня. Будуючи чохлик з матеріалів, що покривають дно, личинка робить маскувальну будову. Інколи вдається примусити личинку покинути старий чохлик і зробити новий з тих матеріалів, які кла­дуть на дно, наприклад з дрібних клаптиків паперу. І цей чохлик також буде маскувальним — він не помітний на дні серед кольоро­вих папірців.

Жука-плавунця і водолюба розміщують в окремих акваріумах. Годують плавунця мотилем, скобленим м'ясом. Водолюб живиться рослинами. Спостерігаючи за жуками, слід звернути увагу дітей на те, як спливає плавунець, виставляючи з води кінець черевця (набирає повітря). Водолюб же наближує до поверхні води голову. Через вусики повітря потрапляє у трахеї. По-різному ці жуки пе­ресуваються у воді. Плавунець швидко гребе одразу задніми ніж­ками, а водолюб перебирає ніжками. Мчати, швидко міняти на­прямок руху він не може. А чому? Плавунець — хижак. Він кидає­ться на живу жертву, наздоганяє її. Основна ж їжа водолюба — рослини.

З представників двокрилих у кутку природи можна спостеріга­ти з дітьми за личинками комарів — мотилем і коретрою. Поміс­тивши їх у банку з водою, слід показати дітям спосіб їх пересуван­ня, наголосити на їх значення у природі.Під час утримання тимчасових мешканців у кутку природи слід створювати для них близькі до природних умови, забезпечувати природними кормами, враховуючи конкретний характер мислення дітей і потребу формування у них реалістичних уявлень.

Тимчасовими мешканцями кутка природи можуть бути деякі земноводні (тритони, жаби) і плазуни (ящірка, черепаха). Трито­нів влаштовують в акваріумі з піском на дні і посадженими водя­ними рослинами — елодеєю або перистолисником.

Навесні у наших водоймах найчастіше трапляється тритон зви­чайний, рідше гребінчастий. Самці забарвлені надзвичайно яскра­во, і багатство їхніх барв чарує. Спостереження за життям тритона дуже цікаве: він то ходить повільно по дну, наче принюхуючись у пошуках корму, то спливає на поверхню і, ковтнувши повітря, швидко повертається і упливає на дно. Коли тритон пливе, лапки його щільно притискаються до тіла і рухається тільки хвіст. Году­ють тритонів мотилем, але бачать вони порівняно погано і не від­разу знаходять навіть тих, хто в'ється перед ними.

Жаб, ящірок і черепах утримують у тераріумах. Обладнують їх найчастіше із старих акваріумів, імітуючи природне середовище, в якому жила тварина. Зверху накривають кришкою з дрібною сіткою.

Для жаб тераріум створюють за типом болота. На дно насипа­ють грунт або непромитий пісок, садять кілька кущиків трави або ж зелених гілочок традесканції. В певному місці влаштовую­ться укриття для тварини — корч, пеньок і водойма (широка плас­ка мисочка, яка вкопується в грунт). Найцікавіше утримувати квакшу. Вона викликає захоплення своїм яскраво-зеленим кольо­ром шкіри, золотистими очима. В тераріум для неї треба постави­ти гілку, на якій вона охоче сидітиме. Годують її комахами, переважно мухами, яких у літню пору достатньо. Побачивши муху, жаба спритно стрибає, переслідуючи її. Якщо вона промахнеться, то повисає на гілці, тримаючись за неї подекуди тільки пальцями задньої лапки, і потім, неначе акробат, підтягується вгору. Цікаво з дітьми простежити за зміною забарвлення квакші. Ніжно-зелене забарвлення не залишається незмінним. Якщо в приміщенні немає зелених листків, квакша досить скоро стає сірою або коричнюва­тою. Це легко помітити, пересадивши жабу з зеленої рослини на сіру гілку. Не мине й двох годин, як квакшу не можна буде впізна­ти: вона наче переодягнеться у нове вбрання. Якщо її знову поса­дити на зелені листки, діти знову побачать її у гарному зеленому вбранні. Це дає змогу переконати їх у доцільності захисного за­барвлення.

Влітку, у сонячну погоду, самці квакш можуть видавати гучні звуки «крак-крак», при цьому можна помітити, як у самця під гор­лом здувається сіруватий міхур — саме він і підсилює звук, що його видає маленька жаба.

Маленьку болотяну черепаху також утримують в тераріумі за типом болота. Годують її мотилем, червами. Слід пам'ятати, що корм вона бере лише у воді і без неї не може проковтнути їжі. Нерухому їжу вона не бере. З дітьми цікаво розглянути її пан­цир, показати, як вона ховає під щит голову, ноги і хвіст. Розгля­нути її темні, покриті м'якою шкірою ноги, гострі кігті, перетинку між пальцями. Посадивши ненадовго черепаху у таз з теплою во­дою, можна показати, як вона плаває у воді, сильно загрібаючи лапами. Хвіст, як руль, допомагає їй спрямовувати рух.

Для ящірок тераріум обладнують за типом сухих лук: кілька кущиків трави, купка камінців. Водойма ящіркам не потрібна. Воду вони споживають у вигляді роси, тому рослини і камінці слід час від часу збризкувати водою. Крапельки на склі і листках ящірки будуть злизувати своїм рухливим язичком.

Ставити тераріум треба на світлому сонячному місці. Годують ящірок живими комахами та їх личинками, мухами, кобилками, їжу дають у той час, коли сонце добре освітлює тераріум і ящірка діяльна. Дуже цікаво з дітьми поспостерігати моменти полювання, коли ящірка помічає муху, що повзе по стінці, підповзає до неї, робить різкий рух головою і хапає здобич.

В Україні найбільш розповсюджені ящірки прудка, зелена, живородяща. Найчастіше зустрічається ящірка прудка. Спостережен­ня за ящіркою допоможе дітям полюбити цих гарних і корисних тварин.Тимчасових мешканців кутка природи діти можуть приносити з цільових прогулянок, екскурсій. Можна залучати до поповнення кутка природи і батьків. Утримання розповсюджених тварин місце­вого краю в кутку природи, спостереження за ними допоможуть краще пізнати їх, виробити певне ставлення. Тижня перебування в кутку природи достатньо для спостережень, цікавого спілкуван­ня. Після цього тварину треба повернути у природне середовище. Вихователь повинен переконати дітей, що тваринам, які живуть у нашій природі, найкраще на волі. Під час цільових прогулянок тварин випускають у найбільш сприятливі і безпечні для них умо­ви, наголошуючи на тому, яких саме умов потребує та чи інша тварина, де їй буде добре.

ДІЛЯНКА ДИТЯЧОГО САДКА. Найближчим природним оточенням, де діти проводять велику кількість часу в дитячому садку, є ділянка. У сучасних архітектур­но-проектувальних вирішеннях ділянка розглядається як продов­ження групової кімнати і подібно до того, як у груповій кімнаті все обладнується для проведення змістовної роботи з дітьми, так і ділянка дитячого садка повинна створювати можливості для успішного ознайомлення з природою.