Емпіричний та теоретичний рівні вивчення історичного матеріалу

v Емпіричний і теоретичний рівні засвоєння учнями навчального історичного матеріалу

Поняття емпіричного та теоретичного рівнів пізнання та засвоєння інформації пов'язані з різними підходами до предмета і способу вивчення певних подій, явищ і процесів.

На емпіричному рівні школярі працюють з фактами, представлени­ми в підручниках, наочних посібниках й інших джерелах, що містять відомості про важливі події і явища, їхні особливості і атрибути. На цьому ступені пізнання вони засвоюють головні історичні факти у вигляді цілісних, нерідко емоційно забарвлених образів, а неголовні - у словесній формі. У цілому, емпіричне вивчення минулого необхідне для збагачення школярів запасом різноманітних фактичних знань, розвитку пізнавальних процесів: аналітико-синтетичного сприйняття, образної пам'яті, репродуктивної і творчої уяви, образ­ного мислення, формування інтересу до предмета, для навчання прийомам самостійної навчальної роботи. Нагадаємо, що на емпірично­му рівні здатні працювати всі учні, а для слабких він є необхідною сходинкою до оволодіння основами предмета.

Від емпіричного засвоєння певної групи подібних фактів школярі піднімаються до визначення ознак поняття, розуміння його сутності, формулювання зв'язків та тенденцій історичного розвитку, тобто до теоретичного рівня засвоєння навчального матеріалу.

На емпіричному рівні історичні факти засвоюються учнями у ви­гляді історичних уявлень про історичні постаті, спосіб повсякденного життя людей, їхні дії та вчинки, місця історичних подій та час їх протікання, кількість учасників тощо.

Історичні уявлення - це резуль­тат складної психічної діяльності: відчуттів, сприйняття, пам'яті, уяви, емоцій, осмислення, що утворюють у свідомості картину, яск­равий образ минулого.

Історичний образ - це почуттєво-емоційний та раціонально-логічний відбиток історичної дійсності у свідомості ди­тини, існуючий у вигляді уявлення про речі, людей, оточуюче середо­вище, історичну подію.

види історичних уявлень: 1) кількісні; 2) локальні (просторові); 3) хронологічні (часові); 4) образні; 5) логічні.

1) кількісні уявлення – для того щоб створити їх про стан аграрного питання в Україні напередодні Першої світової війни, учитель може надати таку інформацію: у 1914 році 5 тисяч поміщиків в Україні во­лоділи в середньому по 1600 десятин землі кожний, у той час як 2 млн селян мали наділи в середньому по 2 десятини кожен;

2) просторові уявлення – для створення їх про природні умови життя стародавніх єгиптян може бути запропонований наступний опис: «Стародавній Єгипет - це південна жарка країна, де не буває зими. Там тільки три пори року. Коли у нас весна і початок літа, на бере­гах Нілу стоїть велика жара. Вітер з пустелі покриває сірим пилом дерева, траву, тварин та людей. Засуха закінчується, коли розпочи­нається підвищення рівня води в Нілі, оскільки у верхів'ях річки йдуть тропічні зливи і у горах тане сніг. Ніл розливається і затопляє долину. До початку листопада Ніл повертається у свої береги, погода стає прохолоднішою, але температура повітря не знижується більше ніж 20-25 °С»;

3) часові уявлення – для формування їх про тривалість війни учитель пропонує учням такі дані: Велика Вітчизняна війна тривала 1418 дов­гих днів і ночей;

4) образне уявлення про зовнішність давньоруської княгині Ольги допоможе сформувати такий текст: «Образ княгині Ольги доніс до нас давньоруський живописець. З фрески у Софійському соборі на нас дивиться досить суворе обличчя: великі очі, тоненькі, темні, трохи вигнуті брови, прямий, правильної форми ніс, владного вольового образу княгині додає дуже виразний рот із щільно стуленими тонки­ми губами. Зображена Ольга у сукні світло-салатового кольору»;

5) логічне уявлення, що буде основою для розуміння учнями причин перемоги Б. Хмельницького можна формувати, наприклад, за допомо­гою такого тексту: «Військо Яна Казиміра наближалось до містечка Зборова. Воно розтяглося на багато кілометрів. Богдан Хмельниць­кий вирішив скористатися з такої ситуації та атакувати польське військо. Кінні козацькі й татарські загони несподіваним ударом з ти­лу і флангів атакували королівські війська. У польських лавах почала­ся паніка. Польські полки, не маючи змоги допомагати один одному, потрапляли в оточення і гинули».

Створення і збагачення історичних уявлень у свідомості дитини має велике виховне значення. Картини минулого викликають сильні почуття: ненависть, співчуття, захоплення, натхнення = впливають на формування життєвих ідеалів учня, його поведінку, слугують засобом громадян­ського і морального виховання.

