Розвиток політичної економії в Україні

Визначення предмету політичної економії з точки зору:

М.Вольського (професора Новоросійського університету): праця з суспільної точки зору, що охоплює усі сфери діяльності як матеріальної, так і духовної (наука про людину та її діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і моральних потреб);

А.Антоновича (професора Київського університету): наука про суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задоволення як духовних, так і матеріальних потреб.

М.Бунге (ректора Київського університету, міністра фінансів): наука про суспільну сторону господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані.

Т.Степанова (професора Харківського університету): це закони багатства. Політична економія показує яким чином багатство в суспільстві накопичується, розподіляється, споживається.

Розвиток класичної політекономії в Україні:

Історичні умови розвитку політичної економії в Україні 30-50 рр. 19 ст.: 1)загострення тривалої кризи, як наслідок процесів розкладу феодально-кріпосницької системи. Занепад поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької експлуатації. Розвиток капіталізму в промисловості, землеробстві; 2) відставання рівня економічного розвитку від передових західноєвропейських держав; 3) розвиток капіталістичних відносин, формування класу буржуазії вимагає наукового обґрунтування переваг цього ладу, його основних принципів вільної конкуренції та невтручання держави в економіку.

Т.Степанов ( 1795‑1847 рр.). Професор Харківського університету, один з перших авторів курсу політичної економії російською мовою. Головний твір: "О теории и практике политической экономии". Основні ідеї: 1) виступав проти механічного, некритичного перенесення теорій західних економістів на вітчизняний ґрунт; 2) вважав, що політекономію не можна змішувати з галузевими науками бо вона вивчає суспільні економічні процеси, закони їх реалізації; 3) відстоював ідеали свободи економічної діяльності, критикував меркантилізм, кріпосництво, мальтузіанство /бо розвиток науки і виробництва безмежний/; 4) наголошував на посиленні соціального аспекту політичної економії; 5) розподіл багатства між усіма громадянами має відбуватися за рахунок установлення розміру податків відповідно до "частки прибутку громадян"; 6) виступав проти того, що "бідний, нижчий клас народу платить більше, якщо порівнювати його достатки з достатками багатіїв"; 7) відстоював спрямування податків на суспільні потреби; 8) праця виступає суб'єктом багатства, а природа – об'єктом; 9) склад капіталістичного багатства: природа, праця та капітал; 10) праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків /за А.Смітом/; 11) прибуток є частиною вартості, створеної працею; 12) мета капіталістичного виробництва – прагнення до збагачення.

М.Бунге (1813‑1895 рр.). Ректор Київського університету, міністр фінансів. Головні твори: "О возрастании неметаллического обращения в России"(1877р.), "Основания политической экономии" (1870р.). Основні ідеї: 1) прибічник економічного лібералізму класичної політичної економії; 2) відстоював максимальний розвиток буржуазної приватної ініціативи, вільної конкуренції та торгівлі, обмежене втручання держави в економіку; 3) вбачав можливість гармонії суспільних відносин лише за умов, коли суспільний устрій буде пов'язаний із природними суспільними законами /саме такі умови при капіталізмі, а усі інші способи виробництва або штучні, або не відповідають людській природі/; 4) вважав, що підприємства, які перебувають під опікою уряду, не є "здоровими", тому що позбавлені стимулів суперництва; 5) передбачав витіснення дрібної промисловості фабричним виробництвом.

І.Вернадський (1821‑1884 рр.). Професор Київського університету. Головний твір: "Предмет политической экономии". Основні ідеї: 1) як палкий прихильник англійської економічної школи, вважав, що економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існують праця і обмін; 2) відстоював доктрину невтручання держави до економічних справ та лібералізм у соціально-політичній сфері; 3) стверджував, що головним і єдиним джерелом багатства є праця і вона – в основі вартості; 4) відкидає соціалістичні ідеї й звинувачує соціалістів у нерозумінні природи людини /це ідеї незрілих общинних форм господарювання/.

Розвиток маржиналістських ідей:

Д.Піхно (1853‑1909 рр.). Професор Київського університету. Головні твори: "Основания политической экономии" (1890р.), "О свободе торговли и протекционизме"(1889р.). Пише про: 1) споживання, обмін як основні сфери економічних досліджень; 2) корисність речей як джерело й мірило цінності й ціни; 3) засади теорії попиту і пропозиції; 4) діяльність окремої фірми.

Р.Орженцький (1863‑1923 рр.). Професор Новоросійського, Петербурзького університетів, академік УАН з 1919 р. Головний твір: "Учение о ценности у классиков и канонистов". Основні ідеї: 1) просліджував елементи зародження і розвитку маржинальних ідей від Аристотеля до сучасників; 2) поширив принцип граничної корисності на оцінку витрат виробництва згідно з теорією "продуктивних благ"; 3) визначає величину цінності величиною почуттєвого стану; 5) вважав, що ціна є результатом взаємодії граничної корисності з соціальними факторами, які обмежують економічну поведінку людей; 6) вважав, що конкретні види праці неможливо звести до простої праці; 7) кількість праці – не причина вартості, а її вимірювач.

О.Білімович (1876‑1963 рр.). Професор Київського університету. Головні твори: "Подъём товарных цен в России"(1090р.), "К вопросу о расценке хозяйственных благ"(1914р.). Основні ідеї: 1) противник трудової теорії вартості; 2) розуміє основу ціни господарських благ в існуванні у кожної господарської людини притаманних їй потреб; 3) вважає, що теорія граничної корисності доповнює теорію витрат виробництва; 4) відмітив регулювання ціни продуктів цінами факторів виробництва, кожен з яких має свою продуктивність і створює свій доход.

Є.Слуцький (1880‑1948 рр.). Економіст-статистик. Головний твір: "Теория предельной полезности", "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915р.). Внесок: 1) вперше запропонував ординаліський підхід до визначення рівноваги споживача; 2) вважається засновником праксеології – науки про раціональну поведінку людей.