Реферування, як процес згортання первинної інформації

Особливості кожного виду інформаційних документів обумовлюють певні відмінності у їх підготовці. Тому розглянута загальна методика/підготовки інформаційних документів потребує доповнення та конкретизації для основних видів інформаційних документів.

Розгляд цих особливостей розпочнемо з реферування як процесу, в якому відображені методи, що лежать в основі ІАД.

Отже, процес реферування – це процес згортання первинної інформації, що міститься у вихідному документі. До створення реферату пред’являються певні вимоги, що обумовлені особливостями реферату як інформаційної моделі документа:

• повнота відображення інформації;

• об’єктивність відображення інформації;

• змістовність передачі інформації;

• стислість передачі інформації;

• зрозумілість (читабельність) тексту реферату.

Реферат має не тільки багато різновидів, а й свою

літературну форму.

Реферат складається з 3 основних структурних частин:

1. Заголовна частина / відомості про документ, що

реферується/;

2. Власне реферативна частина / інформація з вихідного документа;

3. Довідкова частина / шифри, індекси первинного документа, відомості про таблиці, схеми, ілюстрації, списки літератури, наявні у первинному документі, а також прізвище референта /.

Обсяг реферату:

оптимальний обсяг друкованого реферату – 200 слів. Згідно з вимогами стандарту 7.9 – 77 "Реферати і анотація" обсяг реферату має відповідати таким нормам:

для заміток та коротких повідомлень – 500 др. знаків;

для більшості статей, патентів – 1000 др. знаків;

для документів великого обсягу – 2500 др. знаків. У вторинних виданнях, зокрема, з суспільних наук, допускається публікація розширених рефератів, обсяг яких не регламентується. Загальним же правилом для укладача реферату є максимум інформації у мінімальному обсязі. 2. Основні етапи реферування.

Другим основним правилом для укладача реферату слід вважати таке: написання тексту реферату ніколи не розпочинають одночасно із читанням тексту вихідного документу.

Референт повинен розпочинати роботу по складанню реферату із загального ознайомлення із текстом першоджерела, щоб охопити основний зміст первинного документу:

1 етап – загальне ознайомлення з вихідним документом

(першоджерелом).

2 етап – читання вихідного документа та виділення

інформативних фрагментів.

3 етап–аналіз інформативних фрагментів та відбір основної інформації.

4 етап – узагальнення відібраної інформації, побудова схеми викладу інформації.

5 етап – написання тексту реферату.

На першому етапі референт знайомиться з основним змістом первинного документа, його тематичною спрямованістю, структурою, цільовим та читацьким призначенням, обсягом тощо. З цією метою він переглядає зміст вихідного документа, титульні елементи, видавничу анотацію, передмову, післямову, структуру глав.

На другому етапі у тексті виділяються змістові фрагменти тексту (частини первинного документа, які містять різні аспекти його змісту).

На третьому етапі визначається основна інформація з кожного інформативного фрагменту, неінформативні відомості відкидаються.

На четвертому етапі відібрана інформація має бути систематизована, тобто об’єднана у нову цілісність, у новий текст, але при збереженні змістової характеристики первинного документа. Для логічності викладу інформації референт складає робочий план реферату.

На п’ятому етапі складається текст реферату. Референт повинен при цьому дотримуватися вимог структури та обсягу реферату..

Методи реферування.

Щоб створити реферат, адекватний первинному документу, потрібно зберегти в процесі АСОД семантичні характеристики вихідного документа. Їх потрібно відшукати у первинному документі, перенести в інформаційний документ та відобразити у пошуковому образі первинного документа. Саме ці змістовні ознаки потрібні споживачеві, він шукає їх у масиві інформації.

Такими ознаками можуть бути основні аспекти змісту. Їх потрібно відобразити у рефераті.

Вибір змістових аспектів (сторін змісту) у первинному документі та створення на їх основі вторинного документа одержав назву поаспектного методу реферування.

Схеми змістових аспектів досить поширені в роботі референтів. Найбільш розповсюдженими є три формалізованих схеми змістових аспектів: універсальна, для описових текстів, для розповідних текстів. Змістові аспекти єдині для різних галузей знань, хоча й відрізняються за своїм змістом та формою. За допомогою цих схем проводять інформаційний аналіз документа. Референт їх використовує на 2, 3 етапах реферування.

Поаспектний метод може слугувати основою для формалізації процесів складання рефератів, зменшує вплив суб’єктивного фактора на процес реферування.

Розрізняють три основних методи викладу інформації у рефераті: екстрагування, перефразування, інтерпретація.

Екстрагування – це побудова реферату на основі витягу із вихідного тексту речень, що містять змістові аспекти. Тобто текст реферату будується з речень тексту первинного документа. Ці речення визначаються за зовнішніми ознаками, т. з. маркерами (словесними кліше, мовними зразками). Найчастіше цей метод викладу інформації застосовується при автоматизації реферування.

Перефразування – це побудова реферату на основі передачі змісту вихідного документа у перефразованому вигляді. При такому методі допускається заміщення, суміщення та узагальнення текстових речень. Текст реферату лише частково співпадає з вихідним документом.

Інтерпретація – це побудова реферату на основі узагальненого уявлення про зміст вихідного документа. При такому

методі референт оперує не самим текстом первинного документа, а його змістом. Найчастіше зустрічається при реферуванні зарубіжних матеріалів або документів великого обсягу (напр. дисертацій).

Ще слід зупинитися на формуванні початку реферату. Початок реферату не повинен містити зайвої інформації, загальновідомих положень. Слід уникати дублювання назви вихідного документа. Початок реферату має встановити межу, з якої починається виклад нової інформації. 3. Особливості підготовки рефератів з суспільних наук.