Учитель має відтворювати у навчанні декілька етапів формування історичного образу історичної події, явища, процесу:

1) актуалізація минулих слідів сприйняття подібної інформації у свідомості учня або минулого чуттєвого досвіду. На методичному рівні це означає, що до сприйняття нового учнів треба підготувати, оживляючи в пам'яті опорні («старі») образи та уявлення, які пов'язані з тими, що підлягають засвоєнню, шляхом бесіди, демон­стрування наочності, читання тексту тощо;

2) надання інформації про історичний факт у вигляді яскравої роз­повіді про зовнішню сторону протікання події, процесу. Така інформа­ція може бути представлена у вигляді історичної пам'ятки (наприклад, предмета побуту конкретної епохи), малюнка, креслення, рольової сценки, що її розігрують учні, фрагмента тексту художньої літератури тощо. На цьому етапі учням має бути забезпечена можливість первин­ного сприйняття факту в цілому;

3) поелементний розгляд створеного первинного образу, формуван­ня окремих видів уявлень, відповідаючи за допомогою різних при­йомів і засобів навчання на питання: скільки, хто, як, де, коли, яким чином;

4) перехід учнів до цілісного образу - картини історичного минуло­го - явища, процесу, епохи - на основі сформованих окремих видів уяв­лень. З цією метою учитель має повернутись до первинного джерела інформації (яке використовувалось на першому етапі) та з'ясувати, що змінилось в уявленнях учнів, за допомогою бесіди чи групового обговорення;

5) закріплення уявлення в пам'яті учнів шляхом надання їм можли­вості екстеріоризації (виведення у зовнішній план, «матеріалізації») створеного образу. Для цього можна запропонувати два типи зав­дань: на вербалізацію образу у вигляді опису, розповіді, характерис­тики тощо або на малювання, макетування, ліплення образу тощо. Причому дітям бажано дати можливість вибору завдання відповідно до бажання та особливостей типу сприйняття.

У практиці навчання зв'язок між фактами і теорією виявляється в індуктивному і дедуктивному способах пізнання історії.

Індуктивним шляхом учні «піднімаються» до теоретичного засвоєння матеріалу. Такі знання учні отримують у вигляді «відкритої теорії» як готовий результат логічної обробки фактів ученими-істориками, або формулюють їх самостійно, іналізуючи теорію, «приховану» у фактах. В останньому випадку по­няття і судження учнів набувають більш переконливого й особистісно значимого характеру, істотно розвивають їхні розумові здібності.

Менш традиційним у навчанні історії є дедуктивний шлях пізнан­ня, коли, спочатку засвоївши узагальнені теоретичні знання, учні на їх основі знайомляться з новим фактичним матеріалом, відзначають, зна­ходять у фактах ознаки засвоєних понять, «підводять» нові факти під відоме поняття. У такому випадку факти засвоюються більш осмисле­но, а теоретичні положення конкретизуються і проясняються.

Процес формування конкретно-історичних понять має відбуватись за такими етапами:

1) введення вчителем терміна поняття та його до­ступного визначення;

2) конкретизація поняття на прикладах;

3) перевірка рівня засвоєння його учнями.

Поняття вважається засвоєним, якщо учень може правильно пояснити зміст поняття, дати власне визначен­ня (своїми словами), застосовувати дане поняття при вивченні нових фактів. Як правило, для цього достатньо одного-двох уроків. Якщо поняття засвоюється індуктивно, то вчитель на початковому етапі за­безпечує умови для визначення його ознак і сутності учнями на основі аналізу певної кількості відповідних фактів.

Загальноісторичні та соціологічні поняття формуються при вивчен­ні цілої теми, розділу курсу, інколи розвиваються і збагачуються про­тягом декількох років навчання. Вони можуть формуватись як дедук­тивним, так і індуктивним шляхом, однак переважає за відсутністю часу дедукція. Основними етапами такої роботи є:

1) виокремлення на основі розбору і аналізу конкретних фактів сутнісних ознак поняття, введення терміна та визначення поняття на основі цих ознак, конкретизація визначення іншими фактами. Метою цього етапу є первинне сприйняття поняття учнями через пояснення вчителя (тексту), відтворення та запам'ятовування учнями визначення поняття та його ознак. Характер діяльності учнів на цьому етапі -репродуктивний, відтворюючий;

2) розкриття ознак поняття після пояснення вчителя через відтво­рення школярами конкретних фактів; самостійна конкретизація по­няття відомими фактами. Діяльність учнів поступово переходить на рівень перетворення інформації на відомому матеріалі, первинного застосування поняття;

3) застосування поняття та його ознак на основі самостійного по­рівняння, узагальнення відомих фактів, доведення чи спростування тощо. Вчитель може застосовувати для цього завдання типу: на осно­ві фактів, документа тощо доведіть, що це саме дане поняття; підтвер­діть фактами суттєві ознаки даного поняття в історичному явищі; порівняйте дані явища на основі ознак поняття та визначте спільне та відмінне; згрупуйте подібні явища відповідно до ознак поняття тощо. Діяльність учнів ускладнюється, хоча залишається перетворюючою на відомому для них навчальному матеріалі;

4) перенесення (використання, оперування) поняття для самостій­ного пояснення нових окремих подій, явищ, які вивчаються на уроці. Опрацювання учнем поняття на такому рівні пов'язане з творчо-по­шуковою і творчою діяльністю і потребує розвинених пізнавальних умінь учнів і постановки відповідних завдань.

Етапи формування в учнів розуміння історичних зв'язків та тен-пцій історичного розвитку є аналогічними формуванню понять.