Роль пізнавальних умінь

ü на їх основі відбувається розвиток і удосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їхня індивідуальність.

ü пізнавальні вміння органічна частина змісту історичної освіти, яким опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу.

ü пізнавальні вміння - це засіб формування історичних знань, особистісних суджень і мотивованого відношення до минулого.

ü вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого навчання історії.

ü пізнавальні вміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання. Уміння, ви­користані учнем для організації своєї відповіді, можуть і повинні виступати як показник, вимірювач результатів навчання.

Завдяки активним психолого-педагогічним розвідкам Пула складена зразкова програма вмінь і навичок, які формувались в учнів у 9-10-х класах. З 1980-х до початку 90-х pp. XX ст. переліки основ­них умінь були обов'язковим компонентом змісту освіти і містились у програмах навчальних курсів, а автори курсових методичних посібни­ків пропонували вчителям практичні рекомендації.

v 2. Види пізнавальних умінь, що формуються у шкільних курсах історії

Аналіз структури вмінь підводить до їх розподілу на елементарні, прості і складні, що допомагає виділити етапи, дотрима­тись послідовності й наступності у формуванні навчальних дій. Посту­пове ускладнення прийомів навчальної роботи, на основі яких форму­ються пізнавальні вміння, показано на схемі 5.

класифікація пізнавальних умінь за змістом. У са­мому загальному виді їх можна розділити на

ü загально навчальні ­­- шанувати свою навчальну діяльність, застосовувати найбільш раціональні способи навчальної праці, здійснювати самоконтроль і самооцінку, складати план читання і шукати потрібну літературу, використовувати різні типи усного і письмового мовлення, виступати з доповідями и короткими повідомленнями тощо.

ü спеціальні, предметні вміння - до спеціальних умінь належать ті, що потрібні у навчанні конкрет­ного предмета (споріднених навчальних дисциплін). Усередині цієї категорії виділяють кілька видів.

Ø хронологічні і картографічні вміння. Вони присутні в кожній Історико-методичній класифікації, інші ж види вмінь варіюються залежно від цілей шкільної історичної освіти.

Сьогодні однією з роз­повсюджених класифікацій є розподіл умінь на образні, логічні й оцінні.

Ø До образних умінь входять, зокрема, уміння образно опису­вати історичні факти, відтворювати образи і картини минулого, роз­повідати про яскраві та важливі події.

Ø У групу логічних умінь - уміння виявляти причинно-наслідкові зв'язки, зіставляти об'єкти минулого, називати основні риси і характерні ознаки, пояснювати поняття, ро­бити порівняння і т. п.

Ø У групу оцінних умінь - уміння давати аргументовані оцінки історичним фактам, розкривати своєрідність подій і явищ, виявляти ієрархію причин і наслідків, а також новизну в розвит­ку соціально-економічних, політичних і культурних процесів.

варіант класифікації за вимогами до рівня підготовки випуск­ників основної і повної середньої школи. Види діяльності й уміння, що повинні стати одним зі значимих результатів шкільної історичної ОСВІти, можуть бути розділені на 6 груп:

1) хронологічні; 2) просторові (картографічні вміння); 3) інформаційні (уміння працювати з джерела­ми); 4) мовленнєві (усно та письмово описувати історичні події і явища); 5) логічні (аналізувати, пояснювати історичні факти); 6) аксіологічні (формулювати версії та оцінки історичного руху і розвитку).

Цей варіант яскравіше за інші демонструє, як відповідно до цілей навчання з роками змінюється не тільки змістова (знаннієва) сторона історичної освіти, але й діяльнісна.

Характерно, що перегляд пізнавальних умінь, актуальних у навчанні історії, на рубежі століть відбувається не тільки в країнах колишнього СРСР, але й у західних країнах, які заявляють про свою прихильність цін­ностям плюралістичного і демократичного суспільства. Для того щоб жити у такому світі, школяреві, вважають зарубіжні методисти-історики, необхідно вміти:

- знаходити, трактувати й аналізувати різні види інформації й джерел;

- формулювати доречні питання і приходити до відповідальних і збалансованих рішень;

- бачити інші точки зору, визнавати і сприймати цю різноманітність;

- критично оцінювати історичні явища;

- формулювати незалежні і зважені судження, робити обґрунтовані висновки на основі аналізу наявних джерел і вивчення широкого спектра точок зору;

- оцінювати різні версії і думки про минулі історичні події, визна­ючи, що деякі джерела можуть бути необ'єктивними, пояснювати при­чини такої необ'єктивності і т. д.

П. Гора розробив сис­тему прийомів навчальної роботи, адекватних змісту й освітньо-ви­ховним задачам шкільної історичної освіти. Відповідно до двох шля­хів історичного пізнання (емпіричного і теоретичного), він розглядав все різноманіття прийомів навчальної роботи через поєднання двох груп прийомів: прийоми емпіричного і теоретичного пізнання історії.

Прийоми емпіричного вивчення історичних фактів (картинний і аналітичний опис, образне і сюжетне оповідання, педагогічне малю­вання, макетування і т. д.), на його думку, детермінують застосування учнями прийомів образного мислення, відтворюючої і творчої уяви, образної пам'яті і мови, сприяють формуванню їх історичної свідомо­сті. У процесі навчання цим прийомам у школярів виховується вміння «бачити» і засвоювати історичні факти в образній формі.

Прийоми вивчення теоретичного матеріалу (пояснення, міркуван­ня, узагальнююча характеристика і т. д.) детермінують застосування таких прийомів розумової діяльності, як порівняння, аналіз, абстрагу­вання, синтез тощо і розвивають загальне і спеціальне історичне мис­лення учнів, озброюють їх методами пізнання явищ суспільного жит­тя, умінням самостійно здобувати історичні знання. Використання учителем і засвоєння учнями всієї сукупності прийомів з урахуванням особливостей історичного матеріалу забезпечує глибину історичної освіти, виховання і розумовий розвиток учнів.

Виходячи з даної методологічної концепції, ми вважаємо складо­вою змісту історичної освіти сукупність адекватних цілям і завданням навчання історії прийомів навчальної роботи і прийомів розумової діяльності, що є основою вмінь, якими мають опанувати учні.