Дослідження в суспільних науках, їх результати, узагальнення, висновки використовують для викладу певних ідеологічних поглядів та політичних доктрин. Тому при реферуванні документів з суспільних наук потрібно проаналіувати світогляд та переконання автора. Важливо також враховувати конкретні історичні умови, місце й час розвитку подій.

В цій галузі використовується переважно розширений реферат, тому що джерела реферування мають великий обсяг та своєрідний стиль викладу. Обсяг реферату вважається оптимальним, якщо він становить не більше 1/10 обсягу вихідного документу. Реферат на такі документи повинен містити інформацію про автора первинного документа. Реферат має широку читацьку адресу, він багатьом замінює читання першоджерела. Для забезпечення найбільшої інформативності реферату в ньому викладаються кінцеві висновки, результати та інша фактографічна інформація автора, його погляди.

Замість приміток користуються оціночними зворотами типу, "автор справедливо стверджує", "автор вважає" тощо.

Припускається пояснення змісту першоджерела. Але реферат не повинен перетворюватися у вступну статтю до первинного документа, переказ його змісту чи критичну рецензію.

3.2 Реферативна справа

Найслабкішим місцем у реферативній справі багатьох країнах була її вузька спеціалізація. Відомо, що з більш ніж 300 реферативних видань, що публікувалися на той час у світі, 61 % були спеціалізованими, іноді з однієї вузької галузі знання. Але широка диференціація науки, з одного боку, й інтеграція наук — з іншого, потребували створення системи централізованого реферативного інформування, яка б давала змогу враховувати всі світові джерела і збирати відомості, розпорошені в первинних документах. Ще однією невирішеною проблемою була методика реферування. Вона відзначалася різноманіттям, надто залежала від професіоналізму та ерудиції референта. Таким чином, на середину 50-х років у реферуванні постали два основних питання, що потребували вирішення: принципи організації і взаємодії реферативних служб на національному і міжнародному рівнях з урахуванням особливостей розвитку науки, щоб максимально повно відображати світовий документально-інформаційний потік; розробка єдиних вимог до методики реферування з метою максимальної інформативності реферату відносно первинного документа.

У різних країнах ці питання вирішувались відповідно до їхніх потреб і можливостей. А найсприятливіші умови для вирішення їх склалися в СРСР, де вперше у світі було реалізовано ідею створення єдиного реферативного журналу з усіх природничих і технічних наук на базі Всесоюзного (тепер Всеросійського) інституту наукової та технічної інформації АН СРСР (ВІНІТІ). Таку ідею ще в 20-х роках висловив Б.С. Боднарський. Уже на початку 60-х років реферативний журнал ВІНІТІ охоплював усі природничі, технічні, сільськогосподарські, медичні галузі, будівництво й архітектуру. До 1966 р. в СРСР було створено єдину систему реферативних журналів з точних, природничих, суспільних наук з урахуванням усіх видів документів, як опублікованих, так і неопублікованих.

Досвід СРСР зі створення системи реферування в країні отримав позитивну оцінку фахівців світу, його було покладено в основу проекту Всесвітньої системи науково-технічної інформації (ЮНІСІСТ). Нині цей досвід реалізується в межах ЮНЕСКО і Міжнародної ради наукових спілок за підтримки ООН, учасниками якого є більш ніж ЗО країн.

У Росії ВІНІТІ тепер опрацьовує документно-інформаційний потік із більш ніж 130 країн 66 мовами. Він представлений більше ніж у 200 окремих випусках і зведених томах єдиного реферативного журналу. Над його формуванням працюють більш ніж 20 тис.фахівців високої кваліфікації з ви-користанням найновіших інформаційних технологій.

Досягнення практики реферування в нашій країні спиралися на важливі теоретичні й методичні праці, що появилися в повоєнний період (Н. Зибіна, К. Симон, Г. Кричевський, А. Кременецька, Г. Васильєва). Складання, редагування рефератів, підготовка і випуск реферативних видань стали складовою науково-інформаційної діяльності, що швидко розвивалася.

Активно формувалися передумови виникнення і швидкого розвитку нової наукової дисципліни — інформатики, становлення якої відіграло важливу роль у теорії та методиці реферування як одного з видів аналітико-синтетичної обробки документів та інформації. Саме К. Симон і Г. Кричевський одними з перших зауважили, що на початку 50-х років змінилася ситуація в галузі пошуку наукової літератури, коли традиційні бібліографічні засоби не могли повною мірою задовольнити потреби багатоаспектного пошуку. Вони запропонували широку програму організації реферативної періодики, сформульовані вимоги, які відображено в різних інструкціях і рекомендаціях з реферування. Суть їх утому, що призначення реферату — не замінити безпосереднє ознайомлення з первинним документом, а надати можливість фахівцю зробити висновки про його корисність і необхідність безпосереднього до нього звертання; реферат має бути орієнтованим на широке коло фахівців відповідної галузі знання і відображати основний зміст первинного документа, важливі факти, методику виконання роботи; реферати на одні й ті самі документи треба складати з урахуванням специфіки відповідних реферативних видань, а їхні обсяги визначати ступенем важливості реферованих праць.

Подальший розвиток вітчизняного реферування пов’язаний з іменами Д. Теплова, Д. Панова, О. Михайлова, О. Фоміна, Р. Гіляревського, М. Колчинського та інших. Зі становленням і розвитком інформатики починається якісно новий етап у вивченні реферування, актуалізуються питання автоматизації цього процесу. З кінця 60-х років проблеми реферування набувають міжпредметного характеру, ними займаються бібліографи, лінгвісти і філософи, фахівці в галузі інформатики, обчислювальної техніки й кібернетики.